33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"24" травня 2017 р. Справа № 918/8/17
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Василишин А.Р.
судді Філіпова Т.Л. ,
судді Бучинська Г.Б.
при секретарі Першко А.А.
розглянувши апеляційну скаргу відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокор-М" на рішення господарського суду Рівненської області від 15 березня 2017 року у справі № 918/8/17
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЕС ЕНЕРЖІ"
до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокор-М"
про стягнення заборгованості та штрафних санкцій
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1, посвідчення адвоката №1205 від 03 грудня 2016 року;
відповідача - не з'явився.
Судом роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.
Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Велес Енержі" (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Рівненської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокор-М" (надалі - Відповідач) про стягнення заборгованості та штрафних санкцій.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 15 березня 2017 року позов задоволено частково та стягнуто з Відповідача на користь Позивача 426 654 грн. 08 коп. основного боргу; 108 100 грн. 70 коп. пені; 58 921 грн. 35 коп. інфляційних втрат; 16 391 грн. 61 коп. річних.
Також даним судовим рішенням на Відповідача покладено витрати по сплаті судового збору у розмірі 9 151 грн. та 10 000 грн витрат на послуги адвоката.
Крім того, в частині стягнення судом першої інстанції в частині стягнення 85 211 грн пені відмовлено, а в частині стягнення 50 000 грн основної суми боргу припинено провадження по справі.
Не погоджуючись з даним судовим рішенням, Відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій з підстав, висвітлених в ній, просить рішення місцевого господарського суду скасувати в частині стягнення 108 100 грн. 70 коп. пені, 58 921 грн. 35 коп. інфляційних втрат, 16 391 грн. 61 коп. річних, 9 151 грн судового збору та 10 000 грн витрат на послуги адвоката. При цьому апелянт просить прийняти нове рішення, яким розстрочити сплату боргу Відповідача перед Позивачем за договором поворотної (строкової) безвідсоткової фінансової допомоги №15/07/06 від 06 липня 2015 року.
Ухвалою суду від 10 квітня 2017 року апеляційну скаргу прийнято до провадження, справу призначено до слухання.
На виконання вимог суду, викладених в ухвалі суду від 10 квітня 2017 року, Позивач надіслав на адресу суду відзив на апеляційну скаргу (а.с.186-189), в якому з підстав, висвітлених в ньому, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
23 травня 2017 року від Відповідача надійшли пояснення до апеляційної скарги (а.с. 195-196), які долучені судом до матеріалів справи.
23 травня 2017 року від Відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із зайнятістю уповноваженого представника у іншому судовому засіданні.
В судовому засіданні від 24 травня 2017 року представник Позивача заперечив щодо доводів, наведених в апеляційній скарзі, вважає її безпідставною та необгрунтованою, а тому просить відмовити в її задоволенні, при цьому залишити рішення суду першої інстанції без змін. Разом з тим, представник Позивача заперечив щодо клопотання Відповідача про відкладення розгляду.
Розглянувши клопотання Відповідача про відкладення розгляду справи, колегія апеляційного господарського суду зазначає наступне.
Згідно з пунктом 3.9.2 Постанови Пленуму Пленуму Вищого господарського суду № 18 від 26 грудня 2011 року, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору; господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.); при цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за певних обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
При цьому суд враховує повну необгрунтованість даного клопотання з огляду на те, що особою, яка його подала, не надано жодного доказу реаальності участі уповноваженого представника в іншому судовому засіданні.
Крім того, суд з огляду на вищевказане, зауважує, що чинним ГПк України та іншими нормативно-правовими актами не обмежено представництво сторін.
Водночас, суд констатує неможливість відкладення і з огляду на заплановану відпустку головуючого судді.
В той же час, суд констатує, що в матеріалах справи наявні документи, які мають значення для правильного вирішення спору і міститься апеляційна скарга Відповідача, в котрій висвітлена його позиція, так як і зважаючи на закінчення двомісячного строку, встановлено для розгляду справи, в правовому полі статей 101, частини 1 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників Відповідача, за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши представника Позивача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що в її задоволенні слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін. При цьому колегія виходила з наступного.
Як встановлено апеляційним судом, 06 липня 2015 року між Позивачем та Відповідачем був укладений договір про надання поворотної (строкової) безвідсоткової фінансової допомоги (позики) №15/07/06 (надалі - Договір), у відповідності до умов якого, Позивач надає Відповідачу поворотну (строкову) безвідсоткову фінансову допомогу, а Відповідач зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених Договором.
