АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВA
28 березня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
секретаря ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження № 12014100040018230 за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_5 та обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 10.11.2015 щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, українця, громадянина України, з неповною вищою освітою, офіційно не працює, не одружений, неповнолітніх дітей на утриманні не має, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України,
за участі:
прокурора ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_5
Вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 10.11.2015 ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років. Міру запобіжного заходу ОСОБА_6 , до набрання вироком законної сили, залишено тримання під вартою в Київському слідчому ізоляторі Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області. Строк відбування покарання ОСОБА_6 рахується з 30.12.2014 ? дати його фактичного затримання.
Не погоджуючись з судовим рішенням суду першої інстанції захисником обвинуваченого - адвокатом ОСОБА_5 , подана апеляційна скарга в якій захисник просить суд апеляційної інстанції вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 10.11.2015 таухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 29.04.2015 скасувати та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
В обґрунтування заявлених вимог адвокат посилається на порушення судом першої інстанції під час розгляду справи вимог матеріального та процесуального права; істотні порушення вимог кримінально процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення; неповнота судового розгляду; невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
В апеляційному порядку, сторона захисту оскаржує також ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 29.04.2015 постановлену за результатами проведеного підготовчого судового засідання, яка окремому оскарженню не підлягає.
Захист вважає, що ухвала Дніпровського районного суду міста Києва від 29.04.2015, підлягає скасуванню, оскільки Дніпровський районний суд міста Києва повинен був прийняти рішення про повернення обвинувального акту прокурору, так як під час підготовчого судового засідання встановити у суді особу потерпілого не виявилось можливим, а відповідно, було встановлено, що потерпілий не має документів, що посвідчують його особу, а тому викладені в обвинувальному акті обставини не можуть вважатись підтвердженими та належним чином встановленими.
Стосовно істотного порушення вимог кримінального процесуального закону адвокат вказує на наступне. Під час проведення досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження, не було належним чином встановлено та засвідчено особу потерпілого, місце його реєстрації та фактичного проживання, а відповідно, сторона захисту вважає, що всі слідчі та процесуальні дії за участю цієї особи не можуть вважатись як такі, що належним чином проведені, а отримані під час проведення таких дій докази, не можуть визнаватись судом як належні та допустимі докази по справі та не повинні були братись судом до уваги під час прийняття рішення по справі. Суд не мав права, не встановивши належним чином особу, допускати її до участі у судовому розгляді справи та проводити допит в суді цієї особи в якості потерпілого та цивільного позивача. Відсутність документів у потерпілого під час проведення досудового розслідування свідчить про те, що зібрані під час проведення розслідування стороною обвинувачення докази, не можуть визнаватись такими, що належним чином встановлені, оскільки викладені у них дані, не підтверджені належним чином.
Неповноту проведеного судового розгляду кримінального провадження захист вбачає в наступному. Так, під час судового розгляду справи в суді першої інстанції так і не було належним чином встановлено та посвідчено особу, яка визнана потерпілим та цивільним позивачем у кримінальному провадженні та називає себе ОСОБА_8 , а відповідно не дослідження та не з'ясування судом даної обставини призвело до ухвалення незаконного, необгрунтованого та несправедливого судового рішення.
Захист вважає, що під час розгляду справ щодо вчинення особливо тяжких злочинів проти життя та здоров'я особи, суд повинен звертати також особливу увагу на дані, які характеризують особу потерпілого, його соціальні зв'язки; стосунки, які існували між обвинуваченим та потерпілим; причини й мотиви, що спонукали обвинуваченого до вчинення неправомірних дій відносно потерпілого; роль та участь самого потерпілого у ситуації, при якій йому були заподіяні тілесні ушкодження. Вказані обставини повинні враховуватись судом при визначенні ступеню вини обвинуваченого, встановлення причин й мотивів поведінки обвинуваченого та впливати на міру призначеного покарання, однак дані обставини не були належним чином встановлені і досліджені під час судового розгляду справи.
Проведений судовий розгляд є не повним, а викладені у рішенні суду висновки щодо того, що обвинувачений ОСОБА_6 умисно, з метою заподіяння смерті, наніс саме громадянину ОСОБА_8 два цілеспрямованих удари в область життєво важливих органів, не можуть визнаватись судом як належним чином достовірно встановлені факти.
За таких обставин, сторона захисту вважає, що у рішенні суду може йти мова лише про те, що обвинувачений ОСОБА_6 спричинив тяжкі тілесні ушкодження невстановленій судом особі, але які саме тілесні ушкодження, без належно проведеної судово-медичної експертизи, також встановити не можливо.
Крім того, як вказує захисник, під час підготовчого судового засідання нею подано до суду скаргу на дії слідчого та прокурора щодо порушення права на захист підозрюваного ОСОБА_6 під час його затримання і досудового розслідування. Зокрема, захисник просив суд долучити скаргу до матеріалів кримінального провадження та під час судового розгляду справи дослідити обставини та докази, викладені у скарзі з метою надання судом подальшого висновку щодо результатів її розгляду у рішенні суду за результатами розгляду кримінального провадження. Проте, під час розгляду кримінального провадження, суд не з'ясував викладені у скарзі обставини, не надав їм належної оцінки, хоча сторона захисту вважає, що з'ясування та оцінка цих обставин має істотне значення для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, оскільки зібрані під час проведення досудового розслідування докази у кримінальному провадженні з суттєвим порушенням вимог процесуального закону, не можуть визнаватись судом як належні та допустимі докази й не повинні братись судом до уваги під час прийняття рішення.
Сторона захисту також вважає, що під час проведення досудового розслідування було порушено право на захист ОСОБА_6 , а саме згідно наявного в матеріалах провадження рапорту начальника сектору ВКР Дніпровського РУ ГУМВС України в м.Києві ОСОБА_9 , 30.12.2014, приблизно в 10 год. 35 хв. по місцю свого проживання, в кв. АДРЕСА_2 , в ході проведених оперативно- розшукових заходів затримано ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який в скоєнні даного злочину зізнався повністю. До даного рапорту та в матеріалах справи наявне відібране 30.12.2014 під час затримання о 10 год. 35 хв. старшим оперуповноваженим ВКР Дніпровського РУ ГУМВС України в м.Києві ОСОБА_10 пояснення у ОСОБА_6 , відповідно до змісту якого, перед початком проведення даної дії, ОСОБА_6 було роз'яснено лише зміст ст.63 Конституції України. Відбираючи дане пояснення у ОСОБА_6 , оперативний уповноважений не виконав усіх вимог, передбачених чинним законодавством, не роз'яснив ОСОБА_6 в повному обсязі усі наявні та передбачені чинним законодавством його права, а саме зміст ст.ст. 18, 20 КПК України, а також не роз'яснено його права та обов'язки, передбачені ст.42 КПК України. Також ОСОБА_6 перед початком допиту не було вручено відповідну Пам'ятку про його процесуальні права та обов'язки. ОСОБА_6 затримали за підозрою у вчиненні особливо тяжкого злочину 30.12.2014 року о 10 год. 35 хв., проводили з ним якісь незрозумілі процесуальні дії у вигляді відібрання пояснення та самовикриття у вчиненому злочині, а лише потім, о 14 год. 50 хв. 30.12.2015 року повідомили центр надання безоплатної правової допомоги про надання адвоката, що фактично є грубим порушенням права на захист підозрюваного ОСОБА_6 , так як позбавило його можливості здійснення належного захисту.
