23.05.2017 року Справа № 904/12527/16
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Дарміна М.О., Кузнецової І.Л.
при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г.
представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1, довіреністьб/н від 04.12.2016 р.,
від відповідача: ОСОБА_2, довіреність б/н від 19.05.2017 р.
розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства", м. Нікополь, Дніпропетровська область на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2017 року у справі № 904/12527/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТУЛС", м. Київ
до Комунального підприємства "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства", м. Нікополь, Дніпропетровська область
про стягнення основної заборгованості, трьох відсотків річних та інфляційних втрат (договір №234 від 05.11.2008 оренди)
30.12.2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Тулс" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Комунального підприємства "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" (далі по тексту - відповідач) про стягнення 600 000,00грн. основної заборгованості, 23 250,00грн. трьох відсотків річних, 180 701,15грн. інфляційних втрат.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2017 року по справі №904/12527/16 (головуючий суддя Петренко І.В.) позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Комунального підприємства "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Нікопольської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тулс" 600 000,00грн. основної заборгованості, 20 779,12грн. трьох відсотків річних, 148 895,45 грн. інфляційних втрат, 11 545,55грн. судового збору, в решті позовних вимог відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що відповідачем неналежно виконано своїх зобов'язання щодо погашення заборгованості перед позивачем за договором №234 від 05.11.2008 року.
Не погодившись з зазначеним рішенням господарського суду Комунальне підприємство "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити повністю в задоволенні позову.
При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що господарським судом взагалі не надано жодної правової оцінки жодним доводам та доказам відповідача.
Так, скаржник вказує, що нездійснення орендних платежів зумовлено обставинами, які не залежали від відповідача, оскільки починаючи з червня 2014 року на адресу відповідача перестали надходити від позивача рахунки на оплату та акти прийому-передачі наданих послуг, в той час як відповідно до листа Міністерства фінансів України № 31 -11410-09-10/15182 від 30 травня 2016 року обов'язковою умовою для здійснення орендних платежів є акт надання послуг, який є підставою для розрахунку.
Судом не враховано, що відповідно до п. 5.1. Договору № 234 розмір орендної плати був встановлений виключно на перший місяць даного договору.
З посиланням на ч. 4 ст. 612 ЦК України скаржник вважає, що по даній справі не мало місце прострочення боржника, а мало місце прострочення саме кредитора, тобто позивача. Тому на підставі ч. 4 ст. 613 боржник не повинен сплачувати нараховані в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України проценти та інфляційні втрати за час прострочення кредитора.
Зазначає, що оскільки Позивач протягом тривалого часу до моменту звернення до суду з позовом не заявляв до відповідача будь-яких матеріальних претензій та відповідної вимоги, то відповідно до постанови Верховного Суду України від 13.05.2015 року по справі №923/1097/13 у позивача відсутні підстави для стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат.
Відповідач не погоджується з розміром заборгованості, посилаючись на неодноразові аварійні ситуації на об'єкті оренди, які вимагали вжиття невідкладних заходів. КП «Нікопольводоканал» неодноразово зверталось до позивача з проханням зарахувати витрати, які понесені відповідачем при проведенні ремонтних робіт на об'єкті оренди та устаткуванні, але жодного разу не отримало відповіді. Оскільки відповідачем протягом 2012 - 2016 років проведено ремонтних робіт на загальну суму 266 360,25грн., то на зазначену суму необхідно зменшити розмір основного зобов'язання.
Представник скаржника підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТУЛС" у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення залити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення як таке, що було винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.04.2017 року прийнято апеляційну скаргу до розгляду.
В судовому засіданні 23.05.2017 року Дніпропетровським апеляційним господарським судом була оголошена вступна та резолютивна частина постанови у даній справі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до положень ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд встановив наступні обставини.
05.11.2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Тулс" (орендодавець) та комунальним підприємством "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" (орендар) було укладено договір №234 оренди (а.с.13-15).
Відповідно до пункту 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування каналізаційну насосну станцію з колекторами за адресою вул.Електрометалургів, 244 (далі по тексту - об'єкт, який орендується).
Відповідно до пункту 1.3 договору загальна площа об'єкта, який орендується 310,30кв.м.
Згідно пункту 1.4 договору вартість об'єкту, який орендується 127181,23 грн.
Пунктом 2.1 договору визначено, що метою даного договору є здійснення процесу приймання та перекачки фекальних стоків.
Пунктом 3.5 договору визначено, що об'єкт, який орендується, вважається переданим в оренду з моменту підписання акту приймання-передачі.
Пунктом 5.1 договору визначено, що розмір орендної плати, в перший місяць дії даного договору, за цей об'єкт, який орендується, встановлюється у розмірі 20 000,00грн. з урахуванням НДС.
Пунктом 5.2 договору визначено, що договірна орендна плата вноситься орендатором щомісячно, не пізніше 20 числа місяця, слідуючого за звітним.
Пунктом 8.6 договору визначено, що об'єкт, який орендується вважається переданим орендодавцю з моменту підписання акту приймання-передачі.
Згідно з акту приймання-передачі від 05.11.2008 року позивач передав, а відповідач отримав фекальну насосну станцію по вулиці Електрометалургів, 244 інвентарний №2000015 (а.с.16-18).
З матеріалів справи вбачається, що 18.08.2016 року позивачем на адресу відповідача було направлено лист від 08.08.2016 за вих.№234-1-16 з вимогою погашення заборгованості за договором (а.с.19).
Доказом направлення вказаного листа на адресу відповідача є лист з описом вкладень та фіскальний чек №4323 від 18.08.2016 року (а.с.20-21).
Відповідачем претензії залишено без відповіді та задоволення.
Мотиви, з яких виходила апеляційна інстанція при винесенні постанови.
Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України), за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Об'єктом оренди можуть бути, зокрема, інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Таким чином, відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі Договору оренди, є господарськими зобов'язаннями, а згідно з приписами статей 193 ГК України, 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Згідно ч.1 ст. 286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Факт отримання відповідачем об'єкту в оренду підтверджується матеріалами справи, а саме актом приймання-передачі від 05.11.2008 року.
Зобов'язання відповідача, щодо оплати за орендований об'єкт передбачено умовами договору та нормами законодавства.
Розмір орендної плати визначено у пункті 5.1 договору у розмірі 20 000,00грн.
З огляду на положення пункту 5.2 договору, строк оплати оренду об'єкту в період з червня 2014 року по листопад 2016 року є таким, що настав.
Відповідно до матеріалів справи за період з червня 2014 року по листопад 2016 року відповідачем сплачено лише 6 000,00 грн. за наступними платіжними дорученнями: № 123 від 14.01.2015 року на суму 2 000 грн.; № 140 від 15.01.2015 року на суму 1 000 грн.; № 199 від 19.01.2015 року на суму 1 000 грн.; № 242 від 21.01.2015 року на суму 2 000 грн. (а.с. 161-164).
Стаття 534 ЦК визначає черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням. А саме, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:
- у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;
- у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;
- у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Можливість застосування ст.534 ЦК України ставиться в залежність від змісту реквізиту «Призначення платежу» платіжного доручення, яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов'язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів з чітким призначення платежу щодо погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена ст.534 ЦПК України застосовуватися не може.
І тільки у випадку, якщо стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отриманий без реквізиту «Призначення платежу» чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості, розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до ст. 534 ЦК України.
Правовою підставою для даного висновку є Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (п.3.8), затверджена постановою Національного банку Україні від 21.01.2004р. № 22, та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (п.1.2), затверджене наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.95 p., згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу.
Оскільки у вищезазначених платіжних дорученнях реквізит «Призначення платежу» не містив повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснювалося перерахування коштів отримувачу, відповідачем призначення платежу чітко визначено не було, вказувалось як загальна підстава - «борг за послуги оренди зг. рах б/н без ПДВ» без зазначення дати, номеру та серії конкретного рахунку або конкретного періоду заборгованості, то колегія суддів вважає, що в даному випадку розподіл коштів може здійснюватись саме кредитором відповідно до ст. 534 ЦК України.
З огляду на наявність у відповідача заборгованості з орендної плати, підтвердженої актом звіряння взаємних розрахунків від 01.02.2014 року, позивач платежі, здійснені за вищезазначеними платіжними дорученнями у січні та лютому 2015 року, на підставі ст.. 534 ЦК України відніс на погашення заборгованості в частині стягнення основного боргу, яка виникла хронологічно раніше, тобто за період, що виник до 01.02.2014 року.
Відповідачем не спростовано доводи позивача про віднесення спірних платежів за період, що виник до 01.02.2014 року, та не доведено, що даними платежами погашалась саме поточна заборгованість.
Згідно положень ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, а згідно з приписами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що невиконаними є ті зобов'язання відповідача, які виникли хронологічно пізніше, в тому числі і за спірний період з червня 2014 року по листопад 2016 року відповідач.
Інших доказів оплати оренди в сумі 600 000,00грн. за період з червня 2014 року по листопад 2016 року відповідач не надав. Доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.
Доказів повернення об'єкту оренди позивачу відповідачем не надано.
Докази припинення дії укладеного між сторонами договору оренди відсутні.
На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 600 000,00грн. є обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже такими, що підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги про те, що по даній справі мало місце прострочення кредитора через те, що з червня 2014 року на адресу відповідача перестали надходити від позивача рахунки на оплату та акти прийому-передачі наданих послуг, в той час як відповідно до листа Міністерства фінансів України № 31-11410-09-10/15182 від 30 травня 2016 року обов'язковою умовою для здійснення орендних платежів є акт надання послуг, який є підставою для розрахунку, колегія суддів не приймає з огляду на наступне.
