29 березня 2017 року м. Київ К/9991/47513/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Бившевої Л.І. (головуючого), Олендера І.Я., Шипуліної Т.М.,
представники сторін у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, -
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 січня 2012 року
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2012 року
у справі № 2а-7917/11/1370
за позовом Державної податкової інспекції у Миколаївському районі Львівської області
до Міського комунального підприємства "Миколаївводоканал"
про стягнення податкового боргу,
У липні 2011 року Державна податкова інспекція у Миколаївському районі Львівської області (далі - ДПІ, позивач) звернулась до суду з позовом про стягнення з Міського комунального підприємства "Миколаївводоканал" (далі - МКП "Миколаївводоканал", відповідач) податкової заборгованості на загальну суму 423222,65 грн., що включає заборгованість з податку на додану вартість в сумі 386562,41 грн., плати за землю - 830,59 грн., плати за надра - 450,08 грн., збір за спеціальне використання води - 16804,77 грн., надходження від скидів забруднюючих речовин - 1785,11 грн., збір за забруднення навколишнього середовища - 17789,69 грн.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12 січня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2012 року, позов ДПІ задоволено частково: стягнуто з МКП "Миколаївводоканал" податковий борг в сумі 97820,00 грн.
У касаційній скарзі Миколаївська міжрайонна державна податкова інспекція Львівської області Державної податкової служби, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати та позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Заперечуючи проти касаційної скарги, відповідач просить залишити її без задоволення як безпідставну.
У зв'язку з неявкою у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, розгляд касаційної скарги відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України здійснено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суди попередніх інстанцій встановили, що виникненню податкового боргу станом на 30 травня 2011 року, з приводу правомірності стягнення якого виник спір, передували неповна та несвоєчасна сплата відповідачем як комунального підприємства, самостійно узгоджених у період з вересня 2009 року по 2011 року включно податкових зобов'язань з податку на додану вартість (290311,00 грн.), плати за землю (830,59 грн.), плати за надра (450,08 грн.), плати за скид забруднюючих речовин (1785,00 грн.), збір за забруднення навколишнього середовища (17789,69 грн.), а також сум податкових зобов'язань зі сплати штрафних санкцій та пені, визначених податковими повідомленнями-рішеннями від 13 березня 2010 року № 0000411650/0, від 21 жовтня 2010 року № 0003001650/0, від 17 березня 2011 року №0000411511, від 16 березня 2010 року № 0001001511/0, від 22 квітня 2010 року № 0003021511/0, від 25 травня 2010 року № 000418511/0, від 30 липня 2010 року № 0006071511/0, № 0006081511/0 та від 17 березня 2010 року № 0000421511.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що: в судовому процесі не були надані докази, які б підтверджували, що ДПІ з метою погашення податкового боргу з відповідача діяла відповідно до вимог п. 11.1 ст. 11 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ; внаслідок часткової сплати підприємством у березні - липні 2011 року податкових зобов'язання з податку на додану вартість, з податку за водні ресурси, з податку за забруднення навколишнього природного середовища, що підтверджено платіжними дорученнями, копії яких долучені до матеріалів справи, розмір податкової заборгованості за 2011 рік фактично становив 51438,67 грн.; ДПІ правомірно застосувала до підприємства штрафні (фінансові) санкції за несвоєчасну сплату самостійно узгоджених податкових зобов'язань згідно з податковими повідомленнями - рішеннями від 17 березня 2011 року №0000411511, від 30 липня 2010 року № 0006071511/0, № 0006081511/0, від 25 травня 2010 року № 000418511/0, від 16 березня 2010 року № 0001001511/0, від 17 березня 2010 року № 0000421511, від 22 квітня 2010 року № 0003021511/0, від 21 жовтня 2010 року № 0003001650/0 та від 13 березня 2010 року № 0000411650/0 на суму 46382,00 грн.
Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.
Згідно з підпунктами 1.2 та 1.3 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ (втратив чинність з 01 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України; далі - Закон № 2181-ІІІ) податкове зобов'язання - це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України, а податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.
Узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків (пп. 5.4.1 п. 5.4 ст. 5 Закону № 2181-III).
Тобто, виникнення податкового боргу є юридичним фактом, який пов'язаний із несплатою узгодженої суми податкового зобов'язання протягом установленого строку.
Порядок погашення податкового боргу регулюється нормами статей 6-15 Закону № 2181-III.
