24 травня 2017 року Апеляційний суд міста Києва
у складі:
головуючого Вербової І.М.,
суддів Поливач Л.Д.,
ШаховоїО.В.,
при секретарі Гоін В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Інформаційно-ресурсний центр» про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації заборгованості, вихідної допомоги та моральної шкоди, за апеляційною скаргою Платової ЮліїПавлівни в інтересах Державного підприємства «Інформаційно-ресурсний центр» на рішення Подільського районного суду міста Києва від 23 лютого 2017 року,
У липні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Подільського районного суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Інформаційно-ресурсний центр» про стягнення з відповідача на його користь нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у сумі 3 666 грн. 67 коп., компенсації за 5 днів невикористаної відпустки в розмірі 2 185 грн. 33 коп., вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку в розмірі 13 014 грн. 98 коп., індексації заробітної плати - 65 грн. 25 коп., компенсації заборгованості за час затримки розрахунку у сумі 9 761 грн. 25 коп., моральної шкоди в сумі 10 000 грн. та витрат на правову допомогу в сумі 10 000 грн., а всього стягнути - 48 693 грн. 48 коп.
12 вересня 2016 року представником позивача подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просили стягнути додатково з відповідача на користь позивача компенсацію заборгованості середнього заробітку за час затримки розрахунку у сумі 14 316 грн. 50 коп.
23 січня 2017 року представником позивача подано заяву про збільшення розміру позивних вимог, в якій просили стягнути додатково з відповідача на користь позивача компенсацію заборгованості середнього заробітку за час затримки розрахунку у сумі 53 361 грн. 50 коп.
Справа № 758/8335/16-ц
№ апеляційного провадження 22-ц/796/4923/2017
Головуючий у суді першої інстанції: Шаховніна М.О.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Вербова І.М.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 23 лютого 2017 року, позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ДП «Інформаційно-ресурсний центр» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі у розмірі 17 205 грн. 94 коп., без утримання податків та інших обов'язкових платежів, середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 100 498 грн. 80 коп. та моральну шкоду у розмірі 400 грн. У решті позовних вимог - відмовлено Крім того, вирішено питання про стягнення судового збору в дохід держави (том ІІ а.с.45-50).
Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ПлатоваЮ.П. в інтересах Державного підприємства «Інформаційно-ресурсний центр» подала до суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.
Апеляційну скаргу мотивувала, зокрема, тим, що рішення суду є незаконним та необґрунтованими, при прийнятті якого було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, судом грубо порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи наявність заборгованості у ОСОБА_2 перед підприємством у розмірі 206 190 грн. 16 коп., виплати йому 306 грн. 74 коп., ДП «ІРЦ» було зараховано 13 544 грн. 04 коп., які йому було нараховано при проведенні звільнення, в якості погашення незаконно отриманих коштів згідно наказів №131-к від 20 травня 2016 року та №137-к від 23 травня 2016 року. Таким чином, за наслідком проведення даного зарахування зустрічних однорідних вимог, грошові зобов'язання ОСОБА_2 були частково припинені.
Внаслідок проведення зарахування зустрічних однорідних вимог, юридичні підстави для виплати позивачу нарахованих йому при звільненні грошових коштів - відсутні.
Правочин щодо зарахування зустрічних вимог ДП «ІРЦ» та ОСОБА_2 є дійсним та не оспореним позивачем в судовому порядку.
Саме вказана обставина не була прийнята до уваги судом першої інстанції при вирішенні судової справи та ухваленні оскаржуваного судового рішення.
В суді апеляційної інстанції, представник ДП «Інформаційно-ресурсний центр» - Платова Ю.П., підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6, просив апеляційну скаргу відхилити, посилаючись на те, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, з'ясувавши фактичні обставини справи та дослідивши матеріали справи і письмові докази у їх сукупності та співставленні, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, з огляду на наступне.
В ході розгляду справи встановлено, що позивач з 28 березня 2016 року працював на ДП «Інформаційно-ресурсний центр» на посаді адміністратора обліку користувачів відділу супроводження реєстрів служби технічної підтримки та з 04 травня 2016 року на посаді заступника начальника відділу супроводження реєстрів служби (т. І а.с. 17).
Згідно наказу від 09 червня 2016 року № 160-к, останній звільнений з посади заступника начальника відділу супроводження реєстрів служби ДП «Інформаційно-ресурсний центр» згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з ліквідацією підприємства (т.І а.с. 16).
