"16" травня 2017 р. м. Київ К/800/16138/16
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.
Суддів Приходько І.В.
Юрченко В.П.
при секретарі судового засідання: Ігнатенко О.В.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест-Буд-Інжиніринг»
на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2016 року
та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 березня 2016 року
по справі № 826/14624/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест-Буд-Інжиніринг»
до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
про визнання протиправними дій, скасування податкового повідомлення-рішення, зобов'язання вчинити дії, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Еверест-Буд-Інжиніринг» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними дій, скасування податкового повідомлення-рішення №0000012204 від 12 січня 2015 року, зобов'язання поновити показники податкової звітності з податку на додану вартість.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2016 року, відмовлено в задоволенні позову.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами норм матеріального права та прийняття судового рішення без належного врахування всіх обставин справи.
Перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у місті Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Еверест-Буд-Інжиніринг» з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість за квітень-липень 2014 року при взаємовідносинах із ТОВ «Укрстройдевелопмент» та із ТОВ «Аксіос Трейд», про що складено акт перевірки від 04.12.2014 року №3146/26-53-22-05-21/39123472.
У висновку акту перевірки вказано про порушення позивачем вимог п.198.1, п.198.6 ст.198, п. 201.1, п.201.2, п.201.6 та п.201.7 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження позивачем ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 4253736,00 грн.
На підставі зазначених висновків акту перевірки податковим органом прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 12 січня 2015 року №0000012204, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на 4253736,00 грн. за основним платежем та на 1063434,00 грн. за штрафними санкціями.
Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позову, виходили з того, що враховуючи специфіку та особливості спірних операцій, позивачем не надано тих відомостей/документів/матеріалів, які супроводжують фактичне виконання операцій такого роду (підрядних монтажно-будівельних робіт) та у сукупності з первинними документами підтверджують їх фактичне (реальне) виконання, а відтак, не доведено того, що обумовлені роботи були виконані контрагентами позивача.
Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що вказані висновки судів не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених встановлених фактичних обставин справи.
Відповідно до частин другої та третьої статті 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм адміністративного процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Судами попередніх інстанцій не були враховані приписи частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов'язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Приймаючи рішення у даній справі, відповідно до вимог статті 70 КАС України, судам необхідно було витребувати та, відповідно, дослідити докази, на які посилається позивач, як на законну підставу відсутності в його діях порушень норм податкового законодавства.
Крім того, в процесі розгляду даної справи судами не було враховано наступне.
Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
При цьому, в обов'язковому порядку судам необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку. Перевірці підлягають доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети у діях платника податку, зокрема у разі подальшого продажу придбаного товару нижче за ціну придбання; придбання товарів (послуг) у посередників за наявності прямих контактів з їх виробниками; придбання послуг, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку тощо.
На думку Європейського суду з прав людини, відмова у підтвердженні права на бюджетне відшкодування ПДВ може ґрунтуватися на встановленні зловживань з боку саме того платника податку, який формував суми бюджетного відшкодування. Вказане також стосується оцінки наявності або відсутності підстав для податкового обліку та подальшого декларування податкових показників з податку на прибуток підприємства.
Необхідність дотримання згаданої правової позиції підтверджена постановою ВСУ №13/11 від 31.01.2011 року у справі № 21-42а10 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «ВІК» до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.
При цьому, визначальним критерієм для підтвердження права платника податку на податковий кредит та/або віднесення відповідних сум до валових витрат є реальність вчинюваної господарської операції, тобто, встановлення факту зміни руху активів чи зміни стану зобов'язань платника податку внаслідок придбання ним товарів (послуг), що використовуються таким платником у своїй господарській діяльності.
Підтвердження зазначеного підходу знайшло відображення в постанові ВСУ № 40/11 від 21.01.2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІБ» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.
