ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
25.05.2017Справа №910/17483/16
За позовом Колективного сільськогосподарського підприємства "Тепличний комбінат"
до 1) Фонду державного майна України
2) Державної казначейської служби
третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача
Державне підприємство "Тепличний комбінат"
про стягнення 25254255,48 грн.
За зустрічним позовом Фонду державного майна України
до Колективного сільськогосподарського підприємства "Тепличний комбінат"
про стягнення збитків у розмірі 27146000,00
Головуючий Суддя Усатенко І.В.
Судді Пукшин Л.Г.
Чебикіна С.О.
Представники сторін:
від позивача (відповідача за зустрічним позовом) Литвиненко Є.В. (за дов.)
від відповідача-1 (позивача за зустрічним позовом) Качуровський В.В. (за дов.)
від відповідача-2 Карпенко Н.В. (за дов.)
від третьої особи не з'явились
На підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 25.05.2017 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У провадженні Господарського суду м. Києва знаходиться справа № 910/17483/16 за Колективного сільськогосподарського підприємства "Тепличний комбінат" до Фонду державного майна України, третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача державне підприємство "Тепличний комбінат" про стягнення коштів в сумі 2525455,48 грн., з яких: 12199073,94 грн. основна сума, 10869374,88 грн. інфляційні втрати, 1092903,33 грн. 3% річних, 1092903,33 грн. проценти за користування чужими грошовими коштами.
Ухвалою суду від 28.09.2016 порушено провадження у справі № 910/17483/16 відстрочено позивачу сплату судового збору до ухвалення судового рішення у даній справі, розгляд останньої призначено на 07.11.2016.
Через загальний відділ діловодства суду 28.10.2016 від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.
31.10.2016 через загальний відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, посилаючись на те, що суми 3% річних, втрат від інфляції нараховані безпідставно, оскільки, не нараховуються на кошти, які підлягають поверненню за припиненим зобов'язанням, в тому числі в разі визнання правочину недійсним. Крім того, відповідач не є розпорядником бюджетних коштів, а тому не може повернути перераховану за недійсним правочином суму. Відповідач просив залучити у якості іншого відповідача - Державну казначейську службу України.
В судовому засіданні 07.11.2016, згідно протоколу судового засідання суд перейшов до розгляду справи по суті.
В судовому засіданні 07.11.2016 представник третьої особи надав письмові пояснення, в яких зазначив, що все майно згідно актів приймання-передачі позивачем було передано на баланс ДП "Тепличний комбінат" на виконання наказу Фонду державного майна від 04.09.2015 № 1304.
07.11.2016 в судовому засіданні оголошено перерву до 21.11.2016.
Через загальний відділ діловодства суду 16.11.2016 від відповідача надійшли клопотання про здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, про здійснення розгляду справи колегіально у складі трьох суддів та про витребування доказів.
21.11.2016 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про застосування наслідків спливу строку позовної давності, обґрунтована тим, що на стягнення неустойки у розмірі 13055181,54 грн. визначено строк позовної давності у 1 рік, який позивачем пропущено. Крім того, відповідачем подано письмові пояснення, в яких він посилається на те, що приватизація цілісного майнового комплексу здійснювалась за кошти трудового колективу, а тому у позивача відсутні підстави для позовних вимог про повернення коштів, сплачених за недійсним правочином.
Судом відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про призначення розгляду справи колегіально у складі трьох суддів, як в необгрунтованому.
Ухвалою суду від 21.11.2016 продовжено строк вирішення спору, в судовому засіданні оголошено перерву до 05.12.2016.
01.12.2016 відповідачем подано зустрічну позовну заяву, яку ухвалою суду від 05.12.2016 повернуто в порядку п. 1 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні 05.12.2016 представник третьої особи надав пояснення, в яких зазначив про передачу йому всього отриманого за недійсним правочином майна та відсутність збитків.
Ухвалою суду від 05.12.2016 залучено до участі у справі іншого відповідача - Державну казначейську службу України.
14.12.2016 через загальний відділ діловодства Господарського суду м. Києва від Фонду державного майна України надійшла зустрічна позовна заява до Колективного сільськогосподарського підприємства "Тепличний комбінат"; третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державне підприємство "Тепличний комбінат" про стягнення збитків у розмірі 27146000,00 грн. Свої позовні вимоги позивач за зустрічним позовом обґрунтовує тим, що в зв'язку з передачею майна за недійсним правочином з затримкою, були завдані збитки Фонду державного майна у вигляді упущеної, у розмірі орендної плати за користування цілісним майновим комплексом.
Ухвалою суду від 15.12.2016 прийняти для спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов Фонду державного майна України до Колективного сільськогосподарського підприємства "Тепличний комбінат"; третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державне підприємство "Тепличний комбінат", розгляд справи призначено до розгляду на 18.01.2016.
12.01.2017 від Державної казначейської служби України надійшли заперечення, в яких зазначає, що є неналежним відповідачем у справі, оскільки, здійснює лише перерахування коштів на рахунки згідно платіжних документів, а не є отримувачем вказаних коштів. Грошові кошти хоч і розподіляються на казначейських рахунках, їх отримувачем був Фонд державного майна України.
18.01.2017 від колективного сільськогосподарського підприємства "Тепличний комбінат" надійшла заява в порядку ст. 22 ГПК України з додатками, згідно якої позивач (за первісним позовом) просить стягнути з відповідача за первісним позовом кошти, сплачені на виконання договору купівлі-продажу майна з розстроченням платежів державного підприємства "Тепличний комбінат" № 183 від 07.05.2010, визнаного недійсним згідно постанови Донецького апеляційного господарського суду від 25.09.2013 по справі № 27/201/10, у розмірі 12199073,94 грн., інфляційні втрати у розмірі 12611402,64 грн., 3% річних у розмірі 1213222,97 грн. та проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 6799563,26 грн. Також подано відзив на зустрічний позов з додатками, згідно якого зустрічна позовна заява є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, оскільки у разі повернення приватизованого майна в державну власність, воно підлягає інвентаризації, оцінці та повторному продажу. Отже законодавством не передбачено передачу вказаного майна в оренду. Крім того, передати майно раніше було неможливо, оскільки, Фонд державного майна не може приймати майно на свій баланс, крім того не було проведено інвентаризацію майна. Відповідач за зустрічним позовом наполягає, що з його боку не було вчинено бездіяльності чи перешкоджання щодо передачі майна за недійсним правочином, оскільки, зволікання були спричинені саме позивачем за зустрічним позовом. Розраховані збитки є необґрунтованими та безпідставними, а упущена вигода не реальною, а теоретичною.
