29 березня 2017 року м. Київ К/9991/80378/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Бившевої Л.І. (головуючого), Олендера І.Я., Шипуліної Т.М.,
представники сторін у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, -
розглянувши в порядку письмового провадження
Державної податкової інспекції у Шевченківському районі місті Києва Державної податкової служби
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2012 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2012 року
у справі № 2а-10705/12/2670
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі місті Києва Державної податкової служби
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
У серпні 2012 року Фізична особа-підприємця ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4, позивач) звернулася до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі місті Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ, відповідач) про визнання протиправними скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ від 02 липня 2012 року № 1114/17-20, № 1115/17-20, № 1116/17-20, якими підприємцю зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість (далі - ПДВ) за березень - травень, липень 2011 року на суму 27208,00 грн. із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій у сумі 524,50 грн., збільшено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з ПДВ на 328620,50 грн., з податку з доходів фізичних осіб - 115999,32 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2012 року, позов ФОП ОСОБА_4 задоволено частково: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ від 02 липня 2012 року № 114/17-20, № 1116/17-20 повністю, податкове повідомлення-рішення від 02 липня 2012 року № 1115/17-20 - в частині; у задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення рішення від 02 липня 2012 року № 1115/17-20 в частині збільшення ОСОБА_4 суми грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з ПДВ на загальну суму 6330,28 грн. відмовлено.
В касаційній скарзі Державна податкова інспекція у Шевченківському районі місті Києва Державної податкової служби, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволені позову відмовити повністю.
Позивач не реалізував процесуальне право щодо подання заперечень проти касаційної скарги.
У зв'язку з неявкою у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, розгляд касаційної скарги відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України здійснено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких у цій справі виник спір, стали висновки, викладені в акті від 14 червня 2012 року № 1035/17-20/НОМЕР_1 про результати документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_4 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2010 року по 31 грудня 2011 року. Згідно з цими висновками підприємцем порушено норми ст. 13, п. 4 ст. 14 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26 грудня 1992 року № 13-92 (далі - Декрет - № 13-92), п. 7.1, пп. "а" п.19.1 ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22 травня 2003 року № 889-ІУ, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5, пп.7.7.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (втратив чинність з 01 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Податкового кодексу України; далі - Закон № 168/97-ВР), пп. 16.1.3 п. 16.1 ст. 16, п. 177.2 ст. 177, п. 198.6 ст. 198, пп. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України) внаслідок безпідставного збільшення податкового кредиту за податковими накладними, виписаними ТОВ "ВПТК Аверс", ТОВ "Пелопс", ТОВ "Астана К", та суми витрат, що відповідає витратам з придбання товарів у зазначених постачальників, а також відсутності на момент здійснення перевірки податкових накладних на підтвердження правомірності формування податкового кредиту на суму 6058,00 грн. При цьому ДПІ стосовно безпідставного формування позивачем даних свого податкового обліку за наслідками фінансово - господарських взаємовідносин із ТОВ "ВПТК Аверс", ТОВ "Пелопс", ТОВ "Астана К" посилається на податкову інформацію, отриману в результаті здійснення заходів податкового контролю у вигляді податкових перевірок, щодо господарської діяльності зазначених контрагентів позивача: водночас один чи декілька із платків податків не мають достатніх матеріально-технічних та трудових ресурсів для здійснення відповідної господарської діяльності; за місцезнаходженням відсутні; засновник та директор ТОВ "Астана К" ОСОБА_5 заперечує свою причетність до господарської діяльності підприємства; господарські операції свідчать про їх удаваність, направлені на отримання лише податкової вигоди;
Задовольняючи позовні вимоги в частині, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що, з урахуванням встановлених у справі обставин щодо придбання позивачем у ТОВ "ВПТК Аверс", ТОВ "Пелопс", ТОВ "Астана К" товару, суми податкового кредиту та валових витрат правомірно задекларовані ФОП ОСОБА_4 на підставі первинних документів, виписаних вказаними контрагентами.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.
Основні засади державної політики щодо формування податкового кредиту до 01 січня 2011 року були визначені Законом України "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР.
Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).
Отже, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.
Аналогічні підстави, за яких у платника ПДВ виникає право на податковий кредит, та підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту, встановлено у ст. 198 ПК України, який набрав чинності з 01 січня 2011 року.
Таким чином, застосувавши наведені норми до встановлених обставин щодо відсутності документів (податкових накладних), що підтверджують показники податкового кредиту, відображені позивачем у податковій звітності у травні 2010 року, січні та лютому 2011 року у сумі 6087,78 грн. за наслідками господарських взаємовідносин із у ТОВ "Реал-гіпермаркет Україна", ТОВ "Діаліз", ТОВ "Метро Кеш енд Кері Україна", суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про обґрунтованість визначеного грошового зобов'язання з ПДВ на вказану вище суму та застосування штрафних (фінансових) санкцій, встановлених п. 123.1 ст. 123 ПК України, в розмірі 242,50 грн. згідно з податковим повідомленням-рішенням від 02 липня 2012 року № 1115/17-20.
