"23" травня 2017 р.Справа № 916/3701/16
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.
Суддів: Ліпчанської Н.В., Принцевської Н.М.,
секретар судового засідання Маленкова О.П.,
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, за довіреністю;
від відповідача: не з'явився, повідомлений належним чином;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний аеропорт «Одеса»
на рішення господарського суду Одеської області від 13 березня 2017 року
у справі №916/3701/16
за позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний аеропорт «Одеса»
про стягнення неустойки 166 484,28 грн.
Державне підприємство „Міжнародний аеропорт „Бориспіль” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Міжнародний аеропорт „Одеса” неустойки в розмірі 166 484,28 грн., посилаючись на те, що рішенням господарського суду Одеської області від 24.03.2016р. у справі №916/186/16, яке Постановою Вищого господарського суду України від 10.08.2016р. залишено без змін - зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю „Міжнародний аеропорт „Одеса” повернути Державному підприємству „Міжнародний аеропорт „Бориспіль” індивідуально визначене майно, а саме: рентгенотелевійзійний інтроскоп (томограф Х-Rey) Rapiscan-622 виробництва Rapiscan System Company №60714N26 та підписати акт передачі-приймання орендованого майна відповідно до п.2.5. договору оренди індивідуально визначеного майна від 01.10.2013р. №02.2.1-14-8 та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Міжнародний аеропорт „Одеса” на користь Державного підприємства „Міжнародний аеропорт „Бориспіль” 54311 грн. 30коп. неустойки за жовтень, листопад, грудень 2015 року і 2756 грн. судового збору.
Однак, майно було повернуто Товариством з обмеженою відповідальністю „Міжнародний аеропорт „Одеса” на користь Державного підприємства „Міжнародний аеропорт „Бориспіль” тільки 03.10.2016р., тому позивач нарахував неустойку за період з січня 2016 року по жовтень 2016 року у розмірі 166 484,28 грн.
Рішенням господарського суду Одеської області від 13 березня 2017 року у справі №916/3701/16 (суддя Д'яченко Т.Г.) позовну заяву Департаменту комунальної власності Одеської міської ради - задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Міжнародний аеропорт „Одеса” на користь Державного підприємства „Міжнародний аеропорт „Бориспіль” неустойку в розмірі 166484 грн. 28 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2497 грн. 26 коп.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про факт неналежного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю „Міжнародний аеропорт „Одеса” прийнятих на себе зобов'язань за умовами Договору оренди окремого індивідуально визначеного майна №02.1.1-14-8 від 01 листопада 2013 року щодо повернення майна, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, у зв'язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача за Договором оренди окремого індивідуально визначеного майна №02.1.1-14-8 від 01 листопада 2013 року неустойки, відповідно до п. 2 ст.785 Цивільного кодексу України за період з січня 2016 року по жовтень 2016 року у розмірі 166484,28 грн. - є обґрунтованими.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародний аеропорт «Одеса» звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Одеської області скасувати, та здійснити розподіл судового збору, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що за час судових спорів на предмет строку дії договору оренди, позивачем щомісячно направлялись на адресу відповідача рахунки-фактури на сплату оренди майна у період з 01.10.2015 року по 03.10.2016 року включно, що своєчасно оплачувались з боку відповідача.
Судом першої інстанції не розглянуто, що після припинення дії договору позивачем отримано від відповідача орендну плату у розмірі 110 397,79 грн., що суперечить нормам ст.ст.759, 762, 785 ЦК України, виходячи зі змісту яких орендна плата сплачується виключено за період дії договору оренди.
При цьому, ТОВ „Міжнародний аеропорт „Одеса” одразу після набрання чинності рішенням господарського суду Одеської області від 24.03.2016р. у справі №916/186/16 виконало рішення та повернуло майно позивачу, а також сплатило всю суму, стягнуту рішенням.
Таким чином, відповідачем вже сплачено на користь позивача за час неповернення майна після закінчення строку дії договору суму у розмірі 164 709,09 грн., з них 110 397,79 в якості орендної плати по рахунках, які виставляв позивач та 54 311,30 грн. неустойки за рішення суду від 24.03.2016 року.