Підтвердженням порушення права на захист обвинуваченого є також досліджений під час судового розгляду кримінального провадження відеозапис проведеного на досудовому розслідуванні слідчого експерименту від 30.12.2014 за участю підозрюваного ОСОБА_6 , де зафіксовано, що перед початком слідчо-процесуальної дії, підозрюваному також взагалі належним чином слідчим не були роз'яснені його права, у тому числі зміст ст.ст. 18, 20 КПК України, а також не роз'яснено його права та обов'язки, передбачені ст. 42 КПК України, а відповідно сторона захисту вважає, що даний доказ отриманий з порушенням вимог чинного процесуального законодавства, а відповідно є неналежним та не допустимим доказом у даному кримінальному провадженні та не повинен братись судом до уваги.
Ні в ухвалі суду від 29.04.2015 за результатами проведеного підготовчого судового засідання, ні у вироку суду від 10.11.2015, суд так і не надав належної оцінки щодо заявленої захисником скарги про порушення права на захист підозрюваного та не зазначив у своїх висновках будь-яких відомостей щодо результатів її розгляду та перевірки.
Окрім цього, в поданій апеляційній скарзі захисник посилається на те, що знаряддя злочину у справі не встановлено, а потерпілий в своїх показах в суді зазначає, що йому було завдано ОСОБА_6 три ножових поранення, тоді як в матеріалах кримінального провадження та вироку суду вказано про наявність на тілі ОСОБА_11 двох тілесних ушкоджень (у вигляді колючо-проникаючої рани та порізу). Одяг потерпілого ОСОБА_11 слідчим не вилучався, не оглядався і не досліджувався, у тому числі і наявні на ньому біологічні сліди та сліди у вигляді можливих порізів та пошкоджень колючо-ріжучим предметом, а вилучений під час затримання одяг у підозрюваного не оглядався і не досліджувався.
Також судом не встановлено і точний час зустрічі 28.12.2014 між потерпілим та обвинуваченим. В обвинувальному акті вказано, що потерпілому ОСОБА_12 , обвинуваченим ОСОБА_6 були спричинені тілесні ушкодження 28.12.2014 приблизно о 22 год. 20 хв. Проте, ніхто із допитаних по справі, не зміг точно вказати й зазначити час, коли відбулась зустріч між обвинуваченим ОСОБА_6 та потерпілим ОСОБА_13 . Всі допитані по справі говорили, що зустріч відбувалась у вечірній час 28.12.2014, але без визначення точного проміжку часу зустрічі. Об'єктивно встановлених досудовим слідством у справі даних, які підтверджували б час спричинення потерпілому ОСОБА_12 тілесних ушкоджень (22 год.20 хв.) саме в момент зустрічі між потерпілим та обвинуваченим ОСОБА_6 не має. Том у суду не має підстав стверджувати про те, що саме в період зустрічі ОСОБА_11 з ОСОБА_6 йому були спричинені тілесні ушкодження після чого відразу була викликана карета швидкої медичної допомоги для госпіталізації ОСОБА_11 .
Крім цього, неодноразово допитаний по справі обвинувачений ОСОБА_6 вказував, що потерпілий ОСОБА_8 у той вечір весь час казав, що повинні під'їхати його друзі. Вказаний факт того, що потерпілий казав, що на місце події повинні під'їхати для з'ясування стосунків друзі потерпілого ОСОБА_11 , підтвердив допитаний по справі в якості свідка ОСОБА_14 . Допитаний по справі потерпілий ОСОБА_15 сказав, що його друзі приїхали у той вечір, але не на місце пригоди, а вже до лікарні, куди він був госпіталізований.
Щодо невідповідності висновків суду, викладених в судовому рішенні фактичним обставинам кримінального провадження, то в апеляційній скарзі вказано, що в матеріалах кримінального провадження відсутні будь які об'єктивні матеріальні речові докази, які б достовірно вказували на те, що саме обвинувачений ОСОБА_6 28.12.2015, приблизно в 22 год. 20 хв. завдав потерпілому ОСОБА_12 тяжке тілесне ушкодження, спричинення якого встановлено висновком експерта від 04.02.2015 та інкримінується в вину обвинуваченому.
Доказова база у кримінальному провадженні ґрунтується виключно лише на особистому зізнанні обвинуваченого у вчинених ним протиправних діях, показах потерпілого (особа якого достовірно не встановлена) та двох свідків, один з яких є знайомим обвинуваченого, а другий ? співмешканка потерпілого, яка також безпосередньо приймала участь у конфлікті. Тому суд повинен ставитись до показів цих осіб критично, оскільки вони всі були безпосередніми учасниками цієї події та свідок ОСОБА_14 вказав, що будучи присутнім під час конфлікту, він взагалі не бачив, щоб обвинувачений ОСОБА_6 наносив удари ножем потерпілому.
До того ж на думку захисника визнання обвинуваченим ОСОБА_6 своєї причетності до спричинення потерпілому ОСОБА_12 тілесних ушкоджень не може визнаватись судом як беззаперечний доказ його вини у інкримінованому злочині (закінчений замах на вбивство). Обвинувачений ОСОБА_6 є молодою особою, який в обстановці, що спонтанно виникла на місці пригоди діяв інстинктивно й не мав часу для роздумів та аналізу своїх дій та дій потерпілого ОСОБА_11 , а відповідно також може помилятись щодо внутрішньої оцінки подій, які відбувались за його участю та їх ймовірних наслідків: місця скоєння злочину, часу та обставин, за яких, на його думку були вчинені протиправні дії відносно потерпілого ОСОБА_11 . Суд взагалі не мав підстав для винесення обвинувального вироку у даному кримінальному провадженні та звинувачення особи у вчиненні особливо тяжкого умисного злочину, оскільки обвинувачений може думати, що внаслідок збігу певних обставин, саме він причетний до цього злочину, але іншими, об'єктивними доказами у справі вказаний факт не встановлений і не підтверджений. Натомість, при відсутності будь-яких належних та об'єктивно встановлених доказів у справі, суд з незрозумілих причин та підстав, надає перевагу показам потерпілого та його співмешканки, визнає їх достовірними, а до показів обвинуваченого ставиться критично.
Захисником звернено увагу і на те, що суд визнав, що вина ОСОБА_6 у вчиненні закінченого замаху на вбивство ОСОБА_11 підтверджується протоколами огляду місця події від 29.12.2014 року та ілюстрованими таблицями до них, але не вказав у рішенні, які саме обставини ці протоколи доводять чи що саме підтверджують або спростовують.Згідно цих протоколів взагалі не зрозуміло, що саме оглядалось та з якою метою. За результатами цих слідчих дій нічого не встановлено, не виявлено та не вилучено, а відповідно дані протоколи нічого не доводять, а тому протоколи огляду місця події, на які посилається суд у вироку, не повинні були братись судом до уваги як докази та їх взагалі необхідно виключити із числа доказів вини обвинуваченого.
Також, суд мотивував своє рішення вказавши, що доказом вини обвинуваченого у вчиненні замаху на вбивство є протокол проведення слідчого експерименту від 30.12.2014 року за участю підозрюваного ОСОБА_6 та постанова про визнання та приєднання до матеріалів кримінального провадження відеозапису слідчого експерименту за участю підозрюваного ОСОБА_6 . При цьому, суд не вказав, що під час перегляду в суді зробленого відеозапису слідчого експерименту було встановлено, що перед початком проведення даної слідчої дії, підозрюваному ОСОБА_6 не були належним чином роз'ясненні права на захист, а відповідно вказаний доказ не може визнаватись судом як належний і допустимий по справі. Крім цього, безпосередньо під час слідчого експерименту та в подальшому, даючи покази у суді, ОСОБА_6 постійно зазначав, що умислу на спричинення будь-яких тілесних ушкоджень чи заподіяння смерті ОСОБА_12 у нього не було, а ніж він дістав для того, щоб налякати потерпілого.
У вироку суд вказав, що вина обвинуваченого ОСОБА_6 підтверджується висновком експерта № 194/Е від 04.02.2015, але сторона захисту вважає, що вказаний висновок експерта є неналежним та не допустимим доказом по справі, оскільки викладені в ньому дані належним чином не підтверджені й не встановлені, не співпадають з обставинами, встановленими під час судового розгляду справи, а відповідно він не повинен був братись судом до уваги під час прийняття рішення по справі.
В той же час допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_15 сказав, що особисто він на експертизу не їздив та експерт його не оглядав і не бачив, але в результаті неправомірних дій ОСОБА_6 йому було завдано не два, а три ножових поранення. Однак, на підставі наявних у матеріалах кримінального провадженння даних, стороні захисту так і не зрозуміло, яким чином і хто саме встановив, що особа, якій ОСОБА_6 міг завдати два тілесних ушкодження ножем, є дійсно ОСОБА_13 і що саме він, а не інша особа лежала на стаціонарному лікуванні у Київській лікарні швидкої медичної допомоги, адже документів, які це посвідчують, у особи взагалі весь цей час не було.
Також, не зрозуміло, як експерт, не співставивши даних, які викладені у поданій на експертизу медичній картці, без огляду та встановлення цієї особи, відносно якої проводилась експертиза, міг прийти до висновку, що описані ним у висновку тілесні ушкодження були дійсно спричинені саме ОСОБА_12 , якого він не оглядав і документів, які посвідчують його особу не бачив.
Стороні захисту також не відомо де ділось, згідно документів, ще одне поранення колото-ріжучим предметом ОСОБА_11 ; чи наявне воно на тілі потерпілого, якщо так, то звідки і коли взялось; хто саме спричинив третє тілесне ушкодження;які саме два тілесних ушкодження із отриманих трьох тілесних ушкоджень потерпілим, були здійсненні ОСОБА_6 ,як саме встановлено, що з можливих трьох тілесних ушкоджень, спричинених потерпілому предметом, що має колото-ріжучі властивості, поранення, яке спричинило пошкодження шлуночка серця потерпілого та віднесено до тяжкого тілесного ушкодження, було спричинено саме ОСОБА_6 , а не іншою особою.
До того ж як вказує в апеляційній скарзі захисник обвинуваченого, під час проведення досудового розслідування, згідно наявного висновку судово-медичного експерта та в суді взагалі не встановлювалась ймовірна вірогідність настання смерті потерпілого ОСОБА_11 саме внаслідок отриманих ним тілесних ушкоджень і вказане питання експертом не досліджувалось.На другій сторінці експертизи, у дослідницькій його частині зазначено, що із медичної карти стаціонарного хворого на ім'я ОСОБА_11 відомо, що при поступленні до лікарні 28.12.2015 року о 22 год. 50 хв. свідомість у ОСОБА_11 була ясна, за ШКГ 15 балів, а об'єктивно його загальний стан, з урахуванням отриманих ушкоджень, лікарями був оцінений як стан середньої тяжкості. Таким чином, під час поступлення ОСОБА_11 до лікарні, лікарі не вважали, що він знаходиться в тяжкому чи особливо-тяжкому стані та саме від отриманих ним ушкоджень може померти.
Адвокат звертає увагу суду на те, що протягом року потерпілий ОСОБА_15 так і не надав ні органу досудового розслідування, а ні суду документи, за якими можна було б встановити його особу. Під час свого допиту в суді 20.10.2015 потерпілий ОСОБА_15 підтвердив той факт, що до правоохоронних органів із заявою про втрату документів він не звертався, оскільки документи у нього забрали сторонні особи і саме за запропоновану ним грошову винагороду, обвинувачений ОСОБА_6 повинен був повернути ці документи. З незрозумілих причин, документів у потерпілого не має до даного часу, що вказує на те, що у потерпілого є знайомі, які досить не доброзичливо відносяться до нього (оскільки з незрозумілих причин та підстав утримують більше року у себе його документи) та підстави для переховування від правоохоронних органів (потерпілий з приводу факту викрадення у нього документів до правоохоронців не звертається та нових документів, які б могли посвідчити його особу досі не отримав).
Згідно наданих показів потерпілого ОСОБА_11 та свідка ОСОБА_16 , з моменту закінчення конфліктної ситуації між потерпілим ОСОБА_13 та обвинуваченим ОСОБА_6 до виклику ними та приїзду лікарів швидкої медичної допомоги пройшов певний проміжок часу, в який вони вже залишили місце події, прослідували до будинку, в якому проживали. Таким чином, у сторони захисту є сумніви з приводу того, чи є потерпілий ОСОБА_15 дійсно тією особою, за яку себе видає, а також припущення про те, що потерпілий у той вечір міг також отримати тілесні ушкодження й від інших осіб та в іншому місці (потерпілий чекав на приїзд у той вечір друзів), однак дана обставина ні органами досудового розслідування, ні судом не встановлювалась, не досліджувалась та не перевірялась.
Окрім цього, не зважаючи на те, що в матеріалах кримінального провадження є медична довідка № 320 Міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги від 28.12.2014, згідно якої, на момент госпіталізації потерпілий ОСОБА_15 знаходився у стані алкогольного сп'яніння 1,9 % (що відноситься до критерію середнього ступеню); згідно показів самого потерпілого ОСОБА_11 , свідка ОСОБА_17 , обвинуваченого ОСОБА_6 , наданих під час судового розгляду, було встановлено, що потерпілий раніше вже непорядно поводив себе відносно інших осіб, обманював, протягом тривалого часу не сплачував кошти за проживання в орендованій квартирі; серед оточуючих ОСОБА_11 є особи, які негативно налаштовані відносно нього, оскільки забрали у нього документи; потерпілий не звернувся до правоохоронних органів із заявою про повернення чи відновлення втрачених ним документів; ОСОБА_15 сам втягнув обвинуваченого ОСОБА_6 у ситуацію, пов'язану із поверненням йому документів, створивши між ними конфліктну ситуацію. Втім суд не взяв до уваги вказані обставини та не надав їм належної оцінки під час визначення ступеню вини обвинуваченого та призначенні йому міри покарання та визнав надані потерпілим покази правдивими.
Стосовно зміни правової кваліфікації вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, то захисник посилається на наступне.Так, в матеріалах провадження відсутні будь які докази та документально встановлені дані того, що у ОСОБА_6 був злочинний умисел, спрямований саме на вчинення умисного вбивства ОСОБА_11 та докази на підтвердження того факту, що реалізуючи свої злочинні наміри, ОСОБА_6 усвідомлював та міг усвідомлювати суспільну небезпеку свого діяння та при цьому свідомо допускав й бажав настання смерті потерпілого ОСОБА_11 . Підтвердженням цьому є поведінка обвинуваченого й потерпілого; їх стосунки, що передували виникненню конфліктної ситуації; спосіб та місце вчинення діяння; кількість, характер та локалізація отриманих потерпілим тілесних ушкоджень; причини припинення протиправних дій та їх наслідки.
