79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"23" травня 2017 р. Справа № 921/122/17-г/11
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Юрченка Я.О.
суддів Зварич О.В. Хабіб М.І.,
за участю секретаря судового засідання Лялька Н.Р.
та представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Монастириської районної державної адміністрації, вих. № 01.1-19/838 від 28.03.2017
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 28.02.2017 (суддя Сидорук А.М.)
у справі № 921/122/17-г/11
за позовом: Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” в особі Тернопільської філії Публічного акціонерного товариства “Укртелеком”, м. Тернопіль
до відповідача: Управління соціального захисту населення Монастириської районної державної адміністрації, с. Монастириська Тернопільської області
про стягнення коштів
У лютому 2017 року ПАТ “Укртелеком” в особі Тернопільської філії ПАТ “Укртелеком” звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Управління соціального захисту населення Монастириської районної державної адміністрації про стягнення 97 396, 02 грн заборгованості з компенсації видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг на телекомунікаційні послуги.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є оператором телекомунікацій та відповідно до вимог Цивільного та Господарського кодексів, ЗУ “Про телекомунікації”, Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012, надає послуги зв'язку на підставі публічного договору, зокрема, споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати. Такі пільги встановлені ЗУ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу”, ЗУ “Про жертви нацистських переслідувань”, ЗУ “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, ЗУ “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус”, ЗУ “Про охорону дитинства”.
Відповідно до п.п. б п.4 ч.1 ст. 89 та ст. 102 Бюджетного кодексу України видатки на відшкодування вартості наданих послуг пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з Державного бюджету України (субвенцій) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002, відповідач є розпорядником коштів бюджетного фінансування соціальних пільг на території Монастириського району. До його повноважень належить здійснення відшкодування витрат, понесених позивачем, на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян.
Позивач вказує, що впродовж 2016 року він надав послуги відповідним категоріям населення на пільгових умовах, заборгованість по відшкодуванню яких за рахунок субвенції з бюджету становить 97 396, 02 грн. Позивач зазначає, що він щомісяця направляв відповідачу звіти, однак відповідач оплати не здійснив.
Посилаючись на ч. 2 ст. 617 ЦК України та п. 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 18.02.2013 позивач вказує, що недофінансування відповідача коштами субвенції з державного бюджету не є підставою для звільнення відповідача від виконання зобов'язань перед позивачем щодо компенсації витрат за надані послуги.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 28.02.2017 у даній справі позов задоволено.
Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 97 396, 02 грн заборгованості та 1 600, 00 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Рішення суду мотивоване ст.ст. 11, 509, 525, 526, 625 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст. 48 БК України, ст. 63 ЗУ “Про телекомунікації”, Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012, Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002
При задоволенні позову суд виходив з того, що матеріалами справи підтверджено розмір витрат позивача на надання пільг на послуги зв'язку впродовж 2016 року на суму 97 396, 02 грн. Посилаючись на ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України та ст. 625 ЦК України, суд відхилив доводи відповідача про відсутність коштів та дійшов висновку про обгрунтованість позову та його задоволення.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку. Відповідач вважає рішення незаконним, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Зокрема вказує, що місцевим господарським судом не взято до уваги те, що між сторонами відсутні укладені договори про відшкодування пільг з оплати телекомунікаційних послуг за 2016 рік, акти звіряння розрахунків не підписувались. Зазначає, що управління не отримувало субвенцій з державного бюджету на відшкодування витрат на надання пільг за 2016 року на послуги зв'язку відповідній категорії пільговиків на суму 97 396, 02 грн, тому відшкодування витрат позивачу не відбулося.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 10.04.2017 у справі №921/122/17-г/11 апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 23.05.2017.
В судове засідання представник позивача явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, однак надіслав клопотання про розгляд справи без його участі та відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити рішення місцевого господарського суду без мін, апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідач також явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, хоча про розгляд справи був повідомлений належним чином.
Слід зазначити, що на адресу суду 28.04.2017 надійшли письмові пояснення Управління соціального захисту населення Підволочиської районної державної адміністрації з проханням долучити до матеріалів даної справи додані документи. Колегія суддів не бере до уваги вказані пояснення та додані документи, оскільки такі подано не стороною у справі та не стосуються її.
Враховуючи те, що сторін не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників сторін.
Розглянувши матеріали апеляційної скарги, відзиву на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення Господарського суду Тернопільської області від 28.02.2017 у справі № 921/122/17-г/11 - залишити без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виникли правовідносини щодо надання послуг зв'язку окремим категоріям споживачів на пільговій основі.
Відповідно до ч. 3 ст. 63 ЗУ “Про телекомунікації” телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.
Згідно з п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012, встановлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.
Пунктом 19 ч. 1 ст.12, п.10 ч. 1ст. 13, п. 18 ч. 1 ст. 14, п. 20 ч.1 ст.15 ЗУ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу”, п.18 ч. 1 ст. 6-1, п. 10 ч.1 ст. 6-2, п.17 ч. 1 ст. 6-3, п.19 ч. 1 ст. 6-4 ЗУ “Про жертви нацистських переслідувань”, п.п. 11, 28 ч. 1 ст. 20, п. 5 ч.1 ст.21, п. 8 ч.1 ст. 30 ЗУ “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, п. 6 ч.1 ст. 6 ЗУ “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус”, п. 14 ч. 3 ст. 13 ЗУ “Про охорону дитинства” встановлені пільги щодо надання послуг зв'язку окремим категоріям споживачів, зокрема позачергове користування всіма послугами зв'язку, позачергове встановлення на пільгових умовах квартирних телефонів, сплата абонентної плати за користування телефоном у розмірі 50 відсотків затверджених тарифів.
Відповідно до абзацу 3 підпункту "б" п.4 ч.1 ст. 89 Бюджетного кодексу України до видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського АРК та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно з законом та перспективним планом формування територій громад, належать, зокрема, видатки на додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг (житлові субсидії населенню), пільги окремим категоріям громадян.
Частиною 1 ст. 102 Бюджетного кодексу України встановлено, що видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (далі - Порядок), згідно з п. 2 якого фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі.
Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів) (п. 3 Порядку).
Відповідно до п. 4 цього Порядку перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій, допомоги та компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян. Щомісячні суми субвенцій перераховуються на рахунки місцевих бюджетів, відкриті Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій у відповідних органах Державної казначейської служби, пропорційно обсягам субвенцій, передбаченим у державному бюджеті для бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, бюджетів мм. Києва та Севастополя.
Згідно з п. 5 Порядку головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення): зокрема, до 22 числа місяця, що настає за звітним, - щодо пільг та житлових субсидій населенню на оплату, зокрема, пільг з послуг зв'язку, у т.ч. безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування). Інформація про фактично нараховані за звітний період суми подається як в цілому, так і за розрахунками, не проведеними згідно з Порядком, затвердженим нараховані постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. №20.
Фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі актів звіряння, зазначених у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (п. 6 Порядку).
Пунктом 8 Порядку передбачено, що отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг та житлових субсидій населенню .
Частиною 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України встановлено, що бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
Як вбачається із розрахунку заборгованості по видатках на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг на телекомунікаційні послуги в Монастириському районі Тернопільської області, впродовж 2016 року позивач надавав пільговій категорії населення телекомунікаційні послуги, заборгованість за які на кінець року становить 97 396, 02 грн.
Отже, матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, про що свідчать також листи відповідача щодо виділення коштів, що позивач надав послуги зв'язку пільговим категоріям населення, проте відповідач не провів розрахунків з позивачем за надані послуги у визначеному нормами чинного законодавства порядку, його заборгованість станом на 01.01.2017 становить 97 396,02 грн.
Враховуючи норми ст.ст.525, 526, 625 ЦК України,ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України, правову позицію Верховного Суду України, викладену у постановах від 26.12.2011 у справі 9/400 та від 15.05.2012 у справі №11/446, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції та відхиляє як необгрунтовані доводи скаржника про те, що він не отримав субвенцій з державного бюджету на відшкодування витрат на надання пільг, оскільки неотримання субвенцій не є підставою для звільнення відповідача від обов'язку, визначеного законом, провести розрахунки за надані позивачем послуги пільговим категоріям населення.
Інші доводи скаржника є безпідставними, необґрунтованими та жодним чином не впливають на законність та правомірність задоволення місцевим господарським судом позовних вимог.
Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Оскільки скаржник, у встановленому законом порядку, не подав належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтовували неправомірність та безпідставність заявленого позову, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Тернопільської області відповідає законодавству, матеріалам та дійсним обставинам справи, а тому не вбачає підстав його для зміни чи скасування.
Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,
1. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 28.02.2017 у справі № 921/122/17-г/11 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
3. Справу повернути до місцевого господарського суду.
Повна постанова складена 29.05.2017
Головуючий суддя Юрченко Я.О.
Суддя Зварич О.В.
Суддя Хабіб М.І.