По перше, жодним пунктом укладеного між сторонами договору не визначено обов'язок позивача відправляти на адресу відповідача рахунки на оплату та щомісячні акти прийому-передачі наданих послуг.
По-друге, відповідно до положень Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України договір найму (оренди) (Глави 58, 59 ЦК України), (Глава 30 параграф 5 ГК УКраїни) не вважається договором про надання послуг (Глави 63-66 ЦК України),
Крім того, Пенсійний фонд України також неодноразово зазначав, що дохід, отриманий від надання майна в оренду, не пов'язано з виконанням робіт (послуг) (п. 6 роз'яснення в листі № 16534/03-20).
Отже, згідно з нормами цивільного та господарського законодавства оренда в принципі не є послугами, а тим більше роботами.
Оскільки договір найму (оренди) не є договором про надання послуг, то первинними документами, які підтверджують здійснення господарської операції за договором найму є саме акти передачі (повернення) об'єкту оренди, а не акти здавання - приймання наданих послуг.
Колегія суддів зазначає, що передання наймачеві об'єкту оренди оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору і з цього моменту починається обчислення строку договору найму та обов'язок сплати орендних платежів, якщо інше не встановлено договором.
Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. Саме з цього моменту договір найму припиняється, та, відповідно припиняється обов'язок орендаря сплачувати орендну плату.
Матеріали справи містять акт приймання-передачі від 05.11.2008 року, однак не містять доказів повернення об'єкту оренди позивачу.
Крім того, проаналізувавши посилання відповідача на Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", лист Міністерства фінансів України №31-11410-09-10/15182 від 30.05.2016 року, лист Державної фіскальної служби №919/6/99-99-19-03-02-15 та постанови Верховного Суду України колегія суддів констатує відсутність прямої вказівки на складання акту про надання послуг під час дії договору оренди.
Оскільки лист Міністерства фінансів України №31-11410-09-10/15182 від 30.05.2016 року не пройшов державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України, то має лише рекомендаційний, а не обов'язків характер.
Враховуючи, що договір оренди є оплатним договором, за користування об'єктом оренди відповідач зобов'язаний вносити орендну плату, а жодним пунктом укладеного між сторонами договору не визначено обов'язок позивача відправляти на адресу відповідача рахунки на оплату та щомісячні акти прийому-передачі наданих послуг, тим більше обов'язок відповідача щодо сплати орендних платежів жодною умовою договору не прив'язано в залежність від отримання рахунків на оплату та щомісячних актів прийому-передачі наданих послуг, то доводи апеляційної скарги про прострочення кредитора є безпідставними, у зв'язку з чим вимоги позивача є правомірними.
Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги, що через те, що у п. 5.1. Договору № 234 розмір орендної плати встановлений на перший місяць даного договору, то відсутні підстави для стягнення заборгованості, з огляду на наступне.
Договір оренди, на відміну від інших договорів, завжди є платним.
Згідно ч. 5 ст. 762 ЦКУ плата за користування майном за договором найму вноситься щомісяця.
Пункт 5.2. Договору передбачає, що орендна плата вноситься Орендатором не пізніше 20 числа місяця, що слідує за обліковим. Оскільки відповідно до акту прийому - передачі майно передано відповідачу 05.1 1.2008 року, то з цього дня почався облік щомісячного нарахування орендної плати.
Сторони договору дійсно дійшли згоди встановити на перший місяць дії договору його вартість становить 20 000 гривень, з можливістю її перегляду, чого сторонами зроблено не було.
Матеріали справи не містять доказів встановлення сторонами іншої, ніж зазначена у п. 5.1 Договору орендної плати.
Таким чином, слід вважати що діючою в договорі залишилася вартість орендних платежів, визначена п. 5.1 договору, що не спростовано Відповідачем, а виписки по рахунках на 97 аркушах, додані до матеріалів справи, свідчать про відповідні систематичні конклюдентні дії Відповідача щодо прийняття та часткового виконання вимог договору оренди по сплаті відповідних періодичних орендних платежів.
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частина 2 ст. 625 ЦК України зобов'язує боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач нарахував відповідачу до сплати три відсотки річних за загальний період прострочення з червня 2014 року по листопад 2016 року на загальну суму 23 250,00грн. та інфляційні втрати у розмірі180 701,15грн. за загальний період прострочення з червня 2014 року по листопад 2016 року.
Враховуючи розрахунок позивача (межі зазначеного ним періоду), дні фактичної сплати відповідачем суми боргу, положення частини п'ятої ст. 254 Цивільного кодексу України, колегія суддів відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність нарахування 3% річних та інфляційних втрат прийшла до висновку, що місцевим господарським судом правомірно задоволені позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 20 779,12грн. та інфляційних втрат у розмірі 148 895,45грн. за загальний період прострочення з червня 2014 року по листопад 2016 року, нарахованих у відповідності із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України,. оскільки прострочення сплати орендної плати з боку відповідача мало місце.
