Справа № 742/605/17 Провадження № 22-ц/795/1118/2017 Категорія -цивільнаГоловуючий у I інстанції - Білокур В. І. Доповідач - Лакіза Г. П.
22 травня 2017 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - суддіОСОБА_1,
суддів:ОСОБА_2, ОСОБА_3,
при секретарі:ОСОБА_4,
за участю:представника позивача -ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 09 березня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_6 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 про визнання недійсним договору оренди землі та витребування земельної ділянки, -
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення Прилуцького міськрайонного суду від 09 березня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Оскаржуваним рішенням Прилуцького міськрайонного суду від 09 березня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_6 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_7 про визнання недійсним договору оренди землі та витребування земельної ділянки відмовлено повністю.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що сторони, укладаючи договір оренди землі від 07.05.2015 року, добровільно визначили нормативно-грошову оцінку землі 28675,47 грн. та 4% орендної плати в розмірі 1147,02 грн., а в ході судового розгляду судом не встановлено факту порушення прав позивача, як власника земельної ділянки; що позивач в обґрунтування позовних вимог щодо визнання договору оренди недійсним посилається на формальне порушення закону, спірний договір оренди вчинений у формі, встановленій законом, спрямований на реальне настання правових наслідків та тривалий час виконувався сторонами, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту порушення відповідачем виконання умов спірного договору не надано, підписавши текст спірного договору оренди за весь період часу з моменту його укладення позивач не зверталася у позасудовому порядку до відповідача із заявами про уточнення спірних його пунктів (зокрема, щодо розміру нормативно-грошової оцінки орендованої землі), зміну умов договору або його розірвання, а тому правових підстав для задоволення позову немає.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 зводяться до того, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки суд порушив норми матеріального права, та необґрунтованим, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи.
ОСОБА_6 зазначає, що Прилуцький міськрайонний суд встановив, що сторони погодили орендну плату, яка становить 1147,02 грн. і становить 4% нормативно грошової оцінки земельної ділянки. Проте, згідно п.9 Договору оренди землі від 07.05.2015 року сторони договору за взаємною згодою визначили розмір орендної плати - 4% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки (паю) за один рік користування земельною ділянкою. Тобто, розмір орендної плати був визначений не в твердій грошовій сумі, як встановив суд, а був мінливий в залежності від нормативно грошової оцінки земельної ділянки.
Також зазначає, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив, що нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 28675,47 грн. і є такою, що може визначатись не за встановленими і затвердженими нормативами, а за згодою сторін договору. Такі висновки суду свідчать, на думку ОСОБА_6, про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскільки суд не застосував положення Закону України “Про оцінку земель”, зокрема, ст.ст. 1, 5, 15, 20, 23. Так ч.2 ст.15 Закону України “Про оцінку земель” унормовано, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок може проводитися також на підставі договору, який укладається заінтересованими особами в порядку, встановленому законом. З огляду на зміст перелічених статей вбачається, що нормативно грошова оцінка земельної ділянки не може визначатися сторонами договору оренди земельної ділянки. А тому висновки суду про те, що сторони мали рівне право установити іншу нормативну грошову оцінку землі в договорі оренди не відповідають вимогам закону. Оскільки в п.9 договору оренди від 07.05.2015 року сторони встановили, що розмір орендної плати становить 4% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки (паю) за один рік користування земельною ділянкою, то для визначення орендної плати сторони повинні були провести грошову оцінку земельної ділянки. Відповідач є суб'єктом підприємницької діяльності і здійснює діяльність, пов'язану з обробленням земельних ділянок. Саме відповідач був ініціатором укладення договору оренди, а тому відповідач і повинен був звернутися до суб'єкта оціночної діяльності для визначення нормативно грошової оцінки земельної ділянки у спосіб, визначений законом за встановленими та затвердженими нормативами. В судовому засіданні представник відповідача визнав, що відповідач не проводив грошову оцінку земельної ділянки, а в договорі оренди від 07.05.2015 року зазначена нормативно грошова оцінка, яка не відповідає дійсності.
