Справа № 127/4955/17
Головуючий у 1-й інстанції: Ан О.В.
Суддя-доповідач: Кузьмишин В.М.
25 травня 2017 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Кузьмишина В.М.
суддів: Боровицького О. А. Сушка О.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 03 квітня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,
в березні 2017 року позивач звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання відповідача поновити позивачу виплату пенсії за вислугу років з 01.04.2015 року у призначеному розмірі згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року.
Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 03 квітня 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 03 квітня 2017 року та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Суд апеляційної інстанції відповідно до положень ст. ст. 183-2, 197 КАС України проводить розгляд справи у порядку письмового провадження. За таких умов згідно з ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41 КАС України повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову суду першої інстанції в частині позовних вимог за період з 01.04.2015 року по 07.09.2016 року скасувати та залишити в цій частині без розгляду, а в решті - без змін, виходячи з наступного.
Так, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами адміністративної справи, ОСОБА_2 з 31.12.2010 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, які звільнені з військової служби, та деяких інших осіб".
З 01 листопада 2013 року по даний час позивач працює суддею Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області.
З 01 квітня 2015 року позивачу припинено виплату пенсії за вислугу років, у зв'язку з чим 04 січня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до відповідача із проханням пояснити причину невиплати йому пенсії за вислугу років.
19 січня 2017 року ГУПФУ у Вінницькій області надано позивачу відповідь, у якій зазначено, що згідно з вимогами чинного законодавства України пенсії особам, які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", "Про судоустрій і статус суддів", "Про прокуратуру", призначені раніше пенсії не виплачуються.
Не погодившись із зазначеним, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу правомірно відмовлено у відновленні виплати пенсії.
Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VІІ, що набрав чинності 01.04.2015 року, внесено зміни до ст. 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", відповідно до якого встановлено, що тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, особам, яким пенсія призначена відповідно до цього Закону (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України "Про статус народного депутата України", "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 213-VIII порядок виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) працюючим пенсіонерам, встановлений цим Законом, поширюється на пенсіонерів (отримувачів щомісячного довічного грошового утримання) незалежно від часу призначення пенсії.
Згідно з пунктом 5 Прикінцевих положень Закону №213-VIII у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах, з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.
Вказаний в пункті 5 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону № 213 закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 01 червня 2015 р. прийнятий не був, у зв'язку з чим з вказаної дати втратили чинність, зокрема, норми Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо пенсійного забезпечення і, відповідно, пенсії за цим Законом не призначаються.
З 01 червня 2015 року особам, які підпадають під дію Закону України "Про судоустрій і статус суддів" пенсія призначається відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відтак, відпали підстави, передбачені ст.54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", для невиплати позивачу пенсії, призначеної відповідно до цього Закону.
Отже в період з 01 червня 2015 року по 31 грудня 2015 року позивач мав право на поновлення виплати пенсії за вислугу років.
Разом з тим, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 24.12.2015 року № 911-VІІ, що набрав чинності 01.01.2016 року, внесено зміни до ст. 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", відповідно до якого встановлено, що тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи, ветеранів військової служби та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються".
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016 "У справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262-XII", відповідно до якого тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи, ветеранів військової служби та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) не виплачуються, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
За змістом, п.2 вказаного рішення положення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262-XII зі змінами, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
На виконання вимог цього рішення відповідач виплатив позивачу пенсію з 20.12.2016 року по 31.12.2016 року у розмірі 1885 грн.
При цьому, суд звертає увагу, що 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України "Про судоустрій і статус суддів" у новій редакції, яким фактично відновлено право на щомісячне довічне грошове утримання за цим законом.
Крім того, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 1774-VIII від 06.12.2016 внесено зміни до ст. 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", згідно з якими тимчасово, по 31 грудня 2017 року, особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи, учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та осіб, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист"), які займають посади державної служби, визначені Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу", а також працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії не виплачуються".
Вказані норми не скасовані у встановленому законом порядку та не визнані неконституційними.
З аналізу наведених положень ст. 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" у різних редакціях слідує, що підставою для припинення виплати пенсії є сам факт роботи особи на посаді, яка дає право на виплату щомісячного довічного грошового утримання, відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", при цьому не має значення, чи набула особа таке право чи ні.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції в березні 2017 року, що підтверджується відтиском штемпеля Вінницького міського суду Вінницької області.
Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Статтею 100 КАС України передбачено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Враховуючи норми чинного процесуального законодавства України, а також те, що позивачу повинно було бути відомо про припинення виплати пенсії у перший же місяць її неотримання, колегія суддів вважає, що адміністративний позов за період з 01 квітня 2015 року по 07 вересня 2016 року необхідно залишити без розгляду, що не врахував та не вчинив суд першої інстанції, чим порушив ст. 99,100 КАС України, а на підставі вищезазначених норм матеріального права, з урахуванням дії закону в часі, у задоволенні позову за іншій період, порушений у позові, необхідно відмовити.
У рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.
Також Конституційний Суд України у рішенні від 25 січня 2012 року № 3рп/2012 зробив висновок, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Такий принцип закладений, зокрема, в Загальній декларації прав людини 1948 року, згідно з якою кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення та на здійснення необхідних для підтримання її гідності та для вільного розвитку її особистості прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави (стаття 22). Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року встановлює загальний обов'язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі Ейрі проти Ірландії також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі Кйартан Асмундсон.
Отже, одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Конституційний Суд України також зазначив, що передбачені законами соціально - економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Враховуючи вищезазначені норми права, позицію Європейського Суду, висновки Конституційного Суду України, положення ст. 99 КАС України, а також дату звернення до суду першої інстанції з цим позовом, та беручи до уваги, що позивач обіймає посаду, яка дає право на призначення пенсії на умовах, передбачених Законом України "Про судоустрій і статус суддів", відповідач тимчасово припинив виплату пенсії позивачу, керуючись саме чинною нормою законодавства, тому доводи позивача про те, що припинення виплати пенсії є незаконним не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
З врахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувану постанову суду першої інстанції необхідно скасувати в частині відмови у задоволенні позову за період з 01.04.2015 року по 07.09.2016 року з прийняттям у цій частині нової ухвали про залишення частини позовних вимог без розгляду, а в решті постанову Вінницького міського суду Вінницької області необхідно залишити без змін.
Відповідно до ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: скасувати постанову суду і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження у справі.
Частиною 1 статті 203 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 155 КАС України суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.
Керуючись ст.ст. 155, 160, 167, 195, 196, 198, 199, 203, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 03 квітня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії скасувати в частині відмови у задоволенні адміністративного позову за період з 01 квітня 2015 року по 07 вересня 2016 року.
Адміністративний позов в частині визнання дій протиправними та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області поновити ОСОБА_2 виплату пенсії за вислугу років з 01 квітня 2015 року по 07 вересня 2016 року залишити без розгляду.
В решті постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 03 квітня 2017 року залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.
Головуючий Кузьмишин В.М.
Судді Боровицький О. А. Сушко О.О.