18 травня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого-судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
слідчого ОСОБА_5
особи, яка подала скаргу ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 12 квітня 2017 року,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 12 квітня 2017 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_6 на постанову слідчого в ОВС другого слідчого відділу прокуратури м. Києва ОСОБА_5 від 30 січня 2017 року про закриття кримінального провадження №42017100000000009.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просила суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою скасувати постанову в ОВС другого слідчого відділу прокуратури м. Києва ОСОБА_5 від 30 січня 2017 року про закриття кримінального провадження №42017100000000009, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05 січня 2017 р., а матеріали кримінального провадження направити до прокуратури міста Києва для проведення досудового розслідування, посилаючись на те, що суддя місцевого суду при розгляді скарги не дослідив заяву ОСОБА_6 від 29 липня 2016 року про вчинення кримінальних правопорушень, та матеріали кримінального провадження №42017100000000009, а тому дійшов помилкового висновку про законність та обґрунтованість постанови слідчого про закриття кримінального провадження.
Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_6 , яка підтримала апеляційну скаргу, пояснення слідчого, який просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, вважаючи законною та обґрунтованою постанову слідчого про закриття кримінального провадження, дослідивши матеріали судової справи та матеріали кримінального провадження №42017100000000009 від 05 січня 2017 р., обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
На переконання колегії суддів, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні доводів апеляційної скарги та матеріалів кримінального провадження, ухвала слідчого судді зазначеним вимогам кримінального процесуального закону не відповідає.
Згідно п. 2 ч. 1, ч. 4 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.
Про закриття кримінального провадження слідчий, прокурор приймає постанову, яку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.
Слідчий приймає постанову про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 9 частини першої цієї статті, якщо в цьому кримінальному провадженні жодній особі не повідомлялося про підозру.
Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_6 на постанову слідчого про закриття кримінального провадження, слідчий суддя виходив з того, що рішення слідчого про відсутність в діях начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України ОСОБА_7 складів злочинів, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 365 та ч. 1 ст. 366 КК України, за викладених заявником обставин, відповідає фактичним обставинам справи та ґрунтується на нормах чинного законодавства, а заява ОСОБА_6 про вчинення начальником Департаменту патрульної поліції Національної поліції України ОСОБА_7 кримінальних правопорушень не містять жодних даних про вчинення злочинів.
Крім того, як на підставу для відмови у задоволенні скарги на постанову слідчого про закриття кримінального провадження, слідчий суддя послався на те, що об'єктивно належних даних щодо неправомірності дій начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України ОСОБА_7 , наявності дійсних, а не гаданих злочинних наслідків в результаті таких дій, зміст заяви ОСОБА_6 не містив та не потребував проведення будь-якої слідчої дії у кримінальному провадженні за заявою, чи процесуального рішення, окрім негайного закриття кримінального провадження за відсутності в діях особи складу злочину.
Проте, таких висновків слідчий суддя дійшов передчасно та без належного дослідження обставин, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Згідно пункту 2 частини 2 ст. 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про, зокрема, скасування рішення слідчого чи прокурора.
Відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.
Згідно пункту 1 частини 1 ст. 411 КПК України судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.
Звертаючись до слідчого судді зі скаргою на постанову слідчого про закриття кримінального провадження, заявник ОСОБА_6 наводила доводи про те, що в порушення вимог ст. 92 КПК України слідчий ухилився від обов'язків доказування усіх обставин кримінального правопорушення, оскільки не допитав начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України ОСОБА_7 з приводу обставин, викладених у заяві від 29 липня 2016 р., та мотивувальна частина постанови слідчого не містить мотивів, з яких слідчий дійшов висновку щодо відсутності складу кримінального правопорушення. Слідчий не вручив їй пам'ятку про процесуальні права та обов'язки потерпілого та не забезпечив її права, визначені ст. 55 КПК України. Крім того, під час досудового розслідування слідчий не допитав заявника з приводу викладених у заяві про вчинення кримінального правопорушення обставин.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 05 січня 2017 р. другим слідчим відділом відділу прокуратури міста Києва розпочато досудове розслідування за заявою ОСОБА_6 від 29 липня 2016 р. про вчинення начальником Департаменту патрульної поліції Національної поліції України ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 365 та ч. 1 ст. 366 КК України, у кримінальному провадженні №42017100000000009, відомості про які внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань на виконання ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2016 р., якою зобов'язано уповноважену особу прокуратури міста Києва внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення на підставі заяви ОСОБА_6 від 29 липня 2016 р. у відповідності до ст. 214 КПК України.
