Апеляційний суд Житомирської області
Справа №288/971/15-ц Головуючий у 1-й інст. Зайченко Є. О.
Категорія 53 Доповідач Павицька Т. М.
30 травня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Трояновської Г.С., Миніч Т.І.,
секретаря Ковальської Я.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Квітневої загальноосвітньої школи 1-3 ступенів, Квітневої об'єднаної територіальної громади в особі Квітневої сільської ради, відділу освіти Попільнянської районної державної адміністрації про визнання частково незаконним наказу про прийняття на роботу з випробувальним терміном, визнання незаконним наказу про звільнення, стягнення заборгованості із заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання належним чином дооформити трудову книжку, стягнення моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 12 квітня 2017 року,
У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, в обґрунтування якого вказувала що 16 лютого 2015 року за наказом № 6-К директора школи її було призначено на посаду медсестри школи. Під час прийняття її на роботу, з директором школи розмови про випробувальний термін вона не вела. Коли після її звільнення, тобто 24 липня 2015 року, вона отримала для ознайомлення наказ про призначення, то лише тоді довідалась про те, що її прийнято на роботу, без її згоди та відома, з випробувальним терміном. У даному наказі зазначено, що її призначено на дану посаду з випробувальним терміном три місяці. Вказує, що добросовісно ставилась до виконання своїх обов'язків. Робила все необхідне, що передбачено її обов'язками, жодних претензій та зауважень щодо незадовільної роботи або неналежного виконання завдань від керівництва не отримувала. 24 липня 2015 року за наказом № 43-К директора школи її було звільнено з посади медсестри як таку, що не пройшла випробувальний термін. Вважає накази про її призначення з випробувальним терміном та звільнення незаконними. Після ознайомлення з наказом про звільнення з нею не було проведено повний розрахунок по заробітній платі та не виплачено коштів за відпустку, хоча вона вимагала цього. Крім того, їй було видано трудову книжку навмисно не оформлену належним чином, що перешкоджає її подальшому працевлаштуванню. Даними діями відповідача їй було завдано моральної шкоди. Під час розгляду справи було залучено до її участі як співвідповідачів - Квітневу об'єднану територіальну громаду в особі Квітневої сільської ради, відділ освіти Попільнянської РДА. Враховуючи вищевикладене та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила визнати частково незаконним наказ № 6-К від 16 лютого 2015 року про прийняття її на посаду медсестри з випробувальним терміном три місяці, в частині встановлення випробувального терміну; визнати незаконним наказ № 43-К від 24 липня 2015 року про її звільнення з посади медсестри, як таку, що не пройшла випробувального терміну; стягнути з відповідачів на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 25 липня 2015 року по день повного розрахунку; зобов'язати відповідачів належним чином оформити її трудову книжку; стягнути з відповідачів на її користь моральну шкоду в сумі 3 000 грн. та понесені судові витрати.
Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 12 квітня 2017 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на не обґрунтованість рішення суду першої інстанції та неповне з'ясування судом всіх обставин справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 15 червня 2014 року ОСОБА_1 закінчила коледж Комунального вищого навчального закладу «Житомирський інститут медсестринства» за спеціальністю «Сестринська справа» та здобула кваліфікацію сестра медична, що підтверджується копією диплому серії ТМ № 47141432.
Наказом № 6-К директора Квітневої (Жовтневої) школи Попільнянського району від 16.02.2015 року ОСОБА_1 була призначено на посаду медсестри школи з випробувальним терміном три місяці. До трудової книжки внесено загальний запис «Призначена на посаду медсестри».
ОСОБА_1 була ознайомлена з наказом №6-К від 16.02.2015 року, що підтверджується її підписом в наказі, який вона не заперечувала.
Згідно ч.3 ст.26 КЗпП України випробування не встановлюється при прийнятті на роботу: осіб, які не досягли вісімнадцяти років, молодих робітників після закінчення професійних навчально-виховних закладів; молодих спеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів.
Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у тримісячний строк, з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про прушення свого права.
Статтею 10 ЦПК України установлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Як суду першої інстанції так, і апеляційній інстанції ОСОБА_1 на надала доказів того, що з наказом №6-К від 16.02.2015 року вона була ознайомлена 24.07.2015 року.
За наведених обставин суд першої інстанції обгрутовано відмовив у задоволенні позову в частині визнання частково незаконним наказу про прийняття на роботу з випробувальним строком, оскільки ОСОБА_1 пропустила встановлений законом строк звернення до суду, з клопотанням про його поновлення до суду не зверталась. Частиною першою ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Звертаючись до суду з позовом, крім інших позовних вимог, ОСОБА_1 просила визнати незаконним наказ №43-к від 24.07.2015 року про звільнення її з посади медичної сестри.
Встановлено та підтверджено матеріалами справи, що наказ №43-к від 24.07.2015 року був відмінений наказом директора школи №44-к від 24.07.2015 року, тобто був відмінений в день його винесення.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно вважав, що відсутні підстави для задоволення позову в частині визнання наказу №43-К незаконнним.
За змістом ст. 235 КЗпП Українив разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Оскільки Квітнева загальноосвітня школа 1-3 ступенів, з якою позивачка перебуває в трудових відносинах не видавала наказ про її звільнення з роботи, а тому суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25.07.2015 року.
Згідно статті 48 КЗпП України та п.1.1 Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до п.п. 3, 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях як документи суворої звітності, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.
Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Підпунктами 2.3., 2.4 та 2.5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, з наступними змінами, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 встановлено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження). З кожним записом, що вноситься до трудової книжки на підставі наказу (розпорядження) про призначення на роботу, переведення і звільнення, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний ознайомити працівника під розписку в особистій картці.
Згідно п.п. 4.1, 4.2 п. 4 Інструкції, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.
Встановивши, що запис про прийняття на роботу ОСОБА_1 в трудовій книжці зроблений відповідно до вимог чинного законодавства і на теперішній час вона рахується на посаді медсестри з 16 лютого 2015 року, а тому суд дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимог щодо дооформлення трудової книжки.
Стаття 237 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із 237 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Оскільки вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від вимог про визнання частково незаконним наказу про прийняття на роботу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди.
При розгляді справи судом дотримані вимоги цивільного процесуального закону, всебічно й об'єктивно з'ясовані обставини справи та дана їм належна оцінка.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.
За таких обставин колегія суддів вважає, що судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 12 квітня 2017 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді