"23" травня 2017 р. Справа № 922/43/17
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О. , суддя Тарасова І. В.;
при секретарі Марченко В.О.,
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1 (довіреність від 06.04.2017),
відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Порше Лізинг Україна” (вх.№1090Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 02.03.2017 у справі №922/43/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Порше Лізинг Україна”, м.Київ,
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Постман”, смт.Покотилівка, Харківська область,
про стягнення коштів, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" про стягнення 112567,36 грн, з яких: 22660,52 грн заборгованості зі сплати лізингових платежів, 80058,90 грн збитків, 1140,14 грн пені, 1218,32 грн 3% річних, 7489,48 грн інфляційних втрат.
Рішенням господарського суду Харківської області від 02.03.2017 (суддя Калантай М.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" 22660,52 грн заборгованості зі сплати лізингових платежів, 1140,14 грн пені, 1218,32 грн 3% річних, 7489,48 грн інфляційних втрат, 487,63 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 02.03.2017 у справі №922/43/17 скасувати у частині відмови у стягненні збитків у розмірі 80058,90 грн та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Порше Лізинг Україна” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Постман” у частині стягнення збитків у розмірі 80058,90 грн задовольнити. В іншій частині рішення господарського суду залишити без змін.
В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на те, що судом першої інстанції при прийнятні оскаржуваного рішення у частині відмови у стягненні з відповідача збитків порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст. 22, 623, 626-628, 632, 653 Цивільного кодексу України, ст.224, 225 Господарського кодексу України, ст.36, 43 Господарського процесуального кодексу України, а також неповно досліджено умови договору, укладеного між сторонами.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 07.04.2017 прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено її розгляд на 25.04.2017.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 розгляд справи відкладено на 23.05.2017 на 14:30 год.
У судовому засіданні 23.05.2017 апелянт вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 за адресою, що значиться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, копія якої повернулась до суду з відміткою “Укрпошти” “адресат вибув”.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, заслухавши у судовому засіданні пояснення апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів встановила.
06.09.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Постман" (лізингоодержувач) укладено договір про фінансовий лізинг №00003575, відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати у розпорядження відповідача транспортний засіб типу VW CaddyGP Kasten 1.6 I TDI, 2011 року виробництва, шасі №WV1ZZZ2KZBX315920, двигун №CAYD75612 (об'єкт лізингу), а відповідач зобов'язався прийняти об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за договором шляхом здійснення платежів відповідно до договору та згідно із графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування), що становить невід'ємну частину договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 17852,00 доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент 4463,00 доларів США.
Відповідно до пункту 4.1 загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (умови лізингу), що становлять невід'ємну частину договору, позивач зберігає за собою право власності на об'єкт лізингу, в той час як відповідач матиме право на експлуатацію об'єкту лізингу впродовж усього строку дії контракту (окрім випадків, коли Порше Лізинг Україна матиме право розірвати цей контракт/відмовитися від контракту та вимагати повернення об'єкта лізингу, як зазначено в цьому контракті).
Згідно з пунктом 6.1 умов лізингу відповідач зобов'язався здійснювати щомісячні лізингові платежі відповідно до плану відшкодування.
Відповідно до пункту 6.5 умов лізингу щомісячний платіж перераховується на рахунок, зазначений позивачем, не пізніше дати, вказаної у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів.
Згідно з пунктом 6.17 умов лізингу сторони погодили, що у випадку розірвання договору за ініціативою позивача відповідно до пункту 12 договору лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об'єктом лізингу.
У випадку прострочення сплати платежів за договором, згідно із пунктом 8.2 умов лізингу до відповідача застосовуються наступні санкції:
- пеня у розмірі 10% річних від вчасно не сплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу;
- штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані позивачем: еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу;
- компенсація будь-яких витрат, понесених позивачем та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених відповідачем відповідно до договору.
Згідно з пунктом 8.3.2 умов лізингу, якщо відповідач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому, якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів, позивач має право розірвати контракт/відмовитися від контракту і витребувати об'єкт лізингу від відповідача, в тому числі, у примусовому порядку з виконавчим написом нотаріуса.