Крім того, слід мати на увазі, що вимоги статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо необхідної наявності в кожному первинному документі належних реквізитів варто поширювати саме на того суб'єкта господарювання, який веде бухгалтерський облік. Немає підстав покладати відповідальність за невиконання обов'язку щодо належного ведення бухгалтерського обліку одним суб'єктом господарювання на інших, зокрема, на його контрагентів.
Таким чином, відповідно до зазначеного Закону відповідальність за недостовірність даних первинних документів несуть особи, які забезпечують ведення бухгалтерського обліку та складають ці первинні документи. А відтак, контрагенти суб'єкта господарювання не можуть нести відповідальності за недобросовісне виконання ним своїх обов'язків щодо складання первинних документів.
Отже, судам необхідно врахувати, що формальні недоліки первинних документах, а також недоліки, зумовлені дефектами правового статусу особи, що їх видала, повинні оцінюватися у сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу варто надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту, а не оформленню такої операції. В свою чергу, реальність господарської операції визначається фактом руху активів та зміною стану зобов'язань суб'єкта господарювання, а не повноваженнями осіб із складання первинних документів, що засвідчують здійснення господарської операції.
При цьому, основне правове значення для виникнення змін у податковому обліку має кваліфікація учасників господарської операції саме з урахуванням норм податкового законодавства, оскільки недотримання цивільно-правових норм не є самостійною підставою для невизнання реальною господарської операції.
Водночас, у разі встановлення відсутності факту господарської операції навіть формально належні документи не можуть слугувати підставою для формування податкового кредиту, сум бюджетного відшкодування або витрат для цілей податку на прибуток.
Так, в процесі розгляду даної справи судами не було досліджено належних та допустимих доказів, з метою з'ясування обставин, якими позивач обґрунтовує реальність здійснення ним господарських операцій, зокрема, факти придбання та подальшого використання товару, обставини, що підтверджують досягнення конкретної мети господарської діяльності тощо. Також, залишено поза увагою необхідність встановлення у подібних випадках юридично значимих фактів, з метою підтвердження зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу платника податку, з урахуванням власне причинно-наслідкового зв'язку таких фактів. Крім того, судами з посиланням на відповідні первинні документи, не з'ясовано наявності або відсутності між позивачем та його контрагентами у межах спірних правовідносин взаємно узгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад.
З наведених мотивів суперечливими вбачаються висновки судів щодо доведеності податковим органом правильності визначення позивачу порушень вимог чинного законодавства у межах спірних правовідносин, з урахуванням власне кваліфікації періоду та обсягу таких порушень, з огляду у тому числі на невизначеність та відсутність чіткого розмежування мотивів та висновків по окремих епізодах, що зумовлені певними юридичними фактами у їх безпосередньому взаємозв'язку.
З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що судам слід перевірити обґрунтованість їх висновків в частині відмови у задоволенні позовних вимог у контексті викладеного застосування норм чинного законодавства.
При цьому, також необхідно враховувати, що статтею 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини (надалі - також «ЄСПЛ») є обов'язковими для виконання Україною. У статті 16 вказаного Закону прямо закріплюється, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі також - «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника.
Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.
Оскільки зазначені обставини справи не були з'ясовані судами попередніх інстанцій, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, і це порушення вимог ч.4, ч.5 ст.11 КАС України не може бути усунено судом касаційної інстанції з урахуванням меж касаційного перегляду справи, встановлених ст. 220 КАС України, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене у цій ухвалі, виконати вимоги процесуального законодавства, зокрема ч.4 та ч.5 ст.11 КАС України щодо з'ясування всіх обставин у справі, ст. 86 цього Кодексу щодо оцінки доказів та в залежності від встановленого і у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 160, 210- 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест-Буд-Інжиніринг» задовольнити частково.
Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2016 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 березня 2016 року по справі №826/14624/15 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 6 ст. 254 КАС України та оскарженню не підлягає.
Головуючий підписГолубєва Г.К.
Судді підписПриходько І.В.
підписЮрченко В.П.
Ухвала складена у повному обсязі 19.05.2017 р.