(заочне)
ун. № 759/15303/16-ц
пр. № 2/759/5974/16
06 грудня 2016 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва
під головуванням судді Сенько М.Ф.,
при секретарі Фещук Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Найда Ольга Іванівна,
ОСОБА_1 від імені та в інтересах дітей ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, в жовтні 2016 року заявила позов про визнання недійсним договору дарування частини квартири від 17.03.2016, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, що посвідчений приватним нотаріусом КМНО Найдою О.І. за реєстровим №228, за підстав його фіктивності та не відповідності інтересам дітей.
Представник позивача ОСОБА_7 в судовому засіданні на вимогах позову наполягала, надала пояснення, що зводяться до викладеного в позовній заяві та письмових поясненнях до неї.
Відповідачі в суд не з'явились, заперечень до позову не подали. Від представників відповідачів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 надійшли заяви про відкладення розгляду справи. Проте, обставини покладені представниками в обґрунтування заяв не знайшли свого підтвердження належними доказами, а відтак визнані судом неповажними.
Нотаріус Найда О.І. надіслала письмові пояснення щодо нотаріального посвідчення спірного договору і просила розглянути справу без її участі.
За таких обставин, з урахуванням того, що у справі достатньо даних про права та взаємини сторін, суд знаходить за можливе постановити заочне рішення на наявних доказах. Представник позивача проти такого порядку розгляду справи не заперечувала.
Судом встановлено таке.
02.08.2003 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який було зареєстровано Міським відділом реєстрації актів громадянського стану управління юстиції Вінницької області, про що у книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено відповідний актовий запис за №1451.
Від шлюбу сторони мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 11.11.2014р. вказаний шлюб було сторонами розірвано.
Після розірвання шлюбу діти залишились разом з матір'ю.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 25.12.2015р. постановлено до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 по 2000 грн. на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 29.04.2015р. і до досягнення дітьми повноліття.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 21.07.2016 р. вказане рішення суду першої інстанції змінено і постановлено до стягнення аліменти на утримання ОСОБА_5 в сумі 1500 грн., і на утримання ОСОБА_6 в сумі 1000 грн.
Рішення суду про стягнення аліментів звернуте до примусового виконання через ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві, на що вказує постанова держвиконавця від 19.08.2016 р. про відкриття виконавчого провадження.
З матеріалів справи вбачається, що станом 17.03.2016 року квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_2 та його батькам ОСОБА_10, ОСОБА_3, в рівних частках, на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 05.08.1999 року, виданого Ленінградською районною радою народних депутатів міста Києва згідно з розпорядженням від 05.08.1999 року №3291.
17.03.2016 року ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_8 подарував належну йому 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 своїй матері ОСОБА_3 про що було укладено договір дарування частини квартири, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Найдою О.І. за реєстровим №228.
Позивач вважає даний договір таким, що спрямований на настання інших правових наслідків ніж ті, що обумовлені договором, і вказує, що договір відповідачами вчинено з метою уникнення виконання зобов'язань зі сплати аліментів. Крім того позивач зазначає, що спірним договором порушені права дітей.
Ці доводи позивача знайшли своє підтвердження в судовому засіданні.
Так, як вбачається з наведеного вище, договір відповідачами вчинено в той час, як рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 аліментів переглядалось в апеляційному суді, а сам договір вчинено між близькими родичами.
При цьому ОСОБА_2, як це вбачається з матеріалів виконавчого провадження за рішенням про стягнення аліментів, залишився зареєстрованим за адресою подарованої квартири, іншого житла не має, майна на праві власності на яке можна звернути стягнення не має, ніде не працює, пенсію не отримує, не має відкритих рахунків та не має інших джерел отримання доходів, станом на 28.11.2016 року не здійснив жодного аліментного платежу, у зв'язку чим за ним облікована заборгованість в сумі 50000 грн.
Між тим, в рішенні Святошинського районного суду м. Києва від 25.12.2015р. про стягнення аліментів з посиланням на докази зазначено, що ОСОБА_2 раніше очолював декілька приватних підприємств, і отримував пристойну заробітну плату, мав доходи від здачі в оренду належних йому автомобілів.
Наведене в сукупності, з урахуванням відсутності заперечень відповідачів, дає суду підстави прийти до переконання, що відповідачі укладаючи спірний договір дарування не мали на меті досягнути наслідків передбачених ст. 717 ЦК України (договір дарування), а уклали договір з метою уникнути можливого звернення цього майна в рахунок погашення боргових зобов'язань ОСОБА_2, зокрема на забезпечення аліментних зобов'язань. Крім того, з огляду на наведене спірний договір вчинено всупереч інтересам дітей.
Тому, суд визнає спірний договір таким, що не відповідає вимогам ч. 5, 6 ст. 203 ЦК України, а відтак визнає цей договір недійсним на підставі ч.ч. 1,3 ст. 215 ЦК України.
При винесенні цього рішення судом враховано правова позиція висловлена Верховним Судом України у справі № 6-1873цс16.
Питання перерозподілу судових витрат позивачем не порушувалось.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 212, 214, 215, 224-226 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним задовольнити.
Визнати недійним договір дарування частини квартири від 17 березня 2016 року, що укладений між ОСОБА_2 ( ідентифікаційний код - НОМЕР_1) та ОСОБА_3 ( ідентифікаційний код - НОМЕР_2) та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Найдою О.І. за реєстровим № 228.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Святошинський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Головуючий Сенько М.Ф.