04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"17" травня 2017 р. Справа№ 910/15476/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Тищенко А.І.
Гончарова С.А.
за участю представників сторін:
від позивача: Окончик Д.В. - дов. №6/1 від 13.01.2016р.
від відповідача: Козачук Н.Ю. - дов. №06-5/724 від 12.09.2016р.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Октан" на рішення Господарського суду м. Києва від 29.09.2016р.
у справі № 910/15476/16 (суддя Пінчук В.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Октан"
до Комунального підприємства "Київпастранс"
про стягнення 1921093,12 грн.
В судовому засіданні 17.05.2017р. відповідно до ст. ст. 85, 99 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
У серпні 2016р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Октан" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київпастранс" (далі - відповідач) про стягнення 1 921 093,12 грн., з яких: 1 629 792,89 грн. збитки від інфляції та 291 300,23 грн. - 3% річних.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначав, що основна заборгованість в розмірі 1 521 748,73 грн. відповідачем не погашена, а тому останньому за період з 21.02.2010р. (наступний день за днем набрання рішення від 04.02.2010р. законної сили) по 07.07.2016р. (переддень укладення договору про розстрочення боргу № 45.16-15) на підставі ст. 625 ЦК України нараховано 3% річних в розмірі 291 300,23 грн. та збитки від інфляції в розмірі 1 629 792,89 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 29.09.2016р. у справі №910/15476/16 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.
Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом першої інстанції норм матеріального права та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, не наданням належної правової оцінки доказам, наданим позивачем.
На думку апелянта, суд першої інстанції дійшов невірного висновку про звернення з позовом до суду з пропуском строку позовної давності, оскільки цей строк неодноразово переривався, що підтверджується укладеним між сторонами Договором про розстрочення боргу №45.16-15 від 08.07.2016р., банківськими виписками від 19.07.2016р., 15.08.2016р. про часткове погашення заборгованості та копією листа відповідача від 17.08.2016р. №03/221.
Апелянт зазначає, що позовна давність до основної вимоги згідно рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2010р. у справі №38/42 не сплинула, наказ про її примусове стягнення перебуває на виконанні в органах Державної виконавчої служби, а тому позовна давність щодо інфляційних втрат та 3% річних також не сплинула.
В суді апеляційної інстанції розгляд справи відбувався різними колегіями суддів.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу позивача 12.12.2016р. передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Гончаров С.А.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2016р. колегією суддів у визначеному складі апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, склад колегії суддів змінювався, згідно ст. 69 ГПК України строк розгляду спору продовжувався, у відповідності до ст. 77 ГПК України у справі оголошувалась перерва, останній раз на 17.05.2017р.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 17.05.2017р. підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 17.05.2017р. заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу та письмових поясненнях у справі.
Відповідно до частини 1 статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Згідно статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення підлягає частковому скасуванню, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Господарського суду міста Києва від 04.02.2010р. №38/42 позов ТОВ "Фірма Октан" до КП "Київпастранс" задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 521 748,73 грн. основного боргу, 30 764,23 грн. інфляційних нарахувань, 9 649,77 грн. 3% річних, 15 621,62 грн. державного мита, 219,48 грн. витрат з інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 32 500,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.
При вирішенні справи №38/42 судом було встановлено факт неналежного виконання КП "Київпастранс" своїх зобов'язань з оплати поставленого товару за договором про закупівлю нафтопродуктів від 17.03.2008р. №17/03-13/5, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед ТОВ "Фірма Октан" в розмірі 1 521 748,73 грн.
Відповідно до частини 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, §77, від 25.07.2002, а також рішенні Європейського суду з прав людини Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§42 та 60, від 22.11.2007 встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.
Враховуючи наведене, висновок Господарського суду міста Києва у справі №38/42 про факт прострочення виконання КП "Київпастранс" грошового зобов'язання за договором про закупівлю нафтопродуктів від 17.03.2008р. №17/03-13/5 у сумі 1 521 748,73 грн., відповідає принципу правової певності, регламентованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, та практиці Європейського суду з прав людини, які в якості джерел права мають застосовуватися судами при розгляді справ.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що право на звернення до суду з даним позовом виникло у позивача з 21.02.2010р., однак позовна заява була подана до суду 23.08.2016р., тобто більш ніж через 6 років зі спливом строку позовної давності.
Колегія суддів частково не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду виходячи з наступного.
Згідно з положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до п. 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Аналогічна позиція міститься також в постанові Верховного Суду України від 12.06.2007р. у справі №П-9/161-16/165.
Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.
Як вбачається з матеріалів справи, рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2010р. у справі №38/42 (далі рішення №38/42) набрало законної сили 21.02.2010р.
26.02.2010р. Господарським судом міста Києва видано наказ на його виконання.
24.03.2010р. ВДВС Подільського РУЮ у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за наказом про примусове виконання рішення №38/42.
26.12.2014р. відділом примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у м. Києві винесено постанову про повернення виконавчого документа (наказу про примусове виконання рішення №38/42) стягувачу.
10.06.2015р. ухвалою Господарського суду міста Києва у справі №38/42 дії відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у м. Києві щодо повернення виконавчого документа стягувачу визнано незаконними, а постанову про повернення виконавчого документа стягувачу скасовано.
18.02.2016р. відділом примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у м. Києві винесено постанову про відновлення виконавчого провадження по виконанню наказу Господарського суду міста Києва про примусове виконання рішення №38/42.
08.07.2016р. між сторонами у справі укладено договір про розстрочення боргу №45.16-15, згідно якого відповідач визнав борг перед позивачем, зокрема, щодо Наказу №38/42 від 26.02.2016р.
Позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань на суму боргу та 3% річних лише 19.08.2016р., що підтверджується відбитком календарного штемпелю на доданому до позовної заяви конверті.
Згідно ч.1 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст.111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
У постанові Верховного Суду України від 27.04.2016р. у справі №3-269гс16 викладений висновок, що дії, які свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Таким чином, наявний у матеріалах справи договір про розстрочення боргу від 08.07.2016р. №45.16-15 підтверджує визнання відповідачем суми основного боргу, присудженого до стягнення за рішенням суду в 2010 році.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За приписами частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду України від 06.06 2012 у справі №6-49цс12).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 20.12.2010 у справі №3-57гс10, від 04.07. 2011 у справі №3-65гс11, від 12.09.2011 у справі №3-73гс11, від 24.10.2011 у справі №3-89гс11, від 14.11.2011 у справі №3-116гс11, від 23.01.2012 у справі №3-142гс11, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Враховуючи висновок Господарського суду міста Києва у справі №38/42 про факт прострочення виконання КП "Київпастранс" грошового зобов'язання за договором про закупівлю нафтопродуктів від 17.03.2008р. №17/03-13/5 в сумі 1 521 748,73 грн., колегія суддів вважає, що чинне законодавство України не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
З огляду на викладене, колегія суддів критично відноситься до тверджень відповідача, викладених у відзиві на апеляційну скаргу та письмових поясненнях щодо спливу строку позовної давності для стягнення інфляційних втрат та 3% річних за увесь заявлений період.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що основна заборгованість в розмірі 1 521 748,73 грн. відповідачем не погашена, а тому ТОВ "Фірма Октан " нарахувала останньому за період з 21.02.2010р. по 07.07.2016р. на підставі ст. 625 ЦК України 3% річних в розмірі 291 300,23 грн. та інфляційні втрати в розмірі 1 629 792,89 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Фірма Октан " звернулось з позовом до суду 19.08.2016р., що підтверджується відбитком календарного штемпелю на доданому до позовної заяви конверті.
Таким чином, період в межах строку позовної давності, за який підлягають стягненню інфляційні втрати та 3% річних є 19.08.2013р. - 19.08.2016р.
Позовні вимоги за період 21.02.2010р. - 18.08.2013р. заявлені поза межами строку позовної давності, і в цей період часу переривання перебігу строку позовної давності не було.
Оскільки суд не має права виходити за межі позовних вимог без клопотання заінтересованої сторони, враховуючи період за який заявлено до стягнення інфляційні втрати та 3% річних, в межах строку позовної давності підлягають стягненню інфляційні втрати та 3% річних з 19.08.2013р. по 07.07.2016р.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.02.2010р. №38/42 стягнуто з відповідача на користь позивача 1 521 748,73 грн. основного боргу, 30 764,23 грн. інфляційних нарахувань, 9 649,77 грн. 3% річних, 15 621,62 грн. державного мита, 219,48 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу та 32 500,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.
