ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
29.05.2017Справа №910/2603/17
За позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна"
до Військова частина НОМЕР_1
про відшкодування 27676,77 грн.
Суддя Усатенко І.В.
Представники сторін:
від позивача Яворська К.І. (за дов.)
від відповідача не з'явились
В судовому засіданні 25.05.2017 на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення суду.
До суду звернулось з позовом Приватне акціонерне товариство “Акціонерна страхова компанія “Інго Україна” до Міністерства оборони України про відшкодування шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в сумі 27676,77 грн.
14.02.2014 в м. Сімферополь по вул. Гагаріна, відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу УАЗ д.р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу Skoda, д.р.н. НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_2 , що належить ТОВ “ОТП Лізинг”.
На підставі договору страхування № 250569780.13 від 02.07.2013 позивач сплатив страхувальнику страхове відшкодування у розмірі 27676,77 грн.
Позивач вважає відповідача заподіювачем шкоди, а тому звернувся до суду з вимогою про відшкодування йому понесених витрат у розмірі 27676,77 грн.
Ухвалою суду від 22.02.2017 порушено провадження у справі № 910/2603/17, розгляд останньої призначено на 23.03.2017.
Через загальний відділ діловодства суду 20.03.2017 від відповідача надійшов відзив, в якому він проти позову заперечував та просив припинити провадження у справі, оскільки, даний спір не підвідомчий господарському суду, крім того зазначав, що військова частина, у розпорядженні якої перебував автомобіль учасник ДТП, є юридичною особою і самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Суд у судовому засіданні 23.03.2017 розглянув клопотання відповідача про припинення провадження у справі та вважає його не обґрунтованим, та таким, що не підлягає задоволенню.
Представник позивача заперечував проти задоволення клопотання відповідача про припинення провадження у справі.
Відповідно до ст. 12 ГПК України Господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо: 1) спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Відповідно до п. 3, 3.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “ Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам” від 24.10.2011 № 10, у вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: - участь у спорі суб'єкта господарювання; - наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; - наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; - відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Спір виник правовідносин щодо заподіяння шкоди, що регулюються нормами ЦК України та іншими актами цивільного законодавства. Цей спір відноситься до категорії інших спорів, визначених ст. 12 ГПК України, з приводу якого відсутнє застереження про непідвідомчість його господарським судам. В зв'язку з цим, спір у даній справі підлягає розгляду господарським судом, а тому відсутні підстави для припинення провадження у справі.
У судовому засіданні 23.03.2017 оголошено перерву до 03.04.2017.
Через загальний відділ діловодства суду від позивача 03.04.2017 надійшло клопотання про залучення у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Військову частину НОМЕР_1 , оскільки рішення у справі може вплинути на її права та обов'язки, оскільки автомобіль, учасник ДТП, зареєстрований за військовою частиною.
Суд розглянув клопотання позивача про залучення Військової частини НОМЕР_1 у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Представник відповідача заперечував проти задоволення клопотання позивача про залучення третьої особи.
Відповідно до ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У справах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, господарський суд залучає орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі. Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.
Оскільки позов у даній справі подано до Міністерства оборони України, а військова частина являється окремою від відповідача юридичною особою, то рішення у справі не може вплинути на права та обов'язки Військової частини НОМЕР_1 за такого складу сторін.
Представник позивача в судовому засіданні заявив усне клопотання про залучення у справі іншого відповідача - Військову частину НОМЕР_1 .
Представник відповідача проти задоволення клопотання позивача заперечував.
Відповідно до ст. 24 ГПК України господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.
Суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача про залучення у справі іншого відповідача Військової частини НОМЕР_1 , в зв'язку з його не обґрунтованістю та відсутністю достатніх підстав для залучення іншого відповідача.
В судовому засіданні представник позивача подав клопотання про заміну первісного відповідача, Міністерства оборони України, належним відповідачем - Військовою частиною НОМЕР_1 .
Представник відповідача проти задоволення клопотання позивача не заперечував.
Ухвалою суду від 03.04.2017 замінено первісного відповідача - Міністерство оборони України, належним відповідачем - Військовою частиною НОМЕР_1 . Розгляд справи відкладено на 15.05.2017.
В судовому засіданні 15.05.2017 представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував, посилаючись на те, що позивач не надав належних та допустимих доказів вини водія, який керував транспортним засобом УАЗ д.р.н. НОМЕР_2 .
В судовому засіданні 15.05.2017 оголошено перерву до 29.05.2017.
Представник відповідача в судове засідання 29.05.2017 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового розгляду був повідомлений належним чином.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
Між Приватним акціонерним товариством “Акціонерна страхова компанія “Інго Україна” та Товариством з обмеженою відповідальністю “ОТП Лізинг” укладено договір страхування № 250569780.13 від 02.07.2013. Згідно вказаного договору були застраховані майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом згідно додатку № 1, в тому числі і Skoda, д.р.н. НОМЕР_3 (№ кузова НОМЕР_4 ). Строк дії договору з 03.07.2013 до 02.07.2014 включно.
До матеріалів справи додано довідку про ДТП № 9350196 (без дати), в якій зазначено, що 14.02.2014 в м. Сімферополі, по вулиці Гагаріна, відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу УАЗ д.р.н. НОМЕР_2 , що належить ВЧ НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу Skoda, д.р.н. НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_2 , що належить ТОВ “ОТП Лізинг”.
