Справа № 727/10307/16-а
Головуючий у 1-й інстанції: Слободян Г.М.
Суддя-доповідач: Курко О. П.
30 травня 2017 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Курка О. П.
суддів: Совгири Д. І. Білоуса О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на постанову Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 березня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправною відмови у перерахунку пенсії та зобов'язання вчинити певні дії,
в грудні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до Шевченківського районного суду м. Чернівці з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправною відмови у перерахунку пенсії та зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 березня 2017 року позов задоволено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Сторони в судове засідання не з'явилися, хоча про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Статтею 197 КАС України, зокрема п.1 ч. 1, встановлено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі ч. 6 ст. 128 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у матеріалах справи письмовими доказами, надавши їм оцінку, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню, з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що з 03.12.2005 року ОСОБА_2 перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м.Чернівці, правонаступником якого є головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області, як одержувач пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" в розмірі 80% суми заробітної плати.
06.12.2016 року позивач звернулася до ГУПФ України в Чернівецькій області із заявою про перерахунок пенсії із врахуванням одержаних в період з 01.12.2003 року по 30.11.2005 року таких сум, з яких сплачено страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, зокрема: допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та індексації заробітної плати, грошової винагороди (а.с.7), до заяви додала довідку Головного управління статистики у Чернівецькій області від 29.11.2016 року №10.2-48/414 (а.с.9-11).
Листом від 14.12.2016 року № 15215/15 ГУПФ в Чернівецькій області відмовили позивачу у перерахунку пенсії (а.с.8).
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся із цим адміністративним позовом до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірності вчинених дій та прийнятого рішення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з таких підстав.
Частиною 2 ст. 33 Закону України "Про державну службу" від 19.12.1993 № 3723-ХІІ (далі - Закон № 3723-ХІІ) (в редакцій, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.
Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 № 108/95-ВР (далі - Закон № 108/95-ВР), заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Статтею 2 Закону № 108/95-ВР визначено структуру заробітної плати, до якої входить: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
З наведених положень вбачається, що матеріальна допомога та індексація заробітної плати входять до системи оплати праці державного службовця.
Статтею 66 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) врегульовано види оплати праці, що враховуються при обчисленні пенсій.
Згідно ч. 1 вказаної норми, до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).
Разом з тим, ст. 41 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) визначає виплати (доходи), що враховуються в заробітну плату (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії. Так, зокрема, до такого доходу (заробітної плати) враховуються: суми виплат, отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески; суми виплат, отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.
За змістом наведених норм, отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 20.02.2012, 14.05.2013, 28.05.2013, 06.11.2013 та 03.06.2014 (№№ 21-430а11, 21-97а13, 21-125а13, 21-350а13, 21-134а14).
Таким чином, аналізуючи наведені норми колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, зокрема матеріальна допомога на оздоровлення та допомога на вирішення соціально-побутових питань, індексація, грошова винагорода включаються до складу заробітної плати державного службовця та враховуються при обчисленні розміру його пенсії.
Твердження апелянта про те, що положення Закону України №3723-ХІІ не можуть бути застосовані до спірних правовідносин оскільки втратили чинність, суд першої інстанції вірно не взяв до уваги, оскільки на момент призначення пенсії позивачу дані положення були чинними.
У відповідності із ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ч. 3 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Згідно пп. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування постанови суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області залишити без задоволення, а постанову Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 березня 2017 року - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.
Головуючий Курко О. П.
Судді Совгира Д. І. Білоус О.В.