Справа № 607/14493/16-ц Головуючий у 1-й інстанції Грицак Р.М.
Провадження № 22-ц/789/545/17 Доповідач - Храпак Н.М.
Категорія - 30
24 травня 2017 р. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючого - Храпак Н.М.
суддів - Дикун С. І., Парандюк Т. С.,
при секретарі - Коваль О.І.
з участю сторін - представника ОСОБА_1 - адвоката Котиса В.Я., представника УМВСУ в Тернопільській області - Крайника М.В., представника Державної казначейської служби України - Бречка О.А., представника Прокуратури Тернопільської області - Осядач Н.А.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційними скаргами Державної казначейської служби України, Прокуратури Тернопільської області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 4 квітня 2017 року та додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду від 7 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби, Прокуратури Тернопільської області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області про відшкодування моральної шкоди, -
в грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державної казначейської служби, Прокуратури Тернопільської області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, у якому після уточнення позовних вимог, просив відшкодувати моральну шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду в розмірі 402546,22 гривень.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 30.03.2011р. слідчим СУ УМВС України в Тернопільській області йому було пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 229 КК України. Одночасно, в межах даної кримінальної справи, відносно позивача слідчим було застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд та накладено арешт на все його майно. 30.03.2011р. старшим слідчим СУ УМВС України в Тернопільській області, лейтенантом міліції, Серединською А.І. винесена постанова про притягнення його як обвинуваченого, у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 229 КК України. 22.12.2011 року вироком Шумського районного суду його визнано винним у скоєні злочину, передбаченого ч.2 ст. 229 КК України та призначено покарання у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі з конфіскацією та вилученням фальсифікованої продукції. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від призначеного покарання з випробувальним строком на 1 рік 6 місяців. Стягнуто на користь цивільних позивачів завдані матеріальні збитки. Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 14.03.2012 року вирок Шумського районного суду від 22.12.2011 року скасовано, справу повернуто на новий судовий розгляд. 15.04.2014 року вироком Кременецького районного суду його визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст.229 КК України, призначено покарання у вигляді штрафу 22 100 грн. з конфіскацією та знищенням вилученої продукції. Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 23.07.2014 року вирок Кременецького районного суду від 15.04.2014 року скасовано, справу скеровано прокурору Шумського районну для організації додаткового розслідування. Постановою старшого слідчого СВ Шумського ВП ГУНП в Тернопільській області від 25.06.2016 року закрито кримінальне провадження на підставі ч.1 ст.284 КПК України, оскільки досудовим розслідуванням вичерпано всі можливості та не отримано достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді. Таким чином, враховуючи те, що він перебував під слідством та судом з 30 березня 2011 року по 25 червня 2016 року (62 місяці і 27 днів), розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню на момент подачі позову, не може бути меншим 100636,57 гривень. Зважаючи на кількість, характер та тривалість порушень прав позивача, глибину його душевних страждань, приниження честі, гідності та ділової репутації, зусилля та час, які були потрачені та ще необхідні для відновлення попереднього стану, вважає, що розумним та справедливим еквівалентом моральної шкоди є компенсація з розрахунку двох мінімальних заробітних плат (згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік") за кожен місяць його незаконного перебування під слідством та судом, що становить 402546,22 грн.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 4 квітня 2017 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з рахунку Державної казначейської служби України, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду в користь ОСОБА_1 202577 грн. 44 коп. моральної шкоди та 2500 грн. витрат на правову допомогу.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 7 квітня 2017 року стягнуто з Прокуратури Тернопільської області в дохід держави 275 гривень 60 копійок судового збору. Стягнуто з управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області в дохід держави 275 гривень 60 копійок судового збору.
В апеляційній скарзі представник Державної казначейської служби України просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким змінити суму відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, викладеним з порушенням норм процесуального права.
Зокрема, зазначив, що ухвалюючи оскаржуване рішення, судом першої інстанції не було взято до уваги те, що відповідно до пункту 3 статті 13 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 6 грудня 2016 року № 1774-VІІІ, відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Розмір мінімальної заробітної плати на 2017 рік було установлено Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" у місячному розмірі: з 1 січня 3200 грн. Проте, відповідно до пункту 3 розділу 11 "Прикінцевих та перехідних положень" зазначеного закону, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 грн.
В апеляційній скарзі Прокуратура Тернопільської області просить також рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким змінити суму відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції прийняте без врахування всіх обставин справи, що призвело до необґрунтованого стягнення коштів з бюджету, а також порушено норми матеріального права.