У відповідності до пункту 1.5 Договору поворотна безвідсоткова фінансова допомога надається в межах загальної суми, що становить 12 000 000 грн.
В порядку передбаченому пунктом 2.1 Позивачем 07 липня 2015 року надано (перераховано) Відповідачу поворотну безвідсоткову фінансову допомогу в розмірі 6 129 400 грн, що підтверджується банківською випискою ПАТ «КБ «Глобус» по рахунку Позивача (а.с. 12).
У відповідності до пункту 3.1 Договору поворотна безвідсоткова фінансова допомога надається Відповідачу на термін до 29 грудня 2015 року.
У відповідності до пункту 3.2 Договору Відповідач має право повернути фактично отриману суму поворотної безвідсоткової допомоги (або її частину) достроково.
У відповідності до пункту 4.1 Договору при настанні терміну, вказаного в пункті 3.1 Договору, Відповідач зобов'язується протягом 1 (одного) банківського дня повернути Позивачу фактично отриману суму поворотної безвідсоткової фінансової допомоги.
Станом на 31 грудня 2015 року Відповідачем повернено Позивачу 5 510 182 грн 49 коп..
Дане підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками (а.с. 12-30) згідно яких вбачається, що: 03 листопада 2015 року повернено 300 000 грн, що підтверджується банківською випискою за 03 листопада 2015 року; 04 листопада 2015 року повернено 300 000 грн, що підтверджується банківською випискою за 04 листопада 2015 року; 05 листопада 2015 року повернено 300 000 грн, що підтверджується банківською випискою за 05 листопада 2015 року; 06 листопада 2015 року повернено 300 000 грн банківською випискою за 06 листопада 2015 року; 09 листопада 2015 року повернено 435 482 грн 49 коп., що підтверджується банківською випискою за 09 листопада 2015 року; 10 листопада 2015 року повернено 8 200 грн., що підтверджується банківською випискою за 10 листопада 2015 року; 16 листопада 2015 року повернено 2 000 грн, що підтверджується банківською випискою від 16 листопада 2015 року; 19 листопада 2015 року повернено 4 600 грн, що підтверджується банківською випискою за 19 листопада 2015 року; 24 листопада 2015 року повернено 2 619 400 грн, що підтверджується банківською випискою за 24 листопада 2015 року; 26 листопада 2015 року повернено 1 000 грн, що підтверджується банківською випискою за 26 листопада 2015 року; 02 грудня 2015 року повернено 1 000 грн, що підтверджується банківською випискою за 02 грудня 2015 року; 08 грудня 2015 року повернено 9000 грн, що підтверджується банківською випискою за 08 грудня 2015 року;15 грудня 2015 року повернено 4 500 грн, що підтверджується банківською випискою за 15 грудня 2015 року; 18 грудня 2015 року повернено 407 000 грн., що підтверджується банківською випискою за 18 грудня 2015 року; 21 грудня 2015 року повернено 217 000 грн, що підтверджується банківською випискою за 21 грудня 2015 року; 22 грудня 2015 року повернено 300 000 грн, що підтверджується банківською випискою за 22 грудня 2015 року; 23 грудня 2015 року повернено 300 000 грн, що підтверджується банківською випискою за 23 грудня 2015 року; 28 грудня 2015 року повернено 1 000 грн, що підтверджується банківською випискою за 28 грудня 2015 року.
Як свідчать матеріали справи, станом на 31 грудня 2015 року загальна сума боргу Відповідача перед Позивачем позики складала 619 217 грн 51 коп..
