Копія
Справа № 686/22901/15-ц
Провадження № 22-ц/792/871/17
25 травня 2017 року м. Хмельницький
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Апеляційного суду Хмельницької області
в складі: головуючого судді - Гринчука Р.С.,
суддів: Костенка А.М., Грох Л.М.,
секретар - Гриньова А.М.,
з участю апелянта, представника позивача,
розглянула у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільної сумісної власності, визнання права власності на 1/2 частини квартири з апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 березня 2017 року,
встановила:
В листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що за час шлюбу вони спільно з відповідачем придбали квартиру АДРЕСА_1, відтак вказана квартира є спільною сумісною власністю подружжя. Однак відповідач, на ім'я якого зареєстровано право власності, почав ініціювати позови про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право на користування житлом, не визнає її права власності, в зв'язку з чим позивач змушена була звернутись до суду і просила визнати право спільної сумісної власності сторін на вказану квартиру та визнати за нею право власності на ? спірної квартири.
Справа розглядалась судом неодноразово.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 березня 2017 року скасовано за нововиявленими обставинами рішення того ж суду від 14 липня 2016 року. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності, визнання права власності на 1/2 частини квартири - задоволено. Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 (одну другу) частини вказаної квартири. Стягнуто з відповідача на користь позивача 4097,06 грн. судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 не погоджується з рішенням суду, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Посилається на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи. Вказує, що суд першої інстанції не врахував правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 25.11.2015 року, не навів мотивів, з яких він відступив від цієї правової позиції, не дослідив ні джерело набуття коштів, ні мету придбання майна. Зазначає, що жодних доказів того, що майно придбане за спільні кошти, позивачем надано не було. Посилається також на сплив строку позовної давності.
В засіданні апеляційного суду апелянт скаргу підтримав.
Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив.
Заслухавши сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про необхідність відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду без змін.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 14.08.1982 року. Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 27.09.2011 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.
27.05.1998 року між ДКП «Хмельницькбудзамовник» та ОСОБА_2 укладено договір про дольову участь у будівництві квартири АДРЕСА_1.
Відповідно до п. 2.3 вказаного договору після введення житлового будинку в експлуатацію та повного розрахунку замовник зобов'язаний передати квартиру забудовнику.
Відповідно до рішення виконкому Хмельницької міської ради від 13.08.1998 року № 328-Г затверджено акт державної комісії по прийняттю будинку в експлуатацію.
На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 видано свідоцтво від 06.12.1998 року про право особистої власності на квартиру АДРЕСА_1.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що надбане за час шлюбу майно вважається спільною сумісною власністю подружжя і тому саме відповідач мав довести, що спірне майно було придбане ним у шлюбі за кошти, які належали йому особисто. Разом з тим, як зазначив суд, доказів на спростування презумпції спільності майна подружжя, передбаченої ст. 22 КпШС України, відповідачем не наведено, і не здобуто таких судом.
Відносно строку позовної давності суд зазначив, що з урахуванням вимог ч. 2 ст. 72 СК України строк не можна вважати пропущеним, оскільки про порушення законного права і не визнання її права власності з боку апелянта позивачу стало відомо в 2015 році, коли ОСОБА_2 вдруге звернувся з позовом про визнання її такою, що втратила право користування житлом.
З наведеними висновками погоджується і колегія суддів апеляційного суду, виходячи з наступного.
Пленум Верховного Суду України в п. 1 постанови N 3 від 15.05.2006 року роз'яснив, що за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК.
Отже, суд першої інстанції при встановленні правового режиму спірної квартири, що набута у 1998 році, правильно керувався нормами ст. 22 Кодексу законів про шлюб та сім'ю, якою було передбачено, щомайно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.
Верховний Суд України у постанові від 11 червня 2012 р. у справі N 6-66цс11 зробив правовий висновок, відповідно до якого у разі, якщо одним із подружжя під час шлюбу придбано будинок, то в силу статей 22, 24 Кодексу про шлюб та сім'ю (чинного на час виникнення спірних правовідносин) в подружжя виникла спільна сумісна власність, тобто право іншого з подружжя на частину будинку.
Таким чином, виходячи з того, що вказаною нормою ст. 22 Кодексу законів про шлюб та сім'ю встановлювалась презумпція спільної сумісної власності подружжя на майно, придбане у шлюбі, суд дійшов правильного висновку, що саме на відповідача покладається обов'язок її спростування та доведення того, що спірна квартира була придбана за кошти, які належали особисто відповідачу ОСОБА_2
Справа розглядалась судами різних інстанції неодноразово, однак матеріали справи не містять жодних даних про те, що джерелом придбання спірної квартири були особисті кошти ОСОБА_2
Висловлена Верховним Судом України правова позиція у постанові від 25 листопада 2015 року у справі N 6-2333цс15, на яку посилався апелянт, стосувалась норм статті 60 СК України, які хоч і не є тотожними нормам ст. 22 КЗпШС, однак по суті обидві ці статті встановлюють презумпцію спільної сумісної власності на придбане у шлюбі майно. При вирішенні даного спору у суді необхідно також керуватись нормами СК України.
У даній правовій позиції зазначено, що застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Відтак, не йшлося про те, що необхідно довести факт придбання майна в період шлюбу саме за спільні кошти подружжя, як помилково вважає апелянт, оскільки такий факт презюмується у ст. 60 СК України (аналогічно у нормі ст. 22 КЗпШС). Згідно з цією правовою позицією окреслено коло обставин, які повинен встановити суд при розгляді справи, а самечас набуття майна, кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Однак, при розгляді цивільних справ суд керується принципами змагальності та диспозитивності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 3 ст. 10 ЦПК України);суд розглядає цивільні справи на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 11 ЦПК України). Суд позбавлений можливості збирати докази з власної ініціативи.
Таким чином, довід апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції відступив від наведеної правової позиції Верховного Суду України і не дослідив ні джерело придбання майна, ні мету його придбання, є необґрунтованим і не впливає на законність висновків суду.
Рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права та підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Питання про розподіл судових витрат судом вирішено з урахуванням норм ст. 88 ЦПК України.
Оскільки ухвалою суду від 06.04.2017 року апелянту ОСОБА_2 було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2416,45 грн. до ухвалення судового рішення в справі судом апеляційної інстанції, тому, з урахуванням вимог ч.ч. 1, 2 ст. 82 ЦПК України, ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір», з апелянта в дохід держави підлягає стягнення вказаної суми.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 березня 2017 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 2416 грн. 45 коп. судового збору.
Ухвала набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий /підпис/ Судді /підписи/
Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду Р.С. Гринчук
Головуючий у першій інстанції - Заворотна О.Л. Доповідач - Гринчук Р.С.
Категорія № 59