Справа № 22-ц/793/813/17Головуючий по 1 інстанції
Категорія : 55 ОСОБА_1
Доповідач в апеляційній інстанції
ОСОБА_2
23 травня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючогоОСОБА_2
суддівОСОБА_3, ОСОБА_4
при секретаріОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» ОСОБА_6 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_7 до Публічного акціонерного товариства «Енергобанк», третя особа: уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» ОСОБА_6 про стягнення заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
30 березня 2016 року ОСОБА_7 звернулась до суду з позовом до ПАТ «Енергобанк», третя особа: Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Енергобанк» ОСОБА_6 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилаючись на те, що 16 березня 1999 року ОСОБА_7 було прийнято на посаду головного бухгалтера Черкаської філії АБ «Енергобанк», що підтверджується відповідним записом в трудовій книжці.
01 лютого 2006 року на підставі наказу № 8-п від 31 січня 2006 року ОСОБА_7 було переведено на посаду заступника директора.
21 березня 2011 року відповідно до наказу № 110-п від 18 березня 2011 року ОСОБА_7М було переведено на посаду заступника директора Черкаської регіональної дирекції ПАТ «Енергобанк», а 23 липня 2014 року - на посаду директора Централізованого офісу в м. Черкаси.
У зв'язку із запровадженням в ПАТ «Енергобанк» тимчасової адміністрації 27 квітня 2015 року, на підставі наказу № 283-о від 23 квітня 2015 року, позивача було звільнено з ПАТ «Енергобанк», у зв'язку зі скороченням штату працівників, згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Позивач ОСОБА_7М зазначає в позові, що відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України відповідач в день її звільнення повинен був виплатити їй вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку та компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки за період роботи з 16 березня 2013 року по 27 квітня 2015 року, а всього на суму 24 242,23 грн.
Однак, всупереч вимогам ч. 1 ст. 47 КЗпП України, лише 05 травня 2015 року ОСОБА_7М через касу відділення № 1 ПАТ «Енергобанк» у м. Черкаси було виплачено частину заробітної плати за квітень 2015 року в розмірі 4 213,53 грн. Остаточний розрахунок по виплаті заробітної плати та розрахункових коштів при звільненні було проведено лише 29 грудня 2015 року після зарахування залишку невиплачених коштів при звільненні на рахунок ОСОБА_7М, відкритий в ПАТ «Укрсоцбанк». Тому позивач ОСОБА_7 просила суд стягнути з ПАТ «Енергобанк» на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в сумі 82 438,20 грн. без відрахувань податків та обов'язкових платежів.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 травня 2016 року позов ОСОБА_7 задоволено.
Стягнуто з ПАТ «Енергобанк» на користь ОСОБА_7 середній заробіток за час розрахунку при звільненні з 27 квітня 2015 року по 29 грудня 2015 року в сумі 82 438,20 грн. без відрахувань податків та обов'язкових платежів.
Стягнуто з ПАТ «Енергобанк» на користь держави 1 378 грн. судового збору.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Енергобанк» - ОСОБА_6 оскаржив рішення в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі апелянт посилається, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, винесеним з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення суду першої інстанції від 19 травня 2016 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову . Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 29 серпня 2016 року рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 травня 2016 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасовано ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 29 серпня 2016 року та справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, яка з'явилася в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до відхилення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до вимог ст. З ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Вирішуючи спір, та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що трудові права позивача щодо отримання всіх сум, що належать їй від банку в день звільнення, було порушено відповідачем, тому банк повинен сплатити середній заробіток на час затримки розрахунку при звільненні. Суд дійшов висновку, що доводи відповідача про те, що відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» задоволення вимог кредиторів банку, в якому запроваджено тимчасову адміністрацію, може бути здійснено виключно у процедурі ліквідації банку та в порядку черговості, визначеної ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є непереконливими, оскільки згідно ст. 36 обмеження щодо здійснення задоволення вимог кредиторів під час тимчасової адміністрації не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати заробітної плати працівників банку.
Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, вважаючи, що судом обґрунтовано задоволено позовні вимоги, оскільки висновки суду ґрунтуються на вимогах закону і обставинах справи, а рішення суду ухвалено з вірним застосуванням норм матеріального права та процесуального права.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом відповідно до записів в трудовій книжці позивача ОСОБА_7, 16 березня 1999 року її було прийнято на посаду головного бухгалтера Черкаської філії АБ «Енергобанк» (а. с. 7).
01 лютого 2006 року на підставі наказу № 8-п від 31 січня 2006 року ОСОБА_7 було переведено на посаду заступника директора.
21 березня 2011 року відповідно до наказу № 110-п від 18 березня 2011 року ОСОБА_7 було переведено на посаду заступника директора Черкаської регіональної дирекції Пат «Енергобанк», а 23 липня 2014 року на посаду директора Централізованого офісу в м. Черкаси.
У зв'язку із запровадженням в ПАТ «Енергобанк» тимчасової адміністрації 27 квітня 2015 року, на підставі наказу № 283-о від 23 квітня 2015 року ОСОБА_7М було звільнено з ПАТ «Енергобанк», у зв'язку зі скороченням штату працівників, згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України (а. с. 9).
Згідно даних відомостей, які містяться в розрахунковому листі за квітень 2015 року вбачається, що при звільненні ОСОБА_7 відповідач повинен був сплатити останній заробітну плату за квітень 2015 року та розрахункові кошти при звільненні 27 квітня 2015 року у розмірі 24 242,23 грн. (а. с. 10).
Через касу Відділення № 1 ПАТ «Енергобанк» у м. Черкаси позивачу ОСОБА_7М було виплачено частину заробітної плати за квітень 2015 року в розмірі 4 213,53 грн., що підтверджується видатковим касовим ордером № 1021227 від 16 квітня 2015 року (а. с. 12). Остаточний розрахунок з позивачем було проведено лише 29 грудня 2015 року шляхом перерахунку коштів в сумі 20 028,70 грн. на картковий рахунок позивача ОСОБА_7М № 26205011586940, відкритий в ПАТ «Укрсоцбанк», що підтверджується довідкою ПАТ «Укрсоцбанк» № 10.301-121/67-9958 від 15 березня 2016 року (а. с. 13).
Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно зі ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до ч. 6 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у редакції, чинній на час звільнення позивача, обмеження встановлене п.1 ч.5 цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку, зокрема, щодо виплати заробітної плати.
Зобов'язання банку, передбачені пунктами 1-1- 4 ч.6 цієї статті, виконуються банком у межах його фінансових можливостей у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Фонду.
Згідно даних довідки від ПАТ «Енергобанк» на період 27 квітня 2015 року, при звільненні ОСОБА_8, відбувалося звільнення і інших працівників банку, в результаті чого загальна сума, яка належала до виплати вивільненим працівникам, включаючи нарахування ЄСВ та утримання податку на доходи фізичних осіб склала 5 693 003,78 грн.
Станом на 27 квітня 2015 року сума коштів, яка обліковувалась на кореспондентському рахунку банку становила 1 016 293,40 грн., що підтверджується даними довідки № 1266/ 5 від 18 травня 2017 року, надісланою відповідачем на запит суду апеляційної інстанції в зв'язку із висновками суду касаційної інстанції, які є обов'язковими для виконання судом апеляційної інстанції щодо достатніх фінансових можливостей для розрахунку із звільненими працівниками банку, зокрема ОСОБА_7
Таким чином, враховуючи надану інформацію щодо суми коштів на рахунках банку станом на день звільнення позивача ОСОБА_7, колегія суддів дійшла висновку що для виплати позивачу розрахунку при звільненні в розмірі 24 242,23 грн. така сума коштів була наявна, оскільки на рахунку банку станом на 27 квітня 2015 року обліковувались на кореспондентському рахунку банку кошти в розмірі 1 016 293,40 грн.
За таких обставин, доводи апелянта є безпідставними та необґрунтованими , підлягають відхиленню колегією суддів, оскільки спростовуються висновками суду та наданою банком довідкою щодо коштів на рахунку банку на день звільнення позивача.
Тому, відповідно до ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вказані кошти згідно поданих працівниками кредиторських вимог було включено до 2 (другої черги) реєстру кредиторських вимог та виплачено (перераховано) після надходження необхідних коштів на накопичувальний рахунок Банку.
Згідно з ч. 1 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, зокрема, грошової вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Згідно із ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» визначено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини; сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, ПАТ «Енергобанк» мотивувало свої доводи тим, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 12 лютого 2015 року № 96 «Про віднесення ПАТ «Енергобанк» до категорії неплатоспроможних» та відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 12 та ст. 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а також на підставі Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 29 від 12 лютого 2015 року «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Енергобанк» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб вирішила розпочати з 13 лютого 2015 року процедуру виведення ПАТ «Енергобанк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації. Тимчасову адміністрацію запроваджено строком на три місяці з 13 лютого 2015 року по 12 травня 2015 року включно.
Рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 30 квітня 2015 року № 93 було продовжено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Енергобанк» по 11 червня 2015 року.
Рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 12 червня 2015 року № 11 було запроваджено процедуру ліквідації ПАТ «Енергобанк» з 12 червня 2015 року.
При цьому відповідач вказував, що Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальним законом, який має пріоритет перед іншими нормативно-правовими актами під час здійснення тимчасової адміністрації в банку.
Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
Згідно з п. п. 1, 2 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.
Якщо на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
На підставі викладеного Банк вважає, що задоволення вимог кредиторів банку, в якому запроваджена тимчасова адміністрація, може бути здійснено виключно в процедурі ліквідації банку та в порядку черговості, визначеної ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Відповідач посилався в своїх доводах, заперечуючи проти задоволення вимог позивача, на правовий висновок Верховного Суду України, вкладений у постанові від 13 червня 2016 року у справі за № 6-1123 цс 16.