Також суд констатує, що за період з 31 грудня 2015 року по 27 грудня 2016 року (після настання граничного терміну для повернення позики) Відповідачем повернено Позивачу 142 563 грн 43 коп.: 11 січня 2016 року повернено 7 568 грн 71 коп., що підтверджується банківською випискою за 11 січня 2016 року; 13 січня 2016 року повернено 2 000 грн, що підтверджується банківською випискою за 13 січня 2016 року; 19 січня 2016 року повернено 16 500 грн, що підтверджується банківською випискою за 19 січня 2016 року; 21 січня 2016 року повернено 29 400 грн, що підтверджується банківською випискою за 21 січня 2016 року; 02 лютого 2016 року повернено 2 000 грн, що підтверджується банківською випискою за 02 лютого 2016 року; 09 лютого 2016 року повернено 18 000 грн, що підтверджується банківською випискою за 09 лютого 2016 року; 16 лютого 2016 року повернено 3 700 грн, що підтверджується банківською випискою за 16 лютого 2016 року; 19 лютого 2016 року повернено 650 грн, що підтверджується банківською випискою за 19 лютого 2016 року; 04 березня 2016 року повернено 2 000 грн, що підтверджується банківською випискою за 04 березня 2016 року; 09 березня 2016 року повернено 7 707 грн 93 коп., що підтверджується банківською випискою за 09 березня 2016 року; 15 березня 2016 року повернено 400 грн, що підтверджується банківською випискою за 15 березня 2016 року; 17 березня 2016 року повернено 600 грн, що підтверджується банківською випискою за 17 березня 2016 року; 01 квітня 2016 року повернено 2 000 грн, що підтверджується банківською випискою за 01 квітня 2016 року; 08 квітня 2016 року повернено 7 500 грн, що підтверджується банківською випискою за 08 квітня 2016 року; 18 квітня 2016 року повернено 2 300 грн, що підтверджується банківською випискою за 18 квітня 2016 року; 05 травня 2016 року повернено 11 000 грн, що підтверджується банківською випискою за 05 травня 2016 року; 13 травня 2016 року повернено 100 грн, що підтверджується банківською випискою за 13 травня 2016 року; 19 травня 2016 року повернено 1 000 грн, що підтверджується банківською випискою за 19 травня 2016 року; 01 червня 2016 року повернено 500 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 01 червня 2016 року; 09 червня 2016 року повернено 10 000 грн, що підтверджується банківською випискою за 09 червня 2016 року; 11 липня 2016 року повернено 7 636 грн 79 коп., що підтверджується банківською випискою за 11 липня 2016 року; 09 серпня 2016 року повернено 10 000 грн, що підтверджується банківською випискою за 09 серпня 2016 року.
Враховуючи вищевикладене, колегія апеляційного господарського суду констатує, що Відповідачем не в повному обсязі було виконано зобов'язання за Договором.
08 грудня 2016 року Позивачем на адресу Відповідача була направлена вимога про сплату боргу, згідно якої вимагалося повернути 476 654 грн. 08 коп. боргу, яка залишена Відповідачем без відповіді.
Однак, суд констатує, що після порушення даної справи судом першої інстанції, Відповідачем була здійснена оплата за Договором в сумі 50 000 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №221 від 03 березня 2017 року (а.с. 140).
Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що у відповідності до пункту 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо: відсутній предмет спору.
Пунктом 4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", роз'яснено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.
Суд вбачає, що на момент порушення провадження у справі, сума основного боргу складала 476 654 грн. 08 коп., однак після порушення провадження у справі, Відповідачем сплачено на рахунок позивача 50 000 грн. 00 коп.
Отже, враховуючи зазначене, суд припиняє провадження у справі в частині основної суми боргу в розмірі 50 000 грн. 00 коп.
Дане вчинено і місцевим господарським судом. Відтак, апеляційний господарський суд залишає без змін оспорюване рішення в цій частині.
Враховуючи вищеописане у даній судовій постанові, апеляційний господарський суд констатує, що борг Відповідача перед Позивачем (з урахуванням сплати в розмірі 50 000 грн) на момент винесення оспорюваного рішення становив 426 654 грн. 08 коп., що підтверджується належними та допустимими доказами, які наявні в матеріалах даної справи.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
Частиною 1 статті 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частин 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із статтею 526 ЦК України та статтею 193 ГК України - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Враховуючи усе вищевикладене у даній судові постанові, колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 426 654 грн. 08 коп. є обґрунтованими, правомірними, доведеними матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Що ж до вимоги апелянта про розтрочення суми боргу, то суд апеляційної інстанції вважає її безпідставною, адже апелянт не довів підстави її задоволення а ні місцевому господарському суду, а ні апеляційному господарському суду (доказами, що б підверджували неможливість винесення рішення суду зі стягнення заборгованості без розстрочки його виконання).
Поряд з тим, апеляційний господарський суд констатує, що апелянт не позбавлений права звернутись до суду, подавши відповідні докази, в порядку, визначеному статтею 121 ГПК України.
Дане вчинено і місцевим господарським судом. Відтак, суд залишає без змін оспорюване судове рішення в цій частині.
Водночас, суд констатує, що згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами, як визначено приписами статті 629 ЦК України.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Як вказано вище у даній судовій постанові, відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку (а. с.73), Позивач просить стягнути з Відповідача 58 921 грн 35 коп. інфляційних втрат та 16 391 грн 61 коп. річних за період з 31 грудня 2015 року по 29 січня 2017 року (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог; а.с. 71).
Перевіривши наданий Позивачем розрахунок, суд вважає його арифметично вірним та таким, що здійснений відповідно до вимог чинного законодавства.
При цьому суд констатує безпідставність стверджень апелянта з посиланнями на розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 31 березня 2006 року №5555 про те, що Позивачем неправомірно нараховано річні. При цьому апелянт сплутав річні за кредитними договорами з предметом спору в даній справі - а саме стягнення 3% річних за приписами статті 625 ЦК України.
Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд відхиляє дані доводи та задовільняє позов і в цій частині.
Дане вчинено і місцевим господарським судом. Відтак, апеляційний господарський суд залишає без змін оспорюване рішення і в цій частині.
Окрім основного боргу, річних та інфляційних, Позивач просить суд стягнути з Відповідача пеню за Договором за період 31 грудня 2015 року по 29 січня 2017 року в розмірі 193 310 грн 87 коп. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог; а.с. 71-74).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно частиною 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно пункту 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом встановлено, що пунктами 6.2 Договору Позивач та Відповідач погодили, що за недотримання терміну, вказаного в пункті 4.1 даного Договору, Відповідач зобов'язується сплатити Позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Здійснивши перевірку розрахунку пені, апеляційний суд зазначає що він не є арифметично вірний з огляду на таке.
Так, Позивачем при нарахуванні пені, не було дотримано умов частини 6 статті 232 ГК України, щодо обмеження нарахування пені шестимісячним строком та було нараховано пеню за період понад 12 місяців.
Суд не приймає до уваги твердження Позивача, щодо незастосування вищезазначеної норми Господарського кодексу України до правовідносин які виникли між Позивачем та Відповідачем, оскільки дія Господарського кодексу України розповсюджується на всі правовідносини які виникають між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Також апеляційний господарський суд констатує, що посилання в пункті 6.2 Договору на стягнення пені за кожен день прострочення, не є збільшенням строку, за який може бути стягнена пеня.
Аналогічні роз'яснення містяться в пункті 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" згідно якого, законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Відтак, здійснивши перерахунок пені, суд зазначає, що сума, яка підлягає до стягнення становить 108 100 грн 70 коп.. З огляду на все вищевказане, позов в цій частині підлягає до часткового задоволення, а саме в розмірі 108 100 грн 70 коп.. В стягненні решти пені, а саме в розмірі 85 211 грн суд відмовляє.
Дане вчинено і місцевим господарським судом. Відтак, апеляційний господарський суд залишає без змін оспорюване рішення і в цій частині.
Відтак, доводи апелянта, наведені в апеляційній скарзі, є безпідставні і спростовані усім вищеописаним в даній судовій постанові.
Що ж до розподілу судових витрат, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до приписів частини 6 статті 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, враховуючи вищеописану норму та з урахуванням того, що позовні вимоги задоволено частково, то колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку, що судові витрати слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, а саме: щодо судового збору за розгляд позовної заяви - на Позивача в розмірі 2 028 грн 17 коп., на Відповідача в розмірі 9 151 грн; щодо витрат на послуги адвоката - на Позивача в розмірі 1 100 грн, на Відповідача в розмірі 8 900 грн.
Дане вчинено і місцевим господарським судом з урахуванням ухвали про виправлення описки від 03 квітня 2017 року (а.с. 165-166).
Відтак, суд констатує, що вищевказана ухвала спростовує доводи апеляційної скарги в частині розподілу господарським судом Рівненської області судових витрат.
Відповідно, апеляційний господарський суд залишає без змін судове рішення місцевого господарського суду і в цій частині.
Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Відповідачем.
Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокор-М" на рішення господарського суду Рівненської області від 15 березня 2017 року у справі №918/8/17 - залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Рівненської області від 15 березня 2017 року у справі №918/8/17 - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
5. Справу №918/8/17 повернути до господарського суду Рівненської області.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Бучинська Г.Б.