В обґрунтування апеляційної скарги Прокуратура Тернопільської області зазначила аналогічні доводи, що і представник Державної казначейської служби України.
Крім цього, просить скасувати додаткове рішення від 07 квітня 2017 року, посилаючись на те, що відшкодування моральної шкоди у відповідній категорії справ покладено на державу Україну за рахунок коштів державного бюджету, тобто саме з держави також підлягають стягненню судові витрати, а не за рахунок коштів на утримання відповідачів, які є державними органами.
В апеляційній скарзі представник Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції винесене всупереч матеріалів справи в порушення норм матеріального права.
В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що позивачем не надано жодних доказів у підтвердження моральної шкоди, завданої йому органами досудового розслідування, прокуратури та суду. До матеріалів справи не долучено жодних довідок із закладів охорони здоров'я, які б підтверджували факт погіршення самопочуття позивача через моральні чи фізичні страждання, приниження честі, гідності та ділової репутації в період досудового розслідування чи судового розгляду справи. Згідно ст. 13 Закону №266/94-ВР встановлюється лише крайня найменша межа для визначення моральної шкоди: "виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом". Виходячи з вище викладено, сума, призначена судом першої інстанції на відшкодування моральної шкоди, а саме 202577 грн. 44 коп. є завищеною та необґрунтованою.
У судовому засіданні представник Державної казначейської служби України Бречко О.А., представник Прокуратури Тернопільської області Осядач Н.А., представник Управління внутрішніх справ України в Тернопільській області Крайник М.В. подані апеляційні скарги підтримали в повному обсязі, зіславшись на доводи, викладені в них.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 апеляційних скарг не визнав, вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим.
Заслухавши пояснення сторін, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційних скарг в їх межах, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги Державної казначейської служби України та Управління внутрішніх справ України в Тернопільській області до задоволення не підлягають, а апеляційна скарга Прокуратури Тернопільської області підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.
Судом встановлено, що 30 березня 2011 року старшим слідчим СУ УМВС України в Тернопільській області Серединським І.А. пред'явлено ОСОБА_1 обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 229 КК України. Одночасно, в межах даної кримінальної справи, постановою від 30 березня 2011 року щодо ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд.
Вироком Шумського районного суду Тернопільської області від 22 грудня 2011 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 229 КК України та призначено покарання вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі з конфіскацією та вилученням фальсифікованої продукції. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання з випробуванням строком на 1 (один) рік 6 місяців. На підставі п. п. 2, 3, 4 ст. 76 КК України на ОСОБА_1 покладено обов'язок не виїжджати за межі України на постійне місце проживання та періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь компанії "Бар'єр" 17180,50 гривень завданих збитків, на користь компанії «Дюпон» 85774,93 грн. завданих збитків, на користь ТОВ «Агро Ланівці» 13110 грн. завданих матеріальних збитків. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь НДЕКЦ при УМВС України в Тернопільській області 6875,86 гривень за проведення експертиз. Міру запобіжного заходу до вступу вироку в законну силу залишено без змін.
Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 14 березня 2012 року вирок Шумського районного суду від 22 грудня 2011 року скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд Шумському районному суду в іншому складі суду. Запобіжний захід засудженому ОСОБА_1 залишено попередній підписку про невиїзд.
Постановою Кременецького районного суду Тернопільської області від 21 червня 2013 року кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 229 КК України направлено прокурору Шумського району Тернопільської області для організації проведення додаткового розслідування. Міру запобіжного заходу ОСОБА_1 залишено попередню підписку про невиїзд.
Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 07 серпня 2013 року зазначену постанову скасовано, кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 229 КК України направлено на новий розгляд.
Вироком Кременецького районного суду від 15 квітня 2014 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст.229 КК України, призначено покарання у вигляді штрафу 22 100 грн. з конфіскацією та знищенням вилученої продукції.
Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 23 липня 2014 року вирок Кременецького районного суду від 15 квітня 2014 року скасовано, справу скеровано прокурору Шумського районну для організації додаткового розслідування.
Постановою старшого слідчого СВ Шумського ВП ГУНП в Тернопільській області майором поліції Романенковим Ю.В. 25 червня 2016 року закрито кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12014210000000198 від 20.08.2014 року за ч.2 ст. 229 КК України за матеріалами кримінальної справи №1162446 про обвинувачення ОСОБА_1 на підставі ст.110, п.п.2,3 ч.1 ст.284 КПК України, оскільки досудовим розслідуванням вичерпано всі можливості та не отримано достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень встановлено ст. 56 Конституції України.
За ч.ч. 1, 2, 7 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» №266/94-ВР від 01.12.1994 р. (далі Закон №266/94-ВР) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України №266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Відповідно до п. 5 ст. 3 Закону України №266/94-ВР, відшкодуванню громадянинові підлягає моральна шкода у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
За ч. 2, 3 ст. 13 Закону України №266/94-ВР зазначено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Аналогічне правило щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди передбачено й у п. 17 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України № 6/5/3/41 04.03.1996 року й міститься в роз'ясненнях, наданих Пленумом Верховного Суду України в п. 14 постанови «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року із відповідними змінами.
Як роз'яснено у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян,суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. В даному випадку 3200 грн.
Відповідна правова позиція висловлена й у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року в справі № 6-2203цс15, яка відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.
Тому, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційних скарг Державної казначейської служби України та Прокуратури Тернопільської області про те, що відповідно до пункту 3 розділу 11 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 6 грудня 2016 року № 1774-VІІІ, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, а застосовується у розмірі 1600 грн.
За п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Згідно чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно з п. 9 вказаної вище постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Тому, доводи апеляційної скарги Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області щодо недоведеності моральної шкоди позивача колегія суддів не приймає до уваги з огляду на тривалість перебування позивача під слідством і судом (62 місяці і 27 днів), вимушених змін у його життя у зв'язку з цим та застосуванням запобіжного заходу, який обмежував його у пересуванні, зниженням його авторитету в суспільстві, накладенням арешту на майно, що позбавило позивача розпоряджатися ним на власний розсуд.
Виходячи зі сталої практики Європейського Суду з прав людини (п.36 рішення від 10.02.1995р. у справі "Алене де Рібемон проти Франції"), посягання на презумпцію невинуватості може виходити не лише від судді чи суду, але і від інших органів державної влади.
Порушення прав людини та одного з основоположних принципів, що лежить в основі кримінального права презумпції невинуватості, призводить до того, що особа, яку держава обвинувачує у скоєнні злочину, стикається із значними соціальними та особистими наслідками, зокрема, потенційною можливістю позбавлення волі, соціальним засудженням, а також з іншими психологічними та економічними витратами. Кримінальне переслідування, яке відбувалося з обвинувальним ухилом не може не вносити коректив до звичного життєвого укладу особи, які не завжди носять позитивний характер.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно оцінив як доказ однобокого, з явним обвинувальним ухилом досудового розслідування стосовно позивача, що в свою чергу мало вплив на його моральний стан в контексті уявлення особи про власну цінність у суспільстві та на відсутність реальної можливості в правовий спосіб довести свою невинуватість.
Страждання позивача були пов'язані з переоцінкою своєї соціальної значимості, що зумовило зміни у його ставленні до такого життєвого устрою, в якому він існував раніше, і вплинуло на зміст правовідносин, в яких позивач брав участь.
Таким чином, визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди у повній мірі відповідає засадам розумності, поміркованості та справедливості.
Також, колегія суддів вважає надуманими доводи апеляційної скарги Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області щодо відсутності підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди за рахунок державного бюджету через відсутність ознак неправомірності в діях працівників органів досудового слідства та суду, оскільки ч.1 ст.1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для його скасування не вбачає.
Проте колегія суддів вважає, що слід скасувати додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 квітня 2017 року щодо стягнення з Прокуратури Тернопільської області та Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області судового збору в сумі 551 грн. 20 коп., оскільки відповідно до ст.14 Закону № 266/94-ВР від 01.12.1994 сторони в цих справах звільняються від сплати судових витрат і ухвалити в цій частині нове рішення, яким судові витрати в сумі 551 грн. 20 коп. віднести на рахунок держави.
Керуючись ст. ст. 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги Державної казначейської служби України, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільські області - відхилити.
Апеляційну скаргу Прокуратури Тернопільської області - задовольнити частково.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 4 квітня 2017 року залишити без змін.
Додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 квітня 2017 року - скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким судові витрати в сумі 551 грн. 20 коп. віднести на рахунок держави.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ на протязі двадцяти днів.
Головуючий - підпис
Судді - два підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду Тернопільської області Н.М. Храпак