У відповідності до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Вищезазначена заява, за своєю правовою природою являється заявою про збільшення розміру позовних вимог і була подана до прийняття рішення у справі, а тому приймається судом до розгляду, позовні вимоги розглядаються з урахування заяви про збільшення позовних вимог.
18.01.2017 від Фонду державного майна України надійшла заява.
18.01.2017 судове засідання не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді Усатенко І.В. на лікарняному.
Ухвалою суду від 30.01.2017 справу призначено до розгляду на 06.02.2017.
Ухвалою суду від 06.02.2017 продовжено строки вирішення спору на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 20.02.2017.
Через загальний відділ діловодства суду віл КСП "Тепличний комбінат" 15.02.2017 надійшли пояснення, в яких він зазначає, що грошове зобов'язання у Фонду державного майна України виникло на підставі рішення суду про визнання недійсним правочину та на підставі ст.. 216 ЦК України з 25.09.2013 набрання рішенням суду законної сили. За таких умов нарахування втрат від інфляції та 3% річних та відсотків за користування грошовими коштами є обґрунтованим.
В судовому засіданні 20.02.2017 представником Фонду надано письмові пояснення.
20.02.2017 представником відповідача 1 подано клопотання про призначення розгляду справи колегіально в складі трьох суддів.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 20.02.2017 призначено колегіальний розгляд справи № 910/17483/16.
За результатами автоматичного розподілу, розгляд справи № 910/17483/16 доручено здійснювати колегіально у складі: головуючий суддя Усатенко І.В., судді Пукшин Л.Г., Пригунова А.Б.
Ухвалою суду від 23.02.2017 справу призначено до розгляду на 03.04.2017.
Через загальний відділ діловодства суду 03.04.2017 від Фонду державного майна України надійшли клопотання про витребування доказів та клопотання про призначення у справі судової економічної експертизи.
Клопотання про призначення у справі судової економічної експертизи, в зв'язку з тим, що розрахунки позивача за первісним позовом щодо заявленої до стягнення суми мають суперечності, є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
03.04.2017 розгляд справи не відбувся.
Розпорядженням керівника апарату Господарського суду м. Києва № 05-03/1298 від 03.04.2017 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи, у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя суддею Пригуновою А.Б., яка приймала участь у колегіальному розгляді справи № 910/17483/16.
За результатами повторного автоматичного розподілу, розгляд справи № 910/17483/16 доручено здійснювати колегіально у складі: головуючий суддя Усатенко І.В., судді Пукшин Л.Г., Чебикіна С.О.
Ухвалою суду від 05.04.2017 розгляд справи призначено на 18.05.2017.
В судовому засіданні 18.05.2017 оголошено перерву до 25.05.2017.
Через загальний відділ діловодства суду повторно від Фонду державного майна України надійшли клопотання про витребування доказів та клопотання про призначення у справі судової економічної експертизи.
Щодо клопотань Фонду державного майна України про призначення експертизи, витребування документів в судовому засіданні представник позивача за первісним позовом заперечував, представник відповідача-2 поклався на розсуд суду.
В судовому засіданні оголошено перерву до 25.05.2017.
Через загальний відділ діловодства суду 25.05.2017 від відповідача-1 надійшли письмові пояснення, в яких він підтримав зустрічний позов та заперечував проти задоволення первісного позову.
Представник третьої особи в судове засідання 25.05.2017 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового розгляду був повідомлений належним чином.
Представник позивача за первісним позовом проти клопотання про призначення судової експертизи заперечував в зв'язку з його необґрунтованістю. Представник відповідача-2 поклався на розсуд суду.
Суд розглянув клопотання відповідача-1 про призначення у справі судової економічної експертизи та вважає його необгрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з частиною першою статті 41 ГПК експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. Із сукупності наведених норм матеріального і процесуального права вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення, як зазначено у п. 5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи".
Предметом первісного позову є реституція, тобто стягнення з відповідачів за первісним позовом отриманого за недійсним правочином. Відповідач-1 вважає безпідставним включення в ціну первісного позову: сплачених позивачем за зустрічним позовом пені, податку на додану вартість та невірний розрахунок 3% річних та втрат від інфляції.
Відповідно до норм статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами в господарському судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
У цій дефініції слід вирізнити два аспекти. По-перше, доказами є будь-які відомості про певні факти. По-друге, це - відомості про певні обставини, які поділяються на дві групи: 1) обставини, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення; 2) інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
У п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 1990 р. N 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції" зазначається, що при судовому розгляді предметом доказування є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи (причини пропуску строку позовної давності та ін.) і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.
До обставин, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування - це сукупність обставин, що їх необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача і заперечень відповідача.
Отже, заявляючи клопотання про проведення експертизи з питань встановлення обґрунтованості розрахунку ціни позову, відповідач-1 жодним чином не обґрунтував підстав, чому вказаний розрахунок він вважає невірним та яким чином встановлені експертизою питання вплинуть на предмет доказування. Крім того, суд відзначає, що для роз'яснення питань, які виникають при вирішенні даного спору, відсутня потреба у спеціальних знаннях.
Тому, клопотання Фонду державного майна України судом визнане необґрунтованим та таки, що не підлягає задоволенню.
Суд розглянув клопотання відповідача-1 про витребування у позивача за первісним позовом фінансової звітності та первинних документів, що підтверджують отримання доходу від користування ЄМК.
Щодо витребування у КСП "Тепличний комбінат" документів, що підтверджують право здійснювати представництво інтересів трудового колективу колишнього ДП "Тепличний комбінат" та бухгалтерських документів, які підтверджують купівлю об'єкта приватизації за кошти трудового колективу колишнього ДП "Тепличний комбінат", то відповідач-1 відмовився від вказаного клопотання, оскільки представник КСП "Тепличний комбінат" пояснив, що таких документів не існує, а тому відсутні підстави для їх витребування.
В силу положень ч. 1 ст. 38 Господарського процесуального кодексу України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.
