24 травня 2017 р. Справа № 903/306/17
за позовом: Приватного акціонерного товариства “ВОЛИНЬ-АВТО”
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Кондитерторгпром"
про стягнення 8128,84 грн.
Суддя Шум М.С.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1Я, довір. №26 від 03.01.2017р.
від відповідача: н/з
Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України представнику позивача роз'яснено право відводу судді. Відводу судді заявлено не було. В судовому засіданні представнику позивача згідно ст.22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки.
Суть спору: позивач - Приватне акціонерне товариство “ВОЛИНЬ-АВТО” звернулось до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кондитерторгпром", в якій просить суд стягнути 8 128,84 грн., в т.ч. 7 647,27 грн. основної заборгованості, 374,72 грн. інфляційних втрат та 106,85 грн. 3% річних.
Представник позивача подала суду копію платіжного доручення про часткову сплату відповідачем наданих позивачем послуг.
Відповідач не надав суду жодних пояснень з приводу позовних вимог, представника в судове засідання не направив, при тому, що згідно поштового повідомлення ухвалу суду отримав за довіреністю 20.04.2017р.
Статтею 75 ГПК України передбачено право суду на розгляд справи за поданими позивачем матеріалами, якщо відповідач не надає суду відзив та витребувані докази.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд,-
встановив:
04.10.2016р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Кондитерторгпром" звернулось до Приватного акціонерного товариства "ВОЛИНЬ-АВТО" з необхідністю проведення поточного ремонту ДТЗ JAC HFC1020K 2007р. випуску.
04.10.2016р. між сторонами укладено наряд-замовлення №ЗН-0003884 на загальну суму 8 647,27 грн.
На виконання наряду-замовлення ПрАТ"ВОЛИНЬ-АВТО" здійснило необхідний ремонт транспортного засобу. Про що 19.10.2016р. на підставі наряду замовлення №ЗН-0003884 між сторонами підписано акт виконаних робіт №ЗА-0003929 на суму 8 647,27 грн.
Однак, ТОВ "Кондитерторгпром" лише частково оплатило за виконані роболти на суму 1000 грн. (а.с.21).
Позивач 27.03.2017р. надіслав відповідачу претензію з вимогою до 03.04.2017р. погасити заборгованість в сумі 7647,7 грн.
Однак, відповідачем на день розгляду спору заборгованість не погашена, що підтвердила представник позивача в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Згідно ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Частиною 1 ст. 208 ЦК України передбачено, що для правочинів між юридичними особами встановлена письмова форма.
Однак, згідно ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відтак, судом встановлено, що шляхом підписання актів приймання виконаних робіт сторони уклали договір підряду у спрощений спосіб.
Аналогічна правова позиція висвітлена в постанові Вищого господарського суду України №5005/14068/2011 від 11.05.2012р..
Згідно статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Частиною 1 ст. 854 ЦК України визначено, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Відповідно до ст.193 ГК України та статей 526, 527, 530 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобовязаний виконати свій обовязок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобовязання. Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене, враховуючи підписання сторонами акту виконаних робіт №ЗА-0003929 від 19.10.2016р., а також часткову оплату відповідачем суми боргу, суд прийшов висновку про підставність пред'явленого позивачем до відповідача позову в частині стягнення основної заборгованості в сумі 7 647,27 грн.
Щодо стягнення з відповідача 374,72 грн. - інфляційних втрат та 106,85 грн. - 3% річних, суд зазначає наступне.
Згідно ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, а тому нарахування позивачем 3% річних в сумі 106,85 грн. та 374,72 грн. інфляційних втрат за період прострочення відповідає зазначеній нормі та підлягає до стягнення.
В силу ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. При цьому вимоги, що пред'являються до доказів, визначені ст.34 ГПК України, відповідно до якої, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У зв'язку з тим, що спір до розгляду судом доведено з вини відповідача, відповідно до ст.ст.44, 49 ГПК України на нього слід покласти судові витрати по справі.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,
господарський суд, -
вирішив:
1. Позов задоволити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кондитерторгпром" (43001, м. Луцьк, вул. Володимирська, 57а, код 37610942) на користь Приватного акціонерного товариства "ВОЛИНЬ-АВТО" (43020, м. Луцьк, вул. Рівненська, 145, код 03120584) 8128,84 грн., з них 7647,27 грн. - заборгованість за надані послуги, 374,72 грн. - інфляційні втрати та 106,85грн. - 3% річних, а також 1600,00 грн. витрат по судовому збору.
Повний текст рішення складено
29.05.2017
Суддя М. С. Шум