Справа № 524/5368/16-ц
Провадження №2/524/174/17
25.05.2017 року Автозаводський районний суд м. Кременчука в складі: головуючого судді - Нестеренка С.Г., при секретарі - Бельченко Н.Л., за участі представника позивача-відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, відповідача-позивача ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кременчуці Полтавської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 (у її власних інтересах та інтересах малолітньої особи) про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, і зустрічним позовом ОСОБА_3(у її власних інтересах та інтересах малолітньої особи) до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, -
У липні 2016 року до суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Зазначав, що він є власником квартири АДРЕСА_1, в якій зареєстрована і колишня дружина ОСОБА_1 - ОСОБА_3 з їх спільним сином ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, які фактично у вказаній квартирі не проживають з 2013 року, мешкають за іншою адресою, а саме у квартирі АДРЕСА_2 у зв'язку з тим, що між ним та позивачем ОСОБА_1 шлюб було розірвано у вересні 2013 року
Після уточнення позовних вимог, просив визнати відповідача ОСОБА_3 та малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, такими, що втратили право користування вказаним житловим приміщенням, оскільки не проживають у спірній квартирі понад один рік (а.с. а.с. 2-3, 63-66 ).
07 лютого 2017 року відповідач ОСОБА_3 (у її власних інтересах та інтересах малолітньої особи) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням (а.с.а.с. 84 - 88, 160-161).
Просила зобов'язати ОСОБА_1 не чинити перешкод їй та сину у користуванні квартирою № 24 по пров. Г.Бреста, 107 в м. Кременчуці шляхом надання ключів їм від вхідних дверей квартири.
Посилалася на те, що відповідач ОСОБА_1, не проживаючи у спірній квартирі, перешкоджав їй та сину проживати у цій квартирі, і наприкінці літа 2015 року вигнав їх зі спірної квартири та перешкоджає їм користуватися житловим приміщенням і вони змушені проживати тимчасово в іншому житловому приміщенні.
Ухвалою суду від 16 березня 2017 року позови ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були об'єднані в одне провадження (а.с. 156).
У судовому засіданні представника позивача-відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 уточнений позов ОСОБА_1 підтримала, просила задовольнити, з позовом ОСОБА_3 не погодилася. Надала пояснення, тотожних викладу обставин у всіх позовних заявах.
Відповідач-позивач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 позов ОСОБА_3 підтримали, з позовом ОСОБА_1 не погодилися. Стверджували, що ОСОБА_1 примусово вигнав ОСОБА_3 зі спірного житлового приміщення.
Представник третьої особи - ОСББ-57 - ОСОБА_6 з позовом ОСОБА_1 не погодилася, позов ОСОБА_3 підтримала, просила врахувати інтереси малолітньої дитини.
Позивач - відповідач ОСОБА_1 та представники третіх осіб: - виконавчого комітету Кременчуцької міської ОСОБА_4 як орган опіки та піклування, - Автозаводської районної адміністрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ОСОБА_4, - Служби у справах дітей Автозаводської районної державної адміністрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ОСОБА_4у судове засідання не прибули. Вказані особи та керівництво вказаних органів просили розглянути справу за їх відсутності та за відсутності їх представників.
Суд, вислухавши пояснення сторін, їх представників, свідчення свідків, вивчивши матеріали справи, встановив наступне.
Позивач - відповідач ОСОБА_1 має на праві власності квартиру АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 20 червня 2001 року державним нотаріусом Першої Кременчуцької державної нотаріальної контори ОСОБА_7, зареєстровано в реєстрі за № 3-762 (а.с. 6).
Станом на день розгляду справи у спірній квартирі зареєстровані: позивач - відповідач - ОСОБА_1, відповідач - позивач ОСОБА_3 та малолітній син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, що не заперечувалося сторонами, третіми особами та підтверджується довідкою про склад сім'ї (а.с.4). Особовий рахунок відкрито на позивача - відповідача ОСОБА_1.
Сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 06 серпня 2004 року до 20 вересня 2013 року, тобто дати, коли набрало законної сили рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 09 вересня 2013 року по справі № 524/5376/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу.
Станом на день розгляду справи сторони фактично у спірній квартирі не проживають внаслідок виникнення між сторонами неприязних відносин, що у судовому засіданні не заперечувалося представником позивача-відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та відповідачем-позивачем ОСОБА_3 Крім того, факт непроживання ОСОБА_1 у спірній квартирі з вересня 2013 року підтверджується довідкою ОСББ № 57 від 12 серпня 2015 року за № 62 ( а.с.99, 182 ). З пояснень ОСОБА_3 постає, що ОСОБА_1 з вересня 2013 року почав постійно мешкати з іншою жінкою за іншою адресою. Дане твердження ОСОБА_3 не було спростовано позивачем-відповідачем ОСОБА_1 та його представником ОСОБА_2
Факт непроживання ОСОБА_3 з малолітнім сином у спірній квартирі не заперечувався самою ОСОБА_3, її представниками ОСОБА_8, ОСОБА_4 Однак, суд приймає до уваги твердження ОСОБА_3 про те, що вона з сином перестали проживати у спірній квартирі наприкінці серпня 2015 року і стали проживати у її матері, котра живе у цьому ж будинку, з метою уникнення будь-яких конфліктів з ОСОБА_1, котрий приходив до квартири і вчиняв сварки та виганяв з квартири. Суд приймає до уваги і акт, складений 13 липня 2016 року ОСББ № 57, щодо підтвердження факту непроживання ОСОБА_3 та малолітнього сина у спірній квартирі, однак критично оцінює відомості про строк непроживання: на протязі двох років, оскільки такий проміжок часу за стилем викладу є загальним, не конкретизованим та таким, що має характер припущення. Зокрема, свідок ОСОБА_9, яка приймала участь в обстеженні і складанні акту, підтвердила в судовому засіданні, що точно не пам'ятає, коли ОСОБА_3 з сином стала проживати у своєї матері, а також, що коли ОСОБА_3 з сином жила у спірній квартирі, то там, як і зараз, не проживає ОСОБА_1
Вартість житлово-комунальних послуг оплачувалася відповідачем-позивачем ОСОБА_3 упродовж 2013-2015 року. До того ж, ОСОБА_3 здійснювала у 2014-2015 роках ремонт у спірній квартирі, підтвердженням чого є квитанції та чеки щодо придбання будівельних матеріалів ( 100-126 ).
Суд враховує, що ОСОБА_3 має реальну можливість щодо доступу до квартири, оскільки має ключі від вхідних дверей квартири, що свідчить про те, що ОСОБА_1 не змінив замки у дверях і, таке постає з акту ОСББ № 57 від 19 квітня 2017 року ( а.с.206
Відповідно ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
У відповідності до ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод, в тому числі, у здійсненні ним права користування своїм майном.
Згідно ч.1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником, а відповідно ч. 2 ст. 405 цього Кодексу член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Згідно ч. ч. 4, 5 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних
і громадських організацій.
Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Суд, вирішуючи даний спір враховує і висновки Верховного Суду України щодо перевірки обставин відсутності осіб у спірному житловому примішенні. Зокрема, відповідно п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України за N 2 від 12 квітня 1985 р. «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» (з наступними змінами та доповненнями) у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Коли відсутній повернувся на жилу площу за згодою членів сім'ї, його не можна вважати таким, що втратив право на жилу площу. Якщо ж він вселився в жиле приміщення всупереч волі членів сім'ї і був відсутнім понад встановлені строки без поважних причин, то суд вправі визнати його таким, що втратив право на жилу площу. Коли в жилому приміщенні не залишалися члени сім'ї особи, яка була відсутня, його повернення в це приміщення до часу розгляду спору в суді є істотною обставиною, але вона не може бути безспірною підставою до відмови в позові, а повинна оцінюватись у сукупності з іншими обставинами. Наявність рішення суду про право громадянина користуватися жилим приміщенням не є перешкодою до розгляду і задоволення позову про визнання його таким, що втратив це право з мотивів, що після набрання рішенням законної сили або після його виконання він був відсутнім понад шість місяців, у тому числі і в тих випадках, коли
строк для виконання рішення не скінчився.