Згідно звіту № 504-03-14 від 24.03.2014 про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Skoda, д.р.н. НОМЕР_3 становить 23208,24 грн. Крім того, до матеріалів справи додано акт огляду транспортного засобу № 1 від 07.03.2014 та ремонтну калькуляцію № 007/03/14 від 24.03.2014 складеної за допомогою системи Audatex, згідно якої вартість ремонту становить 25619,92 грн.
Згідно рахунку № САСТ-345192 від 27.02.2014, виставленому ТОВ “Автоцентр Прага Авто на Кільцевій”, вартість відновлювального ремонту автомобіля Skoda, д.р.н. НОМЕР_3 становить 27676,77 грн.
Відповідно до страхового акту від 30.04.2014 № 113461 сума страхового відшкодування визначена позивачем в розмірі 27676,77 грн.
На підставі страхового акту від 30.04.2014 № 113461 позивач, виконуючи свої зобов'язання за договором, здійснив відшкодування завданої шкоди внаслідок спірної ДТП шляхом перерахування коштів у сумі 27676,77 грн. на рахунок ТОВ “ОТП Лізинг” (вигодо набувач), що підтверджується платіжними дорученнями від 30.05.2014 № 4744 на суму 27676,77 грн.
Відповідно до ст.ст.8, 9 Закону України “Про страхування” страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком (ст.25 Закону України “Про страхування”).
Статтею 27 Закону України “Про страхування” та ст. 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, до Приватного акціонерного товариства “Акціонерна страхова компанія “Інго Україна” перейшло в межах суми 27676,77 грн. право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Частинами 1, 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Відповідно до ч.1 статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Тобто підставою для відшкодування заподіяної шкоди, є встановлення факту наявності вини у спричиненні ДТП водієм автомобіля УАЗ д.р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_1 . Перебування водія ОСОБА_1 на момент ДТП у трудових відносинах з Військовою частиною НОМЕР_1 підтверджується Наказом від 30.11.2011 № 253.
Доказів встановлення вини ОСОБА_1 , що керував автомобілем УАЗ д.р.н. НОМЕР_2 , в спричиненні збитків позивачу, як страховику власника автомобіля Skoda, д.р.н. НОМЕР_3 в судовому порядку, суду не надано.
До матеріалів справи надано пояснення водіїв учасників ДТП, в яких зазначено, що ДТП сталась в зв'язку з тим, що можливо заклинило ліве переднє колесо УАЗ д.р.н. НОМЕР_2 . Швідкість руху автомобіля була 40-50 кмгод.
Вказані пояснення не підтверджують технічну несправність автомобіля УАЗ д.р.н. НОМЕР_2 та не підтверджують вини водія ОСОБА_1 , в пояснення водій написав, що правила Правил дорожнього руху не порушував.
Схема ДТП та звіт про результати огляду місця ДТП містять попередні висновки та не є допустимими доказми, що підтверджують вину ОСОБА_1 у вчиненні ДТП.
Позивач послався на неможливість надання належних та допустимих доказів вини ОСОБА_1 , в зв'язку з тим, що ДТП сталась в Автономній Республіці Крим, яка є тимчасово окупованою територією. В зв'язку з цим не вбачається можливим отримати необхідні докази.
Вказані доводи не приймаються судом до уваги, оскільки ст.. 12 Закону України “ Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” передбачено заходи правового реагування на тимчасово окупованій території, тобто визначено територіальну підсудність справ, в тому числі справ про адміністративні правопорушення, поза межами тимчасово окупованої території. Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України “ Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.
Отже ДТП сталась до офіційної окупації АР Крим і позивач мав можливість звернутись до суду для встановлення винної особи у встановленому Законом України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” порядку. З огляду на вищевикладене суд не вбачає причини не надання суду належних та допустимих доказів щодо встановлення особи, винуватця ДТП у встановленому законом порядку поважними.
Відповідно до ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивач не довів факт того, що шкоду транспортному засобу марки Skoda, д.р.н. НОМЕР_3 , було завдано внаслідок неправомірних дій та з вини ОСОБА_1 , що керував автомобілем УАЗ д.р.н. НОМЕР_2 . У довідці про ДТП не зазначено, внаслідок вчинення якого саме порушення ОСОБА_1 сталась ДТП.
Відповідно до ч.1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч.2 статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже для відшкодування шкоди за правилами вищезазначеної статті необхідно довести такі факти:
а) неправомірність поведінки особи;
б) наявність шкоди;
в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою;
г) вина завдавача шкоди.
При відсутності хоч би одного з цих елементів цивільна відповідальності не наступає.
Пунктом 6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № “Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди” 02-5/215 від 01.04.1994 року передбачено, що встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.
Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.
В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які підтверджують неправомірність поведінки ОСОБА_1 у настанні ДПТ, яка мала місце ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Сімферополі.
Таким чином, позовні вимоги позивача визнаються судом не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно із п. 28 постанови пленуму Верховного суд України від 06 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" до окремих видів вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, встановлено спеціальну позовну давність (частини третя, четверта статті 258 ЦК). Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
В той же час, суд зазначає, що заява відповідача про застосування позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки за змістом частини першої ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє у позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").
Оскільки суд відмовляє в позові по суті в зв'язку з відсутністю порушеного права або охоронюваного інтересу позивача, тому питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення.
Крім того, суд відзначає, що строк позовної давності не було пропущено позивачем, оскільки позовна заява надійшла до суду поштою, а згідно поштового штемпеля, була прийнята до пересилання 13.02.2017.
Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,
1.У позові відмовити повністю.
Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 30.05.2017
Суддя І.В.Усатенко