Обов'язок по доведенню обставин покладено положеннями Господарського процесуального кодексу України на сторін у справі, а судом надається оцінка доводам сторін з урахуванням представлених ними доказів.
При зверненні з клопотанням про витребування доказів, сторона має довести перед судом обставини на які зроблені посилання в обґрунтування необхідності вчинення відповідних дій, а не стверджувати про можливе підтвердження отриманими відомостями своїх припущень.
Відповідач-1 не надав доказів того, що він самостійно звертався з проханням до КСП "Тепличний комбінат" надати йому зазначені в клопотанні документи, а тому відсутні підстави в порядку ст. 38 ГПК України їх витребовувати. Крім того, позивач за зустрічним позовом перевіряв фінансову документацію щодо отриманих КСП "Тепличний комбінат" прибутків за час користування ЄМЦ при здійсненні інвентаризації, зустрічні позовні вимоги обґрунтовує упущеною вигодою у вигляді орендної плати. За таких умов, документи, що просить витребувати фонд не впливають на обставини, що підлягають доказуванню у даній справі.
Відповідач-1 при зверненні з клопотаннями про витребування доказів не дотримався вимог ст. 38 ГПК України та не зазначив у клопотанні обставин що перешкоджають наданню доказів, обставини, що можуть підтвердити зазначені ним докази, та які конкретно документи він просить витребувати. Його клопотання обґрунтоване необхідністю підтвердження припущень.
Тому, клопотання Фонду державного майна України судом визнане необґрунтованим та таки, що не підлягає задоволенню.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно наказу Міністерства аграрної політики України від 15.01.2009 № 18 створено ДП "Тепличний комбінат" та передано йому основні засоби ДП "Агроспецсервіс".
На підставі наказів ФДМ України від 27.01.2010 № 94 та від 29.01.2010 № 122 функції управління майном ДП "Тепличний комбінат" передані Фонду державного майна України, що підтверджується актом приймання-передавання функцій управління майном державного підприємства "Тепличний комбінат".
Згідно наказів Фонду державного майна України від 20.01.2010 № 44, від 30.01.2010 № 127 та від 25.03.2010 № 399, КСП "Тепличний комбінат" створено в процесі приватизації Державного підприємства "Тепличний комбінат".
29.04.2010 затверджено Заступником голови ФДМ України передавальний акт, згідно якого частина майна ДП "Тепличний комбінат" (код ЄДРПОУ 36180433) передано КСП "Тепличний комбінат" (код ЄДРПОУ 36180433) та визнано КСП "Тепличний комбінат" правонаступником ДП "Тепличний комбінат" в частині майна, яке включено до пайового фонду КСП "Тепличний комбінат" згідно даних інвентаризації, передавального балансу та акту оцінки станом на 31.01.2010.
07.05.2010 між Фондом державного майна України та КСП "Тепличний комбінат" укладено договір № 183 купівлі-продажу майна з розстроченням платежів державного підприємства "Тепличний комбінат", відповідно до якого орган приватизації - Фонд державного майна України (продавець) зобов'язується передати КСП "Тепличний комбінат" (покупець) майно цілісного майнового комплексу (крім об'єктів, які не підлягають приватизації, а передаються до комунальної власності) державного підприємства "Тепличний комбінат", що знаходиться за адресою: 71500, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Комунальна, буд. 1, згідно з планом приватизації державного підприємства "Тепличний комбінат", затвердженого наказом Фонду державного майна України від 25.03.2010 р. № 399, а покупець зобов'язується прийняти державне майно в порядку і на умовах, передбачених цим договором.
Договір купівлі-продажу № 183 від 07.05.2010 р. посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Міхірьовою О.А. та зареєстрований під № 1820.
Відповідно до п.п. 1.3, 1.4 пункту 1 договору визначено, що вартість майна, яке викупляється відповідно до цього договору, становить 16616034,00 грн. Майно, вартістю 7330966,00 грн., передається покупцю безоплатно відповідно до статті 6 Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" для подальшого розподілу серед працівників покупця відповідно до трудової участі за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених).
Підпунктом 2.1 пункту 2 договору передбачено, що передача об'єкта приватизації здійснюється продавцем покупцю в десятиденний термін після перерахунку покупцем зі свого рахунку на рахунок органу приватизації податку на додану вартість у розмірі, зазначеному у підпункті 1.2.1 цього договору, шляхом підписання акта приймання-передачі.
Податок на додану вартість на продаж об'єкта приватизації згідно з п.п. 1.2.1 п. 1 цього договору визначено в розмірі 4789400,00 грн.
Пунктом 3 договору встановлено, що майно вартістю 16616034,00 грн. передається на виплат строком на 5 років з моменту укладення цього договору шляхом сплати по 20% належної до сплати суми - до 01 травня 2011 року, до 01 травня 2012 року, до 01 травня 2013 року, до 01 травня 2014 року, 01 травня 2015 року, з урахуванням індексу інфляції за зазначений період. Індекс інфляції визначається згідно з офіційним повідомленням Державного комітету статистики України. У разі, коли індекс інфляції у будь-якому місяці, становить менше 1, для розрахунку береться його значення, що дорівнює 1.
Згідно з підпунктом 2.3 пункту 2 договору право власності на майно, що є предметом цього договору, переходить до покупця з моменту сплати повної вартості придбаного об'єкта.
Відповідно до п.п. 5.2 п. 5 договору покупець зобов'язаний здійснити серед працівників покупця розподіл майна, безоплатно переданого відповідно до статті 6 Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" після повної сплати за майно згідно з цим договором.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.09.2013 № 27/201/10 позов Фонду державного майна України, м. Київ до Колективного сільськогосподарського підприємства "Тепличний комбінат", м. Енергодар Запорізької області про визнання недійсним договору №183 купівлі-продажу майна від 07.05.2010 задоволено. Визнано недійсним договір № 183 купівлі-продажу майна з розстроченням платежів державного підприємства "Тепличний комбінат" від 07.05.2010 р, укладений між Фондом державного майна України та Колективним сільськогосподарським підприємством "Тепличний комбінат", посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Міхірьовою О. А. та зареєстрований в реєстрі за № 1820.
