16 травня 2017 року м. Київ К/800/28279/16
Вищий адміністративний суд України у складі суддів:
головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач),
Вербицької О.В.,
Маринчак Н.Є.,
за участю секретаря судового засідання Савченко А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2016 року
у справі № 826/11853/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Едвента Лоу»
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
про скасування податкових повідомлень-рішень,
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Едвента Лоу» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.02.2016 року у справі 826/11853/15 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2016 року у справі № 826/11853/15 скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.02.2016 року та ухвалено нову постанову, якою позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 14.11.2014 року № 0015652208, № 0015662208.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права.
У судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представники позивача проти касаційної скарги заперечували та просили у її задоволенні відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Едвента Лоу» щодо правильності нарахування та сплати до бюджету України податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.05.2012 року по 31.09.2012 року по взаємовідносинах з ТОВ «Сервісмуві», відповідачем складено акт від 30.09.2014 року № 1450/22-08/34356549, яким встановлено порушення: - пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 912 938, 00 грн.; - п.п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 200.2, 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 969 466, 00 грн.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.11.2014 року: - № 0015662208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в загальному розмірі 1 086 833, 00 грн., у тому числі за основним платежем 869 466, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 217 367, 00 грн.; - № 0015652208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в загальному розмірі 1 141 173, 00 грн., у тому числі за основним платежем 912 938, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 228 235, 00 грн.
Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став висновок контролюючого органу про непідтвердження реальності господарських операцій позивача з ТОВ «Сервісмуві».
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що угоди, укладені позивачем з його контрагентом, не спричиняють реального настання правових наслідків, а відтак спірні податкові повідомлення-рішення прийнято податковим органом правомірно.
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства, реальності господарських операцій та неправомірного прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень.
Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
В силу п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Податкового кодексу України.
Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.
При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (замовник) та ТОВ «Сервісмуві» (виконавець) укладений договір про надання послуг, відповідно до якого останній бере на себе зобов'язання надавати замовникові послуги з проведення рекламних кампаній замовника та/або клієнта замовника, відповідно до погоджених та затверджених сторонами додатків до цього договору.
На підтвердження виконання умов договору позивачем надані додатки до договору, акт прийому-передачі відео матеріалу, медіа-плани проведення рекламної кампанії на відео-бордах України, в яких визначені адресні програми (місце розташування рекламо носіїв, їх тип і кількість об'єктів трансляції), вартість проведення рекламної компанії її термін, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкові накладні, платіжні доручення.
Суд першої інстанції дійшов висновку про непідтвердження реальності отриманих/наданих рекламних послуг по відносинам з вказаною юридичною особою, оскільки гр. ОСОБА_1 (директор та засновник) дала свідчення, що вона зареєструвала ТОВ «Сервісмуві» за грошову винагороду, без мети здійснення фінансово-господарської діяльності, документи щодо фінансово-господарської діяльності ТОВ «Сервісмуві» підписані від її імені є недійсними, фінансово-господарської діяльності з ТОВ «Едвента Лоу» не здійснювала.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходи в з того, що відповідачем під час розгляду справи не надано вироку або іншого рішення суду по кримінальній справі відносно посадових осіб позивача або контрагентів позивача, якими б встановлювались обставини протиправної діяльності цих осіб та підприємств з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди за спірними операціями або реєстрації/перереєстрації контрагента позивача на підставних осіб.
Так, у постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 року (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.
Разом з тим, постановою Слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 26.02.2016 року кримінальне провадження № 32014100100000052 від 16.04.2014 року за фактом вчинення службовими особами ТОВ «Сінк Маккенн Еріксон», ТОВ «Брайтмедіа», ТОВ «ІН-Стор Маркетинг», ТОВ «Адверт УА», ТОВ «Едвента ЛОУ», ТОВ «Вірус Мьюзік», ТОВ «Дельта Плюс Україна» та ТОВ «Сервісмуві» ухилення від сплати податків закрито у зв'язку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 212 Кримінального кодексу України.
Таким чином, судом апеляційної інстанції, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.
За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.
З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанції ухвалено обґрунтоване рішення, яке постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.
Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Таким чином, касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2016 року у справі № 826/11853/15 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Ю.І.Цвіркун
Судді О.В.Вербицька
Н.Є.Маринчак