25 травня 2017 року м. Київ К/800/10415/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головчук С.В. (суддя-доповідач), Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2013 року
у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в Амвросіївському районі Донецької області (далі - УПФУ в м. Амвросіївка Донецької області) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4) про стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків,
У березні 2012 року УПФУ в м. Амвросіївка Донецької області звернулося до суду із позовом про стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що ФОП ОСОБА_4 є платником страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, однак впродовж липня-грудня 2010 року, внесок сплачено не в повному обсязі, у зв'язку із чим виникла недоїмка у сумі 1732 грн 81 коп. Посилаючись на те, що станом на 15 березня 2012 року вимога № 442 від 05 травня 2011 року про сплату боргу у сумі 1732,81 грн. не виконана, просив суд стягнути із відповідача 1732 грн 81 коп заборгованості по внесках на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2013 року, позов задоволено. Стягнуто із СПД ОСОБА_4 на користь УПФУ в м. Амвросіївка Донецької області заборгованість зі сплати страхових внесків у сумі 1732,81 грн.
У касаційній скарзі відповідач порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV). Вказує, що розгляд справи апеляційним судом здійснювався з порушенням норм КАС України. Крім того, суди не дали належної правової оцінки обставинам справи та доводам позивача про те, що вона, як платник єдиного податку, сплачує збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України у складі єдиного податку, а тому вона не зобов'язана сплачувати до органів Пенсійного фонду України страхові внески, оскільки, як фізична особа-підприємець, сплачує єдиний фіксований податок.
Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами встановлено, що ОСОБА_4 26 червня 2006 року зареєстрована Амвросіївською районною державною адміністрацією Донецької області як фізична особа-підприємець, що підтверджується відповідним Свідоцтвом.
25 березня 2011 року ФОП ОСОБА_4 подано до УПФУ в м. Амвросіївка Донецької області «Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до органів Пенсійного фонду за 2010 рік».
Відповідач повідомила, що вона є платником єдиного податку і у 2010 році встановлений розмір страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування становить 1822,81 грн, з яких нею фактично сплачено 90 грн. Страхові внески у встановленому розмірі не були сплачені відповідачем в період липень-грудень 2010 року.
25 травня 2011 року УПФУ в м. Амвросіївка Донецької області винесена вимога про сплату боргу № 442. Згідно даної вимоги позивач вимагав від ФОП ОСОБА_4 сплатити заборгованість зі сплати страхових внесків у сумі 1732, 81 грн, яка утворилася на 05 травня 2011 року.
Відповідачем дана вимога не оскаржена.
Відповідно до статті 5 Закону №1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів на ці правовідносини може поширюватися лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; перелік платників страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків; стягнення заборгованості за цими внесками.
Пунктом 1 частини 1 статті 11 Закону № 1058-IV встановлено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 11 вказаного Закону загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають, зокрема, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Положеннями пункту 6 частини 2 статті 17 Закону №1058-IV передбачено, що страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Згідно із статтею 18 Закону №1058-IV страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Вони не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство. Законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Відповідно до статті 19 Закону №1058-IV страхові внески до солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нараховуються роботодавцем на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.
Згідно із Указом Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (далі - Указ Президента України № 727/98) суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України. Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах: до місцевого бюджету - 43 відсотки; до Пенсійного фонду України - 42 відсотки.
Пунктом 6 Указу Президента України № 727/98 встановлено, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Разом з тим, положення статті 6 цього Указу суперечать Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пунктом 16 розділу XV Прикінцевих положень Закону № 1058-IV встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечать цьому Закону.
З огляду на викладене, положення статті 6 Указу Президента України № 727/98 застосуванню не підлягають, а отже, страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати. Обов'язок сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не зумовлюється статусом платника податку як суб'єкта підприємницької діяльності.
Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду (стаття 20 Закону № 1058-ІV).
У період з 17 липня 2010 року по 31 грудня 2010 року діяв Закон України 2461-VI «Про внесення змін до законів України "Про Державний бюджет України на 2010 рік» та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яким був встановлений механізм обчислення та сплати фізичними особами-підприємцями страхових внесків.
Відповідно до частини 3 статті 106 Закону №1058-IV, у разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеною до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу у судовому порядку, відповідний орган Пенсійного фонду має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки.
Згідно із пунктом 7 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», який набрав чинності з 01 січня 2011 року, стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 01 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 01 січня 2011 року на настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, яке діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.
Отже, відповідач є страхувальником та зобов'язаний виконувати відповідний обов'язок зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а тому суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору, тому підстав для скасування ухвалених судових рішень колегія суддів не вбачає.
Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Під час вирішення питання про прийняття касаційної скарги, на підставі статті 88 КАС України відстрочено сплату судового збору до закінчення касаційного провадження у справі, а тому останній підлягає стягнення з ФОП ОСОБА_4
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2013 року - без змін.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 80,29 грн.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Судді С.В. Головчук
Я.Л. Іваненко
М.І. Мойсюк