Справа № 149/612/17
Головуючий у 1-й інстанції: Павленко І.В.
Суддя-доповідач: Курко О. П.
30 травня 2017 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Курка О. П.
суддів: Білоуса О.В. Совгири Д. І. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Хмільницького об'єднаного управління пенсійного фонду України Вінницької області на постанову Калинівського районного суду Вінницької області від 12 квітня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Хмільницького об'єднаного управління пенсійного фонду України Вінницької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,
в березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Калинівського районного суду Вінницької області суду з позовом до Хмільницького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії.
Постановою Калинівського районного суду Вінницької області від 12 квітня 2017 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Сторони в судове засідання не з'явилися, хоча про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Разом з тим, 19 травня 2017 року на адресу суду через канцелярію надійшла заява відповідача про розгляд справи без його участі.
Крім того, 23 травня 2017 року на адресу суду через канцелярію надійшла заява позивача про розгляд справи без його участі.
Враховуючи положення частини 4 статті 122 КАС України, де вказано, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності, суд вирішив провести розгляд справи за відсутності позивача та відповідача.
Статтею 197 КАС України, зокрема п.1 ч. 1, встановлено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі ч. 6 ст. 128 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у матеріалах справи письмовими доказами, надавши їм оцінку, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що 26 березня 1993 року ОСОБА_2 було обрано суддею Хмільницького міського суду Вінницької області і з 2 квітня 1993 року він приступив до виконання своїх обов'язків відповідно до наказу Управління юстиції Вінницької облдержадміністрації № 26 від 26 березня 1993 року. В подальшому позивач працював на посадах судді, заступника та голови суду до 28 вересня 2016 року. Наказом виконуючого обов'язки голови Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області № 95 від 28 вересня 2016 року на підставі Постанови Верховної Ради України № 1515-VIII від 8 вересня 2016 року ОСОБА_2 було відраховано зі штату суддів Хмільницького міськрайонного суду в зв'язку із звільненням з посади судді та поданням заяви про відставку.
Відповідно до подання в.о. голови суду від 30 вересня 2016 року про встановлення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та довідки ТУ ДСА в Вінницькій області №4-35/1319 від 30 вересня 2016 року про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці стаж роботи позивача на посаді судді, що дає право на відставку і отримання щомісячного грошового утримання складає 26 років, 3 місяці і 2 дні, з яких 24 роки 2 місяці 6 днів це робота на посаді судді, 2 роки 26 днів проходження строкової військової служби.
В жовтні 2016 року позивач подав до управління Пенсійного фонду в місті Хмільнику та Хмільницькому районі Вінницької області всі необхідні документи щодо призначення довічного грошового утримання, в тому числі й подання в.о. голови Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області у додатку з розрахунком стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Управлінням Пенсійного фонду у м.Хмільнику та Хмільницькому районі йому було нараховано та призначено до виплати довічне грошове утримання у розмірі 86% від отримуваної заробітної плати.
15 лютого 2017 року позивач звернувся до відповідача з письмовим зверненням з приводу зарахування до стажу судді терміну строкової служби в Збройних Силах та призначення щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 90% (а саме: стаж судді понад 20 років складає - 6 років 3 місяці 2 дні), проте управлінням Пенсійного фонду в м. Хмільнику та Хмільницькому районі була надана відповідь за №8/К-10 від 21.02.2017 р. про відмову з посиланням на те, що відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону № 2453 до стажу роботи на посаді судді не входить служба у збройних силах. Крім того, на момент набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 8 червня 2016 року, Закон України № 2453 в редакції Закону України №193 від 12.02.2015 року «Про забезпечення права на справедливий суд» не містять норми, якою передбачено зарахування в стаж роботи на посаді судді військової служби.
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся із цим адміністративним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відмова службових осіб Хмільницького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області провести позивачу перерахунок довічного грошового утримання являється незаконною.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.
Згідно записів військового квитка позивача, останній в період з 16.10.1982 р. по 12.11.1984 р. (2 роки 26 днів) проходив строкову службу.
Відповідно до п. 8 ч. 4 ст. 48 Закону "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. №2453-VI незалежність судді забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді (частина 6 статті 47 вказаного Закону).
Згідно з ч. 4 ст. 43 Закону України від 15.12.1992 р. № 2862-XII "Про статус суддів" (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що судді у відставці, які мають стаж роботи на посаді судді не менш 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 80% заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більш ніж 90% заробітку судді.
Указом Президента України, від 10.07.1995, № 584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" було встановлено, що до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Згідно з пунктом 3.1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06.07.2016 року по справі № 21-6664а15.
Відповідно до статті 242-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
З 03.10.2010 введено в дію Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. №2453-VI, що був чинним на час звільнення позивача у відставку та призначення йому щомісячного довічного грошового утримання.
Відповідно до пункту 11 Перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. №2453-VI судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.
Таким чином, законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. № 2453-VI було передбачено право зарахування до стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання судді, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу та періоду проходження строкової служби.
Згідно ч.1 ст.58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Таким чином, відповідач повинен був зарахувати позивачу вищезазначені періоди до стажу роботи, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, в повному обсязі.
Отже, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 , ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
апеляційну скаргу Хмільницького об'єднаного управління пенсійного фонду України Вінницької області залишити без задоволення, а постанову Калинівського районного суду Вінницької області від 12 квітня 2017 року - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.
Головуючий Курко О. П.
Судді Білоус О.В. Совгира Д. І.