Провадження №2/155/510/17
Справа №155/628/17
29 травня 2017 року місто Горохів
Горохівський районний суд Волинської області в складі:
головуючого Чонки В.В.,
за участю секретаря судового засідання Федонюк О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до Бранівської сільської ради Горохівського району Волинської області про визнання права власності на спадкове майно, -
Позивач звернулася з позовом до відповідача про визнання права власності на спадкове майно, а саме: на земельну ділянку згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 від 14 листопада 2003 року.
Мотивує свій позов тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла його баба ОСОБА_2. Позивач є спадкоємцем майна померлої баби за законом, прийняв спадщину, просить визнати його право власності на спадкове майно.
Представник позивача ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, однак в поданій до суду заяві позов підтримав повністю, просив його задовольнити, а справу слухати у його відсутність.
Представник відповідача - Бранівської сільської ради Горохівського району Волинської області - в судове засідання не з'явився, однак в своїй заяві до суду позов визнав повністю, не заперечує щодо визнання за позивачем права власності на спадкове майно. Справу просить слухати у його відсутність.
Враховуючи, що в дане судове засідання не з'явилися всі особи, які беруть участь у справі, то фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч.2 ст.197 ЦПК України не здійснювалося.
Суд, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов підставний і підлягає до задоволення.
Відповідно до ст.1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно з ч.1 ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
А відповідно до ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з ч.1 ст.1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Згідно з ч.1 ст.1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
А відповідно до ч.2 ст.1258 ЦК України, кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.1265 ЦК України, У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.
Згідно з свідоцтва про смерть, ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
З матеріалів справи, зокрема свідоцтв про народження, вбачається, що позивач ОСОБА_1 є внуком покійної ОСОБА_2
Згідно заповіту, посвідченого секретарем Бранівської сільської ради Горохівського району Волинської області і зареєстрованого 16 березня 2001 року в реєстрі за №33 стверджується, що ОСОБА_2 належний їй сертифікат на право на земельну частку (пай) вона заповіла своєму внуку ОСОБА_1, тобто позивачу.
Однак, відповідно до п.17 розділу 10 Перехідних положень Земельного кодексу України, сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
Таким чином, зазначений у заповіті сертифікат на право на земельну частку (пай) станом на день відкриття спадщини не був дійсним, тому воля заповідача не може бути виконана, а свідоцтво про право на спадщину за заповітом видане. Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на земельну ділянку згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 від 14 листопада 2003 року.
Довідкою Бранівської сільської ради Горохівського району Волинської області від 18 лютого 2016 року стверджується, що спадкоємцем майна після смерті ОСОБА_2 є її внук ОСОБА_1, тобто позивач.
З спадкової справи, заведеної 06 вересня 2016 року приватним нотаріусом Волошиним С.А. за №49/2016 стверджується, що після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_2 спадщину прийняв її внук ОСОБА_1, тобто позивач.
З Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 від 14 листопада 2003 року вбачається, що ОСОБА_2 належали земельні ділянки відповідних розмірів.
З постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 23 вересня 2016 року вбачається, що ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на нього та запропоновано звернутися з відповідним позовом до суду.
Відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику в справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.
Аналогічна думка викладена в роз'ясненні наданому Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику з розгляду цивільних справ про спадкування» №24-753/0-13 від 16 травня 2013 року, відповідно до якого, визнання права власності на спадкове майно у судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватись якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.
За ст.6 Європейської конвенції з прав людини визнається право людини на доступ до правосуддя, а за ст.13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
У рішенні від 30 листопада 2004 року у справі «Case of Oneryildis v. Turkey» (справа відкрита за заявою №48939/99 та розглянута Великою палатою) Європейський суд визнав, що поняття «майно» охоплює не лише річ, яка реально існує (матеріальна складова), але також стосується засобів праводомагання (юридична складова), включаючи право вимоги, відповідно до якого особа може стверджувати, що вона має принаймні «законне сподівання» стосовно ефективного здійснення права власності.
Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
Суд вважає, що неможливість позивача отримати свідоцтво про право на спадщину є порушенням її права власності, оскільки унеможливлює визнання такого права з боку держави перед іншими суб'єктами цивільних та інших правовідносин.
Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Отже, судом встановлено, що позивач після смерті баби ОСОБА_2 прийняла спадщину, а тому суд, вважає, що слід встановити право власності по спадкуванню за законом п'ятої черги ОСОБА_1 на земельну ділянку згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 від 14 листопада 2003 року.
Керуючись ст.ст.10, 60, 212, 215 ЦПК України, ст.ст.392, 1216, 1217, 1218, 1222, 1258, 1265 ЦК України, п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику в справах про спадкування», суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом п'ятої черги на земельну ділянку згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 від 14 листопада 2003 року.
Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Волинської області через Горохівський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Головуючий: /підпис/
Згідно з оригіналом:
Суддя Горохівського районного суду Чонка В.В.