Пунктом 12.1 умов лізингу встановлено, що строк лізингу за цим контрактом визначається у договорі про фінансовий лізинг та графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування).
Згідно з пунктами 12.6 та 12.6.1 умов лізингу передбачено право позивача на розірвання/відмову від контракту в односторонньому порядку та право на повернення об'єкту лізингу, зокрема, у випадку не сплати відповідачем 1 (одного) наступного лізингового платежу у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 (тридцять) календарних днів.
Відповідно до пункту 12.7 умов лізингу день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від договору, визначається позивачем у відповідному повідомленні/вимозі. Позивач надсилає відповідачу письмове повідомлення про розірвання/відмову від контракту та, за можливості, зв'язується з ним доступними телефону засобами зв'язку для повідомлення про розірвання/відмову від контракту. Таке повідомлення/вимога надсилається позивачем на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням відповідача. У випадку неотримання відповідачем повідомлення/вимоги з будь-яких причин, відповідач вважається належним чином повідомленим на 10 (десятий) календарний день з дня відправлення такого повідомлення, що підтверджується документами з відміткою ДП "Укрпошта" про прийняття повідомлення для відправки.
Згідно з пунктом 12.13 умов лізингу сторони узгодили, що у випадках, передбачених пунктами 12.6 та 12.12, договір вважається розірваним на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.
Пунктом 12.6.13 умов лізингу передбачено, що за виняткових обставин та/або в умовах форс-мажору, які на думку позивача, ставлять під загрозу або затримують виконання договірних зобов'язань, або за яких відповідач неспроможний виконати свої зобов'язання за контрактом, позивач має право в односторонньому порядку розірвати договір та вимагати повернення об'єкту лізингу.
Пунктом 12.9 умов лізингу визначено, що у разі дострокового припинення договору з боку позивача, відповідач зобов'язувався повернути об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані за адресою місцезнаходження позивача, якщо інша адреса не вказана позивачем, впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання відповідного запиту.
Згідно з пунктом 13.1 умов лізингу, якщо відповідач відмовляється від повернення або затримує повернення об'єкту лізингу, позивач має право вилучити об'єкт лізингу без попередньої згоди відповідача. При цьому, на підставі пункту 13.6 умов лізингу відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу всі та будь-які витрати, пов'язані із вилученням об'єкту лізингу.
12.01.2015 між сторонами укладено додаткову угоду, відповідно до якої строк кредиту продовжено на 84 місяці - до 15.08.2018, складено графік погашення кредиту в новій редакції. У відповідності з пунктом 6.3 умов лізингу лізингові платежі, передбачені цим договором, розраховуються в доларах США на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом банку, який буде обрано за рішенням позивача (в даному випадку - ПАТ "Креді ОСОБА_2"), чинним на дату виставлення рахунку.
У зв'язку з важким фінансовим становищем відповідач листом від 14.04.2015 №14/04/2015 повідомив позивача про неможливість виконання умов договору та просив прийняти об'єкт лізингу в односторонньому порядку (а.с.45).
16.04.2015 відповідачу направлено повідомлення про розірвання договору №00003575 від 06.09.2011 р. з вимогою повернути об'єкт лізингу. Представник ТОВ “Постаман" отримав вимогу особисто, про що свідчить підпис, скріплений печаткою товариства на вказаному повідомленні (а.с.46).
Позивачем заявлено до стягнення заборгованість з лізингових платежів у сумі
22660,52 грн заборгованості зі сплати лізингових платежів, 80058,90 грн збитків, 1140,14 грн пені, 1218,32 грн 3% річних, 7489,48 грн інфляційних втрат.
Згідно з частиною 1 ст.806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до частини 2 ст.806 цього ж Кодексу до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з врахуванням особливостей, встановлених законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно зі ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 692 цього ж кодексу передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі ст.1 Закону України „Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
За приписами ст.2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Положеннями ст.11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Відповідно до ст.16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється у порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).
Позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, на виконання умов договору про фінансовий лізинг №00003575 від 06.09.2011 передав, а відповідач прийняв об'єкт лізингу, що підтверджується актом прийому-передачі від 14.09.2011, який підписаний представниками сторін та скріплений печатками (а.с.33).
Відповідачем у порушення узятих на себе зобов'язань за договором у період з січня по квітень 2015 не здійснено повної сплати лізингових платежів згідно з рахунками-фактурою, внаслідок чого утворилась заборгованість перед позивачем за лізинговими платежами у розмірі 22660,52 грн.
Відповідно до пункту 12.6.1 умов лізингу позивач має право в односторонньому порядку розірвати договір та повернути об'єкт лізингу у разі, якщо відповідач не сплатив 1 (один) наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 календарних днів.
Пунктом 12.6.13 умов лізингу передбачено, що за виняткових обставин та/або в умовах форс-мажору, які на думку позивача, ставлять під загрозу або затримують виконання договірних зобов'язань, або за яких відповідач неспроможний виконати свої зобов'язання за договором, позивач має право в односторонньому порядку розірвати договір та вимагати повернення об'єкту лізингу.
Як свідчать матеріали справи, 16.04.2015 відповідачем отримано повідомлення про розірвання договору.
16.04.2015 відповідно до акту прийому-передачі до договору відповідач передав, а позивач прийняв об'єкт лізингу.
Враховуючи викладене, а також те, що відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості за лізинговими платежами згідно з виставленими рахунками-фактурами, а саме: №59101-00254952 від 13.01.2015, №00256792 від. 02.02.2015, №00262481 від 06.03.2015, №00268242 від 06.04.2015, з огляду на те, що договір фінансового лізингу припинив свою дію, господарський суд дійшов законного та обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу у сумі 22660,52 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних витрат, 3% річних та пені колегія суддів виходить з такого.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до пункту 8.2.1 договору у випадку прострочення сплати платежу до відповідача застосовується пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
У пункті 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” зазначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, в якому зазначено, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому на місяць; тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а, якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - липня.
Факт прострочення відповідачем виконання зобов'язань зі сплати лізингових платежів підтверджується матеріалами справи та не спростований відповідачем.
Перевіривши розрахунок нарахувань пені, інфляційних та річних за період прострочення лізингових платежів, господарський суд обґрунтовано зазначив про їх відповідність умовам договору, вимогам чинного законодавства та правомірно задовольнив позов у частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 1140,14 грн, 1218,32 грн 3% річних та 7489,48 грн інфляційних витрат.
Апелянт в обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що, враховуючи протиправну поведінку відповідача, небажання виконувати умови договору, неможливість за рахунок власних виробничих ресурсів стягнути заборгованість за договором, позивач був змушений звернутись до спеціалізованої організації, а саме: ТОВ "Юридична фірма Вернер" з метою забезпечення юридичного супроводу та представництва інтересів позивача у судовому порядку. Також, позивач зазначає, що був змушений укласти з ТОВ “Автомобільний дім” договір відповідального зберігання, оскільки не має технічної можливості зберігати об'єкт лізингу. За надані послуги позивач сплатив 4400 грн, які, також, вважає збитками. Апелянт зазначає, що за надані послуги загалом сплатив 10400 грн, які вважає збитками. Крім того, на думку апелянта, збитками є упущена вигода - різниця між ринковою вартістю об'єкта лізингу та сумою несплачених лізингових платежів на момент продажу об'єкта лізингу 69658,90 грн.
Колегія суддів вважає необґрунтованими такі доводи апелянта, виходячи з такого.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.
Згідно з частиною 1 та 2 ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За умовами ст. 224 Господарського кодексу України та з урахуванням ст. 623 Цивільного кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до частини 1 якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до пункту 8.2.3 договору у випадку прострочення сплати лізингових платежів до відповідача застосовуються санкції, зокрема, компенсація будь-яких витрат, понесених позивачем та/або винагороди, включаючи, гонорари юристам, судові та позасудові витрати.
У пункті 8.6 договору встановлено, що будь-які збитки заподіяні невиконанням або неналежним виконанням стороною своїх зобов'язань за контрактом, підлягають відшкодуванню у повному обсязі понад передбачені контрактом штрафні санкції.