На запитання сторони захисту під час допиту 20.10.2015, потерпілий ОСОБА_15 відповів, що обвинуваченому ОСОБА_6 нічого не заважало продовжувати наносити йому удари ножем, але обвинувачений наніс йому лише три удари ножем та побіг, залишивши його на місці пригоди разом з співмешканкою ОСОБА_18 . На запитання суду та сторони захисту потерпілий ОСОБА_15 відповів, що обвинувачений ОСОБА_6 спеціально не цілився під час нанесення йому ударів колючо-ріжучим предметом саме в область серця та допустив ймовірність того, що удари також могли бути нанесені обвинуваченим ОСОБА_6 в руку та в інші частини його тіла.
Також під час судового розгляду справи встановлено (допитом потерпілого ОСОБА_11 , свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_16 , показами обвинуваченого ОСОБА_6 ), що після того, як ОСОБА_6 наніс потерпілому невстановленим слідством предметом, що має колюче-ріжучі властивості, два удари в область тулуба, останній ніяких ознак того, що вказані поранення спричинили пошкодження його життєво-важливих органів, які невідворотно призводять до настання смерті людини, не виявив. Таким чином, у суду не має підстав для того, щоб стверджувати, що обвинувачений розумів, що виконав усі дії, які вважав необхідним для доведення злочину до кінця (у вигляді умисного вбивства), що могло б вказувати на те, що даний злочин був закінчений. У ОСОБА_6 взагалі не було ніяких підстав для того, щоб вважати чи бути впевненим (переконаним) у тому, що він виконав усі необхідні дії, які повинні невідворотно призвести до позбавлення життя потерпілого, а тому вказаний висновок суду є безпідставним. Потерпілий продовжував стояти на ногах, був при повній свідомості, розмовляв, сварився та висловлював погрози на адресу обвинуваченого, слідів крові на ньому та його одязі не було, зовні ознак поганого самопочуття не виявляв, після отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_15 самостійно продовжив свій рух та пересуваючись на власних ногах залишив місце пригоди.
Крім цього, допитаний по справі в якості свідка ОСОБА_14 пояснив суду, що він деякий час був присутній на місці події, був свідком того, як обвинувачений ОСОБА_6 та потерпілий ОСОБА_15 сварилися між собою та тягали один одного за одяг, але безпосередньо того, щоб ОСОБА_6 наносив колючо-ріжучим предметом якісь удари потерпілому ОСОБА_12 він не бачив. Коли вони залишали місце пригоди, потерпілий ОСОБА_15 почував себе нормально та ніяких ознак того, що йому спричинені якісь тілесні ушкодження чи інших ознак прояву можливого настання його смерті взагалі не виявляв.
Допитана по справі в судовому засіданні співмешканка потерпілого ОСОБА_19 підтвердила, що між потерпілим ОСОБА_13 та обвинуваченим ОСОБА_6 спочатку виник словесний конфлікт, який поступово, через певний проміжок часу переріс у бійку, а лише потім було спричинено обвинуваченим ОСОБА_6 потерпілому ОСОБА_12 три удари ножем.
Також свідок ОСОБА_17 зазначила, що вона разом з потерпілим ОСОБА_13 , після закінчення конфліктної ситуації між обвинуваченим та потерпілим, залишивши місце конфлікту, почала разом з ОСОБА_13 йти до місця їх спільного проживання та лише в подальшому, біля під'їзду їх будинку, ними була викликана карета швидкої медичної допомоги, якою було здійснено госпіталізацію потерпілого ОСОБА_11 .
Таким чином, сторона захисту вважає, що дії обвинуваченого ОСОБА_6 кваліфіковані не вірно, оскільки в суді не доведено, що ОСОБА_6 мав умисел саме на позбавлення життя ОСОБА_11 та відповідно розумів й усвідомлював, що виконав усі дії, які невідворотно повинні були призвести до настання смерті потерпілого, однак злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі.
Окремо в апеляційній скарзі захисника обвинуваченого вказано на порушення судом норм процесуального права, а саме на те, що під час підготовчого судового засідання потерпілим було подано до суду позовну заяву, яку згідно ухвали від 29.04.2015 приєднано до матеріалів кримінального провадження, копія якої була вручена обвинуваченому ОСОБА_6 . При цьому подана до суду потерпілим ОСОБА_13 позовна заява не була належним чином оформлена, відповідно до вимог ЦПК України (відсутні відомості щодо того, хто є у справі позивачем, а хто відповідачем, не зазначено їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, якщо такі відомі). Крім цього ОСОБА_15 так і не надав суду як у підготовчому судовому засіданні, так і під час всього подальшого судового розгляду справи документів, які встановлюють чи підтверджують його особисті дані, а також не повідомив суду належним чином офіційно зареєстрованого постійного чи тимчасового місця свого проживання та у кожному судовому засіданні називав різні адреси свого проживання у м.Києві.
Сторона захисту вважає, що оскільки потерпілим ОСОБА_13 був поданий позов до суду, який не відповідає вимогам ст. 119 ЦПК України, суд повинен був залишити позовну заяву ОСОБА_11 без руху та надати йому строк для усунення недоліків, а не приймати її у такому вигляді до судового розгляду.
Також захист вважає, що надані потерпілим під час допиту 20.10.2015 покази, є не належним та не допустимим доказом по справі, оскільки отриманні з суттєвим порушенням діючих норм КПК Українита повинні бути виключені судом апеляційної інстанції із числа наявних у кримінальному провадженні доказів, на які посилається суд у своєму рішенні. До того ж перед початком допиту потерпілого ОСОБА_11 в судовому засіданні 20.10.2015, суд попередив потерпілого ОСОБА_11 про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показів, але належним чином не привів потерпілого ОСОБА_11 до присяги, згідно якої потерпілий повинен був вголос, перед судом, зобов'язатись говорити правду і лише правду.
В апеляційній скарзі поданої обвинуваченим ОСОБА_6 він просить скасувати вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 10.11.2015 та ухвалити новий, яким змінити правову кваліфікацію вчиненого ним кримінального правопорушення із застосуванням статті закону України про кримінальну відповідальність про менш тяжке кримінальне правопорушення; визнати його винним у вчинені злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України; призначити покарання у виді позбавлення волі строком на чотири роки із застосуванням ст.ст. 69, 75, 76 КК України та звільнити його від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, з іспитовим строком на три роки.
В обґрунтування вказаних апеляційних вимог обвинувачений зазначає, що прийняте судом першої інстанції рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки висновки суду не відповідають фактичним обставинам вчиненого ним кримінального правопорушення, не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, а у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші.
Так, апелянт вказує, що органом досудового розслідування та судом невірно здійснено правову кваліфікацію вчиненого ним кримінального правопорушення. Крім того, вважає, що призначена судом міра покарання у вигляді семи років позбавлення волі є занадто суворою для нього. Потерпілий ОСОБА_8 у судових дебатах просив суд призначити значно меншу міру покарання у виді чотирьох років позбавлення волі. Обвинувачений погоджується з висновком суду про те, що його дії були неправомірними, щиро розкаюється, розуміє ступінь своєї вини та негативні наслідки, які наступили в результаті необдуманих дій. Однак, обвинувачений вказує, що вбивати ОСОБА_8 він не мав наміру. Ніж він дістав з метою свого захисту та для того, аби налякати потерпілого, однак через те, що невірно зорієнтувався у ситуації і враховуючи, що потерпілий нападав на обвинуваченого, наніс йому поранення ножем.
