АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОСОБА_1
22-ц/2690/1619/12 Головуючий в суді Іінстанії - ОСОБА_2
Доповідач - Желепа О.В.
17 січня 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого : Желепи О.В.
суддів: Іванченка М.М., Кабанченко М.М.
при секретарі: Василевському В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2011 року в справі за позовом Прокуратури Дніпровського району м. Києва в інтересах держави в особі Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про відшкодування шкоди, -
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2011 року позов прокуратури Дніпровського району м. Києва в інтересах держави в особі Дніпровської районної м. Києві державної адміністрації до ОСОБА_3, про стягнення суми збитків - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Дніпровської районної у місті ОСОБА_1 державної адміністрації суму збитків у розмірі 2 158 936 (два мільйони сто п'ятдесят вісім тисяч дев'ятсот тридцять шість) гривень 20 копійок на розрахунковий рахунок 31417544700005, одержувач УДК у Дніпровському районі м. Києва (код ЄДРПОУ 26077906), банк ГУ ДКУ у м. Києві, код банку 820019, код бюджетної класифікації доходів: 24060300 "інші надходження". Стягнуто з ОСОБА_3 судові витрати, що складаються з судового збору у умі 1700 (одна тисяча сімсот) гривень 00 (нуль) копійок та витрат на інформаційно-технічне забезпечення: розгляду справи у сумі 120 (сто двадцять) гривень 00 (нуль) копійок, в дохід держави.
Не погодившись з таким рішенням , відповідач подав апеляційну скаргу в якій просив про його скасування з ухваленням нового рішення по відмову в задоволенні позову.
В скарзі відповідач вказує, що суд не вірно застосував норми матеріального права, помилково не застосував ст.ст. 134 п.3 , 233 КЗпП України , та не врахував, що Державній адміністрації, про завдані збитки стало відомо після перевірки КРУ ще в лютому 2010 року, а тому звертаючись з позовом до нього в вересні 2011 року прокурор пропустив річний строк звернення до суду . Суд також не застосував ст. 1212 ЦК України відповідно до якої, не відповідач має відшкодовувати збитки Дніпровській РДА, а кошти в сумі 1 200 000 мають бути повернуті ТОВ «Аладін» відповідно до гарантійного листа. Крім того суд не врахував, що порушені кримінальні справи також відносно інших осіб, з приводу збитків, які були предметом позову, а тому відповідно в разі доведеності вини і інших осіб розмір збитків, що підлягає стягненню з відповідача має буди зменшений.
Розглянувши справу в межах доводів поданої скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов , суд першої інстанції вважав встановленими такі обставини. Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 11.07.2011 року (кримінальна справа №1- 100/2011) ОСОБА_3 визнано винним та засуджено за ч. 2 ст. 364 КК України та ч. 2 ст. 366 КК України. Згідно даного вироку підсудний ОСОБА_3 свою вину пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 364 КК України та ч. 2 ст. 366 КК України визнав давністю, щиро розкаявся і підтвердив обставини, які у ньому викладені (а. с. 24).
Як встановлено у судовому засіданні вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 11.07.2011 року в апеляційному порядку не оскаржувався та набрав законної сили.
Згідно з ч.4 ст.61 ЦПК України вирок Дніпровського районного суду міста ОСОБА_1 від 11.07.11 у кримінальній справі №1-800/11 року є обов'язковим для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином, преюдиційними є обставини, встановлені вищевказаним вироком суду щодо того, що ОСОБА_3С, перебуваючи на посаді директора КП "Дніпробудтехсервіс", усвідомлюючи протиправність своїх дій, умисно використав своє службове становище в інтересах ТОВ "Аладін"- всупереч інтересам служби, а саме, достовірно знаючи, що будівельно-монтажні роботи вказані у актах приймання виконаних підрядних робіт форми КБ- 2в за червень 2008 року № № 1, 2, за вересень 2008 року № 1 та за грудень 2008 року № 4/08 не були у повному обсязі виконані ТОВ "Аладін", підписав вказані акти та для звітності за перераховані на рахунок ТОВ "Аладін" авансові платежі надав їх до УДКУ в м. Києві, чим заподіяв матеріальної шкоди (збитків) державному бюджету в особі Дніпровської РДА на суму 380 043 гривні 20 копійок (а.с. 18), а також що ОСОБА_3, перебуваючи на посаді директора КП "Дніпробудтехсервіс", усвідомлюючи протиправність своїх дій, умисно використав своє службове становище в інтересах третіх осіб, всупереч інтересам служби заподіяв матеріальної шкоди (збитків) державному бюджету в особі Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації на суму 778 893 гривні 00 копійок {а.с. 24).