Тому, скаржник вважає, що сума неустойки, яка пред'явлена до стягнення з урахуванням вже сплачених платежів, у період неповернення орендованого майна, не відповідає дійсним обставинам справи.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги та вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим та законним, тому просить залишити його без змін.
В судове засідання 23.05.2017 року не з'явився представник апелянта, при цьому, на електронну пошту суду надійшло клопотання ТОВ «Міжнародний аеропорт «Одеса» про перенесення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю явки представника товариства, викликаною службовим відрядженням.
Судова колегія відхиляє вказане клопотання, у зв'язку з тим, що апелянт не надав до суду належного обґрунтування неможливості направлення свого представника до суду, зважаючи на приписи ст.28 ГПК України щодо можливості направлення іншого представника до суду.
Крім того, явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, правова позиція сторін викладена в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, з огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представника апелянта.
Відповідно до приписів ст.85 ГПК України, в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вислухавши представника позивача, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01 листопада 2013 року. між Державним підприємством „Міжнародний аеропорт „Бориспіль” (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Міжнародний аеропорт „Одеса” (орендар Договір оренди окремого індивідуально визначеного майна №02.1.1-14-8) було укладено Договір оренди окремого індивідуально визначеного майна №02.1.1-14-8, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування індивідуально визначене майно, яке знаходиться на балансі ДП „Міжнародний аеропорт „Одеса”: рентгенотелевізійний інтроскоп (томограф Х-Rey) Rapiscan-622 виробництва Rapiscan System Company №60714N26 (інв. №53047) у кількості 1 шт. вартістю станом на 06.09.2013р. 245201грн. (Звіт про незалежну оцінку вартості від 06.09.2013р.). Майно передається в оренду для здійснення орендарем виробничої діяльності за адресою: м. Одеса, Аеропорт ЦА (п.п.1.1., 1.2. договору).
Відповідно до п. 2.1 Договору, фактична передачі майна у користування Орендарю оформлюється Актом передачі-приймання майна, який засвідчується підписами уповноваженими осіб та печатками сторін.
Відповідно до Акту 1 передачі-приймання орендованого майна до Договору оренди окремого індивідуально визначеного майна №02.1.1-14-8) від 01.10.2013р., який складено та підписано сторонами було передано майно в оренду, а саме: рентгенотелевізійний інтроскоп (томограф Х-Rey) Rapiscan-622 виробництва Rapiscan System Company №60714N26 (інв. №53047) у кількості 1 шт.
У договорі оренди сторони узгодили, що передача майна в оренду не тягне за собою виникнення у орендаря права власності на майно. Власником майна залишається орендодавець, а орендар користується ним протягом строку оренди (п. 2.2. Договору).
Згідно до п. 2.3. Договору, у разі припинення дії або при достроковому розірванні договору, орендар зобов'язаний протягом 10-ти діб з дати повідомлення про припинення договору або набрання чинності рішення суду про дострокове розірвання повернути майно орендодавцю у стані не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу.
Положеннями п. 2.5. Договору сторони погодили, що майно вважається повернутим орендодавцю з моменту оформлення сторонами належним чином відповідного акту передачі-приймання майна.
Обов'язок по складанню акту передачі-приймання майна орендарю покладається на орендодавця, а в разі повернення майна орендодавцю, на орендаря (п. 2.6. Договору).
Відповідно до п. 2.7. Договору, доставка майна на місце його використання та доставка орендодавцю при поверненні майна здійснюється за рахунок орендаря.
Відповідно до п. 3.1. Договору, оплата за користування майном здійснюється орендарем, починаючи з дати підписання сторонами Акту передачі-приймання майна.
Орендна плата визначається згідно з Методикою розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою КМУ від 04.10.1995р. №786, зі змінами та доповненнями, і становить без ПДВ за базовий місць розрахунку (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) вересень 2013р. - 4086,68грн. (п. 3.2. Договору).
