Справа № 127/3019/17
Головуючий у 1-й інстанції: Федчишен С.А.
Суддя-доповідач: Сапальова Т.В.
23 травня 2017 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Матохнюка Д.Б. Боровицького О. А. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Бондаренко С.А.,
представника відповідача Плахотнюк Наталії Юріївни,
представника третьої особи Назаренка Руслана Володимировича,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Вінницької області на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 09 березня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, про визнання дій протиправними та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження,
в лютому 2017 року ОСОБА_4 звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з адміністративним позовом до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області про визнання дій протиправними та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження.
Відповідно до постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 09 березня 2017 року позов задоволено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення.
Позивач в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи. Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Представник відповідача та третьої особи в судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що за рішенням Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27.01.2017 видано виконавчий лист № 2-а-78/11/0203 від 18.09.2015 про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провести перерахунок та виплату додаткової пенсії ОСОБА_4 відповідно до ст. 50 ЗУ «про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виходячи з розміру 75% мінімальної пенсії за віком з 13.04.2010 з урахуванням виплачених сум.
Відповідно до постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Плахотнюк Н. Ю. від 27.01.2017 виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-а-78/11/0203, виданого Вінницьким апеляційним адміністративним судом 18.09.2015, закінчено.
Згідно зі змістом постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 48910727 від 27.01.2017 встановлено, що боржником здійснено перерахунок пенсії згідно з рішенням суду, про що до відділу надіслано лист та додано копію розрахунку. Однак, у зв'язку з набранням 23.07.2011 постановою Кабінету Міністрів України № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» законної сили та прийняттям Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік» від 14.06.2011, виплати, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», призупинено.
Відповідно до п. 3 прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет на 2012» та Закону України «Про державний бюджет на 2013» норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст.ст. 5, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» застосовуються у порядку та розмірах встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 та 2013 роки.
З урахуванням наведеного та практики Верховного Суду України про те, що невиконання судового рішення управлінням ПФУ в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, державним виконавцем, керуючись вимогами п. 11 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-а-78/11/0203 від 18.09.2015 закінчено.
Не погодившись з постановою про закінчення виконавчого провадження ВП № 48910727 від 27.01.2017, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем не здійснено усіх передбачених законом заходів для належного виконання судового рішення, та, як наслідок, передчасно прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку встановлено Законом України "Про виконавче провадження".
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV (чинного на час виконавчого провадження) державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Обов'язки і права державних виконавців визначені статтею 11 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV (чинного на час виконавчого провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV (чинного на час виконавчого провадження) державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Зі змісту постанови державного виконавця Плахотнюк Н. Ю. від 27.01.2017 про закінчення виконавчого провадження встановлено, що виконавче провадження закінчено відповідно до положень п. 11 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" (чинного на час винесення оскаржуваної постанови) виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.
Згідно з ч. 3 ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження" (чинного на час винесення оскаржуваної постанови) виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Статтею 40 Закону України "Про виконавче провадження" (чинного на час винесення оскаржуваної постанови) встановлено наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа.
Відповідно до ст. 75 Закону України "Про виконавче провадження" (чинного на час винесення оскаржуваної постанови) у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Так, колегія суддів зазначає, що положеннями Закону України "Про виконавче провадження" (чинного на час прийняття оскаржуваної постанови) встановлено послідовність дій державного виконавця, після вчинення яких останній виносить постанову про закінчення виконавчого провадження і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.
До таких дій, зокрема, відносяться: 1) накладення на боржника штрафу та перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин); 2) накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин); 3) звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
З матеріалів справи встановлено, що відповідачем не було накладено на боржника штраф за невиконання вимог державного виконавця та він не звертався до правоохоронних органів з поданням про притягнення боржника до кримінальної відповідальності.
Колегія суддів також зазначає, що посадовою особою управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області не перевірено, чи виконано рішення суду в повному обсязі станом на час прийняття рішення про закінчення виконавчого провадження, чим порушено положення ч. 3 ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження".
Крім того, перевіривши доводи апеляційної скарги щодо наявності поважних причин невиконання управлінням Пенсійного фонду України судового рішення у строки, встановлені державним виконавцем, колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки державний виконавець під час здійснення виконавчих дій керується положеннями Закону України "Про виконавче провадження", чинного на час вчинення окремої виконавчої дії.
Так, в обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що у зв'язку з відсутністю відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів боржник позбавлений можливості виконати рішення суду Вінницького апеляційного адміністративного суду у справі № 2-а-78/11/0203, та, як наслідок, у державного виконавця відсутні підстави для застосування до нього санкцій, передбачених ст. 75 Закону України "Про виконавче провадження".
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Згідно з ч. 1 ст. 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження" (чинного на час прийняття оскаржуваної постанови) виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад обов'язковості виконання рішень.
Частиною 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.
Крім того, Європейський суд з прав людини у справі "Кечко проти України" від 08.11.2005 року № 63134/00 зазначив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Колегія суддів зазначає, що відсутність у кошторисі управління Пенсійного фонду України коштів для виконання рішення суду не може бути підставою для невиконання вимог Закону та ненарахування призначеної йому пенсії.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
На підставі викладеного вище, оцінивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання дій відповідача протиправними та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження № 48910172 від 27.01.2017, оскільки оскаржувана постанова прийнята державним виконавцем без дотримання, передбачених Законом вимог для належного виконання судового рішення.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.
Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 09 березня 2017 року слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
апеляційну скаргу управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Вінницької області залишити без задоволення, а постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 09 березня 2017 року - без змін.
Постанова або ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
Касаційна скарга на судові рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбаченим цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Ухвала суду складена в повному обсязі 30 травня 2017 року.
Головуючий Сапальова Т.В.
Судді Матохнюк Д.Б. Боровицький О. А.