22.05.2017 року Справа № 912/4303/16
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Широбокової Л.П. (доповідач),
суддів Подобєд І.М., Кузнецова І.Л.
при секретарі судового засідання Дон О.Я.
за участю представників сторін
від позивача: представник не з'явився;
від відповідача-1: ОСОБА_1 фізична особа-підприємець, паспорт серії НОМЕР_1 від 20.05.2010р.;
від відповідача-2: представник не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Олександрія Кіровоградської області на рішення господарського суду Кіровоградської області від 27.01.2017р. у справі № 912/4303/16
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2,
м. Олександрія Кіровоградської області
до відповідача-1 Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, смт. Приютівка Олександрійського району
Кіровоградської області
відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю
"Олександрійський цукровий завод", смт. Приютівка
Олександрійського району Кіровоградської області
про визнання недійсним договору, стягнення 111 017,20 грн
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 27.01.2017р. (суддя Макаренко Т.В.) позов задоволено частково. Визнано недійсним договір оренди приміщення №60/15/1-О від 01.01.2015р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Олександрійський цукровий завод" та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 судовий збір в сумі 689,00 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Олександрійський цукровий завод" на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 судовий збір в сумі 689,00 грн. В решті позову відмовлено. Рішення мотивовано порушенням законодавства при укладенні оспорюваного договору оренди та безпідставністю вимог щодо стягнення грошових коштів в сумі 4340 доларів США, що за курсом на 27.10.2016р. складає 111017,20 грн, як безпідставно набутих.
Не погодившись із зазначеним рішенням в частині відмови у задоволенні позову, Позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні позову, прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову, в решті залишити рішення без змін. В обґрунтування апеляційної скарги посилався на наступне:
- судом не враховано письмові докази, надані Позивачем, а також вимоги ст. ст. 41, 92 Конституції України, п.2 ч.1 ст. 3 ст. 321 Цивільного кодексу України;
- судом не прийнято до уваги, що між Позивачем та Відповідачем-1 був укладений договір про повну матеріальну відповідальність, за актом приймання-передачі майна №1/23/12/2014 Відповідач-1 отримав майно від Позивача;
- судом не враховано прав Позивача витребувати своє майно у недобросовісного набувача;
- судом першої інстанції в порушення ст. 32 Господарського процесуального кодексу України не враховані надані Позивачем письмові докази; не доведено, з яких підстав Відповідача-1 звільнено від доказування обставин справи та заперечень (ст. 33 ГПКУ), не враховані вимоги ст. 4-2 ГПК України, ст. 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо заборони дискримінації;
- висновки суду не відповідають обставинам справи.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.03.2017р. апеляційна скарга прийнята до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Широбокової Л.П., суддів Подобєд І.М., Орєшкіної Е.В. Розгляд справи призначений у судовому засіданні на 12.04.2017р.
В судовому засіданні 12.04.2017р. представник Позивача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.
Від Відповідача-1 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він проти апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду залишити без змін. Зазначив, що договір №1/22/12 від 22.12.2014р. про передачу Позивачу в оренду майна від ПП «Вітязь» є фіктивним, як і договір про повну матеріальну відповідальність між ОСОБА_2 та ОСОБА_1; норми ст.ст. 43,67 Господарського кодексу України не застосовуються, бо діють норми трудового законодавства; ані договір про повну матеріальну відповідальність, ані акт прийому - передачі не підписувала, майно не передавалося; не підтверджені право власності на майно, його вартість; Позивачем не доведені обставини, на які він посилається. В тексті відзиву на апеляційну скаргу Відповідачем-1 заявлено клопотання про передачу матеріалів щодо підробки підпису на фіктивних договорах повної матеріальної відповідальності та акту прийому - передачі майна від 23.12.2014р. до правоохоронних органів для проведення експертизи та відкриття кримінального провадження по даному факту.
Від Відповідача-2 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
В судовому засіданні 22.05.2017р. відповідачка доводи відзиву підтримала, рішення суду просила залишити без змін.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений в попередньому судовому засіданні, надіслав до суду письмові пояснення на відзив відповідача-1, в яких посилається на презумпцію правомірності правочину щодо оренди обладнання у ПП «Вітязь» та договору про повну матеріальну відповідальність з ОСОБА_1 Вважає, що підписуючи договір про повну матеріальну відповідальність сторони мали на увазі договір найму майна, та суд повинен застосувати до цього договору саме положення щодо найму майна.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення Відповідача-1, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Апеляційним судом при перегляді справи встановлено, що 01.01.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Олександрійський цукровий завод" - Орендодавець (надалі відповідач-2) та Приватним підприємцем ОСОБА_2 - Орендар (надалі позивач) було укладено договір оренди приміщення №60/15-О, відповідно до якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування приміщення, розташоване в АДРЕСА_1 загальною площею 124 кв. м з усім устаткуванням, інженерними сітками і системами та площадку біля приміщення площею 86 кв. м для торгівельно-підприємницької діяльності (далі - приміщення, а.с. 15-17).
Відповідно до пунктів 9.1, 9.2 Договору встановлено термін дії договору з 01.01.2015р. по 31.12.2015р. Зміна чи розірвання Договору можуть мати місце за погодженням сторін.
Відповідно до акту приймання-передачі від 01.01.2015р. до договору оренди приміщення №60/15-О від 01.01.2015р. орендодавець передав, а орендар прийняв у належному для експлуатації стані приміщення, розташоване в АДРЕСА_1 загальною площею 124 кв. м з усім устаткуванням, інженерними сітками і системами та площадку біля приміщення площею 86 кв. м (а.с. 18).
Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується позивачем і відповідачем-2 між ними існували сталі відносини з оренди нерухомого майна. Так, з метою здійснення торгівельно-підприємницької діяльності позивач, починаючи з 2005 року орендував у відповідача-2 нерухоме майно, а саме приміщення загальною площею 124 кв.м з усім обладнанням, інженерними сітками і системами та площадку біля приміщення площею 86 кв.м, яке розташоване в АДРЕСА_1. Про вказане свідчить договір оренди приміщення від 01.02.2006р. №15/2005, договір оренди приміщення №22 від 04.09.2006р., тощо (а.с. 23-28 т .1).
В той же час, 01.01.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Олександрійський цукровий завод" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір оренди приміщення №60/15/1-О, за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування приміщення, розташоване в АДРЕСА_1 загальною площею 124 кв.м з усім устаткуванням, інженерними сітками і системами та площадку біля приміщення площею 86 кв.м для торгівельно-підприємницької діяльності (а.с. 19-21).
Згідно з пунктами 9.1, 9.2 Договору термін дії договору встановлено з 01.01.2015р. по 31.12.2015р. Зміна чи розірвання Договору можуть мати місце за погодженням сторін.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Олександрійський цукровий завод" та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 підписаний акт приймання-передачі від 01.01.2015р. до договору оренди приміщення від 01.01.2015р. №60/15/1-О, згідно якого відповідач-2 передав відповідачу-1 спірне приміщення (а.с. 22 т.1).
Тобто, відповідач-2 одночасно уклав два договори оренди майна з різними особами, та підписав з ними акти приймання-передачі цього майна в оренду.
Вважаючи порушеними свої права укладенням оспорюваного договору, позивач 13.11.2015р. направив ОСОБА_1 вимогу про негайне звільнення закладу за адресою: АДРЕСА_1 протягом 5 днів з моменту отримання даного листа та повернути у належному стані всі речі, які належать позивачу та знаходяться у приміщенні кафе, що підтверджується описом вкладення у цінний лист (а.с. 29, 30 т.1).
Також, 02.12.2015р. позивач звертався до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олександрійський цукровий завод" з заявою про забезпечення доступу до приміщення, яке останній передав, а позивач прийняв в строкове платне користування та повернути належне майно, яке в ньому знаходиться (а.с. 31-32 т.1).