Також ОСОБА_6 зазначає, що коли сторони в договорі оренди погодили, що розмір орендної плати визначається як відсоток від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, то проведення нормативно грошової оцінки земельної ділянки є обов'язковим для визначення орендної плати. І обов'язок провести нормативно грошову оцінку земельної ділянки був встановлений Договором оренди земельної ділянки від 07.05.2015 року за домовленістю сторін. Суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків про те, що оскільки земельна ділянка є приватною, то на спірні правовідносини ст.13 Закону України “Про оцінку земель” не поширюється. Як наслідок, залишилася неврахованою правова позиція, викладена в постанові ВСУ від 11.05.2016 року в справі №6-824 цс16, де зазначено, що не проведення нормативно грошової оцінки в порядку, встановленому законодавством, є підставою для визнання договору недійсним. А посилання суду на правові позиції ВСУ, викладені в постановах від 25.12.2013 року, від 04.06.2014 року, від 09 грудня 2015 року є недоречними, оскільки в цих постановах йдеться про відсутність в договорі оренди земельної ділянки істотних умов.
ОСОБА_6 вважає, що відповідач ввела її в оману стосовно розміру орендної плати. Вона запевнила, що платить як і інші 4 % від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, проте, для зменшення розміру орендної плати відповідач свідомо занизила розмір нормативно грошової оцінки земельної ділянки, що призвело до зменшення орендної плати. Тому на підставі ст.230 ЦК України такий договір має бути визнаний судом недійсним.
Також ОСОБА_6 заперечує факт написання нею розписок, які маються на а.с.27,28) і якими відповідач доводить що між сторонами за 2015-2016 роки проведено повний розрахунок по орендній платі.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника позивача - ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,22 га, яка розташована на території Погребівської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №865054 (а.с.6-7).
07 травня 2015 року між ОСОБА_6 та ПП ОСОБА_7 було укладено договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, посвідчену державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯГ №865054, яка знаходиться на території Погребівської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області, загальною площею 1,2200 га, строком на 10 років (а.с.8-10).
Відповідно до п.5 Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 28675,47 гривень.
Пунктом 9 Договору визначено, що орендна плата вноситься орендарем в розмірі 1147,02 грн., що становить 4% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (паю) за один рік користування земельною ділянкою.
Згідно актів визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та приймання - передачі земельної ділянки (об'єкта оренди), що надається в оренду від 07.05.2015 року, зазначена земельна ділянка (об'єкт оренди) була передана позивачем відповідачу в тимчасове користування, на умовах договору оренди землі від 07 травня 2015 року (а.с.11-12).
15 травня 2015 року вказаний Договір оренди землі було зареєстровано у Реєстраційній службі Прилуцького міськрайонного управління юстиції Чернігівської області, що підтверджується відповідним Витягом (а.с.13).
З відповіді Управління Держгеокадастру у Прилуцькому районі Чернігівської області №29-28-99.3-50/72-17 від 16.01.2017 року вбачається, що нормативно-грошова оцінка земель за межами населеного пункту Погребівської сільської ради не проводилась, а нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка розташована на території Погребівської сільської ради, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки 7424187000:03:000:0829 площею 1,22 га станом на 15.05.2015 року становить 34482,33 грн. (а.с.15).
Відповідно до ст. 13 Закону України “Про оренду землі” договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Статтею 15 Закону України “Про оренду землі” передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
Частиною 1 статті 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Стаття 13 Закону України “Про оцінку земель” вказує на те, що для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності обов'язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими та затвердженими нормативами.
На підставі вищезазначеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що обов'язок щодо плати за оренду землі приватної власності не є нормативно врегульованим, тобто, може визначатися сторонами договору за власним волевиявленням.
Сторони, укладаючи Договір оренди землі від 07.05.2015 року добровільно визначили нормативно-грошову оцінку землі 28675,47 грн. та орендну плату в розмірі 1147,02 грн., що становить 4% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (паю) за один рік користування земельною ділянкою. Обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції (п.п.9,10 Договору).
Згідно умов Договору жодна сторона (Орендодавець чи Орендар) не були зобов'язані надавати точні відомості щодо нормативно-грошової оцінки об'єкта оренди (земельної ділянки). Тому, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги твердження позивача про те, що відповідач ввела її в оману щодо нормативно-грошової оцінки землі, оскільки сторони мали рівне право установити та зазначити іншу нормативно-грошову оцінку землі у Договорі оренди землі від 07.05.2015 року.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильність такого висновку суду та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення суду.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 09 березня 2017 року залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:Судді: