79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"22" травня 2017 р. Справа № 926/4676/16
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого судді Марка Р.І.
суддів Желіка М.Б.
ОСОБА_1,
з участю представників:
від позивача: ОСОБА_2;
від відповідача: ОСОБА_3;
розглянувши апеляційну скаргу Державного агенства резерву України, вих. № 1096/0/4-17 від 20.03.2017р. (вх. № 01-05/1559/17)
на рішення Господарського суду Чернівецької області від 06.03.2017р.
у справі № 926/4676/16, суддя Бутирський А.А.
за позовом: Державного агентства резерву України, м. Київ
до відповідача: Державного підприємства “Неполоковецький комбінат хлібопродуктів”, смт. Неполоківці Кіцманського району Чернівецької області
про: стягнення 199 035, 40 грн.
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 06.03.2017р. у позові Державного агентства резерву України до Державного підприємства “Неполоковецький комбінат хлібопродуктів” про стягнення 199 035, 40 грн. - відмовлено.
Не погодившись з рішенням Господарського суду Чернівецької області від 06.03.2017р. у справі № 926/4676/16, позивач звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, вих. № 1096/0/4-17 від 20.03.2017р. (вх. № 01-05/1559/17 від 31.03.17), в якій просить скасувати рішення у даній справі та прийняти нове рішення яким задоволоти позовні вимоги повністю.
Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Скаржник стверджує зокрема те, що відповідно до абз.2 ч.4 ст.12 ЗУ «Про державний матеріальний резерв» передбачено обов'язок відповідальних зберігачів самостійно здійснювати освіження матеріальних цінностей; вказаний обов'язок відповідача передбачено також п.2.6 договору відповідального зберігання від 08.01.2009 року. Також апелянт зазначає, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.04.2013 року №696-р «Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства», ДП «Новопокровський комбінат хлібопродуктів» не відноситься до категорій цих підприємств, у зв'язку з чим вважає доводи відповідача про відсутність у нього обов'язку самостійно здійснювати освіження матеріальних цінностей державного резерву безпідставними.
Згідно автоматизованого розподілу справ КП “Документообіг господарських судів”, 31.03.2017р. справу за № 926/4676/16 розподілено до розгляду судді - доповідачу Марку Р.І., у складі колегії суддів Костів Т.С. та Желіка М.Б.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 03.04.2017р. апеляційну скаргу Державного агенства резерву України прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 24.04.2017р.
На адресу канцелярії суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від 19.04.2017р. № 400 в якому відповідач просить рішення Господарського суду Чернівецької області від 06.03.2017р. у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
У зв'язку з перебуванням 24.04.2017р. суддів-членів колегії ОСОБА_1 у відпустці та ОСОБА_4 у відрядженні, судове засідання 24.04.2017р. не відбулось, про що відповідно до абз. 2 пп. 2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України № 21 від 03.03.2016р., було повідомлено представників сторін.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 27.04.2017р. розгляд справи призначено на 22.05.2017р., з підстав зазначених у даній ухвалі.
В судовому засіданні від 22.05.2017 р. представники сторін надали пояснення по суті спору, а також пояснення з питань, що виникли в процесі розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 99 ГПК України у судовому засіданні 22.05.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови Львівського апеляційного господарського суду.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, які підтримали свою позицію, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 08.01.2009 р. між сторонами укладено договір № юр-2зб/343-2009 відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву.
Відповідно до п.1.1 договору, зберігання матеріальних цінностей державного резерву здійснюється у зерносховищах зберігача.
Комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією у кількості та за вартістю згідно з актом форми Р-16. Передбачені цим договором форми актів затверджуються Комітетом (п.1.2 договору).
В п.2.5 договору передбачено обов'язок зберігача проводити відпуск цінностей тільки за нарядами Комітету.
Згідно п. 2.6 договору, зберігач зобов'язаний проводити освіження (поновлення) та заміну цінностей на продукцію аналогічного асортименту і якості самостійно без залучення додаткових коштів з поданням Комітетові акта форми Р-17 протягом 3-ох днів після здійснення операції.
Відповідно до п.3.2 договору, Комітет зобов'язаний контролювати додержання умов зберігання цінностей, їх наявність та якісний стан.
У розділі 6 договору сторони передбачили, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором Комітет і зберігач несуть відповідальність згідно із законодавством, зокрема згідно із Законом України "Про державний матеріальний резерв", іншими актами законодавства.
Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей (п.7.3 договору).
Позовні вимоги позивача обґрунтовані п.4 ст.11 ЗУ «Про державний матеріальний резерв», п.п.7, 12 «Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву», затвердженого постановою КМУ від 08.10.1997 року №1129, п.5.1 Інструкції про оформлення операцій з матеріальним цінностями державного матеріального резерву, затвердженої наказом Міністерством економічного розвитку України від 24.09.2012 року №1042, відповідно до яких, відповідальні зберігачі зобов'язані самостійно здійснювати освіження матеріальних цінностей, які передані їм на зберігання. Такий обов'язок, як зазначає позивач, покладено на відповідача також пунктом 2.6 вищенаведеного договору.
Згідно ч.12 ст. 14 Закону України “Про державний матеріальний резерв” у разі порушення правил і умов зберігання, несвоєчасного освіження та заміни матеріальних цінностей державного резерву, а також зберігання матеріальних цінностей, що не відповідають затвердженій номенклатурі, діючим стандартам і технічним умовам, несвоєчасного подання встановленої звітності підприємства, установи і організації - відповідальні зберігачі сплачують штраф у розмірі 20 відсотків від вартості матеріальних цінностей, щодо яких допущено порушення.
Позивач вказує на те, що вартість матеріальних цінностей, які мали бути освіжені становить 995177,20 грн., з них: пшениця 2 класу у кількості 152,665 тонн, на суму 656459,50 грн.; пшениця 3 класу у кількості 63,295 тонн, на суму 269953,175 грн.; пшениця 4 класу у кількості 16,65 тонн, на суму 68764,50 грн.
Як правомірно встановлено судом, всупереч положенням п. 1.2 Договору позивач не надав актів форми-16 щодо прийняття відповідачем на виконання умов Договору матеріальних цінностей державного резерву.
Натомість позивач надав акти форми Р-16 про прийняття відповідачем на зберігання: пшениці 3 класу за 2007 рік у кількості 1779,47 тонн на суму 251549,54 грн., пшениці 4 класу за 2007 рік у кількості 9478,97 тонн на суму 97044,92 грн. Дані акти не беруться до уваги судом як докази у справі, оскільки вони датовані 2007 роком, а кількість пшениці не співпадає із заявленими позовними вимогами. При цьому слід зазначити, що Договір не містить посилань, що він розповсюджує свою дію на закладення пшениці врожаю 2007 року.
Звіти відповідача про наявність зерна державного резерву за 2016 рік також не містять посилань на Договір. До того ж у вказаних актах також йдеться про урожай 2007 року, про який відсутні згадки у Договорі.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв", державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).
Відповідно до Указу Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010 «Про організацію системи центральних органів виконавчої влади» Державний комітет України з державного матеріального резерву реорганізовано в Державне агентство резерву України.
Згідно п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 року № 517 Державне агентство резерву України є центральним органом виконавчої влади основним завданням якого є реалізація державної політики у сфері державного матеріального резерву.
Державне агентство резерву України наділене повноваженнями щодо: організації виконання затверджених Кабінетом Міністрів України завдань щодо формування, зберігання, розміщення, відпуску, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного резерву; організації відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву; здійснення управління діяльністю підприємств, установ та організацій, які належать до сфери управління Держрезерву України, щодо формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного резерву, дотримання нормативних умов їх зберігання; здійснення відповідно до законодавства контролю за виконанням підприємствами - відповідальними зберігачами незалежно від форми власності зобов'язань щодо зберігання, освіження (поновлення) матеріальних цінностей державного резерву, за дотриманням порядку їх відпуску, своєчасного повернення позичених матеріальних цінностей, а також за відповідністю зазначених цінностей затвердженій номенклатурі, встановленим стандартам і технічним умовам (п.4 вказаної постанови №517).
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державний матеріальний резерв» (далі - Закон):
відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву;
освіження запасів державного резерву - відпуск матеріальних цінностей з державного резерву у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання матеріальних цінностей, тари, упаковки, а також внаслідок виникнення обставин, які можуть призвести до псування або погіршення якості продукції до закінчення терміну її зберігання, за умови одночасної або наступної поставки і закладення до державного резерву тієї ж кількості аналогічних матеріальних цінностей в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Статтею 11 Закону визначено, що запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Частина запасів матеріальних цінностей державного резерву може зберігатися на промислових, транспортних, сільськогосподарських, постачальницько-збутових та інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.
Згідно п.4 вказаної статті Закону, підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно з зазначеними завданнями власними силами.
Як зазначено в статті 12 Закону, у зв'язку із освіженням матеріальних цінностей здійснюється їх відпуск.
Матеріальні цінності з державного резерву реалізуються на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Освіження (поновлення) матеріальних цінностей державного резерву, що знаходяться на зберіганні на підприємствах, в установах і організаціях (відповідальних зберігачів), а також заміна їх на продукцію аналогічного асортименту та якості здійснюється ними самостійно без залучення додаткових коштів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 року №1129 затверджено Порядок формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву (далі-Порядок).
Відповідно до п.4 вказаного Порядку, розміщення запасів матеріальних цінностей державного резерву здійснюється Держрезервом на підприємствах, в установах і організаціях системи державного резерву, а також на інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.
В п.12 Порядку визначено, що освіження матеріальних цінностей державного резерву, що знаходяться у відповідальних зберігачів, а також заміна їх продукцією аналогічного асортименту та якості здійснюються ними самостійно без залучення додаткових бюджетних коштів. У разі коли матеріальні цінності державного резерву знаходяться у відповідальних зберігачів, які не виробляють зазначених цінностей, їх освіження або заміна може провадитися Держрезервом, з наступним закладенням продукції аналогічного асортименту та якості.
Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 24.09.2012 року №1042 затверджено Інструкцію про оформлення операцій з матеріальними цінностями державного матеріального резерву (далі-Інструкція).
Розділом 2 вказаної Інструкції врегульовано Порядок оформлення документів на відпуск матеріальних цінностей з державного резерву.
Так, відповідно до п.2.1 Інструкції, оформлення відпуску матеріальних цінностей з державного резерву в порядку освіження (поновлення), заміни та в порядку розбронювання здійснюється на підставі таких документів, зокрема, розпорядження (наряду) Держрезерву на відпуск матеріальних цінностей.
Відповідно до п.2.2 Інструкції, відпуск матеріальних цінностей з державного резерву, здійснюється після надходження коштів на рахунок Держрезерву, відкритий у Державній казначейській службі України, на підставі розпорядження (наряду).Розпорядження (наряд) оформлюється Держрезервом (п.2.4 Інструкції).
Вказане положення відображено в п.2.5 договору відповідального зберігання, в якому передбачено, що відпуск цінностей здійснюється за нарядами Державного комітету України з державного матеріального резерву.
Пунктом 5.1 Інструкції передбачено, що освіження (поновлення) матеріальних цінностей державного резерву, а також заміна їх на продукцію аналогічного асортименту та якості проводяться самостійно підприємствами - відповідальними зберігачами матеріальних цінностей державного резерву без залучення додаткових коштів.
Освіження (поновлення) матеріальних цінностей оформлюється актом про освіження товарів (матеріалів) державного резерву (без розриву в часі) за формою № Р-17 згідно з додатком 5 до цієї Інструкції для матеріальних цінностей державного резерву та формою 1мр (для службового користування) для матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (п.5.3 інструкції).
Як роз'яснено в п.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 17.10.2012 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про державний матеріальний резерв», згідно зі статтею 12 Закону державний резерв матеріальних цінностей є недоторканним і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України. У зв'язку з цим господарським судам слід з'ясовувати наявність документів, необхідних для відпуску матеріальних цінностей державного резерву, якими можуть бути відповідне розпорядження Кабінету Міністрів України, довіреність на їх отримання та документ, що підтверджує особу отримувача матеріальних цінностей, тощо. При цьому необхідно враховувати, що відпуск з державного резерву матеріальних цінностей, що піддягають освіженню, здійснюється також за рішенням центрального органу виконавчої влади, яким є Держрезерв України, а тому і в даному випадку слід встановлювати наявність рішення цього органу щодо проведення відповідної операції.
Таким чином, виходячи з приписів статті 2та 12 ЗУ «Про державний матеріальний резерв», у зв'язку із освіженням матеріальних цінностей здійснюється їх відпуск.
Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 12 Закону України “Про державний матеріальний резерв” державний резерв матеріальних цінностей є недоторканним і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України.
Відпуск матеріальних цінностей з державного резерву здійснюється:
у зв'язку з їх освіженням (поновленням) і заміною;
у порядку тимчасового позичання;
у порядку розбронювання;
для надання гуманітарної допомоги;
для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
у разі настання особливого періоду.
Матеріальні цінності з державного резерву реалізуються на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відпуск із державного резерву матеріальних цінностей, що підлягають освіженню (поновленню) і зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях системи державного резерву провадиться за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву.
На виконання вимог діючого законодавства Кабінетом Міністрів України прийнято рішення про освіження зерна у 2015 р., про що повідомлено відповідача листом від 08.10.2015 р. Одночасно, позивачем оголошено аукціон на реалізацію матеріальних цінностей державного резерву, який проведено у 2016 р.
21.12.2016 р. відповідач придбав пшеницю позивача, яка перебувала у нього на зберіганні у кількості 232,610 тонн, претензії щодо якості пшениці у відповідача відсутні (п. 8.2 договору купівлі-продажу від 21.12.2016 р.).
У свою чергу, відповідач неодноразово звертався до позивача із листами про надання дозволу на проведення освіження (04.09.2015 р., 30.10.2015 р.), які залишені позивачем без реагування.
Згідно спільного наказу Державного комітету України з державного матеріального резерву та Міністерства аграрної політики України № 241/539 від 27.07.2007 р. строк зберігання пшениці становить 2 роки, тобто освіження пшениці повинно проводитись кожні 2 роки. Позивач вказує, що освіження не проводилось відповідачем взагалі, позаяк позивачем не надано відомості про проведення контрольних заходів щодо відповідального зберігача та акти (довідки) за результатами проведення таких заходів або акти про неможливість проведення контрольних заходів. Таким чином, позивач не вказав, коли повинно було проводитись освіження, доказів вжиття заходів перевірки відповідача також не представив.
Відповідно до вищенаведених обставин та враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що доводи позивача про те, що відповідач був зобов"язаний самостійно, без відповідного рішення Держрезерву, здійснити відпуск (освіження) матеріальних цінностей, спростовуються наведеними вище діями позивача з відпуску переданого на зберігання відповідачу зерна шляхом його реалізації на аукціоні та оформлення розпорядження (наряду) на відпуск такого зерна.
Водночас, за відсутності такого розпорядження (наряду) Держрезерву, неможливо стверджувати про порушення відповідачем вимог Закону в частині не здійснення освіження матеріальних цінностей.
Посилання позивача на положення абзацу 2 пункту 4 статті 12 Закону та абзацу 3 пункту 12 Порядку щодо обов"язку відповідача проводити освіження самостійно є необгрунтованими, оскільки вказані норми передбачають лише використання власних коштів для заміни матеріальних цінностей, однак, така заміна можлива лише за наявності відповідного рішення уповноваженого органу, яким є Державне агенство резерву України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за таких обставин справи у задоволенні позову слід відмовити, оскільки: позивач не довів отримання відповідачем об'єму пшениці на суму 995177,20 грн., про яку йдеться у позові; позивачем не надано відомостей про проведення контрольних заходів щодо відповідального зберігача та акти (довідки) за результатами проведення таких заходів або акти про неможливість проведення контрольних заходів, позивач не вказав, коли повинно було проводитись освіження, доказів вжиття заходів перевірки відповідача також не представив; позивачем не доведено погіршення якості пшениці, яка перебувала на зберіганні у відповідача; відповідач вживав заходів щодо проведення освіження пшениці у 2015 р. проте позивач не погодив проведення такого освіження.
Інші твердження апелянта, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.
На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає задоволення позовних вимог частково правомірним, а апеляційну скаргу необґрунтованою.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно із ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Чернівецької області від 06.03.2017р відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а інші зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст.49 ГПК України покласти на скаржника.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд, -
1. Рішення господарського суду Чернівецької області від 06.03.2017р. в справі за номером 926/4676/16 залишити без змін.
2. Апеляційну скаргу Державного агенства резерву України, вих. № 1096/0/4-17 від 20.03.2017р. залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Повний текст постанови виготовлений 25.05.2017 р.
Головуючий-суддя Марко Р.І.
Суддя Желік М.Б.
Суддя Костів Т.С.