Справа № 752/20011/13-ц
Провадження № 2/752/41/17
31 березня 2017 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Мирошниченко О.В.
при секретарях - Бурлака Т.М., Конельська А.С., Мархотко А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бовбалан Надія Ростиславівна, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири та заповіту, -
У листопаді 2013 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом, в якому просила визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 07.04.2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київським нотаріального округу Бовбалан Н.Р. за реєстровим номером 1379 - недійсним.
В подальшому позивач збільшила позовні вимоги, згідно заяви про збільшення позовних вимог, просила суд визнати недійсними:
- договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_2, посвідчений 07 квітня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бовбалан Н.Р.;
- заповіт, складений 07 квітня 2010 року ОСОБА_8 на ім'я ОСОБА_9, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бовбалан Н.Р.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначила про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_8, який перед смертю 07.04.2010 року за договором купівлі-продажу, укладеним між ним та ОСОБА_2, посвідченим 07 квітня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бовбалан Н.Р., відчужив квартиру АДРЕСА_1. Крім того, 07 квітня 2010 року ОСОБА_8 також складено заповіт щодо належного йому майна на ім'я ОСОБА_9, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бовбалан Н.Р. На думку сторони позивача, ОСОБА_8 ніколи не мав наміру відчужувати належну йому на праві приватної власності квартиру на користь третіх осіб, оскільки іншого житла не мав. Крім того, позивач зазначає про те, що батько хворів на психічні захворювання, викликані тривалою хворобою та двома інсультами, і в період підписання вказаних вище договору купівлі-продажу та заповіту не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
У судовому засіданні відповідач та її представник заперечували проти задоволення позовних вимог, просили відмовити в задоволенні позову, оскільки вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з посиланням на викладені у письмових запереченнях доводи.
Треті особи без самостійних вимог у судове засіданні не з'явилися.
Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, чи слід задовольнити позов або в позові відмовити (ст.214 ЦПК України)
При цьому саме сторони повинні довести ті обставини, на які вони посилають ся як на підставу своїх вимог чи заперечень (ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України).
У п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009р. № 9 визначено: «Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановленихКонституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1,8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.».
Частиною 2 статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.1 ст. 209 ЦПК України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Видача довіреності, письмового документу, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами - є одностороннім правочином ( ст. 244 ЦК України).
Перевіряючи обставини по справі, судом встановлено ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_8
За час свого життя ОСОБА_8 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Другої Київської державної нотаріальної контори 03 червня 2003 року, відповідно до якого все своє майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті і на що він за законом матиме право, заповів дочці ОСОБА_11 ( том 1 а.с.12).
07 квітня 2010 року ОСОБА_8 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бовбалан Н.Р., відповідно до якого все своє майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті, заповів ОСОБА_9.( том. 1 а.с. 80).
07 квітня 2010 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бовбалан Н.Р., відповідно до якого ОСОБА_8 відчужив на користь ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 за 64 грн. 00 коп. (том 1 а.с. 215).
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 видане Відділом реєстрації смерті у м.. києві 06 серпня 2013 року ( том 1 а.с. 11).
31 жовтня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалка Р.О. Відповідно до якого, ОСОБА_2 передає у власність ОСОБА_4, ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 ( том 1 а.с. 79).
Як вбачається із матеріалів справи, звертаючись до суду із позовом, позивач просив визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_2, посвідчений 07 квітня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бовбалан Н.Р. та заповіт, складений 07 квітня 2010 року ОСОБА_8 на ім'я ОСОБА_9, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бовбалан Н.Р., з тих мотивів, що ОСОБА_8 в момент підписання вказаних правочинів не міг усвідомлювати значення своїх дій та не міг вчиняти юридично значимі дії.
16 серпня 2016 року укладено шлюб між ОСОБА_12 та ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про шлюб НОМЕР_2 виданим Печерським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головнеого територіального управління юстиції у місті Києві ( том 4 а.с.57).
Вказані доводи ОСОБА_1 суд вважає недоведеними, виходячи з наступного.
За вимог Цивільного процесуального кодексу України одним із видів доказів є висновок експерта, який є докладним описом проведених експертом досліджень, зроблених в результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, задані судом.
Як роз'яснено у п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.
При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК суд відповідно до статті 145 ЦПК за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов'язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
Так, ухвалою Голосіївського районного суду м Києва від 15.01.2015 року у справі призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам Комунального закладу Київської обласної ради «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об'єднання», а провадження у справі зупинено до отримання висновку експерта.
22.03.2016 року висновок судово-психіатричного експерта № 218 ц, складений 24.12.2015 року про неможливість надати відповіді на поставлені перед експертами питання у зв'язку із браком та протиріччям даних, що містяться в матеріалах справи.
Судом під час розгляду справи також встановлено, що за життя ОСОБА_8 не був визнаний недієздатним чи обмежено дієздатним.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 1 статті 225 ЦК України визначено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права та інтереси порушені.
Відповідно до ч.1,2 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Судом встановлено, що заповіт від імені ОСОБА_8 складений по формі та посвідчений відповідно до вимог ст.ст. 1247,1248,1253 ЦК України. При складанні заповіту та його посвідченні приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бовбалан Н.Р. були дотримані вищезазначені вимоги цивільного законодавства України та Закону України «Про нотаріат».
Відповідно до ч.2 ст.1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Відповідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли сторона звільнена від доказування.
Положеннями ст.225 ЦК України, на яку, зокрема, посилався позивач, передбачені правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.
Як указано в частині 1 ст.229 ЦК України, істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов»язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною
Згідно ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов»язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як вбачається зі змісту договору купівлі-продажу квартири, укладеного 07.04.2010 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_2, зокрема, п.9, при укладанні договору сторони підтверджують, що укладання договору відповідає їх намірам, волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому.
Після підписання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 відповідно до ст. 182 ЦК України, зареєструвала своє право власності на вказану квартиру.
Таким чином, суд вважає, що після зазначених дій відповідача ОСОБА_2 щодо спірної квартири відбулося фактичне припинення права власності ОСОБА_8 на квартиру АДРЕСА_1. Вказані дії свідчать про те, що волевиявлення сторін щодо договору купівлі-продажу спірної квартири було вільним і відповідало їх волі, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків.
Аналізуючи вищевикладене, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бовбалан Н.Р., ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири та заповіту є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
З огляду на викладене та на підставі ст.ст. 225, 1257, 1266 ЦК України та керуючись ст.ст. 3, 10, 60, 147, 209, 212, 213, 214, 215, 218, 223 ЦПК України, суд,
вирішив:
У задоволенні позову - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання через Голосіївський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя