23 травня 2017 р.Справа № 627/8/17
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Бондара В.О.
Суддів: Калитки О. М. , Кононенко З.О.
за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Краснокутського районного суду Харківської області від 13.04.2017р. по справі № 627/8/17
за позовом ОСОБА_1
до Богодухівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області
про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,
В січні 2017 року ОСОБА_1 ( далі - позивач) звернувся з позовом до Богодухівського об»єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області ( далі - відповідач) в якому просив суд визнати протиправним порушення з боку Богодухівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області у відношенні нього вимог статей 22 та 46 Конституції України, якими він відповідно до п. 2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 р. за № 41/26486) зобов'язаний керуватися у своїй діяльності, а також підпунктів 7 та 8 пункту 4 цього положення, згідно яких відповідач призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, для чого забезпечити своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату цих пенсій, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок Державного бюджету України. Прохав зобов'язати Богодухівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області негайно поновити його права отримувати державні пенсії як інваліду-ліквідатору ЧАЕС 2-ої групи в розмірі 8,75 мінімальних пенсій за віком, для чого зобов'язати негайно здійснити відповідний перерахунок та забезпечити своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату цих пенсій за рахунок державного бюджету України.
Постановою Краснокутського районного суду Харківської області від 13.04.2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
Позивач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та інвалідом 2 групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1, вкладкою до посвідчення НОМЕР_2 та довідкою до акта огляду МСЕК серії 10 ААА № 279694, копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 4-6).
Позивач перебуває на обліку в Богодухівському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Харківської області та до листопада 2011 року отримував державну пенсію як інвалід - ліквідатор ЧАЕС 2-ої групи в розмірі 8,75 мінімальних пенсій за віком відповідно до ст.ст. 49-54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
14.11.2016 року позивач звернувся до Богодухівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо нарахування та виплати належної йому державної пенсії як інваліду - ліквідатору наслідків аварії на ЧАЕС.
Листом від 22.11.2016 року №1186-02/17 Богодухівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області в задоволені заяви позивачу відмовило, адже для виплати пенсій та доплат до неї в інших розмірах, ніж встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210, відсутні правові підстави.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що визначаючи розмір пенсії позивача, Богодухівське об»єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює порядок визначення категорій зон радіоактивного забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначені Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Відповідно до ст. 49 вищенаведеного Закону України, пенсії особам, віднесеним до 1 категорії, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії, б) додаткової пенсії за шкоду, завдану здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно абз. 3 ст. 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року), особам, віднесеним до категорії 1, інвалідам II групи призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у 75 процентів мінімальної пенсії за віком.
Частиною 4 статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року) встановлено, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів ІІ групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими 8 мінімальних пенсій за віком.
Разом з тим, з 01.01.2015 року набув чинності Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", яким ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" були викладені у новій редакції.
Так, ст. 50 вказаного Закону (на час виникнення спірних правовідносин) передбачає, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч. 3 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції, яка діє на даний час), умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року № 1210 був затверджений "Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Порядок).
Згідно з п.п. 1 п. 11 Порядку мінімальний розмір пенсії для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС II групи інвалідності становить 160 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до п. 13 Порядку щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", особам, що належать до категорії 1 з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інвалідам IІ групи виплачується у розмірі 379 грн. 60 коп.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час апеляційного розгляду, що відповідачем пенсія позивачу нараховується та виплачується в розмірах, встановлених постановою КМУ від 23.11.2011р. № 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
28.12.2014 року на підставі Закону № 76-VII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" статті 50, 54 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" викладені в новій редакції, де умови, порядок призначення додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.
Так, у відповідності ч.1 ст. 117 Конституції України, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Отже, Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, а Пенсійний фонд України є органом, який реалізує таку політику, в тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України, тобто Кабінету Міністрів України надано право визначати порядок та розміри соціальних виплат виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України, що узгоджується з функціями Уряду України, визначеними в п.п.2, 3 ст.116 Конституції України.
