30 травня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/984/17
Категорія: 3 Головуючий в 1 інстанції: Бжассо Н. В.
Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Танасогло Т.М.,
суддів - Бойка А.В.,
- Яковлєва О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2017 року про залишення адміністративного позову без руху та на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2017 року про продовження строку залишення без руху адміністративного позову у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державного секретаря Міністерства закордонних справ України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,-
У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Державного секретаря Міністерства закордонних справ України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2017 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору, адміністративний позов залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків до 13 березня 2017 року.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2017 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору, продовжено строк залишення без руху адміністративного позову ОСОБА_2 до Державного секретаря Міністерства закордонних справ України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії. Повідомлено позивача про необхідність у термін до 24 березня 2017 року усунути недоліки та роз'яснити, що у разі не усунення у визначений судом термін недоліків, позов буде повернуто позивачеві.
Не погоджуючись з ухвалами суду позивачем подано апеляційну скаргу у якій зазначено про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права у зв'язку з чим апелянт просить скасувати оскаржувані ухвали та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до приписів ст. 197 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції, може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд за їх участю, а також у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог ч.1 ст.108 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 106 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків.
Водночас, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою зменшити розмір належних: до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк (ч. 1 ст. 88 КАС України)
Зазначена норма встановлює можливість полегшення судом тягаря судових витрат для осіб з низьким рівнем достатку. Положення статті спрямовані на те, щоб судові витрати не були перешкодою для доступу до суду малозабезпечених осіб, і слугують гарантуванню принципу рівності (стаття 10 КАСУ) всіх осіб у правах щодо доступу до суду незалежно від майнового стану.
Отже, щоб мати можливість зменшити тягар судових витрат, суд зобов'язаний з'ясувати, майновий стан особи. Особа, яка вважає свій майновий стан незадовільним, через що в неї існують перешкоди для доступу до правосуддя, має подати до суду відповідне клопотання і документи, які свідчили би про тяжкий майновий стан (податкова декларація про доходи, довідка про заробітну плату, пенсію, стипендію тощо).
При зменшенні тягаря судових витрат суд виходить з того, що при сплаті необхідних судових витрат середньомісячний дохід особи буде меншим від рівня прожиткового мінімуму, встановленого законом для відповідної категорії осіб. Суд може врахувати також, наприклад, великі витрати особи на лікування чи інші життєво необхідні витрати, відсутність постійного заробітку, тобто ті обставини, що не дають можливості оплатити судові витрати.
З наданої позивачем довідки УПФУ в Приморському районі м. Одеси вбачається, що остання кожен місяць отримує пенсію в розмірі 1727,10 грн.
При вирішенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору, суд першої інстанції повинен був врахувати вимоги ст. 6 Конвенції про захист людини і основоположних свобод, з якої випливає обов'язок держави забезпечити особі реальну можливість доступу до захисту своїх прав в суді, зокрема, з можливістю звільнення останньої від сплати судового збору з врахуванням її майнового стану, у противному випадку, це можна розглядати як порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантований п. 1 ст. 6 вказаної Конвенції.
Європейський суд з прав людини також акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 р.).
У Рішеннях у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13 січня 2000 року та у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це слід вважати як порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У Рішенні у справі "Белле проти Франції" від 4 грудня 1995 року Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Суд має перевірити дотримання вимог Конвенції, переконатись що право доступу до суду не було обмежено таким чином, що нанівець зводиться вся його суть, також, обмеження доступі до суду не буде відповідати ч. 1 ст. 6, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Рішення у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини" від 12 липня 2001 року).
Суд першої інстанції, на думку апеляційного суду, безпідставно не взяв до уваги, що позивачка отримує пенсію та у разі необхідних судових витрат середньомісячний дохід позивачки буде меншим від рівня прожиткового мінімуму, а тому вона не в змозі сплатити судовий збір.
Крім того, апеляційний суд вважає, що у випадку відсутності у особи можливості сплатити судовий збір через відсутність у неї фінансової можливості та у зв'язку з важким матеріальним становищем, звільнення від сплати судового збору є не правом суду, а обов'язком - захистити право особи на судовий захист на виконання вимог Конституції України.
Не можна позбавити особу права на звернення до суду через неможливість сплати нею суму судового збору.
При вирішенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору, суд першої інстанції повинен був врахувати вимоги ст. 6 Конвенції про захист людини і основоположних свобод, з якої випливає обов'язок держави забезпечити особі реальну можливість доступу до захисту своїх прав в суді, зокрема, з можливістю звільнення останньої від сплати судового збору з врахуванням її майнового стану, у противному випадку, це можна розглядати як порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантований п. 1 ст. 6 вказаної Конвенції.
На думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції, при винесенні оскаржуваних ухвал, зобов'язаний був врахувати вищевказані норми процесуального та матеріального права та надати апелянту реальну можливість скористатись його правами на справедливий судовий захист.
Крім того, апеляційний суд критично ставиться до посилання суду першої інстанції на те, для усунення недоліків позивачу необхідно надати до суду докази на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Апеляційний суд вважає таки твердження суду першої інстанції помилковими, оскільки вони суперечать ч.1 ст. 2, ч. 4 ст. 11, ч.2 ст. 71 КАС України.
Разом з тим апеляційний суд вважає правильними висновки суду про те, що в порушення ч.3 ст.106 КАС України до позовної заяви не додано її копію та копії всіх документів, що приєднуються до неї для відповідача, та з тим, що у позовній заяві зазначаються, у тому числі, ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі відомі. Позивач у якості відповідача по справі зазначила Державного секретаря Міністерства закордонних справ України, проте не зазначила прізвище, ім'я та по батькові посадової особи, та надала до суду копію адміністративного позову у неналежній якості, який написано від руки на аркуші А4, в прохальній частині позову містяться виправлення, що унеможливлює належне дослідження змісту адміністративного позову.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 199, п. 4 ч. 1 ст. 204 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, суд апеляційної інстанції скасовує її і направляє справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.
Відповідно до вищенаведених обставин апеляційний суд дійшов висновку, що ухвали суду першої інстанції прийняті з порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання про прийняття позовної зави до розгляду, а відтак дані ухвали підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
Керуючись ст.ст. 195, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 204, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2017 року про залишення адміністративного позову без руху та ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2017 року про продовження строку залишення без руху адміністративного позову по справі № 815/984/17, - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвала апеляційного суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий: Т.М.Танасогло
Суддя: А.В.Бойко
Суддя: О.В.Яковлєв