Проте, колегія суддів не погоджується з доводами апелянта щодо відмови в задоволенні позовних вимог позивача, виходячи з такого.
Із змісту вказаної постанови від 13 червня 2016 року вбачається, що судом вирішувався спір з приводу захисту прав споживачів та стягнення коштів по банківському вкладу. Отже, у вказаній справі розглядались саме цивільні правовідносини сторін, спір виник із-за кредитно - договірних правовідносин, а не трудових, які є предметом даного позову. Таким чином, даний правовий висновок не підлягає застосуванню до даної справи та вимог позивача щодо порушення саме трудових прав по оплаті праці, що за своєю суттю передбачає застосування інших правових норм для правильного вирішення спору.
Відповідно до ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції чинній на час виникнення правовідносин) під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників чи інших кредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом; нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед кредиторами.
Згідно з п. 3 ч. 6 ст. 36 даного Закону обмеження встановлене пунктом 1 частини 5 цієї статті не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю працівників банку.
Із даних розрахункового листа позивача вбачається, що заборгованість банку позивачу ОСОБА_7М на день звільнення складалась з окладу, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги, тобто із складових, які закон відносить до структури заробітної плати згідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» , а тому вказані виплати мали виплачуватись з дотриманням строків встановлених ст.116 КЗпП з врахуванням п.3 ч.6 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Отже, твердження відповідача про те, що кошти, які просить стягнути позивач на підставі ст. 117 КЗпП України не є заробітною платою є безпідставними та не відповідає вимогам закону, а тому не приймаються колегією суддів.
У трудових правовідносинах такі поняття як зобов'язання, неустойка чи інша санкція за невиконання зобов'язання не застосовуються. Такі терміни використовуються у низці статей Цивільного та Господарського кодексів України.
Статті 116, 117 КЗпП України структурно віднесені до розділу VII «Оплата праці» вказаного Кодексу. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку.
До такого висновку прийшов Верховний Суд України в постановах від 3 жовтня 2012 року у справі № 6-109цс12, від 17 жовтня 2012 року у справі № 6-121цс12, які є обов'язковими для застосування всіх судів України згідно до ст. 360 - 7 ЦПК України .
Компенсаційна виплата входить в структуру заробітної плати, що встановлено ст. 2 Закону України «Про оплату праці».
Таким чином, обмеження встановлені в п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не поширюють дію на зобов'язання банку щодо виплати заробітної плати, а тому колегія суддів приходить до висновку, що трудові права позивача щодо отримання всіх сум, що належать йому від Банку в день звільнення, було порушене відповідачем, а відтак у позивача виникло право на отримання компенсаційної виплати встановленої ст. 117 КЗпП України і таке порушене право підлягає захисту.
Розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Згідно до абз. 1 п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин ), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством на число календарних днів за цей період.
Із довідки ПАТ»Енергобанк» від 27.04. 2015 року за № 1328/ 15. 3 про середню заробітну плату ОСОБА_7 розмір нарахованої заробітної плати позивача за один місяць становив 10000 гривень.
Середньоденний заробіток ОСОБА_7 становить 20000: 41 ( загальна кількість робочих днів за лютий та березень 2015 року = 487, 80 грн.
Отже, виходячи із вищевказаного розрахунку, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, який підлягає до виплати становить 487, 80 х 169 днів = 824387, 20 грн. за період з 27.04 2015 року по 29.12. 2015 року без відрахування податків.
Колегія суддів вважає, що посилання апелянта на ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є необґрунтованим, оскільки відповідачем - апелянтом заперечується повністю право позивача на отримання компенсаційної виплати, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а тому між сторонами існує спір, тому позивач звернулась до суду за захистом своїх прав, гарантованих ст. 8 Конституції України.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно застосовано при вирішенні спору норми ст. ст. 116, 117 КЗпП України і вказані положення закону не суперечать у даному випадку положенням Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» .
Згідно ч. 2 ст. 10 ЦПК України сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Обов'язок доказування та подання доказів, встановлений ст. 60 ЦПК України, в якій зазначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги не підлягають задоволенню, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції, які перевірені судом апеляційної інстанції , тому підстав для відмови в задоволенні позовних вимог позивача колегія суддів не вбачає.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний і процесуальний закон та ухвалено законне, обґрунтоване і справедливе рішення, яке слід залишити без змін, та відхилити апеляційну скаргу.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» ОСОБА_6 - відхилити.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_7 до Публічного акціонерного товариства «Енергобанк», третя особа: уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» ОСОБА_6 про стягнення заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання рішення законної сили до суду касаційної інстанції.
Головуючий :
Судді :