"22" травня 2017 р. Справа № 905/182/17
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.
при секретарі Новіковій Ю.В.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1
відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №1326 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 29.03.17 у справі
за позовом Служби автомобільних доріг у Донецькій області, м. Покровськ
до ТОВ "Впровадждувальне підприємство МОСТ-1", м.Харків
про стягнення 599855,52 грн..
Служба автомобільних доріг у Донецькій області звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором зворотньої фінансової допомоги №4-120фп від 06.09.2013 р. в сумі 550000,00 грн., штраф в сумі 5500,00 грн. та 3% річних від простроченої суми в розмірі 44355,52 грн., що загалом складає 599855,52 грн.
Свої позовні вимоги обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань по поверненню фінансової допомоги за договором зворотньої фінансової допомоги №4-120фп від 06.09.2013 р.
Позивач до місцевого господарського суду надав заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача на свою користь суму основного боргу в розмірі 550000,00 грн., інфляційні витрати в розмірі 495500,00 грн., 3% річних в розмірі 48234,24 грн. та штраф у розмірі 6000,00 грн.
Вказана заява задоволена місцевим господарським судом частково, в частині збільшення позовних вимог щодо 3% річних та штрафу.
Рішенням місцевого господарського суду від 29.03.2017 р. (суддя В.І. Ольшанченко) в позові про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Впроваджувальне підприємство МОСТ-1" заборгованості за договором № 4-120фп від 06.09.2013 р. про надання зворотної фінансової допомоги відмовлено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за договором поставки зворотньої фінансової допомоги №4-120 фп від 06.09.2013 р. в сумі 550000,00 грн., штраф в сумі 5500 грн., 3% річних в сумі 48234,24 грн.
Позивач із вказаним рішенням господарського суду Харківської області не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм чинного законодавства просить це рішення скасувати частково, постановити нове рішення, яким позов про стягнення з ТОВ "Впроваджувальне підприємство МОСТ-1" заборгованості за договором про надання зворотної фінансової допомоги №4-120 фп від 06.09.2013 р. з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 21.03.2017 вих.№ 01.3-644 задовольнити повністю.
В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити.
Представник відповідача у відзиві та в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у стягненні штрафних санкцій повністю.
Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p. У ній сформульовано основні права і свободи людини, зокрема право при визначенні її громадянських прав і обов'язків, висуненні проти неї кримінального обвинувачення на справедливий і відкритий розгляд справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.
Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що на його думку, місцевим господарським судом порушено статтю 43 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не надано належної оцінки правовій позиції позивача щодо розміру позовних вимог з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 21.03.2017 року № 01.3-644, при цьому позивач зазначає, суд мав би вказати в резолютивній частині про задоволення позову повністю або частково по кожній з заявлених вимог, а також судом невірно застосовані норми матеріального права.
З приводу доводів апеляційної скарги в частині заяви про збільшення позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.
Так, з матеріалів справи вбачається, що при поданні позовної заяви позивач просив стягнути з відповідача основний борг (550000,00 грн.), штраф (5500,00 грн.) та 3 % річних (44355,52 грн.).
В заяві про збільшення позовних вимог позивач просив суд стягнути з відповідача основний борг (550000,00 грн.), штраф (6000,00 грн.) та 3 % річних (48234,24 грн.) та інфляційні втрати (495500,00 грн.).
Відповідно до положень статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до положень статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до пункту 5.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.
З правового аналізу вищевикладених положень вбачається, що суми інфляційних нарахувань підлягають сплаті лише за вимогою кредитора, як в порядку статті 625 Цивільного кодексу України, так і в порядку статті 1050 Цивільного кодексу України, оскільки остання стаття не містить іншого порядку, ніж встановлений статтею 625 Цивільного кодексу України, а лише посилається на нього.
Відповідно до положень пункту 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.
При поданні позовної заяви позивачем були заявлені вимоги про стягнення основного боргу, штрафу та 3% річних, проте вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 495500,00 грн. не заявлялась, тому, з урахуванням вищенаведеного, та приймаючи до уваги пункт 3.10 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правомірно в оскаржуваному рішенні зазначив про можливість прийняти заяву позивача про збільшення позовних вимог частково, а саме - в частині збільшення розміру кількісних показників тих вимог, які були заявлені при поданні позову - 3% річних та штрафу.
Оскільки місцевим господарським судом, з урахуванням вищевикладеного, не приймались до розгляду та не розглядались позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 495500,00 грн., резолютивна частина рішення, відповідно, не містить і висновків суду з таких позовних вимог.
Таким чином, доводи апеляційної скарги в частині порушення місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду справи.
Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
06.09.2013 р. між позивачем та відповідачем був укладений договір зворотної фінансової допомоги №4-120фп (надалі - договір), за яким позикодавець (позивач) зобов'язується надати позичальнику (відповідачу) зворотну фінансову допомогу (далі в тексті - "допомога"), а останній зобов'язується повернути її в порядку та у визначений даним договором строк.
Відповідно до п. 2.1 договору сума допомоги становить за даним договором 600000,00 грн.