Пунктом 12.10 договору встановлено, що у будь-якому випадку дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту позивач зберігає за собою право вимагати додаткових компенсацій, зокрема, витрат на правову допомогу.
Позивач вважає збитками витрати на правову допомогу (юридичні послуги), які поніс у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов спірного договору та витрати, які він поніс у зв'язку із збереженням об'єкту лізингу.
Разом з тим, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад цивільного правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності відповідно до ст. ст. 623, 1166 Цивільного кодексу України та ст.224 Господарського кодексу України.
Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків, обов'язковим є наявність: протиправної поведінки боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема, дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.
Отже, звертаючись до суду з вимогою про стягнення з відповідача збитків, позивач має довести їх наявність з дотриманням вимог ст. ст. 32-34, 36 та 37 Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів зазначає, що витрати на оплату юридичних послуг не є збитками у розумінні вказаних положень закону, оскільки, вони не мають обов'язкового характеру та обов'язкових ознак збитків, які містить діюче законодавство, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором.
У даному випадку позивачем не доведено того, що протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у позивача - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.
Отже, отримання позивачем послуг за договором відповідального зберігання та договорами про надання юридичних послуг не є обов'язковими витратами, які позивач зробив для відновлення свого порушеного права, а вибір представників, які представлятимуть його інтереси, та зберігача об'єкту лізингу є його правом, а не обов'язком.
Крім того, за загальним правилом, витрати на правову допомогу взагалі не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором фінансового лізингу.
Така правова позиція узгоджується з висновками, викладеними в оглядовому листі Вищого господарського суду України від 14.01.2014 № 01-06/20/2014.
Таким чином, витрати, які включені позивачем до складу прямих збитків, завданих у зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором, не відповідають вимогам ст.22 Цивільного кодексу України та ст.225 Господарського кодексу України, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні вимоги позивача про стягнення збитків у формі витрат на правову допомогу та збитків у формі витрат на зберігання об'єкту лізингу.
Щодо вимог у частині стягнення збитків - упущеної вигоди судова колегія виходить з такого.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора (позивача), обов'язок доказування розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України, і доведення того, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі використання об'єкта лізингу.
Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Позивач вважає, що збитки, які полягають в упущеній вигоді у розмірі 69658,90 грн, складають різницю між ринковою вартістю та сумою несплачених лізингових платежів на момент продажу об'єкта лізингу, однак у матеріалах справи відсутні належні докази визначення ринкової вартості об'єкту лізингу, визначеної професійним оцінювачем майна. Відповідний висновок оцінювача у матеріалах справи відсутній, а сам факт проведення такої оцінки позивачем не доведений. Тобто позивачем не доведено належними та допустимими доказами розміру завданих збитків.
З огляду на викладене, апелянтом (позивачем), як у суді першої, так і апеляційної інстанцій, не доведено наявності обов'язкових умов для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків, отже, господарський суд дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні вимоги про стягнення збитків (упущеної вигоди), що виникли у зв'язку з припиненням договору у розмірі 69658,90 грн.
Враховуючи вищевикладені обставини, норми чинного законодавства, місцевий господарський суд законно та обґрунтовано дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача 22660,52 грн заборгованості зі сплати лізингових платежів, 1140,14 грн пені, 1218,32 грн 3% річних, 7489,48 грн інфляційних втрат та відмову у решті позовних вимог.
У відповідності до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
За таких підстав, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апелянта, викладені ним в апеляційній скарзі, не знайшли підтвердження у ході судового розгляду, тоді як господарським судом першої інстанції у повній мірі з'ясовані та правильно оцінені обставини у справі та прийняте ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не убачає. Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не було допущено порушень норм процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Керуючись ст.ст. 99, 101, пунктом 1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Порше Лізинг Україна” залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 02.03.2017 у справі №922/43/17 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 29.05.2017 року.
Головуючий суддя О.А.Пуль
Суддя Я.О.Білоусова
Суддя І.В.Тарасова