Згідно ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
На виконання договору купівлі-продажу № 183 від 07.05.2010 позивач за первісним позовом перерахував Фонду державного майна України грошові кошти у розмірі 12199073,94 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи платіжними дорученнями: № 178 від 09.08.2010 на суму 1466193,20 грн.; № 256 від 14.09.2010 на суму 3323206,80 грн.; № 261 від 27.04.2012 на суму 2186190,27 грн.; № 171 від 28.04.2011 на суму 3633594,32 грн.; № 267 від 04.05.2012 на суму 160000,00 грн.; № 269 від 08.05.2012 на суму 320000,00 грн.; № 305 від 11.05.2012 на суму 150000,00 грн.; № 312 від 11.05.2012 на суму 50000,00 грн.; № 320 від 14.05.2012 на суму 50000,00 грн.; № 321 від 15.05.2012 на суму 100000,00 грн.; № 323 від 16.05.2012 на суму 150000,00 грн.; № 335 від 17.05.2012 на суму 50000,00 грн.; № 340 від 18.05.2012 на суму 90000,00 грн.; № 363 від 23.05.2012 на суму 150000,00 грн.; № 369 від 28.05.2012 на суму 50000,00 грн.; № 372 від 28.05.2012 на суму 50000,00 грн.; № 373 від 29.05.2012 на суму 100000,00 грн.; № 387 від 31.05.2012 на суму 25000,00 грн.; № 400 від 08.06.2012 на суму 35000,00 грн.; № 391 від 08.06.2012 на суму 50000,00 грн.; № 576 від 07.09.2012 на суму 9889,35 грн.
Тобто на виконання договору купівлі-продажу, який рішенням суду в подальшому визнаний недійсним позивач за первісним позовом перерахував відповідачу 1 за первісним позовом грошові кошти у розмірі 12199073,94 грн.
Відповідно до ст.. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
При визнанні недійсним договору купівлі-продажу № 183 від 07.05.2010 сторонами не було заявлено вимоги про повернення отриманого за недійсним правочином.
Відповідно до ч. 1, 3, 5, 6 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Таким чином в зв'язку з визнанням договору № 183 від 07.05.2010 недійсним за рішенням суду від 25.09.2013 № 27/201/10, на підставі ст. 216 ЦК України у сторін виник обов'язок по поверненню отриманого за недійсним правочином.
Згідно Наказу ФДМ України від 26.12.2014 № 2893 утворено на базі Єдиного майнового комплексу колишнього ДП "Тепличний комбінат" (код ЄДРПОУ 39583662).
04.09.2015 Фондом державного майна України видано Наказ № 1304 "Щодо проведення інвентаризації державного майна єдиного майнового комплексу "Тепличний комбінат" (отриманий КСП "Тепличний комбінат" 09.09.2015 згідно журналу реєстрації вхідної кореспонденції). Згідно вказаного наказу зобов'язано провести інвентаризацію державного майна єдиного майнового комплексу колишнього державного підприємства "Тепличний комбінат" станом на 30.09.2015 до 01.10.2015 та подати результати інвентаризації до 07.10.2015 на затвердження до Фонду державного майна України. Наказом від 07.10.2015 № 1487 внесено зміни до наказу № 1304 від 04.09.2015, відповідно до яких зобов'язано інвентаризаційну комісію у строк до 09.10.2015 провести інвентаризацію плодів, продукції, доходів та всіх активів, у тому числі залишку грошових коштів на поточних рахунках та у касах відокремлених підрозділів, отриманих в результаті використання державного майна єдиного майнового комплексу колишнього державного підприємства "Тепличний комбінат". Результати інвентаризації до 13.10.2015 подати до Фонду державного майна України на затвердження. В.о. директора ДП "Тепличний комбінат" наказано: після затвердження результатів інвентаризації у тижневий строк забезпечити взяття майна на баланс ДП "Тепличний комбінат" з обов'язковим поінформуванням Фонду державного майна України у триденний строк після виконання.
До матеріалів справи надано копії актів: приймання-передачі № 286 товарно-матеріальних цінностей єдиного майнового комплексу колишнього державного підприємства "Тепличний комбінат"(код ЄДРПОУ 36180433), з балансу КСП "Тепличний комбінат" (код ЄДРПОУ 36180433) на баланс ДП "Тепличний комбінат" (код ЄДРПОУ 39583662) згідно наказу ФДМУ № 1304 від 04.09.2015, затверджений Головою ФДМ України 19.10.2015; приймання-передачі № 287 основних засобів єдиного майнового комплексу колишнього державного підприємства "Тепличний комбінат", з балансу КСП "Тепличний комбінат" на баланс ДП "Тепличний комбінат" згідно наказу ФДМУ № 1304 від 04.09.2015, затверджений Головою ФДМ України 19.10.2015; приймання-передачі № 288 капітального будівництва єдиного майнового комплексу колишнього державного підприємства "Тепличний комбінат", з балансу КСП "Тепличний комбінат" на баланс ДП "Тепличний комбінат" згідно наказу ФДМУ № 1304 від 04.09.2015, затверджений Головою ФДМ України 19.10.2015; приймання-передачі грошових коштів єдиного майнового комплексу колишнього державного підприємства "Тепличний комбінат", з балансу КСП "Тепличний комбінат" на баланс ДП "Тепличний комбінат" згідно наказів ФДМУ № 1304 від 04.09.2015 та № 1487 від 07.10.2015, затверджений Головою ФДМ України 28.12.2015. Вказаними актами підтверджено передачу КСП "Тепличний комбінат" товарно-матеріальних цінностей, основних засобів, капітального будівництва та грошових коштів на баланс ДП "Тепличний комбінат".
Крім майна, позивач за первісним позовом перерахував третій особі на виконання наказу № 1304 від 04.09.2015 грошові кошти, в тому числі отримані від реалізації продукції доходи, що підтверджується доданими до матеріалів справи платіжними дорученнями: № 186 від 13.10.2015 на суму 340000,00 грн.; № 188 від 15.10.2015 на суму 293164,00 грн.; № 189 від 15.10.2015 на суму 100000,00 грн.; № 190 від 19.10.2015 на суму 15000,00 грн.; № 191 від 19.10.2015 на суму 85913,50 грн.; № 193 від 20.10.2015 на суму 102580,00 грн.; № 200 від 20.10.2015 на суму 29552,50 грн.; № 201 від 20.10.2015 на суму 26000,00 грн.; № 211 від 21.10.2015 на суму 72800,00 грн.; № 212 від 21.10.2015 на суму 2057840,56 грн.; № 218 від 22.10.2015 на суму 79732,22 грн.; № 220 від 23.10.2015 на суму 41387,00 грн.; № 221 від 23.10.2015 на суму 174000,00 грн.; № 222 від 26.10.2015 на суму 73754,30 грн.; № 223 від 27.10.2015 на суму 125629,00 грн.; № 224 від 28.10.2015 на суму 220115,50 грн.; № 225 від 29.10.2015 на суму 129360,00 грн.; № 232 від 04.11.2015 на суму 1240638,95 грн.; № 247 від 06.11.2015 на суму 91994,00 грн.; № 269 від 16.11.2015 на суму 379000,00 грн.; № 276 від 19.11.2015 на суму 132000,00 грн.; № 292 від 20.11.2015 на суму 50000,00 грн.; № 294 від 23.11.2015 на суму 11758,00 грн.; № 298 від 26.11.2015 на суму 17576,80 грн.; № 301 від 30.11.2015 на суму 44656,80 грн.; № 303 від 01.12.2015 на суму 50000,00 грн. Загальна сума, перерахована КСП "Тепличний комбінат" на рахунок ДП "Тепличний комбінат" згідно вказаних платіжних доручень складає 6043267,13 грн. за користування майном.
Судом встановлено, що позивач за первісним позовом перерахував відповідачу-1 за первісним позовом грошові кошти у розмірі 12199073,94 грн. на виконання умов договору № 183 від 07.05.2010, який визнаний у судовому порядку недійсним.
Судом не приймаються до уваги твердження відповідача-1 за первісним позовом, що у суму 12199073,94 грн. включена пеня та податок на додану вартість, які не підлягають поверненню в порядку реституції, оскільки, недійсний правочин не породжує будь-яких правових наслідків для його контрагентів, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. А тому, всі кошти, що отримані за недійсним правочином мають бути повернуті, оскільки отримані вони без належної правової підстави і пеня нарахована за прострочення грошового зобов'язання, яке у позивача за первісним позовом не виникло, в зв'язку з недійсністю правочину.
Щодо доводів відповідача-1 за первісним позовом, що позивач за первісним позовом є неналежним позивачем щодо повернення отриманих за недійсним правочином коштів, в зв'язку з тим, що єдиний майновий комплекс набувався у власність трудовим колективом. Судом вони не приймаються до уваги, оскільки, договір купівлі-продажу № 183 від 07.02.2010, визнаний судом недійсним, укладався не трудовим колективом, а КСП "Тепличний комбінат" і грошові кошти, згідно платіжних доручень, також перераховувались Фонду державного майна України платником - КСП "Тепличний комбінат".
Крім того, Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.09.2013 № 27/201/10 встановлено, що "Пунктами 1, 2 статті 23 Закону України «Про колективні сільськогосподарські підприємства» від 14.02.1992 №2114-ХІІ встановлено, що вищим органом самоврядування у підприємстві є загальні збори його членів або збори уповноважених. У період між зборами справами підприємства управляє правління. Повноваження загальних зборів (зборів уповноважених) і правління визначаються статутом підприємства. Відповідно до Статуту КСП «Тепличний комбінат», що затверджений на конференції трудового колективу ДП «Тепличний комбінат» протокол № 2 від 10.03.2010 р. (зареєстрований 05.05.2010 р.), КСП «Тепличний комбінат» засноване трудовим колективом державного підприємства «Тепличний комбінат» на підставі рішення зборів уповноважених від 10 лютого 2001 р. протокол № 1. У підпункті 9.1 пункту 9 цього Статуту встановлено, що вищим органом самоврядування підприємства є загальні збори (збори уповноважених) трудового колективу. Уповноваженими особами вважаються члени підприємства яких вибрав трудовий колектив для участі у конференції підприємства. Згідно п. 9.6 Статуту до виняткових правил загальних зборів (зборів уповноважених) підприємства належать, зокрема обрання голови та членів правління - представників трудового колективу і їх заміна. Загальні збори (збори уповноважених) мають право приймати будь-які ухвали, пов'язані з їх статутною діяльністю. Відповідно до п.п. 9.20, 9.21 п. 9 Статуту КСП «Тепличний комбінат» голова правління обирається на загальних зборах (збори уповноважених) на п'ять років. Голова правління має право приймати будь-які рішення і виконувати будь-які управлінські функції, що відповідають положенням цього Статуту, крім ухвал і функцій, що належать до виняткової компетенції загальних зборів (збори уповноважених) працівників, Правління і інших органів, що їх загальні збори (збори уповноважених) або Правління наділили винятковими правами. Отже, і Законом України «Про колективні сільськогосподарські товариства» і Статутом КСП «Тепличний комбінат» встановлено, що вирішення питання обрання голови правління колективного сільськогосподарського підприємства повинно вирішуватися загальними зборами (зборами уповноважених) підприємства. Згідно протоколу № 2 конференції уповноважених трудового колективу державного підприємства «Тепличний комбінат» від 10.03.2010 р., на конференції уповноважених трудового колективу ОСОБА_1. було обрано головою правління КСП «Тепличний комбінат» та надані йому повноваження на підписання договору безоплатної передачі майна трудовому колективу та договору купівлі-продажу майна підприємства. Разом з тим, як було зазначено вище, обрання голови правління відноситься до виключної компетенції загальних зборів підприємства. Обрання голови правління конференцією уповноважених трудового колективу Статутом КСП «Тепличний комбінат» не передбачено, повноваження цього органу статутними документами не визначені.
Отже члени трудового колективу реалізують своє право на управління КСП шляхом участі у загальних зборах та через виконавчі органи, а не безпосередньо всім трудовим колективом.
Щодо доводів відповідача-1, що він не являється розпорядником коштів державного бюджету, а тому з нього не можуть бути стягнуті кошти за недійсним правочином зазначає наступне.
Згідно ст. 23 Закону України "Про приватизацію державного майна" кошти, одержані від продажу державного майна, у тому числі від продажу земельних ділянок державної власності, на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації, інші надходження, безпосередньо пов'язані з процесом приватизації (збір за подання заяви про приватизацію; реєстраційний збір за реєстрацію покупців для участі в аукціоні, конкурсі; суми штрафних санкцій за несвоєчасні розрахунки за придбані об'єкти приватизації; відсотки, нараховані на суму відстрочених платежів тощо), зараховуються до Державного бюджету України у повному обсязі.
Як вказано у платіжних дорученнях, якими перераховувались кошти за недійсним правочином, КСП "Тепличний комбінат" (платник) перераховувало Фонду державного майна України (отримувач), банк отримувача Державна казначейська служба України. Отже отримувачем коштів є Фонд державного майна України, а не Державна казначейська служба України.
Згідно п. 1, 2 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215 (далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Казначейство є учасником системи електронних платежів Національного банку. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства, а також дорученнями Кабінету Міністрів України і Міністра фінансів.
Згідно п. 4, 16 Положення Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку: забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема: здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників та одержувачів бюджетних коштів; здійснює відкриття і закриття рахунків в національній валюті, проводить операції на рахунках, формує та видає виписки з рахунків; здійснює розподіл бюджетних коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя, між місцевими бюджетами, а також між загальним та спеціальним фондами бюджету відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і їх перерахування відповідно до законодавства; здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету; здійснює бюджетне відшкодування податку на додану вартість; здійснює операції з повернення кредитів, наданих за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів; проводить відповідні розрахунки між державним та місцевими бюджетами, між місцевими бюджетами, а також між учасниками бюджетного процесу та суб'єктами господарювання; формує та веде єдиний реєстр розпорядників та одержувачів бюджетних коштів і базу даних мережі розпорядників та одержувачів бюджетних коштів; формує і доводить до розпорядників та одержувачів бюджетних коштів витяги з розпису державного бюджету, витяги з розпису державного бюджету за територіями, територіальний розподіл за міжбюджетними трансфертами та зміни до них; здійснює реєстрацію та облік бюджетних зобов'язань розпорядників та одержувачів бюджетних коштів; здійснює платежі за дорученнями розпорядників та одержувачів бюджетних коштів відповідно до законодавства, в тому числі платежі, пов'язані з виконанням зобов'язань, взятих під державні та місцеві гарантії; перераховує міжбюджетні трансферти; здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду; здійснює інші повноваження, визначені законом. Казначейство України є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в Казначействі України.
Отже відповідач-2 є суб'єктом, який обслуговує кошти, що надійшли до державного бюджету, а не є їх розпорядником чи отримувачем.
Згідно п. 2, 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 боржники - визначені в рішенні про стягнення коштів розпорядники (бюджетні установи) та одержувачі бюджетних коштів, а також підприємства, установи та організації, рахунки яких відкриті в органах Казначейства. Рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Відповідно до ст. 1, 14 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. Фінансування та матеріально-технічне забезпечення Фонду державного майна України здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Отже відповідач-1 є самостійним суб'єктом господарських відносин, що фінансується за рахунок державного бюджету та отримав кошти від позивача за первісним позовом. Відповідач-2 є суб'єктом, що обслуговує кошти державного бюджету, але не є їх розпорядником чи особою, зобов'язаною повернути кошти, отримані відповідачем-1. Відповідач-2 лише згідно законодавства України здійснює безспірне списання коштів з рахунків державного бюджету на підставі рішень судів (виконавчих документів).
З огляду на наступне, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача-2 грошових коштів, отриманих відповідачем-1 за недійсним правочином.
Згідно п. 2.5, 2.13 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як самостійно, так і, з урахуванням припису частини першої статті 58 ГПК, може бути об'єднана з вимогою повернути одержане за цим правочином у натурі або про відшкодування його вартості (якщо повернення у натурі неможливе). В разі заявлення вимоги про повернення одержаного за правочином відповідач має право подати зустрічний позов (стаття 60 ГПК) про витребування належного йому майна або відшкодування вартості останнього. Якщо такий позов не подано, господарський суд з огляду на припис частини п'ятої статті 216 ЦК України та з урахуванням конкретних обставин справи може з власної ініціативи застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину також і щодо позивача.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
В зв'язку з вищевикладеним, вимогу позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача-1 за первісним позовом отриманих за недійсним правочином коштів у розмірі 12199073,94 грн. суд визнає обґрунтованою, належним чином доведеною та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо вимог позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача-1 за первісним позовом інфляційні втрати у розмірі 12611402,64 грн., 3% річних у розмірі 1213222,97 грн. та проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 6799563,26 грн., суд вважає вказані вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Як вже встановлено судом, в зв'язку з визнанням правочину недійсним в судовому порядку, на підставі ст. 216 ЦК України та рішення суду у сторін виник обов'язок з повернення отриманого за недійсним правочином.
Однак, ст. 216 та 1212 ЦК України не встановлено строк, протягом якого отримане за недійсним правочином має бути повернуто, тобто не встановлено строк виконання обов'язку з повернення отриманого.
Судом встановлено з матеріалів справи та підтверджено представником позивача за первісним позовом, що КСП "Тепличний комбінат" не звертався до Фонду державного майна України з вимогою про повернення йому сплачених за недійсним правочином коштів, а тому строк виконання обов'язку по поверненню коштів у відповідача-1 не настав і він не є таким, що прострочив виконання зобов'язання повернути кошти за недійсним правочином.
Крім того, згідно п. 1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої статті 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.
Відповідно до п. 6.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.
Отже зобов'язання повернути кошти, отримані за недійсним правочином, що виникає на підставі ст. 216 ЦК України не є грошовим зобов'язанням. В зв'язку з вищезазначеним, відсутні підстави для стягнення з відповідача-1 на підставі ст.. 625 ЦК України втрат від інфляції та 3% річних.
Щодо стягнення на підставі ст. 536 ЦК України відсотків за користування чужими грошовими коштами.
Відповідно до ч. 2 ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до п. 6.1, 6.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.
Позивач за первісним позовом визначив розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами на підставі ст. 231, 232 ГК України.
Згідно ч. 6 ст. 231, ч.4 ст. 232 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.
Отже ст. 231, 232 ГК України передбачають стягнення відсотків, як штрафних санкцій та не можуть застосовуватись для визначення розміру відсотків за користування чужими грошовими коштами.