Наймачеві або членові його сім'ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо).
Згідно п. 11 цієї Постанови Пленуму Верховний Суд України роз'яснив,що відповідно до ст.107 ЖК (5464-10) наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це. Разом з тим належить враховувати, що згідно п.5 ст.71 ЖК (в редакції Закону від 18 грудня 1991 р. (1993-12) інваліди, влаштовані в будинки-інтернати або інші установи соціальної допомоги, мають право на збереження за ними жилої площі протягом 12 місяців. (Абзац перший пункту 11 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 13 (v0013700-92) від 25.12.92)
На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресування кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
Громадяни, відсутні у місці постійного проживання за умовами і характером роботи (члени екіпажів суден, працівники геологічних, розвідувальних партій, експедицій та інші працівники, діяльність яких пов'язана з постійним пересуванням), у період її виконання можуть бути визнані на підставі ст.107 ЖК такими, що втратили право користування жилим приміщенням, з якого вони вибули у зв'язку з цією роботою, в разі одержання жилої площі, вселенні на жилу площу членів сім'ї або в інших випадках забезпечення їх жилою площею для постійного проживання (п.3 постанови ОСОБА_4 Міністрів СРСР від 16 квітня 1988 р. N 477 «Про гарантію житлових прав громадян, тимчасово відсутніх у місці постійного проживання за умовами і характером роботи»).
Суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням, лише з однієї вказаної позивачем підстави, передбаченої ст.71 або ст.107 ЖК. Змінити підставу позову суд вправі тільки за згодою позивача.
Суд, надаючи оцінку зібраним та наданим доказам у їх сукупності, враховуючи наявність неприязних відносин, які виникли між сторонами у справі після розірвання шлюбу, вирішення у судовому порядку спору щодо аліментів, невирішення питань про погашення заборгованостей по аліментам та відшкодування витрат на ремонт спірної квартири і оплату вартості житлово-комунальних послуг, а також межі позовних вимог, приходить до висновку, що відповідач - позивач ОСОБА_3 з її малолітнім сином вимушена була виселитися зі спірної квартири з метою уникнення будь-якого конфлікту з ОСОБА_1, і такі обставини непроживання ОСОБА_3 та сина є поважними щодо їх відсутності у спірному житлі.
Крім того, аналіз вказаних правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника квартири користуватись цим житловим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на квартиру особи, членами сім'ї якого вони є. Із припиненням права власності особи втрачається й право користування житловим приміщенням у членів його сім'ї. Право власності ОСОБА_1 на спірну квартиру не було припинено, а у ОСОБА_3 та малолітнього сина ОСОБА_5 право користування спірною квартирою виникло на законних підставах, оскільки вони були зареєстровані та користувалися квартирою як члени сім'ї власника житла. Припинення шлюбу не є безспірною автоматичною підставою для визнання одного із подружжя і дітей, такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
За таких обставин, суд вважає, що позови не є обґрунтованими, а звідси не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. 47 Конституції України, ст. 405 ЦК України, ст.ст. 9, 63, 64, 65, 156 ЖК України, ст. ст. 14, 57 - 59, 208, 209, 212-215, 218, 223, 293, 294 ЦПК України,
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_3 (у її власних інтересах та інтересах малолітньої особи) про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Відмовити ОСОБА_3 (у її власних інтересах та інтересах малолітньої особи) у задоволенні позову до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного Суду Полтавської області через Автозаводський районний суд м. Кременчука упродовж десяти діб з дня проголошення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги або розгляду справи Апеляційним судом Полтавської області, якщо рішення не скасовано.
Повне рішення виготовлено 30 травня 2017 року.
Суддя: