04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"24" травня 2017 р. Справа№ 927/171/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Жук Г.А.
Дикунської С.Я.
при секретарі судового засідання Найченко А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.03.2017
у справі №927/171/17 (суддя Кушнір І.В.)
за позовом Чернігівського міського центру зайнятості
до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Державна фіскальна служба України
про стягнення 23 752,23 грн
від позивача: представник Черевко А.П. (довіреність №01/1891 від 11.05.2017);
від відповідача: представник Ананко Ю.М. (довіреність №1633/9/25-01-10-15 від 24.04.2017);
від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: представник Ананко Ю.М. (довіреність №99-99-11-17/25/24 від 07.06.2016);
Чернігівський міський центр зайнятості звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом про стягнення з Головного управління Державної фіскальної служби України у Чернігівській області (надалі - ГУ ДФС України у Чернігівській області) 23 752,23 грн суми виплаченого матеріального забезпечення, а саме, допомоги по безробіттю особі, поновленій на роботі за рішенням суду.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 22.03.2017 у справі №927/171/17 позов задоволено повністю, стягнуто з Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на користь Чернігівського міського центру зайнятості грошові кошти в сумі 23 752,23 грн.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням господарського суду першої інстанції, ГУ ДФС України у Чернігівській області звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення повністю та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення судом першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 24.05.2017.
Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області - без змін.
У судовому засіданні 24.05.2017 представник скаржника та третьої особи підтримав вимоги апеляційної скарги, просив рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Представник позивача заперечив проти вимог апеляційної скарги з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а судове рішення залишити без змін.
У судовому засіданні 24.05.2017 колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено місцевим господарським судом, відповідно до наказу ДФС України від 02.02.2015 №0021-о/д «Про призначення працівників» відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української PCP від 29.07.1991 №114 та пункту 7 Положення про ДФС України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 №236, капітана податкової міліції ОСОБА_4 було призначено на посаду заступника начальника міжрегіонального відділу оперативного документування оперативного управління ГУ ДФС у Чернігівській області, встановивши посадовий оклад згідно зі штатним розписом, із збереженням раніше встановлених надбавок і доплат.
Згідно з наказом ДФС України №009-о/д від 01.04.2016 «По особовому складу» відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української PCP від 29.07.1991 №114 та пункту 7 Положення про ДФС України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 №236, звільнено з посади та податкової міліції ДФС за пунктом 64 підпунктом «г» Положення (через скорочення штатів) майора податкової міліції ОСОБА_4, заступника начальника міжрегіонального відділу оперативного документування оперативного управління ГУ ДФС у Чернігівській області, з 08.04.2016.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.05.2016 у справі №825/857/16 визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 01.04.2016 №009-о/д «По особовому складу», поновлено ОСОБА_4 на посаді заступника начальника міжрегіонального відділу оперативного документування оперативного управління ГУ ДФС у Чернігівській області з 09.04.2016, стягнуто з ГУ ДФС у Чернігівській області на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09.04.2016 по 30.05.2016 у сумі 6 821,43 грн.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2016 постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.05.2016 у справі №825/857/16 залишено без змін.
Наказом Державної фіскальної служби України №0035-о/д від 14.11.2016 «По особовому складу» скасовано наказ Державної фіскальної служби України №009-о/д від 01.04.2016 «По особовому складу» в частині звільнення майора податкової міліції ОСОБА_4 з посади заступника начальника міжрегіонального відділу оперативного документування оперативного управління ГУ ДФС у Чернігівській області, поновлено майора податкової міліції ОСОБА_4 на раніше займаній посаді заступника начальника міжрегіонального відділу оперативного документування оперативного управління ГУ ДФС у Чернігівській області з 09.04.2016.
Також згідно з вказаним наказом ГУ ДФС у Чернігівській області зобов'язано виплатити на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09.04.2016 по 30.05.2016 у сумі 6 821,43 грн.
На виконання Постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.05.2016 у справі №825/857/16 та зазначеного наказу ДФС України кошти у сумі 6 821,43 грн були перераховані ОСОБА_4, що підтверджується платіжним дорученням №1182 від 23.11.2016 (а.с. 52).
