24 травня 2017 року м. Київ К/800/17136/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючого, суддіГорбатюка С.А.
СуддівМороз Л.Л.
Шведа Е.Ю.
провівши у касаційному порядку попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційної відділу
м. Дніпропетровська про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу
м. Дніпропетровська на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року
У жовтні 2014 року ОСОБА_1 у Дніпропетровському окружному адміністративному суді пред'явила позов до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Просила:
- визнати протиправною бездіяльність начальника Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська щодо неприйняття рішення за заявою від 07 серпня 2014 року вх. № 1914 про передачу у приватну власність квартири АДРЕСА_1 , що займає ОСОБА_1 спільно з членами родини, на підставі ордеру від 21 серпня 1991 року № 376 на території відкритого військового містечка;
- зобов'язати начальника Квартирно-експлуатаційного відділу
м. Дніпропетровська прийняти рішення по суті заяви ОСОБА_1 щодо приватизації квартири, яка використовується нею та членами її сім'ї на умовах найму, згідно Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” та Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, яке затверджене наказом МЖКГ від 16 грудня 2009 року №396, за адресою: АДРЕСА_2 .
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року, позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Квартирно-експлуатаційного відділу
м. Дніпропетровська щодо неприйняття рішення за заявою ОСОБА_1 від 07 серпня 2014 року вх. №1914 про передачу у приватну власність квартири АДРЕСА_1 , що займає ОСОБА_1 спільно з членами її родини, на підставі ордеру від 21 серпня 1991 року № 376 на території відкритого військового містечка.
Зобов'язано Квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпропетровська прийняти рішення по суті заяви ОСОБА_1 від 07 серпня 2014 року
вх. № 1914 щодо приватизації квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , яка використовується нею та членами її сім'ї на умовах найму, згідно Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” та Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, яке затверджене наказом МЖКГ від 16 грудня 2009 року № 396.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпропетровська подав касаційну скаргу.
Посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що 21 серпня 1991 року Гвардійською КЕЧ району виданий ОСОБА_1 ордер № 376 на право заняття 2-кімнатної квартири АДРЕСА_1 .
07 серпня 2014 року позивач звернулась до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська із заявою про передачу в приватну власність квартири АДРЕСА_1 .
Листом від 11 серпня 2014 року начальник Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська ОСОБА_2 повідомив, що згідно переліку закритих військових містечок, які мають у своєму складі житловий фонд, смт. Черкаське Дніпропетровської області відноситься до закритих військових містечок. Згідно Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” військові містечка є військовим майном і не підлягають приватизації. З цих підстав у листі зазначено, що питання про передачу в приватну власність квартири не розглядається.
Задовольняючи позов суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідачем порушено процедуру розгляду заяви про передачу у власність житла, яка передбачена Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду". Зокрема, за зверненням мешканців до органу приватизації, вказаний орган зобов'язаний не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина прийняти рішення про передачу квартири у власність, або прийняти рішення про відмову в передачі, про що в той же строк повідомити заявника з посиланням на норму Закону та обставини, що стала підставою для відмови.
Суд зазначив, що за наслідками розгляду заяви позивача щодо приватизації квартири Квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпропетровська відповідного рішення згідно Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” не прийняв.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із правовою позицією судів першої та апеляційної інстанцій із огляду на наступне.
Відповідно до статей 1-3 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.
Військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням.
Міністерство оборони України вправі створювати відповідні територіальні профільні органи для управління своїм майном у тому числі житловою нерухомістю.
Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначає Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду».
Частиною першою статті 1 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” визначено, що приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Відповідно до частини другої статті 2 цього ж Закону не підлягають приватизації: зокрема, квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень.
Згідно з частиною п'ятою статті 5 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.
Також, статтею 8 вказаного Закону передбачено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.
Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.
Аналіз вищевказаних норм свідчить про те, що орган приватизації зобов'язаний не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина прийняти рішення про передачу у власність або про відмову у передачі квартири у власність.
Згідно з матеріалами справи Квартирно-експлуатаційним відділом
м. Дніпропетровська на заяву ОСОБА_1 про передачу у приватну власність квартири, було надано відповідь у листі від 11 серпня 2014 року № 2228. Крім того, у листі зазначалося, що питання про передачу в приватну власність квартири не розглядалося.
Отже, відповідачем рішення про передачу або про відмову у передачі позивачу квартири у власність відповідно до чинного законодавства прийнято не було.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про порушене право позивача на належний розгляд його заяви та прийняття рішення згідно Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду”.
Оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, підстав для їх скасування або зміни немає.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновку судів першої та апеляційної інстанцій та встановлених обставин справи.
Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчинення процесуальних дій.
Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, підстав для задоволення касаційної скарги немає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України
Касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська залишити без задоволення, а оскаржувану постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційної відділу м. Дніпропетровська про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - без зміни.
Ухвала є остаточною, оскарженню не підлягає і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді Горбатюк С.А.
Мороз Л.Л.
Швед Е.Ю.