Оскільки законом та зобов'язанням між сторонами не визначено розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами, суд вважає вимоги позивача за первісним позовом про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 6799563,26 грн., безпідставними та не обґрунтованими, а тому відмовляє у задоволенні вказаних позовних вимог.
Крім того, згідно Листа Верховного суду України щодо аналізу практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві від 01.07.2014 року, одночасне стягнення процентів, передбачених ст. 536 ЦК, виключає застосування ст. 625 ЦК у тому випадку, коли ст. 536 ЦК застосовується за прямою вказівкою законодавця як спеціальна міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Така вказівка, зокрема, міститься у ч. 3 ст. 693 (нарахування процентів на суму попередньої оплати товару у разі прострочення продавцем передачі товару), ч. 4 ст. 694 (у разі прострочення покупцем оплати товару), ч. 2 ст. 1214 (у разі безпідставно одержання чи збереження грошей) ЦК.
Суд відмовляє позивачу за первісним позвожу у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 12611402,64 грн., 3% річних у розмірі 1213222,97 грн. та процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 6799563,26 грн.
Щодо заяви відповідача-1 про застосування строку позовної давності щодо стягнення втрат від інфляції, 3% річних та відсотків за користування чужими грошовими коштами.
Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно із п. 28 постанови пленуму Верховного суд України від 06 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" до окремих видів вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, встановлено спеціальну позовну давність (частини третя, четверта статті 258 ЦК). Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
В той же час, суд зазначає, що заява відповідача про застосування позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки за змістом частини першої ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє у позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").
Оскільки суд відмовляє в цій частині позовних вимог по суті в зв'язку з відсутністю порушеного права або охоронюваного інтересу позивача, тому питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення.
Крім того, суд звертає увагу відповідача-1 за первісним позовом, що втрати від інфляції, 3% річних та відсотки за користування чужими грошовими коштами не є неустойкою і до них застосовується загальний трирічний строк позовної давності.
Щодо вимог за зустрічною позовною заявою про стягнення з відповідача за зустрічним позовом упущеної вигоди у розмірі орендної плати за час користування майном після визнання правочину недійсним.
Позивач за зустрічним позовом просить стягнути з відповідача за зустрічним позовом за період з 25.09.2013 до 19.10.2015 розмір орендної плати у сумі 27146000,00 грн.
Як зазначено у зустрічній позовній заяві та підтверджено матеріалами справи згідно Наказу ФДМ України від 26.12.2014 № 2893 утворено на базі Єдиного майнового комплексу колишнього ДП "Тепличний комбінат" (код ЄДРПОУ 39583662), якому відповідач за зустрічним позовом зобов'язаний був передати єдиний майновий комплекс.
Посилання позивача (за зустрічним позовом) на те, що відповідач за зустрічним позовом перешкоджав йому зареєструвати ДП "Тепличний комбінат" чим перешкоджав передачі майна новоствореній юридичній особі до уваги судом не приймаються, оскільки, оскарження до суду рішень органу приватизації не перешкоджало позивачу за зустрічним позовом здійснювати державну реєстрацію та проводити інвентаризацію майна ЄМК.
Крім того, позивач за зустрічним позовом, наголошуючи на перешкодах в поверненні майна з боку КСП "Тепличний комбінат", в свою чергу не звертався в судовому порядку, про повернення йому майна, отриманого відповідачем за зустрічним позовом на підставі недійсного правочину.
Листом від 12.02.2015 № 10-21/2077 Фонд звернувся до КСП "Тепличний комбінат" та новоствореного ДП "Тепличний комбінат" з проханням в найкоротші строки вжити заходів щодо проведення інвентаризації державного майна та постановки його на баланс новоствореного державного підприємства у порядку, встановленому законодавством.
Отже з вимогою про повернення майна за недійсним правочином Фонд звернувся лише 12.02.2015, що є підставою для виникнення зобов'язання в розумінні ст. 530 ЦК України.
Таким чином до 2015 року у відповідача за зустрічним позовом не виникало зобов'язання щодо повернення єдиного майнового комплексу, отриманого за недійсним правочином.
Крім того, суд погоджується з доводами відповідача за зустрічним позовом про відсутність його вини у затримці передачі майна, в зв'язку з наявністю прострочення з боку Фонду.
Згідно п. 2 Порядку повернення у державну власність об'єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 32 (далі - Порядок) якщо у державну власність повертаються інші об'єкти приватизації, проводиться: інвентаризація та оцінка об'єкта; приймання його державним органом приватизації; прийняття державним органом приватизації рішення про повторний продаж поверненого у державну власність об'єкта приватизації.
Відповідно до п. 6 Порядку інвентаризація об'єкта приватизації (крім пакетів акцій), який повертається у державну власність, проводиться інвентаризаційною комісією згідно з Інструкцією по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженою наказом Мінфіну від 11 серпня 1994 р. N 69, станом на день прийняття судом, господарським судом відповідного рішення. Склад інвентаризаційної комісії та порядок її роботи визначаються державним органом приватизації. Результати інвентаризації затверджуються державним органом приватизації.
Отже, відповідач за зустрічним позовом без проведення інвентаризації комісією, затвердженою органом приватизації, не мав можливості передати єдиний майновий комплекс без порушення порядку передачі, встановленого законодавством.
Наказ про проведення інвентаризації був виданий 04.09.2015.
Як встановлено судом, після проведення інвентаризації складено відповідний акт приймання-передачі єдиного майнового комплексу від КСП "Тепличний комбінат" на баланс ДП "Тепличний комбінат" (19.10.2015).
Судом встановлено, що позивач за зустрічним позовом звернувся з вимогою про повернення майна лише у лютому 2015 року, а обов'язкову інвентаризацію провів у жовтні 2015, в зв'язку з чим відповідач за зустрічним позовом не мав можливості передати отримане за недійсним правочином майно, одразу після звернення до нього з вимогою.
Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Зі змісту статей 614, 623 ЦК України та статті 226 ГК України вбачається, що для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов'язання; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; 4) вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом, виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.
Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
При цьому згідно частини 2 ст.22 ЦК України збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно з статтею 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до ч.1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 226 ГК України Учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі. Сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше.
