04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"25" травня 2017 р. Справа№ 925/797/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Дідиченко М.А.
Руденко М.А.
за участю представників:
від позивача - представник не прибув;
від відповідача - Терещук О.О., представник за довіреністю №б/н від 03.05.2017р.,
розглянувши апеляційну скаргу Компанії Garensia Enterprises Limited на рішення Господарського суду Черкаської області від 25.06.2015 у справі №925/797/15 (суддя Скиба Г. М.) за позовом публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" до Компанії Garensia Enterprises Limited про стягнення безпідставно отриманих дивідендів.
Публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго" звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Компанії Garensia Enterprises Limited про стягнення безпідставно отриманих дивідендів у розмірі 4 055 614,54 грн.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 25.06.2015 у справі №925/797/15 позов задоволено повністю; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно отримані дивіденди у розмірі 4 055 614,54 грн.
Суд першої інстанції при ухваленні рішення по даній справі виходив з того, що оскільки Рішення Загальних зборів акціонерів ВАТ "Черкасиобленерго", на підставі якого відповідачу було виплачено дивіденди, визнано в судовому порядку недійсним з моменту його прийняття, то підстава, на якій були набуті відповідачем дивіденди в сумі 4055614,54 грн., відпала, а отже вказані кошти підлягають поверненню ПАТ "Черкасиобленерго".
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Черкаської області від 25.06.2015 у справі №925/797/15 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що строк виконання ним зобов'язання з повернення коштів не настав з огляду на непред'явлення позивачем відповідачу відповідної вимоги.
Також, скаржник вказує на його неповідомлення судом першої інстанції про дату та час розгляду вказаної справи.
Представник апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні 25.05.2017 надав пояснення, якими підтримав апеляційну скаргу.
Позивач правом на участь представника у даному судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином; про що свідчить підпис його представника у повідомленні про оголошення перерви, яка оголошувалася в судовому засіданні 22.05.2017.
При цьому, від позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.
Враховуючи наведене вище, а також те, що представник позивача був присутній у минулому судовому засіданні та надав пояснення по суті вимог за апеляційною скаргою, отже його позиція є зрозумілою, апеляційна скарга розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.
Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Компанія Garensia Enterprises Limited є акціонером публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" з часткою 26,6345%, що підтверджується виписками про стан рахунку в цінних паперах станом на 06.07.2011 року, на 22.09.2014 року і на 02.04.2015 року.
Рішенням Загальних зборів акціонерів ВАТ "Черкасиобленерго" 15 серпня 2011 року, питанням десятим порядку денного, було прийняте рішення про розподілення 30% чистого прибутку отриманого за підсумками роботи у 2010 році на виплату дивідендів.
На підставі прийнятого Загальними зборами акціонерів ВАТ "Черкасиобленерго" Рішення, акціонеру Товариства Компанії Garensia Enterprises Limited були виплачені дивіденди в сумі 4055614,54 грн., що підтверджується:
- платіжним дорученням №21 від 20.09.2011р. на суму 2027807,27 грн.
- платіжним дорученням №7097 від 28.10.2011р. на суму 2027807,27 грн.
Рішенням господарського суду Черкаської області від 30 липня 2013 року у справі № 925/1110/13 визнано недійсним з моменту прийняття рішення чергових Загальних зборів акціонерів Відкритого акціонерного товариства "Черкасиобленерго" від 15 серпня 2011 року, протокол № 16, з питання десятого порядку денного в частині розподілення чистого прибутку товариства за результатами роботи у 2010 році в розмірі 30% на виплату дивідендів.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26 листопада 2015 року у справі № 925/1110/13 рішення господарського суду Черкаської області від 30 липня 2013 року залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 09 лютого 2016 року касаційну скаргу було задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 листопада 2015 року у справі № 925/1110/13 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21 листопада 2016 року рішення господарського суду Черкаської області від 30 липня 2013 року залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 07 лютого 2017 постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 листопада 2016 року у справі № 925/1110/13 залишено без змін.
Отже, рішення господарського суду Черкаської області від 30 липня 2013 року у справі № 925/1110/13, яким було визнано недійсним з моменту прийняття рішення чергових Загальних зборів акціонерів Відкритого акціонерного товариства "Черкасиобленерго" від 15 серпня 2011 року, протокол №16, з питання десятого порядку денного в частині розподілення чистого прибутку товариства за результатами роботи у 2010 році в розмірі 30% на виплату дивідендів, набрало законної сили.
Так, Господарським судом було встановлено, що Рішення загальних зборів, в частині розподілення чистого прибутку товариства у 2010 році в розмірі 30% на виплату дивідендів, було прийняте з порушенням Закону України "Про банкрутство", п. 12 ч. 2 ст. 33 Закону України "Про акціонерні товариства".
Окрім наведеного, судом у справі №925/1110/13 було враховано те, що господарський суд Черкаської області у своїй ухвалі від 12.05.2009 року у справі №14-01/1494 про банкрутство ВАТ "Черкасиобленерго", дії загальних зборів акціонерів відповідача по спрямуванню частини прибутку товариства на виплату дивідендів оцінив як систематичне ігнорування органами управління боржника в особі загальних зборів акціонерів положень п. 11 ст. 13 Закону України "Про банкрутство".
Зазначені порушення стали підставою для визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів ВАТ "Черкасиобленерго" від 15 серпня 2011 року, протокол №16, з питання десятого порядку денного в частині розподілення чистого прибутку товариства за результатами роботи у 2010 році в розмірі 30% на виплату дивідендів.
Як вже було вказано, на підставі вказаного Рішення Загальних зборів акціонерів ВАТ "Черкасиобленерго", акціонеру Товариства Компанії Garensia Enterprises Limited були виплачені дивіденди в сумі 4055614,54 грн.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого);
3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Так, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) зобов'язана його повернути.
При цьому, особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Враховуючи те, що Рішення Загальних зборів акціонерів ВАТ "Черкасиобленерго", на підставі якого відповідачу було виплачено дивіденди, визнано в судовому порядку недійсним з моменту його прийняття, то підстава, на якій були набуті відповідачем дивіденди в сумі 4055614,54 грн., відпала, а отже вказані кошти підлягають поверненню ПАТ "Черкасиобленерго".
Стосовно доводів апелянта про те, що строк виконання ним зобов'язання з повернення коштів не настав з огляду на непред'явлення позивачем відповідачу відповідної вимоги, слід зазначити наступне.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
При цьому, особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Отже, для повернення коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України необхідним є встановлення обставин безпідставності набуття або збереження майна, чи обставин коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
У даному випадку, позивач набув права вимагати повернення від відповідача коштів саме з моменту коли підстава, на якій вони були перераховані, відпала.
При цьому, направлення вимоги є необов'язковим та відповідно не пов'язується із настанням строку виконання відповідачем зобов'язання з повернення коштів.
Крім цього, згідно позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 28.11.2011 р. у справі № 3-127гс11 обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до боржника з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
З огляду на викладене, вказані доводи апелянта підлягають відхиленню за необґрунтованістю.
Також, колегією суддів відхиляються доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що полягали у розгляді справи за відсутності представника відповідача не повідомленого належним чином.
Так, апелянт вважає, що оскільки відповідач є юридичною особою - нерезидентом, то його слід було повідомляти про дату та час розгляду справи судом в порядку передбаченому Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, а саме за адресою його офіційного місцезнаходження: Nafpiou, 15, 2nd floor P.C. 3025, Limassol, Cyprus.
При цьому, апелянт вказує на те, що надсилання судом першої інстанції кореспонденції на адресу ОСОБА_3 було неправомірним через те, що вказана особа не мала повноважень на представництво Компанії Garensia Enterprises Limited.
Стосовно викладеного слід зазначити наступне.
Ухвала суду від 08.05.2015р. про порушення провадження у справі, направлена судом першої інстанції за адресою місцезнаходження відповідача в Україні, вказану позивачем в позовній заяві - та вручена представнику відповідача 12.05.2015р., що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення.
До місцевого господарського суду електронною поштою 21.05.2015р. надійшла заява від 21.05.2015р. від ОСОБА_3, в якій повідомляється, що відповідач у справі - Компанія Garensia Enterprises Limited, зареєстрована за адресою зазначеною у позовній заяві, а саме: Nafpiou, 15, 2nd floor P.C. 3025, Limassol, Cyprus. Будь-якого представництва або філії вказаного нерезидента, за іншою адресою також зазначеною у позовній заяві, а саме: м. Київ. вул. Суворова, буд. 4/6, 10 поверх не зареєстровано.