Відповідно до п. 3.3. Договору, розмір орендної плати за перший місяць оренди визначається шляхом коригування розміру орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за період з першого числа наступного за базовим місяцем до останнього числа першого місяця оренди. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Якщо індекс інфляції за поточний місяць складає менше 100%, то орендна плата визначається на рівні орендної плати за попередній місяць. (п. 3.4. Договору).
Згідно до п. 3.8. Договору, оплата за оренду майна здійснюється до фактичного повернення Орендарем майна, що має бути підтверджено Актом передачі-приймання майна, належним чином оформленого сторонами та підписаний уповноваженими представниками сторін.
За умовами п.п.14.1., 14.2. Договору оренди №02.1.1-14-8 від 01.10.2013р., договір є чинним з дати його підписання сторонами і діє 1 рік. Датою підписання договору вважається пізніша дата, якщо договір підписувався окремо. У разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір може бути продовженим на кожний наступний рік на тих самих умовах. У випадку заяви однієї зі сторін про припинення дії договору, він вважається припиненим з дня, наступного за тим, коли друга сторона отримала таку заяву або з дати, зазначеної в заяві. Орендар має повернути майно протягом 10 календарних днів з дати отримання такої заяви.
Рішенням господарського суду Одеської області від 24.03.2016р. у справі №916/186/16, яке постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.05.2016 року та постановою Вищого господарського суду України від 10.08.2016р. залишено без змін - задоволено позов Державного підприємства „Міжнародний аеропорт „Бориспіль” повністю, зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю „Міжнародний аеропорт „Одеса” повернути Державному підприємству „Міжнародний аеропорт „Бориспіль” індивідуально визначене майно, а саме: рентгенотелевійзійний інтроскоп (томограф Х-Rey) Rapiscan-622 виробництва Rapiscan System Company №60714N26 та підписати акт передачі-приймання орендованого майна відповідно до п.2.5. договору оренди індивідуально визначеного майна від 01.10.2013р. №02.2.1-14-8 та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Міжнародний аеропорт „Одеса” на користь Державного підприємства „Міжнародний аеропорт „Бориспіль” 54311 грн. 30коп. неустойки за жовтень, листопад, грудень 2015 року і 2756 грн. судового збору.
Як встановлено у вказаному рішенні суду, 01.09.2015р. позивач звернувся до відповідача із листом №01-22-3580 від 28.08.2015р., де зазначив, що не має наміру продовжувати дію Договору оренди №02.1.1-14-8 від 01.10.2013р., та просить в термін до 01.10.2015р. повернути орендоване майно для подальшого використання у власних потребах підприємства. Зазначений лист позивача був вручений відповідачу 10.09.2015р.
Крім того, позивач звертався до відповідача з листами №90-22-577 від 13.10.2015р., №01-22-4625 від 06.11.2015р., №01-22/5-60 від 02.12.2015р. з вимогою повернути об'єкт оренди, однак, такі вимоги не були відповідачем задоволені.
Таким чином, позивач, як орендодавець, за місяць до закінчення строку дії оренди повідомив відповідача, який є орендарем, про відсутність наміру продовжувати дію договору оренди №02.1.1-14-8 від 01.10.2013р., який, за мовчазної згоди обох сторін, діяв за умовами п.п.14.1., 14.2. цього договору до 01.10.2015р.
Отже, з огляду на припинення дії договору оренди №02.1.1-14-8 від 01.10.2013р. з 01.10.2015р., зважаючи на відсутність наміру позивача продовжувати його дію, відповідач зобов'язаний повернути майно позивачу згідно ч.1 ст.27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” на умовах, що визначені у договорі оренди.
Вищевказаним рішенням господарського суду Одеської області від 24.03.2016р. встановлено, що укладений між сторонами договір припинив свою дію 01.10.2015р., однак орендоване майно відповідачем своєчасно повернуто не було.
