23 травня 2017 року Справа № 909/666/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т. Дроботової - головуючого
І.Алєєвої, Г.Коробенко
за участю представників: позивача не з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) відповідача ОСОБА_3 - дог. від 21.02.17
третьої особи розглянувши матеріали касаційної скарги не з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
на постановувід 22.02.2017 Львівського апеляційного господарського суду
у справі№909/666/16 господарського суду Івано-Франківської області
за позовомВиконавчого комітету Івано-Франківської міської ради
до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаФізичної особи-підприємця ОСОБА_4 Фінансове управління Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради
провизнання укладеним Додатку №2, розрахунку розміру пайової участі (остаточний) до договору №29 про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної інфраструктури міста від 15.04.2008 р., у редакції, запропонованій позивачем
У серпні 2016 року Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради звернувся до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про визнання укладеним додатку №2, розрахунку розміру пайової участі (остаточний) до договору №29 про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної інфраструктури міста від 15.04.2008 р., укладеного між сторонами у справі, у запропонованій позивачем редакції.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач, посилаючись на приписи статей 20, 187, 188, 193 Господарського кодексу України, статей 15, 16, 649-652 Цивільного кодексу України, пункту 7 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", Положення про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, затвердженого рішенням Івано-Франківської міської ради від 18.10.2013 р. №1231-38, вказував на те, що між сторонами у справі 15.04.2008 р. був укладений договір №29 про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної інфраструктури міста.
Проте, додаткова угода №2 до цього договору, яка визначає остаточний розрахунок величини пайової участі відповідача у розвитку інфраструктури міста, сторонами укладена не була, хоча позивач направляв відповідачу проект спірної додаткової угоди (додатку №2 ). Втім, скерований відповідачеві 07.07.2016 р. примірник угоди останнім підписано не було.
Позивач також зазначав, що спірний об'єкт було введено в експлуатацію ще в 2013 році, що підтверджується декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, затвердженою Інспекцією ДАБК в Івано-Франківську 07.08.2013 р.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечував проти позову та просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що укладення додатку до договору можливе лише до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Крім того, згідно з пунктом 3.3 договору №29 про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної інфраструктури міста від 15.04.2008 р. розрахунок остаточного розміру пайового внеску здійснюється відповідно до додатку 2 до договору, який оформлюється після затвердження установленому порядку архітектурно-технічного паспорту об'єкта, втім такий паспорт не оформлявся. Відтак, як вважав відповідач, у нього не виникло обов'язку з підписання (укладення) спірного додатку до вказаного договору про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної інфраструктури міста.
У додаткових поясненнях у справі позивач вказував, що органи місцевого самоврядування знаходяться поза межами процедури прийняття об'єктів будівництва в експлуатацію та позбавлені можливості контролювати момент його здійснення, відтак неукладення спірного додатку з підстав невиконання замовником обов'язку щодо звернення до органу місцевого самоврядування з відповідною пропозицією свідчить про його ухилення від обов'язку сплатити внесок у розвиток соціальної інфраструктури міста та може бути оскаржено в судовому порядку, в тому числі, і після прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію і без архітектурно-технічного паспорта, який згідно з нормами чинного законодавства замінено на декларацію про готовність об'єкта до експлуатації.
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 08.11.2016 р. (суддя Калашник В.О.) позов задоволено.
Визнано укладеним з дня набрання рішенням законної сили додаток №2, розрахунок розміру пайової участі (остаточний) до договору №29 про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної інфраструктури міста від 15.04.2008 між виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради (м. Івано-Франківськ, вул. Грушевського, 21, код ЄДРПОУ 04054346) та приватним підприємцем ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) у запропонованій позивачем редакції:
Додаток
до Договору №_______від "__"_____2000
про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної інфраструктури міст
Розрахунок розміру пайової участі
(остаточний)
Об'єкт, торгово-офісний центр на АДРЕСА_2
Показник опосередкованої вартості спорудження 1 м.кв. об'єкту
будівництва в Івано-Франківській обл.,(без ПДВ), грн 5 902,50
Площа об'єкта будівництва, м. кв. 2 769,80
Відсоток, передбачений п.6.2.1 Положення "Про пайову участь
замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-
транспортної та соціальної інфраструктури міста" від 18.10.2013
року (нежитло) 7
Розмір пайової участі, грн. 1 144412,12
Сплачено на соціальну інфраструктуру міста, грн. 59 286,01
Сплачено на інженерно-транспортну інфраструктуру міста, грн. 2 857,07
Розмір пайової участі всього, грн., з них: 1082269,04
Одержувач платежу:
МБ м.Івано-Франківськ
24170000
код:37952250
р/р: 31511921700002
МФО: 836014
УДКСУ в м. Івано-Франківську
Призначення платежу:
на соціальну інфраструктуру міста
Виконком/ОСОБА_5/ Замовник/ОСОБА_4/
Мотивуючи рішення, суд першої інстанції виходив з встановленого законодавством обов'язку відповідача укласти з позивачем спірний додаток до договору та дійшов висновку про те, що вказаний додаток підлягає укладенню в редакції, запропонованій позивачем.
