01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5
"29" березня 2017 р. К/9991/80353/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Бившевої Л.І. (головуючого), Олендера І.Я., Шипуліної Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Шевчук П.О.,
представника відповідача Шевченка В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Колумбіні"
на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2012 року
у справі № 2а/0270/4527/12
за позовом Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області ДПС
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Колумбіні"
про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна, -
Вінницька об'єднана державна податкова інспекція Вінницької області ДПС (правонаступник - Вінницька об'єднана державна податкова інспекція ГУ ДФС у Вінницькій області; далі - позивач, ОДПІ) відповідно до п. 94.10 ст. 94 Податкового кодексу України (далі - ПК України) звернулася до суду про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Колумбіні" (далі - відповідач, ТОВ "Колумбіні") - АЗС № 13, накладеного рішенням першого заступника начальника ОДПІ від 27 вересня 2012 року № 2 на підстав протоколу від 27 вересня 2012 року № 1.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2012 року в позові відмовлено повністю.
Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2012 року постанову суду першої інстанції скасовано, позов ОДПІ задоволено: підтверджено обґрунтованість адміністративного арешту майна ТОВ "Колумбіні" згідно з рішенням про накладення адміністративного арешту від 27 вересня 2012 року № 2.
У касаційній скарзі ТОВ "Колумбіні", посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення першої інстанції.
Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в ході проведення фактичної перевірки господарської одиниці ТОВ "Колумбіні" - АЗС № 13, що була розпочата 18 вересня 2009 року, працівниками ОДПІ на підставі пп. 20.1.5 п. 20.1 ст. 20 ПК України здійснено зняття залишків товарно-матеріальних цінностей (палива та супутніх товарів) та встановлено, що паливно - мастильні матеріали (бензин А-92, А-95, паливо дизельне підвищеної якості (ДП Євро); далі - ПММ) не обліковані в установленому порядку. Такий висновок контролюючого органу вмотивований розбіжністю показників якості ПММ, які зазначені в наданих товариством сертифікатах відповідності та паспортах якості, з окремими показниками, що були встановлені під час дослідження якості відібраних під час перевірки зразків палива. Відповідно до п. 94.7 ст. 94 ПК України контролюючим органом 27 вересня 2012 року складено протокол № 1 про тимчасове затримання майна відповідача та прийнято рішення № 2 про накладення адміністративного арешту майна.
Висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні адміністративного позову вмотивований тим, що застосування арешту при тимчасовому затриманні майна можливо лише за умови одночасно існуючих обставин, а саме: продаж товарів з порушенням порядку, визначеного законодавством; невстановлення власника такого товару; винятковість способу забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом. Одночасне існування таких обставин у судовому процесі не встановлено, а відтак у контролюючого органу не було підстав для арешту майна ТОВ "Колумбіні".
Судове рішення апеляційної інстанції про скасування постанови суду першої інстанції та задоволення позову обґрунтовано посиланням на те, що відповідно до протоколів випробувань, що були проведені на підставі рішення ОДПІ від 19 вересня 2012 року про проведення експертизи ПММ, відібрані під час перевірки зразки залишків ПММ не відповідають вимогам ДСТУ, при цьому товариство не надало до перевірки документи, які відповідали б родовим ознакам ПММ, виявленого під час фактичної перевірки та відповідали критеріям, встановленим за результатами експертизи, також не встановлено власника таких ПММ. Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 25 Кодексу адміністративного судочинства України суддя Залімський І.Г., не згодний із судовим рішенням за наслідками перегляду адміністративної справи в апеляційному порядку, підтримав позицію суду першої інстанції щодо відмови у позові, виклавши окрему думку, у якій також зазначив, що паспорт якості та сертифікат невідповідності не посвідчують перехід права власності та не закріплюють його за певною особою, а сумніви в їх неналежному оформленні не можуть бути доказом, який однозначно спростовує право власності на ПММ.
Статтею 6 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР встановлено, зокрема, що облік товарних запасів ведеться юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) - у порядку, визначеному відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку.
Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІУ (далі - Закон № 996-ХІУ) визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Статтею 8 цього Закону встановлено, що питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Підприємство самостійно обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних.
Підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. До первинних документів, що є підставою для обліку товару, як правило, належать видаткові накладні та товарно-транспортні накладні.
З урахуванням специфіки здійснення діяльності із роздрібної торгівлі нафтопродуктами та з метою встановлення єдиного порядку організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти і нафтопродуктів наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155 затверджено Інструкцію про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, яка зареєстрована у Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за № 805/15496) (далі - Інструкція № 281).
Пунктом 10.2.1 Інструкції передбачено, що приймання нафтопродуктів, що надійшли автомобільним транспортом від постачальників, здійснюється працівниками автозаправної станції за марками та видами (дизельне паливо залежно від масової частки сірки) за даними товарно-транспортних накладних у разі наявності паспорта якості та копії сертифіката відповідності. Приймання нафтопродуктів здійснюється відповідно до вимог робочої інструкції оператора АЗС та інструкції з охорони праці, які повинні бути затверджені керівником підприємства, якому належить АЗС.