Як вбачається з матеріалів справи, громадянин ОСОБА_4 перебував на обліку як безробітний у Чернігівському міському центрі зайнятості з 12.04.2016 по 01.12.2016, отримував соціальні послуги і забезпечення відповідно до ст. 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», що підтверджується витягами із наказів Чернігівського міського центру зайнятості про прийняті рішення по особі ОСОБА_4, а саме:
- наказ від 18.04.2016 №НТ160418 (про надання статусу безробітного з 12.04.2016);
- наказ від 19.04.2016 №НТ160419 (про призначення допомоги по безробіттю з 19.04.2016 по 13.04.2017);
- наказ від 19.04.2016 №НТ160419 (про відкладення допомоги по безробіттю з 19.04.2016 по 09.05.2016);
- наказ від 10.05.2016 №НТ160510 (про початок (поновлення) допомоги по безробіттю з 10.05.2016);
- наказ від 01.12.2016 №НТ161201 (про припинення виплати допомоги по безробіттю з 19.04.2016 );
- наказ від 01.12.2016 №НТ161201 (про припинення реєстрації безробітних з 12.04.2016 ),
а також персональною карткою №250316041200029 (а.с. 11-12).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за час перебування на обліку в Чернігівському міському центрі зайнятості гр. ОСОБА_4 було виплачено 23 752,23 грн матеріального забезпечення (допомога по безробіттю в період з 10.05.2016 по 23.11.2016).
Позивач вказує, що 01.12.2016 під час наступного відвідування Чернігівського міського центру зайнятості гр. ОСОБА_4 надав довідку, видану ГУ ДФС у Чернігівській області про поновлення його на роботі з 09.04.2016 та копію ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2016, якою залишено без змін постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.05.2016 у справі №825/857/16 за адміністративним позовом ОСОБА_4 до ДФС України, ГУ ДФС України у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку (а.с. 14).
Згідно з довідкою ГУ ДФС у Чернігівській області, виданою ОСОБА_4, останній з 12.04.2016 перебував на обліку в Чернігівському міському центрі зайнятості.
ОСОБА_4 у заяві від 03.03.2017 на ім'я заступника директора Чернігівського міського центру зайнятості повідомив, що зі змістом наказу ДФС України від 14.11.2016 №0035-о/д про поновлення на роботі його було протокольно ознайомлено 25.11.2016 та лише цього дня він фактично приступив до роботи. Оскільки зазначений наказ має таємний характер, ГУ ДФС у Чернігівській області 29.12.2016 видало довідку ОСОБА_4, яку він надав до Чернігівського міського центру зайнятості 01.12.2016 (а.с. 72).
Як вбачається з листа Управління оперативного документування Головного оперативного управління Державної фіскальної служби України від 18.11.2016 №21-101/507 «Про виконання виконавчого документу та постанови» ОСОБА_4 було повідомлено про необхідність прибути 25.11.2016 до ДФС України зі своєю трудовою книжкою для внесення в неї відповідного запису у зв'язку з поновленням на займаній посаді (а.с. 73).
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до довідки-розрахунку матеріального забезпечення Чернігівського міського центру зайнятості від 01.12.2016 №06/4534 сума нарахованого (в т.ч. виплаченого) ОСОБА_4 матеріального забезпечення (допомога по безробіттю) за період з 10.05.2016 по 23.11.2016), яке підлягає поверненню, становить 23 752,23 грн (а.с. 21).
На підтвердження здійснення вказаної виплати позивачем також надано додаток №4 до персональної картки №250316041200029 про нарахування допомоги по безробіттю та платежі, з якої вбачається про перерахування у період з 21.06.2016 по 05.12.2016 на особовий рахунок ОСОБА_4 виплат на загальну суму 23 752,23 грн (а.с. 46-49).
01.12.2016 Чернігівським міським центром зайнятості видано наказ №333 «Про повернення ГУ ДФС у Чернігівській області виплаченого ОСОБА_4 матеріального забезпечення на випадок безробіття».