Підставою внесення зазначених відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ухвалою слідчого судді є заява ОСОБА_6 від 29 липня 2016 р. про вчинення, на думку заявника, начальником Департаменту патрульної поліції Національної поліції України ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 365 та ч. 1 ст. 366 КК України, в якій заявник посилалася на те, що 14 липня 2016 р. нею на ім'я начальника Департаменту патрульної поліції ОСОБА_7 в порядку ст. 214 КПК України направлена заява про кримінальне правопорушення, вчинене, на думку заявника, начальником Управління патрульної поліції у м. Одесі ОСОБА_8 . Зазначена заява отримана Департаментом патрульної поліції 15 квітня 2016 р., однак станом на 04 травня 2016 р. канцелярією відомства не зареєстрована. Листом начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України ОСОБА_7 №О-1950/41/2/01-2016 від 15 червня 2016 р. заявнику надано відповідь про відмову у задоволенні заяви від 13 квітня 2016 р. Заявник зазначала, що відповідно до своїх повноважень ОСОБА_7 , будучи службовою особою, не уповноважений розглядати заяву про кримінальне правопорушення та приймати рішення, оскільки Департамент патрульної поліції є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції України, в структурі якого немає органу досудового розслідування і службові особи Департаменту не наділені правом розгляду заяв про кримінальні правопорушення.
На переконання заявника, начальник Департаменту патрульної поліції Національної поліції України ОСОБА_7 зобов'язаний передати зазначену заяву до слідчого управління Національної поліції України, а не на власний розсуд надати заявнику відповідь в порядку Закону України «Про звернення громадян». При цьому, зазначена службова особа внесла до тексту листа завідомо неправдиву інформацію, якою керівник відомства намагався приховати злочинну бездіяльність начальника Управління патрульної поліції у м. Одесі ОСОБА_8 та патрульних поліцейських, які при опрацюванні повідомлень про адміністративні правопорушення свідомо ухилялися від виконання службових обов'язків, що дозволило правопорушникам залишатися непокараними тривалий час. Керівник Департаменту патрульної поліції Національної поліції України ОСОБА_9 не здійснював належного контролю за роботою структурних підрозділів Національної поліції України у м. Одесі та не забезпечував організаційно-методичне керівництво їх роботою. В той же час, з листопада 2015 р. по теперішній час до органів Національної поліції у м. Одесі, у тому числі до Управління патрульної поліції у м. Одесі, подано більше 100 повідомлень та письмових заяв з відеозаписом адміністративних правопорушень, які вчинили 650 водіїв легкових автомобілів на вулиці Маріїнській у м. Одесі, належним чином на повідомлення не відреагували, жодних дій для припинення правопорушень не вчинили та правопорушники не були притягнуті до адміністративної відповідальності у встановленому законом порядку. Заявник зазначала, що неналежне виконання начальником Департаменту патрульної поліції Національної поліції України ОСОБА_7 покладених на нього законом та нормативно-правовими актами обов'язків та самоусунення від контролю за роботою підлеглих структурних підрозділів завдало шкоду охоронюваним правам заявника та державним інтересам, а саме недоотримання державним бюджетом штрафів за виконання постанов про накладення адміністративних стягнень, які повинні були винести працівники поліції на водіїв транспортних засобів, що вчинили адміністративні правопорушення на вулиці Маріїнській у м. Одесі.
Приймаючи рішення про закриття кримінального провадження №42017100000000009 за відсутністю у діях начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України ОСОБА_7 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 365 та ч. 1 ст. 366 КК України, слідчий ОВС другого слідчого відділу прокуратури міста Києва ОСОБА_5 виходив з того, що нормами КПК України не передбачено та не регламентовано порядок перенаправлення заяв та повідомлень про кримінальне правопорушення органами державної влади, які не уповноважені на внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань у відповідності до вимог ст. 214 КПК України. Разом з тим, заявник ОСОБА_6 звернулася із заявою про кримінальне правопорушення від 13 квітня 2016 р. до органу державної влади, який не уповноважений на внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, про що вона сама вказала у своїй заяві від 29 липня 2016 р.
Заява ОСОБА_6 від 13 квітня 2016 р. на ім'я начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України ОСОБА_7 про вчинення начальником Управління патрульної поліції у м. Одесі Департаменту патрульної поліції Національної поліції України ОСОБА_8 злочину розглянута в межах наданих посадовим особам Департаменту патрульної поліції Національної поліції України повноважень.
Інших ґрунтовних та змістовних тверджень про обставини можливого вчинення начальником Департаменту патрульної поліції Національної поліції України ОСОБА_7 злочинів, передбачених статтями 364, 365, 366 КК України, заява ОСОБА_6 , окрім надуманих припущень та спроб зв'язати взаємонепов'язані причинно-наслідковим зв'язком події, не містить.
Перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що такого висновку слідчий дійшов передчасно, без всебічного, повного та неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження.