Відповідачі заявлені вимоги не задовольнили та позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору оренди приміщення №60/15/1-О від 01.01.2015р., що укладений між відповідачами, недійсним. Також просив стягнути з відповідача-1 грошові кошти в сумі 4340 доларів США, що за курсом на 27.10.2016р. складає 111017,20 грн, посилаючись на ст.ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України, як відшкодування вартості безпідставно набутого майна позивача, яке залишилося в орендованому приміщенні.
Правовідносини, що склалися між сторонами, є відносинами з оренди майна, та відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).
Згідно з приписів частин 1, 2 статті 761 Цивільного кодексу України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
Загальні підстави недійсності правочинів визначені ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, зокрема, відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частинами 1, 3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Як встановлено судом, позивачем та відповідачем-1 було укладено 01.01.2015р. з відповідачем-2 договори оренди на одне й те саме нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 та площадку біля приміщення на один і той же термін користування.
Сторонами не подано належних доказів (акту приймання-передачі майна) повернення орендованого приміщення Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 Товариству з обмеженою відповідальністю "Олександрійський цукровий завод".
Водночас, 01.01.2015р. між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "Олександрійський цукровий завод" підписано Акт приймання-передачі приміщення, що є предметом спору. Тобто, по суті за цим договором відповідачем-2 передано в оренду відповідачу-1 приміщення, що знаходилося в оренді у Позивача.
Ст. 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Дана норма не передбачає права наймодавця передавати майно в оренду двом різним наймачам одночасно і за різними договорами оренди (суборенди), тобто один об'єкт оренди у період дії відповідного договору не може бути об'єктом оренди за іншим договором, укладеним пізніше, оскільки це унеможливлює реалізацію права користування цим об'єктом і не відповідає вимогам гл. 25 ЦК (правова позиція Верховного Суду України у постанові від 09.09.2003 року (справа за участі ТОВ "Динамо" та РВ ФДМУ у Харківській області).
За даних обставин суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про невідповідність оспорюваного договору вимогам чинного законодавства та задовольнив позовні вимоги в цій частині і визнав договір недійсним, з чим погоджується і апеляційний суд.
Доводи відповідачів спростовано встановленими судом обставинами та правомірно відхилені судом першої інстанції.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача-1 грошових коштів в сумі 4340 доларів США, що за курсом на 27.10.2016р. складає 111017,20 грн як відшкодування вартості безпідставно набутого майна позивача, яке залишилося в орендованому приміщенні, апеляційним судом встановлено наступне.
Вказані вимоги позивач обґрунтовував тим, що заклад він обладнав за свої кошти, також вказує, що на підставі договорів з компаніями «Кока-Кола» та «Оболонь» в нього в оренді знаходилися холодильники, стільці та інше обладнання, перелік якого вказує на стор.2 позовної заяви, визначивши його вартість в сумі 4340 доларів США, що за курсом на 09.11.2015р. складає 98257,60 грн.
В подальшому позивачем до матеріалів справи було долучено копії договору оренди майна №1/22/12 від 22.12.2014р., укладеного між Приватним підприємством «Вітязь» та позивачем, акту приймання-передачі майна №1 від 22.12.2014р. на загальну суму 4290 доларів США або 68015,36 грн, та прибуткова накладна №ПН-000000001 від 22.12.2014нр. на суму 52161,61 грн.
Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, на яку посилається ФОП ОСОБА_2 як правову підставу своїх вимог, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї статті застосовуються до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави для збагачення.
Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі, а в разі неможливості - відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Як встановлено судом вище позивач орендував до 2016р. у відповідача-2 приміщення для розміщення кафе по АДРЕСА_1.
Втім, із наданих позивачем документів не вбачається, що майно, яке він вважає безпідставно набутим ФОП ОСОБА_1, було розміщене та знаходилося в орендованому приміщенні, оскільки згідно акту приймання-передачі майна №1 від 22.12.2014р. місцем його складання є м. Олександрія. Подані докази підтверджують лише той факт, що майно, перелік якого наведено в Акті приймання-передачі №1 до Договору №1/22/12 від 22.12.14, орендовано позивачем.