Як вбачається з матеріалів справи, Чернігівським міським центром зайнятості було направлено ГУ ДФС у Чернігівській області претензію від 02.12.2016 №05/4590 на суму 23 752,23 грн, у відповідь на яку відповідач листом від 28.12.2016 №4165/10/25-01-05-14 відмовив у поверненні коштів (а.с. 23-24).
У зв'язку з відмовою відповідача задовольнити вимогу Чернігівського міського центру зайнятості про повернення суми виплаченого забезпечення по безробіттю ОСОБА_4 у зв'язку з поновленням його на роботі за рішенням суду, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач як під час розгляду справи місцевим господарським судом так і в апеляційний скарзі наголошував на тому, що ГУ ДФС у Чернігівській області не наділене повноваженнями щодо встановлення, зміни або припинення трудових відносин з ОСОБА_4, відповідно не є роботодавцем у контексті ст. 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», а тому з нього не може утримуватись матеріальне забезпечення безробітного при поновленні його на роботі за рішенням суду.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що саме на ГУ ДФС у Чернігівській області покладено обов'язок відшкодувати суми виплаченого матеріального забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному ОСОБА_4 у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, а доводи скаржника вважає безпідставними та такими, що спростовуються наявними у справі доказами, з огляду на наступне.
Згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 №1533-III із роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про організації роботодавців, їх об'єднання, права і гарантії їх діяльності» від 22.06.2012 роботодавець - це юридична особа (підприємство, установа, організація) або фізична особа - підприємець, яка в межах трудових відносин використовує працю фізичних осіб.
Крім того, термін «роботодавці» визначено у п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», згідно з яким роботодавці - це підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Отже, ключовою ознакою роботодавця в правовідносинах, що виникають у зв'язку із загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, в тому числі на випадок безробіття, є самостійне ведення таким суб'єктом розрахунків із застрахованими особами та виплата ним грошового забезпечення.
Враховуючи наявність визначення терміну «роботодавець» на законодавчому рівні, місцевий господарський суд обґрунтовано відхилив посилання відповідача на визначення цього терміну в Юридичній енциклопедії, оскільки остання не є нормативним актом, на відміну від вищевказаного закону.
Відповідно до п. 17 Положення про Головне управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області, затвердженого наказом ДФС України від 26.08.2014 №75, ГУ ДФС є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, інші печатки і штампи, власні бланки, рахунки в органах Казначейства.
З матеріалів справи вбачається, що призначення, звільнення та поновлення на роботі ОСОБА_4 здійснювалося безпосередньо Державною фіскальною службою України.
Разом з тим, останній призначався, звільнявся та поновлювався на посаді, яка перебувала в складі Головного Управління ДФС у Чернігівській області.
Крім того, згідно з довідкою ГУ ДФС у Чернігівській області від 19.04.2016 №298/25-01-05 про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, саме відповідач здійснював виплату грошового забезпечення працівникові ОСОБА_4 (а.с. 13).
Варто зауважити, що саме з ГУ ДФС у Чернігівській області постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.05.2016 у справі №825/857/16 стягнуто на користь ОСОБА_4 кошти за час вимушеного прогулу за період з 09.04.2016 по 30.05.2016 у сумі 6 821,43 грн.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ГУ ДФС у Чернігівській області по відношенню до ОСОБА_4 є роботодавцем в розумінні ч. 4 ст. 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», а тому на нього покладено обов'язок по відшкодуванню суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Доводи відповідача про те, що оскільки ОСОБА_4 поновлений на роботі згідно наказу ДФС України від 14.11.2016, а тому не підлягають стягненню з відповідача кошти за період з 14.11.2016 по 23.11.2016, колегія суддів вважає безпідставними, враховуючи наступне.
Згідно вищевказаної заяви ОСОБА_4 від 03.03.2017 на ім'я заступника директора Чернігівського міського центру зайнятості, останній повідомив, що зі змістом наказу ДФС України від 14.11.2016 №0035-о/д про поновлення на роботі його було протокольно ознайомлено лише 25.11.2016 та цього ж дня він фактично приступив до роботи.