Щодо висновків судів про правомірність відображення позивачем своїх даних податкового обліку, задекларованих у період, охоплений перевіркою, за наслідками господарських операцій з ТОВ "ВПТК Аверс", ТОВ "Пелопс", ТОВ "Астана К", необхідно зазначити наступне.
Відповідно до п. 177.2 ст. 177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
При цьому, для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми ПДВ, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг) (п. 177.3 ст. 177 ПК України).
Згідно із п. 177.4 ст. 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат виробництва (обігу) згідно з розділом III цього Кодексу.
Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 цього Кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР платник податку (покупець) має право включити сплачені ним у ціні придбаних товарів (послуг) суми податку до податкового кредиту за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.
Згідно з пп. 7.4.5 цієї ж статті не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з положеннями п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).
Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. Це однаковою мірою стосується як суми витрат, так і суми податкового кредиту.
При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність правову оцінку податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками товарів (робіт, послуг), якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності, та фактично придбав товари (послуги) у цих постачальників. Одне лише порушення постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування валових витрат чи податкового кредиту, якщо в судовому процесі не встановлено факту обізнаності чи-то сприяння покупцем постачальнику в ухиленні від оподаткування (факту участі у незаконній податковій мінімізації). За відсутності встановлення такого факту платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит та/або на валові витрати за неправомірну діяльність його контрагентів.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В разі надання податковим органом вагомих доказів, які в своїй сукупності свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми витрат та/або податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення як протиправного.
Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Обставини щодо реальності господарських операцій з придбання позивачем товару у ТОВ "ВПТК Аверс", ТОВ "Пелопс", ТОВ "Астана К" встановлені судом на підставі оцінки доказів у справі, які долучені до матеріалів справи, а саме: договорів поставки із ТОВ "ВПТК Аверс" від 17 серпня 2010 року № 03/10, із ТОВ "Пелопс" від 25 січня 2011 року № 01/11, із ТОВ "Астана К" від 01 березня 2011 року № 05/11, за умовами яких продавець (ТОВ "ВПТК Аверс", ТОВ "Пелопс", ТОВ "Астана К") зобов'язується передати у власність покупця (позивача) товар (а.с. 20-28 т. 1); податкових та видаткових накладних, виписаних на користь підприємця його контрагентами, належне оформлення яких ДПІ не заперечується (а.с. 60-137 т. 1); здійсненими позивачем розрахунками за придбаний товар шляхом перерахування безготівкових коштів на рахунки контрагентів, що підтверджено банківськими виписками (а.с. 139-171 т. 1); встановлення обставин, що укладені між позивачем та його контрагентами договори підписані належними особами, які на момент спірних правочинів мали спеціальну податкову та господарську правосуб'єктність; пояснення менеджера підприємця ОСОБА_7, який підтвердив факт поставок товару (спортивного одягу) у 2010 році; наявність у ФОП ОСОБА_4 орендованого складського приміщення (а.с. 29-31 т. 1); в подальшому придбаний товар відвантажений позивачем іншим контрагентам (покупцям), про що свідчать відповідні договори від 19 вересня 2009 року П 2316, від 01 січня 2010 року № 21334, акт перевірки розрахунків, товарні накладні (а.с. 1-16, 25-109 т. 2).
Таким чином, суди попередніх інстанцій, зробивши з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України оцінку доказів, наданих позивачем на спростування доводів податкового органу про недостовірність даних його податкового обліку, задекларованих за наслідками господарських операцій з ТОВ "ВПТК Аверс", ТОВ "Пелопс", ТОВ "Астана К", та з огляду на відсутність доказів з боку ДПІ щодо підтвердження вчинення ФОП ОСОБА_4 податкового правопорушення, дійшли обґрунтованого висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень ДПІ від 02 липня 2012 року № 114/17-20, № 1116/17-20 повністю, а податкове повідомлення-рішення від 02 липня 2012 року № 1115/17-20 - в частині.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Обґрунтовуючи довід касаційної скарги про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, ДПІ посилається на ті ж самі обставини, які вказані в акті перевірки та які були предметом оцінки судами першої та апеляційної інстанцій; в касаційній скарзі не наведено конкретних підстав, які б свідчили про порушення судами норм процесуального права при встановленні обставин у справі та норм матеріального права при їх юридичній оцінці.
Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі місті Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2012 року у справі № 2а-10705/12/2670 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: ____________ Л.І. Бившева
Судді: ____________ І.Я. Олендер
____________ Т.М. Шипуліна