За апеляційною скаргою ФОП ОСОБА_4 Львівський апеляційний господарський суд (судді: Данко Л.С., Желік М.Б., Костів Т.С.), переглянувши рішення господарського суду Івано-Франківської області від 08.11.2016 р. в апеляційному порядку, постановою від 22.02.2017 р. залишив його без змін з тих же підстав.
ФОП ОСОБА_4 подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Івано-Франківської області від 08.11.2016 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 р. скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, зокрема, статті 58 Конституції України, статей 42, 43, 32, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.
Скаржник вказує на те, що в пункті 3.3 договору про пайову участь сторонами погоджено, що додаток 2 до договору, в якому визначено остаточний розмір пайового внеску, оформлюється після затвердження архітектурно-технічного паспорта об'єкта, однак, такий документ відсутній, оскільки він не був оформлений, у зв'язку з чим у відповідача відсутні підстави укладати додаток до договору, яким визначено розмір пайового внеску, так як строк оплати не настав.
Водночас заявник наголошує на тому, що запропонована позивачем до укладання редакція спірного додатку не відповідає нормам законодавства щодо розміру пайового внеску, оскільки позивачем при розрахунку остаточного розміру пайового внеску було застосовано положення наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №103 від 29.04.2016 р., який не діяв на момент звернення з позовом і на час прийняття судового рішення вже втратив чинність та до того ж спірний об'єкт був введений в експлуатацію ще 07.08.2013 р.
Від позивача судом отримано відзив на касаційну скаргу, в якому він просить судові акти у справі залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Водночас 13.05.2017 р. від позивача судом отримано клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яке колегією суддів відхиляється у зв'язку з обмеженістю строків розгляду касаційної скарги. Колегія суддів зазначає, що розгляд касаційної скарги за клопотанням відповідача відкладався та продовжувався строк розгляду спору на п'ятнадцять днів згідно з приписами статей 69, 77 Господарського процесуального кодексу України, при цьому, вказане клопотання позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції ним було подано в останні дні строку встановленого нормами діючого процесуального законодавства для розгляду касаційної скарги, що, відповідно, унеможливлює задоволення такого клопотання.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 15.04.2008 р. між виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради та Приватним підприємцем ОСОБА_4 був укладений договір №29 про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної інфраструктури міста.
Предметом даного договору є участь підприємця ОСОБА_4, як замовника, що здійснює будівництво торгово-офісного центру на власній земельній ділянці на АДРЕСА_2, у розвитку соціальної інфраструктури міста Івано-Франківська.
Згідно з пунктом 2 замовник зобов'язується сплати пайовий внесок у розмірі та у терміни, визначені договором.
Розмір і порядок сплати пайового внеску сторонами визначений у розділі 3 договору.
Розрахунок попереднього розміру пайового внеску здійснюється відповідно до додатку 1 до договору. Попередній розмір пайового внеску складає 296430,03 грн. замовник сплачує не менше 20% попереднього розміру пайового внеску упродовж сорока банківських днів від дати, зазначеної на витягу з рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради.
Пунктом 3.3 договору передбачено, що розрахунок остаточного розміру пайового внеску здійснюється відповідно до додатку №2 до договору, який оформляється після затвердження в установленому порядку архітектурно-технічного паспорту об'єкта.
Договір набуває чинності з дати прийняття рішення виконавчого комітету про надання дозволу на будівництво і діє до моменту повного виконання його умов (пункт 4.1).
Додатком 1 до спірного договору "Розрахунок розміру пайового внеску", підписаним сторонами, було визначено, що попередній розмір пайового внеску становить 296430,03 грн.