Згідно ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид та розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; 6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення; 7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.
Згідно статті 92 КПК України обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим кодексом випадках, - на потерпілого.
Обов'язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КПК України прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Згідно ч. 1 ст. 223 КПК України слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 5 ст. 40 КПК України слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 5 ст. 110 КПК України постанова слідчого, прокурора складається, зокрема, з мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови, мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення цього Кодексу.
Колегією суддів встановлено, що оскаржувана заявником постанова слідчого зазначеним вимогам кримінального процесуального закону не відповідає.
Як убачається із матеріалів кримінального провадження, під час досудового розслідування, з метою перевірки викладених заявником ОСОБА_6 у заяві від 29 липня 2016 р. доводів, слідчим в ОВС другого слідчого відділу прокуратури м. Києва ОСОБА_5 не проведено жодних слідчих (розшукових) дій, визначених главою 20 КПК України, у тому числі допит заявника та начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України ОСОБА_7 щодо викладених у заяві обставин, зважаючи на те, що показання зазначених осіб повинно забезпечити прийняття законного і неупередженого процесуального рішення.
На переконання колегії суддів, з метою перевірки обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, слідчий в порядку ст. 93 КПК України не витребував від Департаменту патрульної поліції Національної поліції України оригінали заяви ОСОБА_6 від 13 квітня 2016 р. на ім'я начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України ОСОБА_7 про вчинення начальником Управління патрульної поліції у м. Одесі Департаменту патрульної поліції Національної поліції України ОСОБА_8 кримінального правопорушення, та листа №О-1950/41/2/01-2016 від 15 червня 2016 р., підписаного начальником Департаменту патрульної поліції Національної поліції України ОСОБА_7 , на ім'я ОСОБА_6 .
Колегією суддів встановлено, що в порушення вимог ст.ст. 9, 94 КПК України оригінали зазначених документів не проаналізовані слідчим, а посилання на них у постанові про закриття кримінального провадження без дослідження вказаних документів та їх відсутності у матеріалах кримінального провадження є таким, що не відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства.
На переконання колегії суддів, висновок слідчого щодо розгляду заяви ОСОБА_6 від 13 квітня 2016 р. в межах наданих посадовим особам Департаменту патрульної поліції Національної поліції України повноважень є передчасним, оскільки слідчим не витребувано посадову інструкцію керівника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України та в порушення вимог ч. 2 ст. 9 КПК України всебічно та повно не досліджено повноваження вказаної службової особи з наданням їм належної правової оцінки.
Згідно ч. 1 ст. 2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Обов'язковими елементами складу будь-якого злочину є об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона. Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчить про те, що дії (бездіяльність), які оцінюються, не є злочином.
Слідчий під час досудового розслідування зобов'язаний встановити всі елементи складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 366 КК України, а саме, об'єкт кримінального правопорушення, суб'єкт кримінального правопорушення, об'єктивну та суб'єктивну сторони кримінального правопорушення.
Проте, слідчим не встановлено жодного елементу складу кримінального правопорушення.
Оскаржувана апелянтом постанова слідчого містить лише юридичний аналіз викладених у заяві доводів та не містить обґрунтування мотивів прийняття процесуального рішення з посиланням на фактичні дані, отримані у передбаченому КПК України порядку, на підставі яких слідчий, встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Не знайшли свого відображення у оскаржуваній постанові слідчого мотиви з наведенням їх обґрунтування щодо спростування доводів ОСОБА_6 про заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам заявника, та державним інтересам.
За наявності у матеріалах кримінального провадження лише витягів з Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с.к.п. 1-5) та заяви ОСОБА_6 від 29 липня 2016 р. про вчинення кримінального правопорушення (а.с.к.п. 12-13), слідчий дійшов передчасного висновку про закриття кримінального провадження із наведених у постанові підстав.
На вищезазначені порушення вимог кримінального процесуального законодавства, допущені слідчим під час досудового розслідування, не звернув уваги слідчий суддя місцевого суду, відмовляючи у задоволенні скарги на процесуальне рішення слідчого.
Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_6 підлягає задоволенню, а ухвала слідчого судді, - скасуванню з постановленням нової ухвали про задоволення скарги.
Керуючись ст.ст. 303-307, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 12 квітня 2017 р. скасувати та постановити нову ухвалу, якою скаргу ОСОБА_6 на постанову слідчого про закриття кримінального провадження задовольнити.
Скасувати постанову слідчого в ОВС другого слідчого відділу прокуратури м. Києва ОСОБА_5 від 30 січня 2017 року про закриття кримінального провадження №42017100000000009, а матеріали кримінального провадження №42017100000000009 повернути до прокуратури міста Києва для проведення досудового розслідування.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Судді :
___________ ___________ _________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3