Після отримання зазначеної заяви, суд 22.05.2015р. направив копію ухвали про порушення провадження у справі за адресою: Nafpiou, 15, 2nd floor P.C. 3025, Limassol, Cyprus рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Вказана ухвала була отримана відповідачем, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (т.1, а.с.72).
Отже, щонайменш з моменту отримання вказаної ухвали відповідач був обізнаний про розгляд даної справи судом.
На адресу господарського суду Черкаської області 25.05.2015р. ОСОБА_3 направлено заяву про помилкове направлення кореспонденції, копію позовної заяви з додатками та копію ухвали про порушення провадження у справі з проханням у подальшому надсилати судову та іншу кореспонденцію, адресовану Компанії Garensia Enterprises Limited, за адресою реєстрації Компанії, а саме: Nafpiou, 15, 2nd floor P.C. 3025, Limassol, Cyprus.
Ухвалу суду від 28.05.2015р. про відкладення розгляду справи, направлено рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою: Nafpiou, 15, 2nd floor P.C. 3025, Limassol, Cyprus та вручено уповноваженому представнику відповідача, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення (т.1, а.с.96).
Частиною 1 ст. 125 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Тобто, вказаною нормою процесуального Закону встановлено право, а не обов'язок господарського суду, у разі необхідності, з урахуванням конкретних обставин справи, звернутись до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави з відповідним судовим дорученням.
При цьому, порядок передачі судових та позасудових документів регулюється вищезгаданою Конвенцією щодо всіх випадків, коли існує потреба в передачі таких документів за кордоном.
Так, згідно ст. 3 Конвенції орган влади чи судовий працівник, компетентний відповідно до права запитуючої Держави, направляють Центральному Органу запитуваної Держави прохання згідно з формуляром, що додається до Конвенції, без потреби легалізації або виконання інших аналогічних формальностей. До прохання додається документ, що підлягає врученню, або його копія. Прохання і документ подаються в двох примірниках.
Водночас, статтею 5 Конвенції передбачено, зокрема, що Центральний Орган запитуваної Держави власноручно вручає документ або забезпечує його вручення відповідним органом: у спосіб, визначений його внутрішнім правом для вручення документів, складених в цій державі, особам, що перебувають на її території, або в особливий спосіб, обумовлений запитуючим органом, якщо такий спосіб не є сумісним із законами запитуваної Держави.
Разом з тим, статтею 10 Конвенції передбачено, якщо запитувана Держава не заперечує, то ця Конвенція не обмежує: можливості надсилати судові документи безпосередньо поштою особам, які перебувають за кордоном, можливості для судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуючої Держави здійснювати вручення судових документів безпосередньо через судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуваної Держави, можливості для будь-якої заінтересованої в судовому процесі особи здійснювати вручення судових документів безпосередньо через судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуваної Держави.
Згідно інформації, розміщеної на офіційному сайті Конвенції у мережі Інтернет нотою, датованою 05.01.1984 року, уряд Кіпру заявив, що не заперечує проти способів передачі документів, передбачених статтею 10 Конвенції.
Так, суд повинен призначати такий спосіб повідомлення сторін, який буде найбільш розумним з точки зору часу для повідомлення сторін про час, дату та місце судового розгляду, та, відповідно, надсилати судові документи нерезидентам, які перебувають за кордоном, безпосередньо поштою.
Аналогічної позиції дотримується і Вищий господарський суд України у постановах від 01.06.2016 у справі №912/243/16 та від 23.05.2017 у справі №908/2905/16.
У зв'язку з наведеним суд апеляційної інстанції вважає помилковим посилання скаржника на необхідність надсилання відповідних судових документів через Центральний орган запитуваної Держави.
При цьому, колегія суддів відзначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (п. 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи викладене, направлення судом першої інстанції судової кореспонденції безпосередньою відповідачу, який знаходиться за кордоном, є обґрунтованим та свідчить про вжиття судом заходів до належного повідомлення Компанії Garensia Enterprises Limited про дату та час розгляду справи.
Отже, судом першої інстанції при розгляді даної справи не було допущено порушення норм процесуального права у зв'язку з чим підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Компанії Garensia Enterprises Limited залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 25.06.2015 у справі №925/797/15 - без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.
3. Матеріали справи №925/797/15 повернути до Господарського суду Черкаської області.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Дідиченко
М.А. Руденко