Як вбачається з матеріалів справи, майно було повернуто Товариством з обмеженою відповідальністю „Міжнародний аеропорт „Одеса” на користь Державного підприємства „Міжнародний аеропорт „Бориспіль” тільки 03.10.2016р., про що свідчить Акт приймання-дачі виконаних послуг згідно договору від 01.10.2016р. №02.2.1-14-8. (а.с.41).
Крім того, судом встановлено, що за весь час користування майном відповідач продовжував сплачувати орендну плату, про що свідчать виставлені рахунки-фактури та платіжні доручення, копії яких наявні в матеріалах справи, а саме за період з жовтня 2015 року по жовтень 2016 року, у загальній сумі 110 397,79, а також сплачено 54 311,30 грн. неустойки за рішенням суду від 24.03.2016 року у справі №916/186/16.
Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч.ч. 1,2 ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Аналогічні положення встановлені у ст.759 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
З викладеного вбачається, що у разі порушення зобов'язання з повернення майна з оренди після припинення договору настають правові наслідки у вигляді права орендодавця вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення.
Звертаючись до суду, позивач на підставі ч.2 ст. 785 ЦК України, просив стягнути з відповідача нараховану неустойку в розмірі подвійної плати за користування майно за період з січня 2016 року по жовтень 2016 року, тобто до дати повернення майна, у розмірі 166484,28 грн.
Судом встановлено, що після закінчення строку дії договору оренди 01.10.2015 року відповідачем допущено порушення зобов'язання в частині вчасного повернення майна з оренди, яке повернуто лише 03.10.2016 року.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для застосування до відповідача відповідальності за ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України у вигляді стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання з повернення об'єкта оренди, оскільки ця неустойка є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин, право на яку виникає у орендодавця у разі несвоєчасного повернення орендованого майна орендарем та підлягає стягненню за весь час прострочення обов'язку щодо повернення речі.
Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею) передбаченою ст. 549 Цивільного кодексу України, оскільки її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня).
Таким чином, апеляційний суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача неустойки за період з січня 2016 року по жовтень 2016 року (момент повернення майна позивачу), за вирахуванням вже сплаченої неустойки за рішенням суду у справі №916/186/16 за жовтень, листопад та грудень 2015 року.
Судом першої інстанції вірно встановлено розмір неустойки 166484,28 грн., яка підлягає до стягнення з відповідача.
Доводи скаржника про неврахування судом вже сплаченої орендної плати за вказаний період, судова колегія відхиляє, оскільки умовами п.3.8 договору передбачено, що оплата за оренду майна здійснюється до фактичного повернення Орендарем майна, що має бути підтверджено Актом передачі-приймання майна, належним чином оформленого сторонами та підписаний уповноваженими представниками сторін.
Системний аналіз вищевказаних норм з урахуванням положень ст.11 ЦК України, ст.174 ГК України та умов договору оренди свідчить про те, що у зв'язку із припиненням договору у відповідача виник обов'язок негайно повернути позивачу майно з оренди шляхом підписання відповідного акту.
Наслідком порушення виконання цього обов'язку є застосування до відповідача самостійної майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин у вигляді сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за час прострочення.
При цьому, основне зобов'язання відповідача сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється, оскільки його припинення у розумінні ст.795 ЦК України пов'язано не з закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами відповідного документу (акту) про повернення орендарем предмета договору оренди.
Аналогічну правову позицію висловлено Вищим господарським судом України у постановах від 12 лютого 2014 року у справі № 927/1215/13, від 23 листопада 2016 року у справі № 910/1463/16, від 12 квітня 2016 року у справі № 910/20246/15.
Підсумовуючи викладене, перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не підтверджені належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.32-34 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, передбачених ст.104 ГПК України, для скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні апеляційної скарги.
Керуючись ст.99, п.1 ст.103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний аеропорт «Одеса» залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Одеської області від 13 березня 2017 року у справі №916/3701/16 залишити без змін.
Постанова набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови підписаний 29.05.2017 року
Головуючий суддя А.І. Ярош
Суддя Н.В. Ліпчанська
Суддя Н.М. Принцевська