24 травня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі :
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження № 12015100060007157 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_5 та захисника ОСОБА_6 на вирок Печерського районного суду м. Києва від 08 грудня 2017 року відносно
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, з середньою освітою, якийне одружений, не працює, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , без постійного місця проживання, раніше судимий 27.09.2001 Апеляційним судом м. Києва за ст.ст. 93 п. «е», ч. 3 ст. 206, 42 КК України в редакції 1960 року на 14 років позбавлення волі, звільнився 16.06.2015 по відбуттю строку покарання,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України,
за участю:
прокурора - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6
Цим вироком ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінального
Справа № 11кп/796/1002/2017
Категорія: ч. 1 ст. 187 КК України
Суддя у першій інстанції - ОСОБА_8
Суддя апеляційної інстанції - ОСОБА_1
правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України, та призначено йому покарання у виді 6 позбавлення волі на строк 6 (шість) років.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_5 04 листопада 2015 року, приблизно о 12 годині 50 хвилин, знаходячись за адресою м. Київ, бул. Дружби Народів, 24/2, підійшов до припаркованого автомобіля «Фольксваген поло» д.н.з. НОМЕР_1 . Дочекавшись виходу з вказаного автомобіля водія ОСОБА_9 , ОСОБА_5 почав вимагати від неї грошові кошти, на що ОСОБА_9 не відреагувала, зачинила автомобіль та пішла з двору в напрямку вул. Підвисоцького.
В подальшому ОСОБА_10 , діючи з корисливим мотивом, спрямованим на заволодінпя чужим майном, вирішив вчинити розбійний напад на потерпілу ОСОБА_11 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_5 почав наближатися до потерпілої ОСОБА_9 , а коли остання почала втікати від нього, наздогнав її та схопив за ліве передпліччя, спричинивши фізичний біль, тим самим зупинив потерпілу та став вимагати в неї грошові кошти. Почувши від ОСОБА_9 відмову надати кошти, ОСОБА_5 дістав зі своєї кишені ніж та, тримаючи його в правій руці лезом донизу, декілька разів замахнувся ним таким чином, що лезом міг поранити ОСОБА_9 в область шиї або передпліччя. Застосувавши погрозу насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілої, ОСОБА_5 висунув ОСОБА_9 вимогу негайно віддати йому наявні в неї грошові кошти, на що остання почала кричати та звати сторонніх на допомогу.
При появі неподалік від місця вчинення злочину невстановленого автомобілю, ОСОБА_5 відпустив ОСОБА_9 та втік в напрямку будинку № 30/1 по бул. Дружби Народів в м. Києві, проте в цей же день був затриманий працівниками поліції.
Не погодившись з рішенням суду, обвинувачений ОСОБА_5 подав апеляційну скаргув якій, з урахуванням усних уточнень в апеляційному суді, просить скасувати вирок та закрити кримінальне провадження, оскільки не встановлені достатні докази для доведення його винуватості.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що працівники правоохоронних органів під час досудового слідства змусили його підписати зізнання в тому, чого він не скоював, а досудове розслідування було проведене з порушеннями КПК України, оскільки не були проведені всі слідчі дії для перевірки його невинуватості, чим були порушені його права та норми КПК України.
В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить вирок Печерського районного суду м. Києва від 08.12.2016 року скасувати, кримінальне провадження відносно ОСОБА_5 закрити у зв'язку із не встановленням достатніх доказів для доведення його винуватості.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги захисник ОСОБА_6 вказує, що обвинувальний вирок відносно ОСОБА_5 є незаконним, оскільки під час судового розгляду вина останнього не була доведена, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Вказує, що показання ОСОБА_5 в суді ОСОБА_12 , згідно яких до вчиненого відносно потерпілої ОСОБА_13 злочину він ніякого відношення не має, не спростовані показаннями, які надавались потерпілою та свідками, котрі не відповідають дійсним обставинам справи.
Вважає, що обвинувальний вирок суду першої інстанції ґрунтується на суперечливих показаннях потерпілої, свідків, які є працівниками міліції, та протоколах слідчих дій, які є недопустимими доказами.
Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого та захисника, котрі підтримали свої апеляційні скарги та просили їх задовольнити, доводи прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та захисника, провівши судові дебатита надавши обвинуваченому останнє слово, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи, викладені в апеляційних скаргах, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційних скарг.
В суді апеляційної інстанції обвинувачений та захисник не заявили клопотань про повторне дослідження доказів у відповідності з положеннями ч.3 ст. 404 КПК України.