Розрахунок розміру пайового внеску в сумі 296430,03 грн. було визначено на підставі площі об'єкта будівництва нежитлових приміщень зазначених в технічному паспорті на торгово-офісний центр на АДРЕСА_2, станом на 15.04.2008 р., згідно з показником опосередкованої вартості спорудження 1 кв.м об'єкта будівництва в Івано-Франківській області (без ПДВ) - 2653,33 грн. та проектної загальної площі об'єкта згідно наданого дозволу та комплексної експертизи - 1900 кв.м.
Господарські суди також встановили, що відповідач збудував торгово-офісний центр на АДРЕСА_2, та цей об'єкт був прийнятий в експлуатацію, що підтверджується декларацією про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованою Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Івано-Франківську від 07.08.2013 р.
Позивач звертався до відповідача з вимогами про необхідність укладання додатку 2 до договору на участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста щодо погодження остаточного розрахунку розміру пайового внеску і направляв останньому проект спірної додаткової угоди до договору.
Проте, відповідач вказаний додаток до договору з виконкомом не уклав, остаточний розрахунок пайового внеску не сплатив.
Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про визнання укладеним додатку №2, розрахунку розміру пайової участі (остаточний) до договору №29 про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної інфраструктури міста від 15.04.2008 р., укладеного між сторонами у справі, у запропонованій позивачем редакції.
Згідно з приписами статті 27 Закону України "Про планування і забудову територій" (в редакції, що діяла на час укладання спірного договору про пайову участь) фізичні та юридичні особи, які отримали дозвіл на будівництво об'єкта містобудування, або юридичні особи, які отримали рішення сільської, селищної, міської ради чи уповноваженого на те виконавчого органу про погодження місця розташування об'єкта, мають право на одержання вихідних даних на проектування цього об'єкта та здійснення проектно-вишукувальних робіт. Підготовка та комплектування вихідних даних здійснюється підприємствами, установами та організаціями в порядку, встановленому законодавством. Вихідними даними можуть визначатися також вимоги до пайової участі замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів. Граничний розмір коштів на розвиток відповідної інфраструктури та порядок його визначення встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення граничного розміру коштів замовників, що залучаються для розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів" (у відповідній редакції) було встановлено, що у відповідності до статті 27 Закону України "Про планування і забудову територій" граничний розмір коштів замовників, що залучаються для розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів (з урахуванням вартості робіт, передбачених вихідними даними на проектування), не може перевищувати: 20 відсотків вартості будівництва інженерних споруд та нежитлових будинків (крім будівель закладів культури і закладів освітнього, медичного та оздоровчого призначення);10 відсотків вартості спорудження житлових будинків, будівель закладів культури і закладів освітнього, медичного та оздоровчого призначення. Кошти замовників не залучаються для розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів у разі спорудження: об'єктів будь-якого призначення за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів; будівель житлового фонду соціального призначення; житлових будинків на земельних ділянках, придбаних на аукціоні, за умови включення до ціни таких земельних ділянок вартості облаштування їх інженерними мережами; об'єктів, які будуються замість пошкоджених або зруйнованих внаслідок стихійного лиха.
В подальшому, Законом України від 16.09.2008 р. № 509-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву" було внесено зміни до Закону України "Про планування і забудову територій" та доповнено його статтею 271, якою унормовано пайову участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.
У зв'язку із прийняттям Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 р. № 3038-VI Закон України "Про планування і забудову територій" втратив чинність.
Згідно з пунктом 7 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" у разі, коли договором про пайову участь, який укладений до набрання чинності цим Законом, передбачена сплата пайової участі замовником будівництва (повністю або частково) в обсягах інших, ніж визначено цим Законом, такий договір підлягає приведенню у відповідність із цим Законом.
Будь-які рішення органів місцевого самоврядування про надання замовником будівництва будь-яких послуг, передачу активів у будь-якій формі (матеріальній чи нематеріальній), передачу частини (відсоткової частки) площ прийнятих в експлуатацію об'єктів містобудування, крім пайової участі відповідно до цього Закону, прийняті до набрання чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність із цим Законом.
Відповідно до статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин) порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.
Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
До пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва: 1) об'єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; 2) будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; 3) будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла; 4) індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках; 5) об'єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів; 6) об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури; 7) об'єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру; 8) об'єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів; 9) об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу); 10) об'єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків.
Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.
У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.
Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати: 1) 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для нежитлових будівель та споруд; 2) 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для житлових будинків.
Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 30 цього Закону.
Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, з техніко-економічними показниками.