Колегія судді констатує, що скаржник свого контррозрахунку не надав, а позивач розрахунок господарського суду не оскаржує
Заперечення відповідача в частині відсутності правових підстав для нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат підставно визнано господарським судом необґрунтованими, оскільки за змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012р. у справі N6-49цс12, від 24.10.2011 у справі N6-38цс11).
Колегія суддів констатує, що зобов'язання відповідача в частині внесення орендної плати є грошовим, отже наявні правові підстави для нарахування та стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат.
Доводи апеляційної скарги про те, що на підставі ч. 4 ст. 613 відповідач не повинен сплачувати нараховані в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України проценти та інфляційні втрати за час прострочення кредитора, є необґрунтованими, оскільки, як вже зазначалося вище, позивачем не доведено, та матеріали справи не містять доказів прострочення кредитора.
Посилання апеляційної скарги на те, що оскільки Позивач протягом тривалого часу до моменту звернення до суду з позовом не заявляв до відповідача будь-яких матеріальних претензій та відповідної вимоги, то відповідно до постанови Верховного Суду України від 13.05.2015 року по справі №923/1097/13 у позивача відсутні підстави для стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, колегією суддів не приймаються, оскільки позивач звернувся до суду із позовної заявою протягом строку позовної давності, а наведений скаржником в апеляційній скарзі приклад судової практики Верховного суду України не може вважатися належними доказами у даній справі у розумінні положень ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вищезазначена справа №923/1097/13, по якій винесено постанову Верховного Суду України від 13.05.2015 року мала інший предмет та підстави позову.
Посилання апеляційної скарги на неодноразові аварійні ситуації на об'єкті оренди, у зв'язку з чим відповідачем протягом 2012 - 2016 років проведено ремонтних робіт на загальну суму 266 360,25грн., через що на зазначену суму необхідно зменшити розмір основного зобов'язання, колегією суддів не приймаються з огляду на наступне.
Відповідно до п. 2.3. розділу 6 Договору Орендодавець зобов'язаний фінансувати виконання капітальних ремонтів об'єкту та устаткування відповідно до кошторисної документації. Якщо роботи виконані Орендарем, то Орендодавець відшкодовує витрачені Орендарем кошти відповідно до акту виконаних робіт. Кошторисну документацію Орендар попередньо узгоджує з Орендодавцем. У аварійних випадках роботи виконуються негайно з наступним сповіщенням Орендодавця.
В той же час, відповідачем не надано доказів, що ним проводився саме капітальний ремонт об'єкту та устаткування відповідно до кошторисної документації.
Наявний в матеріалах справи супровідний лист від 23.02.2012 року за № 6-0127/798, який надійшов на адресу позивача 07.03.2012 року не може бути належним та допустимим доказом витрат відповідача на капітальний ремонт об'єкту та устаткування, оскільки не містить навіть вартості виконаних робіт. До даного листа не долучено кошторисну документацію, акти виконаних робіт, рахунки, тощо (а.с. 44-45).
Більш того, понесені відповідачем витрати, про які йдеться у вищезазначеному листі, мали місце у 2012 році, в той час як заборгованість з орендної плати по цій справі стягується за період з червня 2014 року по листопад 2016 року, у зв'язку з чим витрати відповідача не стосуються спірного періоду стягнення орендної плати.
Розмір інших витрат відповідача на проведення ремонтних робіт протягом 2014 - 2016 років також не підтверджено належними та допустимими доказами. Інформаційна довідка відповідача є одностороннім документом та не являється належним доказом наявності аварійних ситуацій та фактичних витрат на проведення ремонту (а.с. 45).
До вищезазначеної довідки не додані акти виконаних робіт, рахунки, кошторисну документацію. Крім того, відповідачем не надано доказів попереднього узгодження кошторисної документації з Орендодавцем, сповіщення Орендодавця про аварійні випадки.
За обставин невиконання відповідачем грошових зобов'язань місцевий господарський суд, встановивши в його діях склад цивільно-правової відповідальності, застосувавши до спірних відносин правила статей 525 і 526 Цивільного кодексу України, обґрунтовано задовольнив позов в частині стягнення суми орендної плати, відсотків річних та інфляційних втрат.
З огляду на обґрунтованість рішення господарського суду, відповідність висновків, викладених в рішенні, обставинам справи та чинному законодавству, вимоги скаржника про скасування рішення є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника скарги.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд
Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства", м. Нікополь, Дніпропетровська область - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2017 року у справі № 904/12527/16 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови складений 26.05.2017 року.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя М.О. Дармін
Суддя І.Л. Кузнецова