Рішенням Конституційного Суду України №20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу УІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", було визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 4 розділу УІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" від 23.12.2010 року з наступними змінами, де Конституційний Суд України зазначив, що Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади, до яких належить і Пенсійний фонд України. Також, рішенням Конституційного Суду України №20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року визначено, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.
При цьому, слід звернути увагу, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Крім того, рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частини першої, другої та третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України від 25 січня 2012 року №3рп/2012 встановлено, що нормативно - правові акти Кабінету міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України. Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Таким чином, з урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що відповідачем правомірно відмовлено позивачу у здійсненні перерахунку пенсії як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2-ої категорії у розмірі 8,75 мінімальних пенсій за віком, оскільки нарахування та виплата пенсії позивачу здійснюється у відповідності до вищезазначених законодавчих актів.
Доводи апеляційної скарги щодо не вірного застосування судом норм матеріального права, а саме ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції, що діяла на момент призначення пенсії позивачу, колегія суддів вважає помилковими, тому як на час виникнення спірних правовідносин зазначена редакція закону втратила чинність та діяла в іншій редакції, якою розмір пенсії встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Доводи позивача щодо порушення відповідачем вимог ст. 22 Конституції України колегія суддів вважає помилковими, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
На залежність розмірів соціальних виплат особі від економічних чинників вказано у рішенні Конституційного Суду України від 19.06.2001 року № 9-рп/2001, зокрема зазначено, що право на пенсію, її розмір та суми виплат можна пов'язувати з фінансовими можливостями держави, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами у той чи інший період її розвитку, а також з часом ухвалення відповідних нормативно-правових актів.
Окрім цього, у азб. 5,6, 10 п.2.1 рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 року №1-42/2011 щодо відповідності Конституції України (конституційності) певних положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" зазначено, що Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, враховує також положення актів міжнародного права. Так, згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004 року.
Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом, на що вказав Конституційний Суд України у Рішенні від 22.09.2005 року N5-рп/2005 у справі про постійне користування земельними ділянками.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Колегія суддів наголошує, що Європейський суд з прав людини вже неодноразово зазначав, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому (зокрема, у рішеннях у справах "Великода Валентина Ніканорівна проти України", "Аррас та інші проти Італії", "Сухобоков проти Росії").
Як вбачається з рішення Європейського суду по справі за заявою Великоди Валентини Ніканорівни проти України №43331/12 від 03 червня 2014 року, підставою звернення до Європейського суду було прийняття Закону України "Про Державний бюджет на 2011 рік", відповідно до якого розмір пенсії за статтями 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" мав визначатися Кабінетом Міністрів України. На виконання Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет на 2011 рік" 6 липня 2011 року Кабінет Міністрів України виніс постанову № 745, яка набрала чинності 23 липня 2011 року та на підставі якої Великоді Валентині Ніканорівні нараховували пенсію.
Приймаючи рішення Європейський суд виходив з того, що будь-яке втручання з боку державних органів влади у мирне володіння майном має бути законним та має переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання має також бути обґрунтовано пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має зберігатися "справедливий баланс" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде накладений особистий та надмірний тягар. Суд також не може дійти висновку, що передавши Кабінету Міністрів України право на встановлення розміру соціальних пільг, Парламент України діяв у порушення якихось положень Конвенції. Зменшення пенсії заявниці очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою.
Згідно ст. 2 КАС України, основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права (ч.1 ст. 6 КАС України).
Відповідно до частини 1 статті 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно із статтею 86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Колегія суддів зазначає, що позивачем, як під час розгляду справи у суді першої інстанції так і під час її апеляційного перегляду, не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог.
Натомість, відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень та заперечуючи проти позову, довів правовірність власних дій, які є предметом оскарження позивачем.
В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач, проводячи виплату основної та додаткової пенсії позивачу в розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України, діяв правомірно, у спосіб, у межах та у порядку встановленому чинним законодавством.
Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Краснокутського районного суду Харківської області від 13.04.2017р. по справі № 627/8/17 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)Бондар В.О.
Судді(підпис) (підпис) Калитка О.М. Кононенко З.О.
Повний текст ухвали виготовлений 29.05.2017 р.