ОСОБА_6 стверджує, що сторона обвинувачення безпідставно звинуватила його у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України. Висновок суду першої інстанції про критичне ставлення до його показів та бажання уникнути відповідальності - не відповідає дійсності, так як одразу є після затримання щиро розкаявся, постійно давав правдиві покази, не змінюючи їх.
В той же час, апелянт не погоджується і з твердженням суду про те, що а ґрунті раптово неприязних відносини виник умисел у нього виник умисел, спрямований на вчинення умисного вбивства ОСОБА_8 . Такі висновки суду є надуманим припущенням, який не підтверджується жодним доказом по справі. Ні потерпілий, ні свідок не вказували жодного разу на те, що в обвинуваченого були причини, підстави чи мотиви, які б в вказували на бажання настання смерті потерпілому. Також апелянт вважає, що наявність довготривалого конфлікту не є підставою для позбавлення людини життя, а пошкодження одним із ударів серця потерпілого є випадковістю.
Окрім іншого, на думку ОСОБА_6 , суд безпідставно надав перевагу показам ОСОБА_8 та ОСОБА_20 і визнав їх такими, що узгоджуються між собою та з іншими доказами у справі. Однак, не врахував, що дані особи є співмешканцями і брали особисту участь у конфлікті. До того ж потерпілий теж наносив обвинуваченому тілесні ушкодження руками, що є підставою для оговорювати апелянта, а тому відношення до показів вказаних осіб має бути теж критичне. Вони суперечать показам свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_21 , не є правдивими в повній мірі та не узгоджуються з матеріалами справи.
Також апелянт звертає увагу суду на те, що потерпілий не звернувся з відповідною заявою до правоохоронних органів про повернення йому втрачених документів і сам звернувся до обвинуваченого з проханням владнати ситуацію. Дізнавшись, що потерпілий винний значну суму кошті особам, які забрали в нього документи, обвинувачений домовився, що документи повернуть лише його дівчині - ОСОБА_20 , однак потерпілий почав вимагати повернення коштів та в подальшому розізлившись почав наносити обвинуваченому удари. Як стверджує апелянт, в той вечір він протягом тривалого часу намагався владнати конфлікт мирним шляхом, який з часом переріс у сварку, а потім у бійку. При цьому і він і потерпілий наносили один одному удари по голові і тілу. Він категорично не згоден з поясненнями потерпілого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_20 , які вказали, що обвинувачений першим наніс удар та бив його ногами до тих пір, поки ОСОБА_8 не впав на землю. Такий дій, зі слів апелянта, не було. До того ж в апеляційній скарзі звертається увага суду на той факт, що потерпілий ОСОБА_8 та свідок ОСОБА_20 ввели суд в оману, сказавши, що потерпілий йому не погрожував та не говорив, що приїдуть його друзі. Однак, саме це і стало причиною того, що обвинувачений дістав з кишені ніж, аби налякати потерпілого. Проте, надані апелянтом в суді покази в судовому рішенні описані вибірково та без зазначення суттєвих обставин.
В апеляційній скарзі також йде мова про те, що після нанесення обвинуваченим потерпілому ударів ножем, слідів крові на ножі не було, а тому ОСОБА_6 подумав, що лише порізав ОСОБА_8 одяг. Крім того, як стверджує апелянт, факт того, що потерпілий не виявив ніяких ознак можливого настання смерті від спричинених йому ударів ножем підтверджується і висновком експерта, зокрема там зазначено, що на момент госпіталізації потерпілий знаходився при свідомості, його стан було оцінено як середнього ступеня тяжкості, з двох наявних ран лише одна віднесена за ступенем тяжкості до тяжкого тілесного ушкодження, рана грудної клітки ліворуч мала розміри 2,5 та 0,5 см, що свідчить про незначну силу удару і, виходячи з глибини проникнення ножа у тіло потерпілого на 2,5 см, миттєва смерть ОСОБА_8 від такого ушкодження настати не могла. Тому суд не мав жодних підстав зазначати, що обвинуваченим виконано усі дії, які він вважав необхідними для доведення злочину до кінця.
Наголошується і на тому, що протягом восьми місяців розгляду даного провадження в суді, потерпілий під різними приводами до суду не з'являвся, давати покази без свого адвоката не хотів і весь час змінював свою позицію в суді. Однак, судом першої інстанції покази потерпілого оцінено як достовірні, послідовні та такі, які відповідають обставинам справи.
Окремо в апеляційній скарзі зазначається, що судом невірно визначено позицію при призначенні покарання, так як обвинувачений повністю визнав свою вину та щиро розкаявся у вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що призвело до довготривалого розладу його здоров'я, передбаченого ч.1 ст.121 КК України. Крім того, апелянт вважає, що пом'якшуючими вину обставинами є також активне сприяння розкриттю злочину, вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного бійкою з потерпілим, вчинення злочину під впливом погроз з боку потерпілого та відсутність особливо тяжких чи невідворотних наслідків від протиправних дій. Також судом при призначенні покарання не враховано позитивно характеризуючи дані особи обвинуваченого: позитивні характеристики по місцю свого колишнього навчання в ВНЗ, професійне заняття спортом, не взято до уваги стан його здоров'я та його родини, а також скрутне матеріальне становище його родини, в якій він є однією працездатною особою.
Інших апеляцій, доповнень заперечень від учасників кримінального провадження не надходило.
Заслухавши доповідь судді , думку учасників судового провадження -обвинуваченого та його захисника, які підтримали свої апеляційні скарги, прокурора, який заперечував проти їх задоволення, пояснення захисника та обвинуваченого , відповіді обвинуваченого на запитання суду, пояснення прокурора , заслухавши сторони в судових дебатах та останнє слово обвинуваченого , обговоривши доводи апеляційних скарг та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів приходить до висновку , що апеляції не підлягають задоволенню виходячи з наступного .
Згідно з вироком суду першої інстанції, ОСОБА_6 28.12.2014, приблизно о 22 год. 10 хв. прибув за адресою: АДРЕСА_3 , де за попередньою домовленістю зустрівся з ОСОБА_13 .
В подальшому, того ж дня, приблизно о 22 год. 20 хв., перебуваючи за вищевказаною адресою, в ході спілкування, між ОСОБА_6 та ОСОБА_13 виник словесний конфлікт, який переріс у бійку. В результаті чого, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин у ОСОБА_6 виник злочинний умисел, спрямований на вчинення умисного вбивства ОСОБА_11 .
