Справа № 822/1426/16
Головуючий у 1-й інстанції: Данилюк У.Т.
Суддя-доповідач: Боровицький О. А.
24 травня 2017 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Боровицького О. А.
суддів: Матохнюка Д.Б. Сапальової Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2017 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" до відділу державної виконавчої служби Полонського районного управління юстиції Хмельницької області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2, ОСОБА_3 про скасування постанови та зобов'язання вчинити дії,
в липні 2016 року позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду із позовом до відділу державної виконавчої служби Полонського районного управління юстиції Хмельницької області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2, ОСОБА_3 про скасування постанови та зобов'язання вчинити дії.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.02.2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Сторони в судове засідання не з'явилися, хоча про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами адміністративної справи. Разом з тим, до початку судового розгляду справи, позивачем надано суду заяву про розгляд справи без участі його представника.
Згідно з ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у матеріалах справи письмовими доказами, надавши їм оцінку, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами адміністративної справи, що 05.03.2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту за №11125315000. Водночас, між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4, діючого в якості майнового поручителя за ОСОБА_2 на підставі договору поруки від 05.03.2007 року, було укладено договір іпотеки.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом договору є нерухоме майно, зокрема, нежиле приміщення, цех по переробці лісоматеріалів загальною площею 546 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та який належить на праві власності ОСОБА_4
Вищезазначений договір іпотеки був посвідчений 05.03.2007 року приватним нотаріусом Полонського районного нотаріального округу Бондар С.М. за №775. Того ж дня приватним нотаріусом було накладено заборону відчуження зазначено в договорі нерухомого майна до припинення іпотечного договору, та проведено державну реєстрацію такого.
12.01.2011 року обтяження "заборона на нерухоме майно" - приватним нотаріусом було вилучено із реєстру.
15.06.2011 року було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на нежиле приміщення, цех по переробці лісоматеріалів загальною площею 546 кв.м., що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 - за ОСОБА_3, на підставі договору дарування від 25.05.2011 року.
Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно ст. 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
В подальшому, згідно договору відступлення прав вимоги від 12.12.2011 року, ПАТ "УкрСиббанк" відступило право вимоги за вказаним договором іпотеки ТОВ "Кей-Колект".
Постановою державного виконавця відділу ДВС Полонського районного управління юстиції від 23.06.2014 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_3 в межах суми 717839,72 грн., та заборонено здійснювати його відчуження (ВП №43500736).
При цьому, оскаржувана постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження винесена відповідачем в процесі примусового виконання виконавчого листа № 553/1401 від 29.04.2014 року Ленінського районного суду м.Полтави про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Украгро НПК" 717839,72 грн.
Вважаючи зазначені дії відповідача незаконними позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
За результатом розгляду справи, суд першої інстанції, керуючись положеннями Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року № 606-XIV, прийшов до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Так, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку є Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року №606-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №606-XIV).
Частиною 1 статті 6 Закону №606-XIV передбачений обов'язок державного виконавця використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону №606-XIV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку
У відповідності до ч. 1-2 ст. 57 Закону №606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що державний виконавець вправі накладати арешт на майно боржника з метою забезпечення реального виконання рішення.
Згідно ч. 1 ст. 54 Закону №606-XIV звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя.
При цьому, відповідно до вимог ч.ч. 3, 4 ст.54 Закону №606-XIV для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі:
- виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів;
- якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.
Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.
Так, чинним законодавством не передбачено заборони накладення арешту на майно, що є предметом іпотеки. Будь-яких обмежень стосовно такого законодавство не містить, про що зазначається й у листі Верховного суду України від 01.02.2015 "Аналіз судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна".
Згідно вимог ч. 8 ст. 54 Закону №606-XIV примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".
Таким чином, слід зазначити, що оскаржувана позивачем постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження винесена відповідачем в межах повноважень та у спосіб, визначений Законом №606-XIV.
Колегія суддів критично оцінює доводи позивача щодо не повідомлення його відповідачем про накладення арешту на майно боржника, яка перебуває у заставі (іпотеці) позивача, та, відповідно, не роз'яснив про право на звернення до суду з позовом про зняття арешту з вказаного майна, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 4 ст. 54 Закону № 606-XIV про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.
Так, в матеріалах справи наявні заява про вилучення обтяження нерухомого майна від 05.01.2011 року, та лист від 05.01.2011 року за №522/1674, адресований начальником відділення №522 АТ "УкрСиббанк" приватному нотаріусу Полонського районного нотаріального округу з проханням зняти заборону відчуження нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, належного ОСОБА_4, в зв'язку з рішенням кредитного комітету та частковим припиненням дії договору іпотеки, посвідченого 05.03.2007 року приватним нотаріусом Полонського районного нотаріального округу Бондар С.М. за №775.
Колегія суддів звертає увагу на те, що, згідно відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, 12.01.2011 було вилучення обтяження - "заборону на нерухоме майно" (підстава обтяження - іпотечний договір від 05.03.2007 року), за заявою АКІБ "УкрСиббанк" (т.1, а.с.34). Згідно відомостей з Державного реєстру іпотек, обтяження "іпотека" на підставі іпотечного договору від 05.03.2007 року - відсутнє.
Таким чином, у відповідача не було можливості встановити факт перебування нерухомого майна у іпотеці, такі відомості не зареєстровані у встановленому порядку.
Вказане підтверджується також Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна фізичної особи ОСОБА_3 від 05.08.2016 року (на запит державного виконавця), згідно якої відомості з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та відомості з Державного реєстру іпотек - відсутні.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач при накладенні арешту діяв відповідно до вимог чинного законодавства та у межах повноважень. А тому, позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" правомірно залишені без задоволення.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вищевикладених норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини сторін, та встановлених обставин даної справи, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість заявлених позивачем вимог, які правомірно залишені судом першої інстанції без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для задоволення вимог апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2017 року - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.
Головуючий Боровицький О. А.
Судді Матохнюк Д.Б. Сапальова Т.В.