Винність ОСОБА_5 у вчиненні нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із погрозою застосування насильства, яке є небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, суд першої інстанції, незважаючи на позицію обвинуваченого, який заперечував свою причетність до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, вмотивував наявністю сукупності доказів, досліджених ним в судовому засіданні, які є допустимими та достатніми для підтвердження вини обвинуваченого. При цьому в суді першої інстанції послався на показання:
- потерпілої ОСОБА_13 , яка підтвердила в суді обставини нападу на неї з метою заволодіння її майном зі сторони ОСОБА_5 , який при цьому здійснював маніпуляції з ножем перед її обличчям, тобто погрожував застосуванням насильства, яке є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілої. При цьому ОСОБА_13 , як під час досудового розслідування, так і в суді, впевнено вказувала на обвинуваченого, як на особу, яка вчинила розбій щодо неї;
- свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , які, являючись працівниками поліції, за викликом потерпілої ОСОБА_13 прибули на місце події і за вказаними потерпілою прикметами виявили та затримали нападника - ОСОБА_13 , у якого був вилучений ніж, який пізніше потерпіла впізнала як той, що був у ОСОБА_13 при вчиненні розбою .
Оцінюючи наведені вище докази суд першої інстанції виходив з того, що вони є допустимими та належними, а позиція сторони захисту щодо невинуватості ОСОБА_13 є надуманою та безпідставною.
Колегією суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні нападу на потерпілу ОСОБА_13 з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із погрозою застосування насильства, яке є небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, оскільки не вбачає жодних суперечностей в показаннях потерпілої ОСОБА_13 в суді, які повністю відповідають викладеним судом фактичним обставинам справи.
Відсутні підстави і для визнання недопустимими доказами показань в суді свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , які являються працівниками поліції і допитувались про обставини, які спостерігали особисто, а отже їх показання не можна оцінювати як показання з чужих слів, які не можуть бути визнані допустимими доказами відповідно до вимог ч.7 ст. 97 КПК України.
Не відповідають положенням кримінального процесуального закону і доводи сторони захисту щодо визнання недопустимим доказом протоколу огляду місця події від 04.11.201 року з фототаблицею до нього (т.1, а.с.98-105), в якому містяться дані про вилучення з кишені куртки, в яку був одягнений ОСОБА_5 ножа із рукояткою із пластика коричневого кольору із лезом на якому міститься напис'НЕРЖ", так як дана слідча дія була проведена у повній відповідності до вимог ст.237 КПК України, якою дозволяється під час огляду вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження. Даний протокол складений слідчим та підписаний ним, понятими та спеціалістом, які приймали участь у проведенні цієї слідчої дії. З фототаблиці чітко видно, що вказані в протоколі речі були вилучені саме у обвинуваченого.
На інші докази суд у вироку не посилався.
Таким чином, колегія суддів, ретельно перевіривши всі доводи, викладені в апеляційних скаргах захисника та обвинуваченого, вважає, що судом першої інстанції повністю виконані вимоги ч. 1 ст. 94 КПК України і здійснена ним оцінка доказів ґрунтується на всебічному, повному і неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, відповідно до вимог закону, при цьому кожен доказ оцінений з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку. Судом вірно встановлені фактичні обставини вчиненого ОСОБА_5 кримінального правопорушення та здійснена їх правова кваліфікація за ч. 1 ст. 187 КК України, як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із погрозою застосування насильства, яке є небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, а посилання в апеляційних скаргах на невідповідність висновків суду дослідженим під час судового розгляду доказам та допущені порушення вимог кримінального процесуального закону не відповідають дійсності.
Покарання обвинуваченому призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України, при цьому судом першої інстанції враховано ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, відомості про особу обвинуваченого, який раніше судимий за вчинення особливо тяжкого злочину, після звільнення з місць відбування покарання не працював, не одружений, має задовільний стан здоров'я, не перебуває на обліках у лікарів нарколога та психіатра, відсутність обставин, які пом'якшують покарання та наявність обставини, яка його обтяжує - рецидив злочинів, з належним вмотивуванням прийнятого рішення.
Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції при призначенні обвинуваченому ОСОБА_5 покарання дотримався вимог кримінального закону і обґрунтовано обрав останньому за ч. 1 ст. 187 КК України покарання у виді позбавлення волі на певний строк, в межах санкції відповідної статті кримінального закону, і таке покарання, на думку колегії суддів, не є занадто суворим чи м'яким, або несправедливим для обвинуваченого.
Виходячи з викладеного, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та захисника.
В той же час, зараховуючи ОСОБА_5 у строк покарання строк попереднього ув'язнення за правилами ч.5 ст. 72 КК України, суд конкретно не вказав період, за який потрібно провести таке зарахування, і колегія суддів в порядку ч.2 ст. 404 КПК України вважає за необхідне уточнити вирок у цій частині, провівши вказане зарахування за період з визначеного судом першої інстанції початку строку покарання по час постановлення цієї ухвали.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 та захисника ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Вирок Печерського районного суду м. Києва від 08 грудня 2017 року щодо ОСОБА_5 - залишити без змін.
В порядку ч. 2 ст. 404 КПК України уточнити вирок суду в частині зарахування строку попереднього ув'язнення за правилами ч. 5 ст. 72 КК України з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, та провести ОСОБА_5 таке зарахування за період з 04 листопада 2015 року по 24 травня 2017 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Касаційна скарга на дану ухвалу може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, у той же строк з часу отримання копії ухали.
Судді:
______________ _______________ _______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3