Реалізуючи свої злочинні наміри, усвідомлюючи суспільну небезпеку свого діяння та свідомо допускаючи настання смерті ОСОБА_11 , ОСОБА_6 з лівої зовнішньої кишені куртки, в яку був одягнутий, взяв до правої руки невстановлений досудовим розслідуванням предмет, що має колюче-ріжучі властивості, та умисно з метою заподіяння смерті, наніс ОСОБА_12 два цілеспрямованих удари в область життєво важливих органів, а саме грудної клітини та черевної порожнини, в результаті чого, спричинив останньому, проникаюче колото-різане поранення грудної клітки зліва, в 5 міжребер'ї, по переднє-паховій лінії розмірами 2,5x0,5 см. лінійної форми з рівними краями, гострими кінцями, з рановим каналом, що відходить від неї в напрямку зліва-направо, спереду-назад, горизонтально в 5 міжребер'ї, по ходу якого перетинаються підшкірно-жирова клітковина, міжреберні м'язи, пристінкова плевра, перикард та ушкоджується лівий шлуночок серця ближче до верхівки; крововиливи в порожнину перикарду (до 100 мл крові зі згортками), у ліву плевральну порожнину (до 500 мл крові зі згортками), яке за ступенем тяжкості відноситься до тяжкого тілесного ушкодження, та непроникаючу колото-різану рану, по бічній стінці живота зліва дещо вище гребня крила здухвинної кістки, що відноситься до легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
Після цього, ОСОБА_6 з місця скоєння правопорушення зник, а ОСОБА_11 каретою швидкої медичної допомоги доставлено до Київської міської клінічної лікарні швидкої допомоги та надана кваліфікована медична допомога, що врятувала життя останнього.
Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги .
В обґрунтування прийнятого рішення, суд першої інстанції послався на наступні джерела доказів які дослідив безпосередньо в судовому засіданні .
Показання обвинуваченого ОСОБА_6 який пояснив , що потерпілий ОСОБА_15 звернувся до нього з проханням допомогти повернути документи, які у нього та його дівчини забрали невідомі. ОСОБА_6 погодився допомогти за грошову винагороду у розмірі 500 грн. Однак, в подальшому ОСОБА_6 дізнався, що ОСОБА_15 ввів його в оману, та повідомив потерпілому, що допоможе у поверненні документів лише його дівчині. Через деякий час, ОСОБА_15 почав час від часу телефонувати ОСОБА_6 з вимогою повернути або всі документи, або 1 500 грн., при цьому висловлював погрози в адресу обвинуваченого та його сім'ї. Так, 28.12.2014 року ОСОБА_15 в черговий раз зателефонував обвинуваченому з вимогою повернути гроші, при цьому висловлював погрози в адресу обвинуваченого та його сім'ї, у зв'язку з чим обвинувачений вирішив особисто зустрітись з потерпілим та пояснити йому, що людини, яка має повернути паспорт дівчині ОСОБА_11 немає в місті. Так, 28.12.2014 близько 22:00 години ОСОБА_6 разом із своєю дівчиною ОСОБА_22 приїхав на зустріч із потерпілим на автомобілі знайомого ОСОБА_14 . Так, ОСОБА_14 та ОСОБА_22 залишились в автомобілі, а обвинувачений зустрівся із ОСОБА_13 біля супермаркету «АТБ», після чого ОСОБА_15 відразу почав наносити обвинуваченому удари. Також на зустрічі була присутня співмешканка потерпілого ? ОСОБА_17 , яка весь чаc. відтягувала обвинуваченого за руку. Після серії ударів з боку потерпілого, ОСОБА_6 дістав з лівої кишені куртки ніж, розклав його, направив на потерпілого та сказав, що хоче піти. ОСОБА_15 , який, зі слів обвинуваченого, перебував у стані алкогольного сп'яніння, на деякий час заспокоївся, однак незабаром знову наніс ОСОБА_6 серію ударів, після чого обвинувачений наніс потерпілому удар ножем в область живота, щоб зупинити його та налякати. Обвинувачений ОСОБА_6 пояснив, що мав на меті лише пошкодити одяг потерпілого, щоб той злякався. Однак, потерпілий продовжував наносити ОСОБА_6 удари обома руками, а ОСОБА_17 відтягувала обвинуваченого за руку, після чого останній наніс потерпілому другий удар ножем в область живота, вирвав руку, яку утримувала ОСОБА_17 , та направився в бік машини. При цьому, коли обвинувачений почав відходити, ОСОБА_15 стояв на ногах та кричав погрози йому у слід. Після події обвинувачений перебував у шоковому стані та викинув ніж у бік лісу, коли разом із ОСОБА_23 і ОСОБА_22 вони заїхали на заправку. Обвинувачений ОСОБА_6 показав, що не мав наміру вбивати потерпілого, хотів запобігти погрозам з його боку в адресу сім'ї обвинуваченого. В судовому засіданні ОСОБА_6 визнав позов потерпілого та цивільного позивача ОСОБА_11 про відшкодування йому моральної шкоди в сумі 30 000 гривень; матеріальна шкода потерпілому відшкодована обвинуваченим добровільно. Також обвинувачений пояснив, що в ході конфлікту з потерпілим він отримав гематому на правому оці, 2 гематоми на голові, побої у нього не знімали.
Показання потерпілого ОСОБА_15 , який у судовому засіданні показав, що познайомився із обвинуваченим приблизно у жовтні-листопаді 2014 року. Обвинувачений погодився за винагороду у сумі 1 500 грн. допомогти потерпілому повернути документи, що були викрадені, і ОСОБА_15 віддав обвинуваченому вказану суму грошей. Оскільки в подальшому вказані документи потерпілому не повернули, ОСОБА_15 вирішив повернути гроші, які заплатив ОСОБА_6 за повернення документів. 28.12.2014 року потерпілий зателефонував ОСОБА_6 стосовно повернення документів, на що обвинувачений відповів, що документів не має, тому потерпілий сказав йому повернути кошти. Через деякий час ОСОБА_6 зателефонував потерпілому і вони домовились про зустріч біля супермаркету «АТБ» по проспекту Гагаріна в м. Києві. При зустрічі ОСОБА_6 сказав, що не має ні документів, ні грошей, після чого відбулась бійка: спочатку обвинувачений наносив удари руками, а коли потерпілий впав, то обвинувачений бив його ногами по тілу. Коли потерпілий піднявся, то обвинувачений дістав ніж і, тримаючи в правій руці, наніс йому три проникаючі удари, після чого побіг. ОСОБА_15 вказав, що відчував біль і те, що серце пошкоджене, йшов зігнутим 15м. Потерпілий показав, що обвинувачений прийшов на зустріч разом із ОСОБА_14 , який стояв поруч, метрах у 2-3, просто дивився. Потім ОСОБА_6 та ОСОБА_14 разом втекли. Також, ОСОБА_15 показав, що загалом 5 разів зустрічався із обвинуваченим, зокрема ОСОБА_6 приїжджав до потерпілого на роботу. Де проживав обвинувачений, ОСОБА_15 не знав. Потерпілий повідомив, що 4-5 разів в телефонній розмові цікавився поверненням документів, погроз з його сторони не було. 28.12.2014 ОСОБА_6 прийшов на зустріч у стані алкогольного сп'яніння, був агресивним. За 40 хвилин до зустрічі потерпілий вжив дві пляшки пива.
Показання свідка ОСОБА_14 , який у судовому засіданні показав, що 28.12.2014 ввечері зустрівся зі своїм знайомим ОСОБА_6 та його дівчиною ОСОБА_22 , всі разом вони перебували в автомобілі свідка. В цей час ОСОБА_6 зателефонували на мобільний телефон; поговоривши деякий час, обвинувачений вийшов з автомобіля, а коли повернувся, то настрій у нього погіршився і він попросив підвезти його на пр. Гагаріна на зустріч, на що ОСОБА_14 погодився. Коли під'їхали на пр. Гагаріна, обвинувачений пішов на місце зустрічі, ОСОБА_14 залишився стояти біля автомобіля, ОСОБА_22 сиділа в самому автомобілі. Оскільки обвинуваченого не було хвилин 15, ОСОБА_14 пішов до нього, але коли підходив, то з-за рогу вийшли чоловік та жінка і свідок повернувся до автомобіля. Через деякий час ОСОБА_14 почув жіночий голос, що кричить «міліція», направився до обвинуваченого та побачив, що обвинувачений ОСОБА_6 та потерпілий ОСОБА_15 тримають один одного за одяг. Потерпілий при цьому сказав, що його друзі на підході, після чого свідок потягнув обвинуваченого за руку та вони пішли до автомобіля, оскільки сприйняли це як погрозу. Коли свідок та обвинувачений відходили, то потерпілий залишався стояти на ногах, дівчина була поруч із ним. Свідок пояснив, що обвинувачений не повідомляв йому деталі телефонної розмови з потерпілим, не розповідав про конфлікт із ним, свідок не бачив як відбувалась бійка між обвинуваченим і потерпілим, також свідок не помітив на обвинуваченому ушкоджень після зустрічі із потерпілим, оскільки було темно. Після того як свідок та ОСОБА_6 сіли до автомобіля, то поїхали до місця проживання обвинуваченого, заїхавши по дорозі на заправку, що на Броварському проспекті у м. Києві.
Показаня свідка ОСОБА_22 , яка у судовому засіданні показала, що 28.12.2014 ввечері разом із ОСОБА_6 вони сиділи в ОСОБА_24 та розмовляли. В цей час на мобільний телефон обвинуваченого зателефонували, під час розмови він став непокоїтися, а згодом попросив ОСОБА_14 підвезти його на зустріч на пр. Гагаріна до супермаркету «АТБ». Коли вони під'їхали на місце зустрічі, то обвинувачений вийшов з машини та пішов на зустріч, а ОСОБА_22 та ОСОБА_14 залишились в автомобілі. Коли обвинувачений повернувся до автомобіля, то свідок помітила, що він дуже схвильований, а вже вдома виявила у нього синець; після чого обвинувачений повідомив, що у нього була бійка із потерпілим. Також, ОСОБА_6 вже вдома скаржився на погане самопочуття, головний біль.
Показання свідка ОСОБА_21 , яка у судовому засідання показала, що є рідною сестрою обвинуваченого, приблизно 25-28 грудня 2014 року останній у телефонній розмові повідомив свідку, що отримує погрози на свою адресу та адресу сім'ї з боку ОСОБА_11 .
Показання свідка ОСОБА_17 , яка у судовому засідання показала, що потерпілий ОСОБА_15 є її співмешканцем. Так, ОСОБА_15 восени 2014 роки звернувся до ОСОБА_6 з проханням допомогти у поверненні документів, на що останній погодився за певну суму грошей, яку йому потерпілий заплатив. Неодноразово обвинувачений вимагав додатково гроші у потерпілого, телефонував з цього питання свідку. Так, 28.12.2014 в телефонній розмові ОСОБА_15 запитав у обвинуваченого щодо повернення документів. Через деякий час ОСОБА_6 перетелефонував та призначив зустріч біля супермаркету «АТБ». На зустріч ОСОБА_6 прийшов разом із ОСОБА_14 , який стояв у стороні та все бачив, свідок ОСОБА_17 також стояла у стороні. Обвинувачений ОСОБА_6 першим став наносити удари потерпілому, зокрема, в обличчя, після чого останній впав, а обвинувачений став бити його ногами. Деякий час відбувалась бійка, в ході якої ОСОБА_6 дістав ніж та наніс ОСОБА_12 три удари ножем, перший з яких був у серце. Після чого ОСОБА_6 та ОСОБА_14 втекли, а свідок ОСОБА_17 викликала міліцію і швидку. Свідок ОСОБА_17 заявила, що ніж описати не може, бачила лише як блиснуло його лезо.
Також, вина обвинуваченого ОСОБА_6 підтверджується безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме:
протоколом огляду місця події від 29.12.2014 та ілюстрованою таблицею до нього, згідно якого з 01:00 год. по 01:25 год. оглянуто прибудинкову ділянку розміром 5 м2 за адресою: АДРЕСА_3 ;;
протоколом огляду місця події від 29.12.2014 року та ілюстрованою таблицею до нього, згідно якого з 09:00 год. по 09:15 год. здійснено огляд трикімнатної квартири АДРЕСА_4 ;
протоколом огляду місця події від 29.12.2014 та ілюстрованою таблицею до нього, згідно якого з 09:00 год. по 09:19 год. здійснено огляд;
протоколом проведення слідчого експерименту від 30.12.2014, згідно якого підозрюваний ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_3 повідомив обставини, які відбувались між ним та наглядно знайомим на ім'я ОСОБА_25 ; за допомогою статиста, ОСОБА_6 відтворив нанесені ним удари ножем, що було зафіксовано шляхом відеозйомки;
висновком судово-медичної експертизи № 194/Е, потерпілого ОСОБА_8 згідно якого при зверненні за медичною допомогою 28.12.2014 року о 22:27 год. у гр. ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мали місце:
- рана в 5 міжребір'ї на грудній клітці зліва по переднє-паховій лінії розмірами 2,5x0,5 см лінійної форми з рівними краями, гострими кінцями, з рановим каналом, що відходить від неї в напрямку зліва-направо, спереду- назад, горизонтально в 5 міжребір'ї, по ходу якого перетинаються підшкірно- жирова клітковина, міжреберні м'язи, пристінкова плевра, перикард та ушкоджується лівий шлуночок серця ближче до верхівки; крововиливи в порожнину перикарду, у ліву плевральну порожнину (до 500мл крові зі згортками) ? проникаюче колото-різане поранення грудної клітки зліва;
- непроникаюча колото-різана рана по бічній стінці живота зліва дещо вище гребеня крила здухвинної кістки.
Локалізація та характер вищевказаних ушкоджень, які містяться в медичній документації, з урахуванням обставин справи, в тому числі і часових даних, у своїй сукупності дозволяють стверджувати, що дані ушкодження утворились внаслідок двократної травмуючої дії гострого предмету(тів), що має(ють) колюче-ріжучі властивості, до якого(их) відноситься клинок ножа, могли утворитись в термін вказаний у постанові, тобто 28.12.2014 року.
За ступенем тяжкості вищевказане проникаюче колото-різане поранення грудної клітки зліва відноситься до тяжкого тілесного ушкодження (за критерієм небезпеки для життя), згідно п. 2.1.3. И «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом МОЗ України від 17.01.1995 року № 6.
Непроникаючі рани, у звичайному перебігу, загоюються у строк понад 6 діб, але менше ніж 21 добу, тобто, саме на цей строк буде порушена як функція травмованої ділянки, так і у цей строк буде відновлена її анатомічна цілісність. Цей строк визначає тривалість розладу здоров'я. Саме тому, відповідно до п.п. 2.3.5 та 2.3.3., 4.6 вищевказаних «Правил...», вказана непроникаюча колото-різана рана відноситься до легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я;
Довідкою № 320 Міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги, згідно якої ОСОБА_15 перебував на лікуванні у вказаній установі з 28.12.2014 року з діагнозом: проникаюче колото-різане поранення серця з пошкодженням лівого шлуночка через гемоперикард. Тампонада серця гемоторакс зліва. Ііепроникаюче колото-різане поранення живота. Алкогольне сп'яніння 1,9%.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку , що наведені докази безпосередньо досліджені судом , є належними, допустимими та у сукупності є достатніми для підтвердження вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину та для ухвалення обвинувального вироку . Дії обвинуваченого правильно кваліфіковані як закінчений замах на вбивство потерпілого ОСОБА_8 , тобто за ч.2 ст. 15, ч.1 ст. 115 КК України .