Також, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що це майно набуте саме ФОП ОСОБА_1, оскільки приміщення позивачем було орендовано у ТОВ "Олександрійський цукровий завод", якому орендар зобов'язаний його повернути по закінченню договору оренди. Відповідач-2 надав суду копії листів від 05.01.2016р. та від 06.02.2015р. щодо повернення орендованого приміщення та можливості позивачу забрати своє майно з орендованого приміщення.
Виходячи з того, що позивачем не доведено сам факт наявності у спірному приміщенні зазначеного ним майна та безпідставного набуття цього майна з боку відповідачки-1, факт неможливості повернення цього майна в натурі з підстав його втрати, відсутні правові підстави щодо стягнення з відповідачки його вартості, яка також не доведена належними та допустимими доказами на час розгляду справи.
Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України змінити підставу або предмет позову позивач має право лише до прийняття рішення по справі, тобто при розгляді справи в апеляційній інстанції сторона такого права позбавлена. З цих підстав апеляційним судом не досліджуються та не оцінюються доводи позивача щодо укладання з відповідачкою договору про повну матеріальну відповідальність працівника від 23.12.2014р. та акт приймання передачі майна №1/23/12/2014р. за договором про повну матеріальну відповідальність працівника від 23.12.2014р. та доводи, викладені представником позивача в письмових поясненнях від 19.05.2017р., щодо удаваності цих договорів, оскільки вони не були підставою позову в суді першої інстанції. З цих же підстав судом також відхиляється клопотання ФОП ОСОБА_1 про направлення до правоохоронних органів матеріалів щодо підробки підпису на фіктивних договорі про повну матеріальну відповідальність працівника від 23.12.2014р. та акті приймання передачі майна №1/23/12/2014р. Особа не позбавлена права самостійно звернутися до правоохоронних органів з відповідною заявою.
Слід зазначити, що як у вище зазначених документах, так і в позовній заяві позивач вказує відповідачем-1 та стороною цих документів ОСОБА_1, в той час як оспорюваний ним договір оренди був укладений з ОСОБА_1, що підтверджується її паспортом та Свідоцтвом про державну реєстрацію як підприємця від 23.09.1994р. (а.с.112 т.1). Заяви про заміну відповідача-1 на належного до суду не надходило.
Щодо доводів апеляційної скарги про порушення прав власника суд зазначає, що жодних документів на право власності на майно, яке зазначено в позовній заяві як безпідставно набуте відповідачкою, матеріали справи не містять, позивач надав докази щодо оренди такого майна, та відсутні докази втрати цього майна, що унеможливлювало б його повернення орендодавцю в натурі. Як встановлено судами позивач не надав доказів щодо безпідставного набуття цього майна саме відповідачкою, тому відсутні правові підстави для покладення на неї обов'язку щодо відшкодування його вартості.
Щодо договору про повну матеріальну відповідальність працівника, висновки суду викладені вище та такий вид договорів є елементом трудових відносин роботодавця і працівника, відповідачем за яким може бути працівник як фізична особа (позов заявлено до ОСОБА_1 як підприємця), та вказані спори не підвідомчі господарським судам.
Враховуючи викладене, підстав для скасування чи зміни рішення суду відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України не вбачається, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області без змін.
Судові витрати по апеляційній скарзі покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 103-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Олександрія Кіровоградської області, на рішення господарського суду Кіровоградської області від 27.01.2017р. у справі №912/4303/16 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Кіровоградської області від 27.01.2017р. у справі № 912/4303/16 залишити без змін.
Постанова набирає чинності з часу її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.
Повний текст постанови складений 24.05.2017р.
Головуючий суддя Л.П. Широбокова
Суддя І.М. Подобєд
Суддя І.Л. Кузнецова