Згідно з п. 2.2 даного договору допомога позичальнику надається на безвідсотковій (безоплатній) основі.
Пунктом 4.1 договору сторони визначили, що строк надання допомоги позичальнику починається з моменту здійснення першого, від дати підписання даного договору, переказу коштів позикодавця на розрахунковий рахунок позичальника і закінчується 31 грудня 2013 р.
Відповідно до п. 5.1 договору по закінченні строку, вказаного в п. 4.1 даного договору, позичальник зобов'язується протягом 5-ти банківських днів повернути суму допомоги. Сума допомоги може бути повернена позичальником або одноразово по закінченні строку, зазначеного у п. 4.1, або частинами достроково.
Згідно з п. 5.2 вказаного договору допомога повертається у безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом переказу коштів на розрахунковий рахунок позикодавця.
Пунктом 6.1 договору сторони узгодили, що даний договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і є дійсним до моменту його остаточного виконання, вказаного в п. 5.1.
Додатковою угодою від 31.12.2013 р. до договору сторони змінили п. 4.1 договору та визначили, що строк надання допомоги позичальнику починається з моменту здійснення першого, від дати підписання даного договору, переказу коштів позикодавця на розрахунковий рахунок позичальника і закінчується 01 березня 2014 р.
Додатковою угодою від 28.02.2014 р. до договору сторони змінили п. 4.1 договору та узгодили, що строк надання допомоги позичальнику починається з моменту здійснення першого, від дати підписання даного договору, переказу коштів позикодавця на розрахунковий рахунок позичальника і закінчується 30 червня 2014 р.
Позивач повністю виконав свої зобов'язання за договором, надавши 09.09.2013 р. відповідачу зворотну фінансову допомогу на суму 600000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №247 від 09.09.2013 р. на суму 600000,00 грн. та банківською довідкою по особовому рахунку позивача за 09.09.2013 р.
16.06.2016 р. позивач надіслав відповідачу претензію №01.3-970 від 15.06.2016 р. з вимогою сплатити заборгованість по основному боргу за договором №4-120 від 06.09.2013 р. у семи денний строк з моменту отримання даної претензії в сумі 600000,00 грн., що підтверджується копією фіскального чеку №3290 від 16.06.2016 р.
Як свідчать матеріали справи 23.11.2016 р. відповідач частково здійснив повернення позивачу зворотну фінансову допомогу на суму 50000,00 грн., що підтверджується копією банківської виписки з особового рахунку позивача за 23.11.2016 р.
Таким чином, заборгованість відповідача за договором поставки зворотної фінансової допомоги №4-120фп від 06.09.2013 р. становить 550000,00 грн.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Як вбачається із змісту договору зворотної фінансової допомоги №4-120фп від 06.09.2013 р., він за своєю правовою природою є договором позики.
Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 629 ЦК України встановлює обов'язковість договору для виконання сторонами.
Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідач не надав доказів сплати заборгованості за договором зворотної фінансової допомоги №4-120фп від 06.09.2013 р. в сумі 550000,00 грн.
За викладеного, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки зворотної фінансової допомоги №4-120фп від 06.09.2013 р. в сумі 550000,00 грн., колегія суддів вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пунктом 7.2 договору сторони визначили, що при простроченні повернення допомоги (її частини) позичальник сплачує штраф у розмірі 1% від неповерненої суми допомоги.
На підставі вказаного позивач нарахував відповідачу штраф в сумі 6000,00 грн.
Колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги про стягнення з відповідача штрафу в сумі 6000,00 грн., підлягають задоволенню частково, в сумі 5500,00 грн., оскільки позивач безпідставно та всупереч п. 7.2 договору здійснив розрахунок штрафу виходячи із повної суми наданої ним відповідачу зворотної допомоги, але сума неповерненої допомоги, як було встановлено вище, становить 550000,00 грн., тому 1% від неповерненої суми -5500,00 грн.
Доводи апеляційної скарги в частині того, що оскільки відповідачем не було повернуто фінансову допомогу у встановлені договором строки, то позивач має право нарахувати штраф у розмірі 6000 грн. відхиляються колегією суддів, оскільки така правова позиція суперечить вимогам укладеного між сторонами договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 7.3 договору сторони визначили, що при простроченні повернення допомоги (її частини) позичальник додатково до штрафу, передбаченого п. 7.2 договору, сплачує проценти в розмірі 3% річних від неповерненої суми за весь строк прострочення.
Позивач нарахував відповідачу 3% річних за період з 08.07.2014 р. по 21.03.2017 р. в сумі 48234,24 грн.
Позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних за період з 08.07.2014 р. по 21.03.2017 р. в сумі 48234,24 грн., колегія суддів вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості за договором поставки зворотної фінансової допомоги №4-120фп від 06.09.2013 р. в сумі 550000,00 грн., штрафу в сумі 5500,00 грн. та 3% річних за період з 08.07.2014 р. по 21.03.2017 р. в сумі 48234,24 грн.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається, тому - апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 29.03.2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови складено 26.05.2017 року.
Головуючий суддя Сіверін В. І.
Суддя Терещенко О.І.
Суддя Слободін М.М.