Щодо доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_5 про оскарження в апеляційному порядку ухвали суду за результатами підготовчого судового засідання про призначення кримінального провадження до судового розгляду від 29.04.2015 та істотного порушення вимог процесуального закону в цій частині , то колегія суддів виходить з вимог ст. 314 КПК України, що ухвала про призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту апеляційному оскарженню не підлягає . Клопотання про повернення обвинувального акту прокурора у зв'язку з не встановленням , на думку захисника, особи потерпілого було визнано безпідставним. Крім того , обвинувачений не заперечував особу потерпілого і свої дії відносно саме ОСОБА_8 вважаючи лише неправильною кваліфікацію . Також колегія суддів зазначає , що істотні порушення вимог кримінального процесуального закону за наявності яких судове рішення у будь - якому разі підлягає скасуванню , визначені в ч.2 ст. 412 КПК України, де відсутня обставина на яку посилається захисник , як не встановлення , на її думку, особи потерпілого .
Доводи захисника про порушення процесуальних прав підозрюваного на досудовому розслідуванні під час затримання підозрюваного , проведення слідчих дій - його допиту в якості підозрюваного , слідчого експерименту спростовуються змістом цих процесуальних документів , адже всі вказані процесуальні дії проводилися в присутності захисника . Окрім того , щодо слідчого експеримента та нероз'ясненя його права відмовитися давати показання , то суд виходить з того , що це право було роз'яснено підозрюваному перед допитом . Окрім того, слідчий експеримент проводився у присутності захисника. Також треба враховувати, що підозрюваний ніколи не заперечував, що він добровільно приймав участь у даній процесуальній дії і показав про ті обставини які не заперечував .
Чисельні доводи захисника аналогічного змісту , що органом досудового розслідування належним чином не встановлено, що потерпілим є саме ОСОБА_8 , на думку колегії суддів не заслуговують на увагу адже обвинувачений та свідки не заперечували факт нанесення тілесних ушкоджень особі, як встановлено органом досудового розслідування на підставі сукупності джерел, в тому числі допиту, медичної документації та інше, потерпілим є ОСОБА_8 .
Доводи захисника про порушення процесуальних прав підозрюваного на стадії досудового розслідування і зокрема допит без участі захисника на думку колегії суддів не є підставою в розумінні положень 412, 415 КПК України для призначення нового судового розгляду, адже суд першої інстанції, як це і передбачено ч.4 ст. 95 КПК України не обґрунтовував свій вирок показаннями підозрюваного наданими їм слідчому . Судом було дотримано принципу безпосередності і обвинувачений за його згодою був допитаний в суді першої інстанції за участі захисника . Теж саме стосується і інших доводів захисника, про порушення, на думку захисту, прав підозрюваного під час досудового розслідування, при затримані та проведені інших первинних процесуальних дій, адже всі процесуальні джерела доказів, які представлені сторонами в провадженні судом були безпосередньо досліджені в судовому засіданні і в обгрунтування вироку покладені належні , допустимі достовірні доказі які в сукупності підтверджують вину обвинуваченого .
Доводи захисника про неналежність та недопустимість висновку СМЕ потерпілого ОСОБА_8 , а також не встановлення третього ушкодження на думку колегії суддів не має під собою жодного підґрунтя виходячи з наступного . Судово-медична експертиза тілесних ушкоджень потерпілого була призначена органом досудового розслідування і проводилася на підставі медичної документації яка в свою чергу була складена у зв' язку з перебуванням потерпілого на лікуванні у зв'язку з отриманими тілесними ушкодженнями та рентген знімків . Даний висновок був дослідеждинй судом першої інстанції і визнаний належним доказом який свідчить про наявність саме двох тілесних ушкоджень одне з яких є тяжким за ознакою небезпеки для життя . Жодних об'єктивних даних які б свідчили про наявність у потерпілого третього пошкодження, яке йому було б спричинено обвинуваченим, об'єктивними даними не підтверджується . В цій частині дані судового медичної експертизи цілком збігаються з показаннями обвинуваченого , що він наніс потерпілому ОСОБА_8 саме два тілесних ушкодження ножем .
Доводи захисника про неналежність та недопустимість показів наданих потерпілим в суді першої інстанції, на думку колегії суддів не заслуговують на уваги адже суд дотримався принципу безпосередності при допиті потерпілого , який погодився надати суду показання . Учасникам судового провадження була надана судом можливість реалізувати свої права шляхом допиту потерпілого в суді і формулювання запитань . Таким чином, колегія суддів не находить вагомих підстав для визнання недопустимим доказом допиту потерпілого ОСОБА_8 в суді першої інстанції .
Доводи захисника та обвинуваченого аналогічного змісту щодо неправильності кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_6 за ч.2 ст. 15, ч.1 ст. 115 КК України і апеляційні вимоги обвинуваченого про перекваліфікацію його дій на ч.1 ст. 121 КК України , на думку колегії суддів не є переконливими . Так , судом першої інстанції правильно кваліфіковані дії обвинуваченого як закінчений замах на вбивство потерпілого ОСОБА_8 , адже обвинувачений наніс два удари ножем в життєво важливі органи-проникаюче колото-різане поранення грудної клітини зліва та непроникаюче колото-різане поранення по бічній стінці живота . З них, проникаюче колото різане поранення грудної клітки зліва з пошкодженням лівого шлуночка серця кваліфіковано як тяжке тілесне ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння . Смерть потерпілого не настала у зв'язку з вчасним наданням йому медичної допомоги .
Щодо доводів обвинуваченого про надмірно суворе покарання, можливість застосування положень ч.1 ст. 69 КК України і звільнення від відбування покарання з іспитовим строком на підставі ст.75 КК України , то колегія суддів виходить з того , що суд першої інстанції призначаючи обвинуваченому покарання врахував, що він визнаний винуватим в скоєнні особливо тяжкого злочину, об'єктом посягання якого є життя людини , дані про особи винного в тому числі , що він раніше не судимий , пом'якшуючі та відсутність обтяжуючих покарання обставини, з якими суд апеляційної інстанції погоджується , враховуючи, що обвинувачений вчинив незакінчений злочин , суд обґрунтовано призначив покарання з дотриманням положень ч.1 ст. 68 КК України і законних підстав для застосування положень ст.69 КК України колегія суддів не находить, адже відсутні необхідні декілька обставин , що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і відповідно відсутні підстави і для застосування положень ст. 75 КК України .
Інших самостійних доводів апеляційні скарги сторони захисту не містять.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_5 , - залишити без задоволення .
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення .
Вирок Дніпровського районного суду міста Києва яким ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років, ? залишити без змін .
Відповідно до ч.5 ст. 72 КК України, зарахувати обвинуваченому ОСОБА_6 строк попереднього ув'язнення в строк покарання із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі з 30.12. 2014 року по 28.03.2017 включно .
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Касаційна скарга на дану ухвалу може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим який тримається під вартою в той самий строк з часу отримання ним копії ухвали.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-кп/796/2254/2015
Категорія: ч.1 ст.115 КК України
Головуючий у суді першої інстанції - ОСОБА_26
Доповідач - ОСОБА_1