Відповідачем разом з доповненням до відзиву на апеляційну скаргу від 01.03.2017р. надані копії банківських виписок на загальну суму 385 000,00 грн., як доказ підтвердження часткової сплати суми заборгованості за рішенням Господарського суду міста Києва від 04.02.2010р. №38/42, що не було враховано позивачем при подачі позову до суду.
Відповідно до ст. 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Як вбачається з додаткових пояснень позивача від 06.03.2017р., останній у відповідності до ст. 534 ЦК України зараховував платежі відповідача від: 17.11.2011р. на суму 20 000,00 грн., 02.12.2011р. на суму 10 000,00 грн., 06.12.2011р. на суму 10 000,00 грн., 07.12.2011р. на суму 10 000,00 грн., 08.12.2011р. на суму 10 000,00 грн., 12.12.2011р. на суму 10 000,00 грн., 24.01.2012р. на суму 10 000,00 грн., 25.01.2012р. на суму 10 000,00 грн., як оплату інфляційних втрат у розмірі 30 764,23 грн., 3% річних у розмірі 9 649,77 грн., державне мито у розмірі 15 624,62 грн., витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у розмірі 219,48 грн. та витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 32 500,00 грн., всього на загальну суму 88 755,10 грн.
Грошові кошти, сплачені відповідачем з 04.05.2012р. по 26.07.2012р. у сумі 296 244,90 грн. (385 000,00 грн. - 88 755,10 грн.) позивач зараховував як сплату основної суми боргу.
Таким чином, станом на 26.07.2012р. сума основного боргу відповідача становить 1 225 503,83 грн. (1 521 748,73 грн. - 385 000,00 грн.).
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що розрахунок інфляційних втрат та 3% річних необхідно здійснювати на суму боргу в розмірі 1 225 503,83 грн. за період 19.08.2013р. - 07.07.2016р.
Банківські виписки від 19.07.2016р. про сплату відповідачем 200 000,00 грн. та від 15.08.2016р. на суму 200 000,00 грн., які містяться у матеріалах справи, не беруться колегією суддів до уваги, оскільки погашення заборгованості відбувалось поза межами періоду, визначеного у позові.
Колегія суддів, здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків інфляційних втрат та 3% річних за заявлений період, за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», дійшла висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 101 521,98 грн. інфляційних втрат за період з 19.08.2013р. по 07.07.2016р. та 106 113,55 грн. 3% річних за період з 19.08.2013р. по 07.07.2016р., з урахуванням строку позовної давності, відповідно в іншій частині вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних слід відмовити.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що висновок місцевого господарського суду про повну відмову в задоволенні позовних вимог ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.
Вказані порушення визнаються колегією суддів беззаперечною підставою для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду з одночасним ухваленням нового, у відповідності до норм матеріального та процесуального права, про часткове задоволення позову.
Статтею 104 ГПК України встановлено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга з підстав, викладених у ній підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - частковому скасуванню з викладенням резолютивної частини рішення в редакції постанови Київського апеляційного господарського суду.
У відповідності до ст.49 ГПК України судовий збір у разі часткового задоволення позову покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 4-1, 4-2, 4-3, 4-7, 33, 43, 49, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Октан" на рішення Господарського суду м. Києва від 29.09.2016р. у справі №910/15476/16 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2016р. у справі №910/15476/16 скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:
«.1 Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства "Київпастранс" (04070, м. Київ, Набережне шосе, 2; код ЄДРПОУ 31725604) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Октан" (03067, м. Київ, бул. І.Лепсе, 4, корпус 21; код ЄДРПОУ 24718890) 1 101 521, 98 грн. інфляційних втрат, 106 113, 55 грн. 3% річних, судовий збір у розмірі 18 114,53 грн. за подання позовної заяви.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити».
3. Стягнути з Комунального підприємства "Київпастранс" (04070, м. Київ, Набережне шосе, 2; код ЄДРПОУ 31725604) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Октан" (03067, м. Київ, бул. І.Лепсе, 4, корпус 21; код ЄДРПОУ 24718890) 19 925,98 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.
5. Матеріали справи №910/15476/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді А.І. Тищенко
С.А. Гончаров