Статтею 11 Закону України № 2181-III встановлені особливості для стягнення податкового боргу державних або комунальних підприємств.
Відповідно до п. 11.1 ст. 11 цього Закону у разі коли платник податків, який перебуває у державній або комунальній власності, не погашає суму податкового боргу у строки, встановлені цим Законом, податковий орган здійснює заходи щодо продажу активів такого платника податків, які не входять до складу цілісного майнового комплексу, що забезпечує здійснення основної діяльності платника податків.
У разі коли сума коштів, отримана від такого продажу, не покриває суму податкового боргу та витрат, пов'язаних з продажем активів, податковий орган зобов'язаний звернутися до органу виконавчої влади, що здійснює управління таким платником податків, з пропозицією щодо прийняття рішення про продаж частини акцій корпоратизованого підприємства за кошти або під зобов'язання щодо погашення його податкового боргу протягом поточного бюджетного року. Інформація зазначеного органу управління щодо прийняття або відхилення запропонованого рішення має бути надіслана податковому органу протягом тридцяти календарних днів з дня направлення такого звернення. Організація такого продажу здійснюється за правилами і у строки, встановлені законодавством з питань приватизації. У разі коли зазначений орган не прийме рішення про продаж частини акцій для погашення податкового боргу у зазначені цим пунктом строки, податковий орган зобов'язаний у місячний строк з дня отримання такої відмови або після закінчення встановленого для надання відповіді строку звернутися до суду із заявою про визнання такого платника податків банкрутом.
Як встановлено судами, враховуючи податкову заборгованість підприємства станом на 20 листопада 2009 року у сумі 593755,00 грн. рішенням Миколаївської міської ради від 24 листопада 2009 року № 885 надано дозвіл на реалізацію активів, виділених рішенням сесії Миколаївської міської ради від 26 квітня 2007 року № 225 "Про виділення активів для погашення податкового боргу". Згідно з актом від 10 серпня 2010 № 8012/10/24-018 ДПІ проведено опис активів підприємства на суму 514777,20 грн. Згідно акту опису активів, самостійно виділених платником податків для продажу, від 11 серпня 2010 року вартість описаних активів підприємства становить 514777,20 грн. Доказів, які б підтверджували, що ДПІ було дотримано встановлений Законом порядок стягнення податкового боргу у зазначеній сумі та вжиті передбачені законом заходи для додержання відповідної процедури, позивачем не надано.
З 01 січня 2011 року виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк (п. 38.1 ст. 38 Податкового кодексу України).
Податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1 ст. 36 Податкового кодексу України).
Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Відповідно до п. 95.1 ст. 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги (пп. 95.2 ст. 95 Податкового кодексу України).
Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини (абзац 1 п. 95.3 цієї статті).
Як свідчать наявні в матеріалах справи копії платіжних доручень, оцінку яких судами попередніх інстанцій надано з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, податкові зобов'язання, які були узгоджені у 2011 році, позивач сплатив лише частково (а.с. 99-107).
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно суми (97820,00 грн.), яку повинен сплатити відповідач до бюджету.
Доводи позивача, наведені на обґрунтування касаційної скарги, про зарахування контролюючим органом частково сплачених підприємством узгоджених платежів у рахунок погашення податкового боргу (пені), що виник значно раніше - у 2008 - 2010 роках, є безпідставними.
Відповідно до п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.
Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Разом з тим, у даному випадку існують правовідносини щодо податкових зобов'язань, виникнення та строк сплати яких регулювався Законом № 2181-ІІІ.
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Пункт 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01січня 2011 року, не має зворотної дії в часі. Дія п. 87.9. ст. 87 Податкового кодексу України починається з 01 січня 2011 року і може бути застосована лише до тих податкових зобов'язань, які виникли після 01 січня 2011 року.
Таким чином, повноваження органу державної податкової служби за п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України можуть поширюватися на ті платежі (податкові зобов'язання, в т.ч. несплачені у встановлений законом строк), які виникають з підстав, визначених в цьому Кодексі.
Підстави застосовувати до спірних правовідносин зі сплати податкових зобов'язань, виникнення та строк сплати яких регулювалися Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", положень п. 87.9. ст. 87 Податкового кодексу України, відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 160, 167, 220, 220, 221, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України
Касаційну скаргу Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 січня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2012 року у справі № 2а-7917/11/1370 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: ____________ Л.І. Бившева
Судді: ____________ І.Я. Олендер
____________ Т.М. Шипуліна