У разі відсутності розходження між фактично прийнятою кількістю нафтопродукту і кількістю, зазначеною у ТТН, оператор проставляє час надходження автоцистерни на АЗС і власним підписом в накладній засвідчує її приймання. Один примірник ТТН залишається на АЗС, а два - повертаються водієві, який поставляв нафтопродукт (п. 10.2.8 Інструкції).
У разі виявлення невідповідності фактично виміряної температури, густини і кількості нафтопродукту значенням, наведеним у ТТН, дозволяється за погодженням вантажовідправника його зливання до резервуара за умови відсутності підтоварної води в автоцистерні. У такому разі приймання нафтопродуктів здійснюють за фактично виміряними результатами за різницею об'ємів нафтопродукту, виміряних в резервуарі до і після його зливання. У разі виявлення розходження кількості нафтопродукту, виміряної в резервуарі, з даними ТТН складається акт довільної форми за підписами працівників АЗС та водія в чотирьох примірниках, з яких перший додається до змінного звіту під час передавання його в бухгалтерську службу підприємства, другий - надається представнику вантажовідправника, третій - водію, а четвертий - залишається на АЗС. Про фактично прийнятий нафтопродукт робиться відповідна позначка на всіх примірниках ТТН. В акті повинні бути зазначені рівні нафтопродукту в резервуарі до і після зливання, об'єм прийнятого нафтопродукту, густини за ТТН і за вимірюваннями в резервуарі після зливання, приведені до 20°C за ГОСТ 3900, та кількість нестачі нафтопродукту. При визначенні нестачі нафтопродуктів повинна враховуватись відтворюваність результатів вимірювання густини відповідно до ГОСТ 3900. Установлена нестача підлягає відшкодуванню вантажовідправником відповідно до чинного законодавства України (п. 10.2.9 Інструкції).
Відповідно до п. 10.2.10 Інструкції на підставі ТТН та акта приймання (у разі його наявності) оператор АЗС має оприбуткувати прийнятий нафтопродукт за марками та видами (дизельне паливо залежно від масової частки сірки), тобто зробити необхідні записи в журналі обліку надходження нафтопродуктів на АЗС за формою № 13-НП. Дані про оприбутковані нафтопродукти заносяться до змінного звіту АЗС за формою № 17-НП (додаток 14).
Нормами п. 94.7 ст. 94 ПК України у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що арешт майна може бути також застосований до товарів, які виготовляються, зберігаються, переміщуються або реалізуються з порушенням правил, визначених митним законодавством України чи законодавством з питань оподаткування акцизним податком, та товарів, у тому числі валютних цінностей, які продаються з порушенням порядку, визначеного законодавством, якщо їх власника не встановлено.
Наявність підстав для застосування адміністративного арешту визначені п. 94.2 ст. 94 ПК України.
Зокрема, згідно з п. 94.2 ст. 94 ПК України арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі (пп. 94.2.1); фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон (пп. 94.2.2.); платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби (пп. 94.2.3); відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, торгові патенти, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством (пп. 94.2.4); відсутня реєстрація особи як платника податків в органі державної податкової служби, якщо така реєстрація є обов'язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам (пп. 94.2.5); платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі (пп. 94.2.6); платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу (пп. 94.2.7).
У судовому процесі суд першої інстанції дослідив надані товариством облікові документи, які фіксують та підтверджують надходження нафтопродуктів на АЗС, зокрема: журнал обліку надходження нафтопродуктів, ТТН на відпуск нафтопродуктів, сертифікати відповідності та паспорти якості, які також були надані товариством до фактичної перевірки. Також суд встановив, що: постачання на АЗС нафтопродуктів здійснювалось від ТОВ "Віконд Ойл" на підставі договору поставки нафтопродуктів від 30 травня 2012 року № 3005-23-НП; приймання ПММ здійснювалось товариством на підставі видаткових та податкових накладних, ТТН; при проведенні інвентаризації під час фактичної перевірки надлишків та нестач ПММ понад встановлених норм не виявлено; якість поставлених від ТОВ "Віконд Ойл" ПММ підтверджено результатами досліджень нафтопродуктів, проведених Інспекцією з питань захисту прав споживачів у Вінницькій області у межах перевірки, яка була проведена за дорученням органів ДПС України.
Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Визнаючи обґрунтованість адміністративного арешту на майно ТОВ "Колумбіні", суд апеляційної інстанції не звернув увагу на встановлені судом першої інстанції обставини та дійшов помилкового висновку про відповідність рішення податкового органу про накладення адміністративного арешту на майно платника податків умовам, за яких таке рішення може бути ухвалено.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції на відміну від суду апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для арешту майна відповідача.
Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Керуючись статтями 160, 167, 210, 220, 221, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Колумбіні" задовольнити.
Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2012 року у справі № 2а/0270/4527/12 скасувати, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2012 року залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: ____________ Л.І. Бившева
Судді: ____________ І.Я. Олендер
____________ Т.М. Шипуліна