У разі зміни замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму коштів, сплачених попереднім замовником відповідно до укладеного ним договору про пайову участь.
Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін.
Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.
Кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.
Інформація щодо договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та його виконання зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Рішенням Івано-Франківської міської ради №1231-38 від 18.10.2013 р. затверджено Положення "Про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста".
Цим Порядком передбачено, що замовники будівництва залучаються до пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста виключно на підставі укладених виконавчим комітетом та фінансовим управлінням договорів про пайову участь. Замовник зобов'язаний повідомляти виконавчий комітет про будь-які вчинені ним дії щодо забудови земельної ділянки відповідно до діючого законодавства та звернутися про укладання договору на пайову участь (пункти 1.2, 1.3 Положення).
Пунктом 2.10 вказаного Положення передбачено, що вартість будівництва (реконструкції) об'єкта містобудування - це величина, яка визначається множенням показника опосередкованої вартості спорудження 1 кв.м житла/нежитлових будівель та споруд (без урахування ПДВ), що діє на момент складання проекту договору на загальну площу та доведена Мінрегіонбудом або визначається на основі нормативів для одиниці створеної потужності, затверджених рішенням міської ради. Вартість будівництва (реконструкції) об'єкта містобудування не може бути нижчою за загальну кошторисну вартість будівництва об'єкта.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на замовника забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті покладено зобов'язання взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту шляхом перерахування замовником до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури на підставі договору про пайову участь між замовником та органом місцевого самоврядування, укладення якого є обов'язковим. Такий обов'язок замовника встановлено як чинним Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", так і Законом України "Про планування і забудову територій", який був чинним на час надання відповідачеві дозволу на будівництво. Винятки із цього правила, перелік яких є вичерпним, встановлено частиною 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та частиною 4 статті 271 Закону України "Про планування і забудову територій".
Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 16.11.2016 р. у справі №922/5937/15, від 01.02.2017 р. №922/753/16.
За змістом положень статей 173, 174 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною 3 статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом (стаття 187 Господарського кодексу України).
Як вже зазначалося позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати укладеним додаток №2, розрахунку розміру пайової участі (остаточний) до договору №29 про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної інфраструктури міста від 15.04.2008 р., укладеного між Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради та Приватним підприємцем ОСОБА_4, у запропонованій позивачем редакції.
Проте, ухвалюючи постанову у справі та залишаючи без змін судове рішення про задоволення позову про визнання укладеним зазначеного додатку до договору в редакції позивача, суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив та не надав оцінки змісту вказаного додатку до спірного договору, запропонованого позивачем до укладання, та не перевірив правомірність і правильність нарахування позивачем остаточного пайового внеску у розмірі визначеному спірним додатком на відповідність його вимогам законодавства, що свідчить про невжиття апеляційним господарським судом заходів для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, виходячи з предмету та підстав позову. На необхідності з'ясування наведеного наголошував і відповідач у справі (а.с.87-88).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач посилався, окрім іншого, на помилковість здійсненого позивачем розрахунку розміру остаточного пайового внеску та вказував на те, що такий розрахунок здійснено позивачем відповідно до встановленого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №103 від 29.04.2016 р., яким встановлювалися показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України станом на 01.04.2016 р., між тим відповідачем було збудовано торгово-офісний центр, тобто здійснено будівництво саме нежитлового об'єкта, і такий об'єкт був введений в експлуатацію ще в серпні 2013 року, що унеможливлює, на думку відповідача, застосування положень вказаного наказу до спірних правовідносин.
Проте ці доводи, як того вимагають приписи статей 43, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України, у повному обсязі судом апеляційної інстанції оцінені не були.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно з приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
За приписами статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
За приписами статті 105 Господарського процесуального кодексу України, за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає постанову.
У постанові мають бути зазначені, зокрема, обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно - правових актів та у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.
За приписами процесуального законодавства рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вимог вказаних норм Господарського процесуального кодексу України не виконав, від повторного розгляду справи фактично ухилився, не дослідив усіх необхідних для вирішення спору обставин, з наданням оцінки усім доказам і доводам сторін.
Оскільки суд апеляційної інстанції допустив порушення процесуального законодавства, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та з огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України, постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Під час нового розгляду справи, суду слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.
Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 у справі №909/666/16 господарського суду Івано-Франківської області скасувати, справу направити на новий розгляд до Львівського апеляційного господарського суду.
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Головуючий суддя Т. Дроботова
Судді: І.Алєєва
Г.Коробенко