В сумі заподіяна шкода ОСОБА_3 державному бюджету в особі Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації становить 2 158 936 (два мільйона сто п'ятдесят вісім тисяч дев'ятсот тридцять шість) гривень 20 копійок.
Таким чином, суд вважав доведеною ту обставину, що внаслідок вчинення ОСОБА_3 злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364 КК України та ч. 2 ст. 366 КК України, державі в особі Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації було заподіяно матеріальну шкоду у розмірі 2 158 936 гривень 20 копійок.
На даний час, як було встановлено в судовому засіданні завдані матеріальні збитки Дніпровській районній у м. Києві державній адміністрації ніким не відшкодовані.
Виходячи з наявних в матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для вирішення спору, які суд вважав встановленими при розгляді справи доведені.
Висновок суду, щодо наявності правових підстав для стягнення завданої державі в особі Дніпровської РДА шкоди відповідають встановленим обставинам.
Задовольняючи позов, суд керувався статтею 1166 ЦК України.
Проте з такими висновками суду цілком погодитися не можна.
Передбачені статтею 1166 ЦК України підстави відповідальності особи за завдану майнову шкоду застосовуються в разі наявності між сторонами спору в деліктних зобов'язаннях.
Разом із тим підстави, умови, порядок, межі й розмір матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну ними підприємству, установі організації встановлені Главою ІХ КЗпП України.
Відповідно до частин першої та другої статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених
законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації ними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.
Згідно з пунктом 3 статті 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли шкоду завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.
Суд установив, що відповідач перебував у трудових відносинах з Дніпровською районною державною адміністрацією м. Києва на підставі контракту, укладеного згідно ч.3 ст. 21 Кодексу законів про працю . Також суд встановив, що під час виконання своїх трудових обов 'язків відповідач вчинив злочин, а тому шкоду останній зобов 'язаний відшкодовувати в повному розмірі на підставі вищенаведених норм трудового законодавства, а не на підставі ст.. 6 ЦК України, яку застосував суд.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, щодо пропуску строку звернення до суду, передбаченого ст. 233 КЗпП України, апеляційним судом встановлено, що не зважаючи на те, про розмір завданих збитків Дніпровській РДА стало відомо в лютому 2010 року, відсутні стави для висновку про звернення до суду з пропуском передбаченого строку.
Колегія при цьому, враховує, що якщо особа довідалась про порушення свого права, але не мала відомостей про особу, яка це право порушила, перебіг позовної давності починається з моменту, коли управнена особа дізналась про особу, яка це право порушила.
Оскільки вирок суду, яким встановлено , що саме протиправними діями відповідача завдана шкода, був постановлений в липні 2011 року, а з позовом прокурор звернувся у вересні 2011 року, річний строк на звернення до суду з такими вимогами пропущений не був, а тому вони правильно були задоволені судом.
Доводи відповідача про те, що є і інші особи, діями яких завдані збитки, відносно яких кримінальні справи ще розглядаються, не можуть бути підставою для відмови в позові до відповідача. В разі, якщо в подальшому буде встановлено, що збитки які стягнуті з відповідача завдані спільними діями декількох осіб., вони будуть нести солідарну відповідальність.
Так, як на дату ухвалення рішення завдані збитки ні ким не відшкодовані, суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги про їх стягнення з особи, вина якої була встановлена на цей момент.
Доводи скарги про те, що ТОВ «Аладін» має повернути Дніпровській районній адміністрації кошти на підставі ст.1212 ЦК України не звільняє відповідача від відповідальності за шкоду завдану його протиправними діями.
Враховуючи, що суд першої інстанції правильно встановив обставини, які мають значення для вирішення спору, але не вірно застосував норми матеріального права, рішення суду відповідно до вимог ст.. 309 ЦПК України підлягає зміні в частині норм матеріального права на підставі який вирішений спір. Разом з тим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги в повному обсязі та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316, 317 ЦПК України, колегія
суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2011 року змінити.
Виключити з рішення суду посилання на ст.1166 ЦК України . Вважати, що спір вирішено на підставі ст.ст. 130, 134 Кодексу законів про працю України.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ на протязі 20 днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Судді: