23 травня 2017 р.Справа № 820/6669/16
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Старостіна В.В.
Суддів: Рєзнікової С.С. , Бегунца А.О.
за участю секретаря судового засідання
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.03.2017р. по справі № 820/6669/16
за позовом ОСОБА_1
до Державної міграційної служби України треті особи: Головне управління Державної міграційної служби України в Київській області , Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області
про скасування рішення,
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, треті особи: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Головне управління Державної міграційної служби України в Київській області, в якому просив скасувати наказ Державної міграційної служби України № 222 від 31.08.2016 року в частині, що стосується громадянина Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.03.2017 року по справі № 820/6669/16 адміністративний позов задоволено. Скасовано наказ Державної міграційної служби України № 222 від 31.08.2016 року в частині, що стосується громадянина Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Не погоджуючись з постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.03.2017 року по справі № 820/6669/16 відповідач подав апеляційну скаргу, просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, вважає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Справа розглядається в порядку ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази в їх сукупності, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач, громадянин Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 прибув в Україну у 1989 році з метою працевлаштування, і працював на Заводі «Ленінська кузня» з 1989 року по 1993 рік. В подальшому після звільнення з роботи залишився проживати в Україні.
За клопотанням позивача ВГІРФО ГУМВС України в Київській області 14.06.2004 року прийнято рішення про документування позивача посвідкою на постійне проживання в Україні.
Як підтверджено матеріалами справи, дане рішення було прийняте відповідно до п. 4 Прикінцевих положень закону України «Про імміграцію».
У свою чергу громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 видано тимчасову посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 14.06.2004 року.
Колегією суддів за наявними в матеріалах справи доказами встановлено, що позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області щодо обміну посвідки на постійне проживання, проте листом від 29.11.2016 року № 04/1-23725 «Щодо обміну посвідки на постійне проживання громадянину СРВ ОСОБА_1» повідомлений про скасування посвідки на постійне проживання в Україні наказом № 222 Державної міграційної служби України від 31.08.2016 року (а.с. 7).
Відповідно до п. 8 Наказу Державної міграційної служби України № 222 від 31.08.2016 року на підставі висновку УДМС у Київській області від 02.08.2016 року стосовно ОСОБА_1 наказано:
- скасувати повністю рішення відділу ГІРФО ГУМВС України в Київський області від 14.06.2004 року про документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1;
- видану на підставі цього рішення посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 14.06.2004 року визнати недійсною та такою, що підлягає вилученню (а.с. 11).
При цьому, матеріали справи містять рішення у формі висновку, складеного управлінням ДМС України в Київській області про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні, затверджений начальником УДМС України в Київській області, яким вирішено вважати, що висновок від 14.06.2004 року ВГІРФО ГУМВС України в Київській області про задоволення клопотання громадянина СРВ ОСОБА_1 про видачу посвідки на постійне проживання прийнято з порушеннями Закону України «Про імміграцію» (а.с. 8-9).
Вказане рішення (висновок) Управлінням Державної міграційної служби України в Київській області, вмотивоване тим, що посвідку на постійне проживання в Україні позивачу оформлено у порушення абз. 4 п. 4 розділу V Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію», оскільки позивач звернувся про видачу посвідки після закінчення терміну, встановленого абз. 4 п. 4 Прикінцевих положень вказаного Закону, де зазначено, що вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 06.03.1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.
Як зазначалося раніше, ВГІРФО ГУМВС України в Київській області за заявою позивача було прийнято рішення про документування ОСОБА_1 посвідкою на постійне проживання в Україні відповідно до абз. 4 п. 4 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію», згідно з яким вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 06.03.1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.
Зазначені підстави для видачі посвідки на постійне проживання були самостійно визнані ВГІРФО ГУМВС України в Київській області та зазначені у висновку. Під час видачі посвідки на постійне проживання ВГІРФО ГУМВС України в Київській області керувався зазначеними положеннями Закону України «Про імміграцію», будь-яких заперечень не висловлював, таким чином визнав позивача таким, що має дозвіл на імміграцію.
Колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні виходячи з наступного.
Відповідно до абз. 6 ст. 1 Закону України «Про імміграцію», посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.
На підставі п. 18 Порядку, посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України «Про імміграцію».
Як передбачає ст. 12 Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Тобто відповідно до вимог ст. 12 Закону України «Про імміграцію», підлягає скасуванню дозвіл на імміграцію, а ст. 13 вказаного Закону встановлює вилучення посвідки на постійне місце проживання на підставі скасування дозволу на імміграцію.
Колегія суддів зазначає, що при наданні посвідки на постійне місце проживання в Україні позивачу ВГІРФО ГУМВС України в Київській області керувалося п. 4 Розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію», тобто проводило перевірку підстав залишення на постійне проживання на території України позивача, підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявило, та надало посвідку на постійне місце проживання в Україні громадянину Республіки В'єтнам ОСОБА_1.
Згідно п. 4 Розділу V Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію», особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність ст. ст. 12-15 цього Закону.
Так, з аналізу вказаної норми встановлено, що посвідка на постійне проживання видається уповноваженим органом за заявою, та не передбачає оформлення дозволу на імміграцію. А відтак, позивач не повинен був отримувати дозвіл на імміграцію.
Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що за цей період не виникало нових обставин, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію.
Слід також зазначити, що позивачу не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки він прибув до України в 1989 році, а Закон України «Про імміграцію» прийнятий 07.06.2001 року, передбачив набуття дозволу на імміграцію позивача в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень. І позивачу в силу дії цього Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.
При наданні позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб суб'єкт владних повноважень проводило перевірку законності залишення його на постійне проживання на території України та керувалося положеннями Закону України «Про імміграцію», підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявив та надав посвідку на постійне місце проживання в Україні.
Цією ж нормою Закону УДМС України в Київській області обґрунтовує прийняття протилежного рішення - висновку від 02.08.2016 року, на підставі якого ДМС України наказом № 222 від 31.08.2016 року скасовано як рішення відділу ГІРФО ГУМВС України в Київській області від 14.06.2004 року, так і видану на підставі такого рішення посвідку позивача на постійне місце проживання в Україні.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що є неправомірним визнання громадянина Республіки В'єтнам ОСОБА_1 таким, що не мав права на отримання посвідки на постійне проживання в Україні з підстав пропуску шестимісячного терміну для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні, ст. 12 Законом України «Про імміграцію» або чинним законодавством не було передбачено.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Проте, в даному випадку відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність винесення оскаржуваного наказу № 222 від 31.08.2016 року в частині, що стосується громадянина В'єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскаржуване наказ Державної міграційної служби України № 222 від 31.08.2016 року в частині, що стосується громадянина В'єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є необґрунтованим та протиправним, а тому підлягає скасуванню.
Отже, враховуючи вищезазначене та оскільки колегія суддів дійшла до висновку про протиправність оскаржуваного наказу та його скасування, колегія суддів вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому, з урахуванням викладеного, підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і доказів в їх обґрунтування відповідачем не надано.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.03.2017р. по справі № 820/6669/16 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)Старостін В.В.
Судді(підпис) (підпис) Рєзнікова С.С. Бегунц А.О.
Повний текст ухвали виготовлений 29.05.2017 р.