Відповідно до оглядового листа ВГСУ від 14.01.2014 № 01-06/20/2014 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків" пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Суд встановив, що вимоги позивача за зустрічним позовом про стягнення упущеної вигоди базуються на розрахунку можливого прибутку у вигляді не отриманої орендної плати. Однак позивачем за зустрічним позовом не доведено, що ним були вчинені дії, за яких прибуток міг бути реально ним отриманий, не довів, що відповідач за зустрічним позовом діяв неправомірно і саме його дії позбавили позивача за зустрічним позовом прибутку, що являється збитками у вигляді упущеної вигоди.
Крім того, згідно дефініції ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування
Недійсний правочин є договором купівлі-продажу, а тому в зв'язку з визнанням його недійсним кожна зі сторін мала повернути іншій все отримане за вказаним правочином. Відповідач за зустрічним позовом повернув майно, а позивач за зустрічним позовом має повернути кошти.
Згідно п. 2.14 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відшкодування збитків та моральної шкоди, завданої у зв'язку із вчиненням недійсного правочину, здійснюється винною стороною за загальними правилами, встановленими для зобов'язань, що виникають із факту заподіяння шкоди, тобто за правилами позадоговірної (деліктної) відповідальності (§ 1 глави 82 ЦК України). Відповідний спір може бути вирішений господарським судом як під час провадження у справі про визнання правочину недійсним, так і окремо від нього, - залежно від змісту позовних вимог.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
За зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду (статті 1166 ЦК України). Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.
Згідно ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Згідно ч. 2, 3 ст. 216 ЦК України якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Можливість стягнення збитків з винної особи передбачена ч. 2 ст. 216 ЦК України, однак ч. 3 вказаної статті говорить про можливі винятки з цього правила щодо особливих умов їх застосування з приводу окремих видів правочинів.
Згідно п. 8, 9 Порядку № 32 з метою виявлення збитків, що могли бути завдані об'єкту приватизації під час володіння ним покупцем, результати інвентаризації та оцінки об'єкта приватизації, отримані згідно з пунктами 6 і 7 цього Порядку, звіряються з відповідними результатами, отриманими на день відчуження цього об'єкта державним органом приватизації. Порядок проведення звіряння та визначення наявності збитків визначається Фондом державного майна. При цьому враховуються всі результати господарювання покупця на об'єкті. У разі виявлення збитків, завданих державі покупцем об'єкта приватизації за час володіння ним, їх розмір визначається згідно з методикою оцінки майна, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Отже законодавством обумовлено особливості реституції, зокрема стягнення збитків, щодо правочинів, пов'язаних з приватизацією. Порядком № 32 визначено, що збитки можуть стягуватись, у разі їх виявлення в процесі інвентаризації і тільки у вигляді реально понесених витрат, а не можливої упущеної вигоди у вигляді орендної плати. Інвентаризацію було проведено, та не встановлено понесення реальних збитків з вини відповідача за зустрічним позовом. Акт приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей від 19.10.2015 між КСП "Тепличний комбінат" та ДП "Тепличний комбінат" затверджений Головою Фонду Державного майна України.
Отже при поверненні об'єкта приватизації в державну власність передбачено порядок визначення розміру реальних збитків та методика їх оцінки застосовується не до визначення розміру упущеної вигоди.
Крім того, відсутня протиправна поведінка відповідача за зустрічним позовом, а відповідно і причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача за зустрічним позовом і заподіяною позивачу за зустрічним позовом шкодою. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що: 1) протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; 2) шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.
Тобто, причинно-наслідковий зв'язок між збитками та правопорушенням є залежністю факту настання майнової шкоди (та її розміру) від правопорушення, чи неналежного виконання зобов'язання. Це означає, що господарське правопорушення повинно передувати виникненню збитків. Крім того, не доведено вину відповідача за зустрічним позовом у заподіянні збитків.
Судом встановлено, що позивач за зустрічним позовом не вчинив передбачених законодавством дій, які є передумовою для виникнення у нього права вимагати передачі майна. Крім того, законодавством, що регулює правовідносини між сторонами недійсного правочину, пов'язаного з приватизацією, не передбачено стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, а унормовує відшкодування лише реально понесених збитків та завданої шкоди. Подані позивачем за зустрічним позовом докази не підтверджують його позовних вимог.
Враховуючи вищезазначене та беручи до уваги те, що відсутня встановлена належним чином вина відповідача за зустрічним позовом в заподіянні позивачу за зустрічним позовом збитків та не встановлено складу господарського правопорушення, необхідного для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як стягнення збитків, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача за зустрічним позовом щодо стягнення збитків у розмірі 27146000,00 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Судовий збір на підставі ст.. 49 ГПК України покладається за первісним позовом на сторін пропорційно сумі задоволених вимог, а за зустрічним позовом - на позивача за зустрічним позовом.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. Первісний позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фонду державного майна України (01601, м. Київ, вулиця Кутузова, буд. 18/9, ідентифікаційний код 00032945) на користь Колективного сільськогосподарського підприємства "Тепличний комбінат" (71500, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Комунальна, буд. 1; ідентифікаційний код 36180433) кошти, сплачені на виконання договору купівлі-продажу майна з розстроченням платежів державного підприємства "Тепличний комбінат" № 183 від 07.05.2010, визнаного недійсним згідно постанови Донецького апеляційного господарського суду від 25.09.2013 по справі № 27/201/10, у розмірі 12199073 (дванадцять мільйонів сто дев'яносто дев'ять тисяч сімдесят три) грн. 94 коп.
3. В іншій частині первісного позову відмовити.
4. Стягнути з Колективного сільськогосподарського підприємства "Тепличний комбінат" (71500, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Комунальна, буд. 1; ідентифікаційний код 36180433) на користь Державного бюджету України суму відстроченого судового збору у розмірі 150801 (сто п'ятдесят тисяч вісімсот одну) грн. 75 коп.
5. Стягнути з Фонду державного майна України (01601, м. Київ, вулиця Кутузова, буд. 18/9, ідентифікаційний код 00032945) на користь Державного бюджету України суму судового збору у розмірі 89198 (вісімдесят дев'ять тисяч сто дев'яносто вісім) грн. 25 коп.
6. У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.
7. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 29.05.2017.
Головуючий суддя І.В. Усатенко
Судді Л.Г. Пукшин
С.О. Чебикіна