Згідно довідки ДП «Інформаційно-ресурсний центр» від 14 червня 2016 року та розрахункового листка, позивачу при звільненні нараховано до виплати 17 205 грн. 94 коп. (т.І а.с. 18, т.І а.с. 35), однак дані суми виплачені не були.
Представник позивача в судовому засіданні наголошував на тому, що з ОСОБА_2 не проведено остаточного розрахунку при звільненні.
Представник відповідача, в свою чергу, не заперечувала, що позивачу дійсно не були виплачені нараховані при звільненні 17 205 грн. 94 коп. та посилалась на те, що вказані кошти були спрямовані на зарахування зустрічних однорідних вимог.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі у розмірі 17 205 грн. 94 коп., середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 100 498 грн. 80 коп. та моральної шкоди у розмірі 400 грн. 00 коп., суд першої інстанції виходив з того, що розрахунок по заробітній платі перед позивачем в день звільнення проведено не було, а тому відповідач зобов'язаний виплатити останньому заборгованість по заробітній платі, середній заробіток за час затримки її виплати, а також моральну шкоду, оскільки саме діями відповідача були порушені законні права позивача, що призвело до його моральних страждань.
Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені ст. 116 КЗпП України.
В силу ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Отже, в даному випадку, позивачем наголошується, а відповідачем не заперечується факт невиплати позивачу нарахованої суми при звільненні - 17 205 грн. 94 коп.
Посилання сторони відповідача на те, що зазначену суму коштів було спрямовано на зарахування зустрічних однорідних вимог, сприймається колегією суддів критично та не береться до уваги, з огляду на таке.
За змістом ст. 127 КЗпП України повернення підприємству зайво виплачених коштів можливо для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених унаслідок рахункових помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування, при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки; при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (ст. 136 КЗпП).
Статтею 1215 ЦК України встановлено, що не підлягають поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти й інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Таким чином, нормами закону не передбачено повернення працівником підприємству зайво виплачених коштів, крім випадків, встановлених ст. 127 КЗпП, ст. 1215 ЦК України, а тим більше застосування ст. 601 ЦК України (зарахування зустрічних однорідних вимог) до правовідносин, які виникли між сторонами.
В ході судового розгляду не надано доказів, які б свідчили про наявність рахункової помилки з боку відповідача при нарахуванні премій і недобросовісності з боку позивача при отриманні нарахованих йому премій. Крім того, будь-яких інших конкретних правових доказів, які б свідчили, що в період роботи позивача, останній неправомірно і саме з його вини отримував грошові кошти, які йому не належали до виплати, відповідач ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не надав.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що оскільки позивач не отримав розрахунок при звільненні, що не заперечувалося відповідачем при розгляді справи, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів про те, що заробітна плата на день розгляду справи виплачена ОСОБА_2, позовні вимоги в частині її стягнення відповідно до норм КЗпП України є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
У ч. 1 ст. 117 КЗпП України зазначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Враховуючи те, що розрахунок по заробітній платі перед позивачами проведено не було у день звільнення, суд правильно вирішив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку у сумі 100 498 грн. 80 коп., при обчисленні якого виходив з Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року.
Крім того, правильно вирахувано середній заробіток із нарахованої заробітної плати за квітень-травень 2016 року (т.2 а.с. 29), а затримка розрахунку складає 178 днів з 10.06.2016 року по 22.02.2017 року. Середній заробіток за час затримки розрахунку складає 564 грн. 60 коп. (середньоденна заробітна плата) х 178 днів (час вимушено прогулу) = 100 498 грн. 80 коп.
Виходячи зі змісту ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Враховуючи доведеність позивачем, що саме діями відповідача були порушені законні права позивача, що призвело до його моральних страждань, суд першої інстанції також дійшов до правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, в розмірі, визначеному з урахуванням усіх обставин справи.
Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не відносяться до підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Виходячи з вищенаведеного, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення суду скасуванню не підлягає.
Керуючись статтями 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Платової Юлії Павлівни в інтересах Державного підприємства «Інформаційно-ресурсний центр» - відхилити.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 23 лютого 2017 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий: І.М. Вербова
Судді: Л.Д. Поливач
О.В.Шахова