Як вбачається з листа Управління оперативного документування Головного оперативного управління Державної фіскальної служби України від 18.11.2016 №21-101/507 «Про виконання виконавчого документу та постанови» ОСОБА_4 було повідомлено про необхідність прибути 25.11.2016 до ДФС України зі своєю трудовою книжкою для внесення в неї відповідного запису у зв'язку з поновленням на займаній посаді.
Згідно листа ГУ ДФС у Чернігівський області від 07.03.2017 №855/10/25-01-04-17 ОСОБА_4 був ознайомлений з наказом ДФС України від 14.11.2016 №0035-o/д «По особовому складу» лише 25.11.2016, і цього ж дня він фактично приступив до роботи.
У свою чергу, відповідно до Довідки-розрахунку матеріального забезпечення від 01.12.2016 №06/4534 за період перебування на обліку в Чернігівському міському центрі зайнятості ОСОБА_4 виплачено 23 752,23 грн допомоги по безробіттю за період з 10.05.2016 по 23.11.2016.
Колегія суддів також вважає безпідставними доводи апелянта щодо необхідності зменшення заявленої позивачем суми стягнення на суму стягнутих з ГУ ДФС України постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.05.2016 у справі №825/857/16 коштів за час вимушеного прогулу у сумі 6 821,43 грн, враховуючи наступне.
Згідно абз. 2 п. 32. постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 №9 при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час. Як правильно зауважив місцевий господарський суд, з наведеного пункту вбачається, що саме оплата за час вимушеного прогулу зменшується, в тому числі, на отриману допомогу по безробіттю, а не навпаки.
Відповідно до ч. 2 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.
Проте, відповідачем не наведено суду жодної норми чинного законодавства, яка б передбачала обов'язок безробітного повідомляти центри зайнятості про стягнення на його користь коштів за час вимушеного прогулу, і про те, що таке стягнення якимось чином впливає на виплату допомоги по безробіттю, зокрема і на її розмір, а саме, що сума чи розмір допомоги по безробіттю, які виплачуються безробітному, мають бути зменшені на суму коштів, стягнутих в якості оплати за час вимушеного прогулу.
Аналогічно ч. 4 ст. 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», на яку посилається позивач, не передбачає жодних підстав чи можливостей зменшити суму виплаченого безробітному та вартості наданих соціальних послуг безробітному, які підлягають відшкодуванню роботодавцем у разі поновлення його на роботі за рішенням суду, в тому числі, і на суму коштів, стягнутих в якості оплати за час вимушеного прогулу.
Щодо тверджень апелянта про те, що відповідно до ч. 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» кошти, які були виплачені Чернігівським міським центром зайнятості за період з 10.05.2016 по 30.05.2016 повинні бути стягнені з ОСОБА_4, а не з ГУ ДФС України у Чернігівській області, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Однак, відповідачем не надано суду доказів умисного невиконання ОСОБА_4 своїх обов'язків та зловживання ними, а отже безпідставними є доводи апелянта щодо необхідності стягнення зазначених коштів як зайво виплачених безпосередньо з безробітного.
До того ж, варто зауважити, що правова природа сплачених ОСОБА_4 спірних коштів згідно ч.1 ст. 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» є відмінною від коштів, стягнутих за судовим рішенням.
Враховуючи зазначене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд, належним чином дослідивши обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у справі доказам, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 23 752,23 грн суми виплаченого забезпечення безробітному у зв'язку з поновленням його на роботі за рішенням суду.
За приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Господарський суд у відповідності до статті 43 Господарського процесуального кодексу України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.03.2017 у справі №927/171/17 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ГУ ДФС України у Чернігівській області має бути залишена без задоволення.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.
Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 96, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.03.2017 у справі №927/171/17 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.03.2017 у справі №927/171/17 залишити без змін.
3. Матеріали справи №927/171/17 повернути до Господарського суду Чернігівської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді Г.А. Жук
С.Я. Дикунська