29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, тел. 71-81-84, факс 71-81-98
"24" травня 2017 р.Справа № 924/218/17
Господарський суд Хмельницької області у складі:
судді Димбовського В.В., розглянувши матеріали справи
за позовом публічного акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" в особі Теофіпольського РЕМ, смт. Теофіполь
до управління соціального захисту населення Теофіпольської районної державної адміністрації Хмельницької області, смт. Теофіполь
про стягнення 1124,14 грн. - пені, 425,04 грн. - 3% річних, 4845,45 грн. - інфляційних втрат
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю №188 від 26.12.2016р.
від відповідача: не з'явився
У судовому засіданні, згідно ч. 2 ст. 85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору: позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача боргу в розмірі 6404,63 грн.
До початку розгляду справи по суті позивачем змінено предмет позову. Згідно заяви, яка розглянута і прийнята в судовому засіданні 28.03.2017р., позивач просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 1124,14 грн., 425,04 грн. - 3% річних, 4855,45 грн. - інфляційних втрат. У подальшому, позивач зменшив розмір позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та просив стягнути з відповідача 1124,14 грн. - пені, 425,04 грн. - 3% річних, 4845,45 грн. - інфляційних втрат. Заява про зменшення розміру позовних вимог розглянута та прийнята в судовому засіданні 26.04.2017р., що відображено в ухвалі суду від 26.04.2017р.
Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором №274 про постачання електричної енергії юридичним та фізичним особам-суб'єктам підприємницької діяльності від 15.04.2014р. стосовно вчасного проведення розрахунків за поставлену електроенергію. Нарахування пені обумовлено наявністю відповідної умови договору щодо її застосування, а 3% річних та інфляційних з посиланням на ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Відповідач проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні, мотивуючи тим, що несвоєчасний розрахунок виник не з вини управління, а через незалежні від нього причини.
В обгрунтування своєї позиції посилається на те, що управління соціального захисту населення є бюджетною установою і всі платежі, які ним здійснюються, проводяться на підставі кошторисних призначень, згідно затвердженого кошторису та плану асигнувань, передбачених на конкретні цілі. Стверджує, що при надходженні коштів на рахунки управління, вони негайно перераховувалися до Теофіпольського РЕМ для оплати за спожиту електроенергію, іноді - двічі, тричі в місяць. Зауважує, що управління неодноразово у 2015 - 2017 роках зверталося до Теофіпольської районної державної адміністрації, як головного розпорядника коштів, з проханням внести зміни до кошторису управління, однак вони не були враховані.
Також, відповідач, стверджував про інші, менші розміри нарахувань пені, 3% річних та інфляційних, які позивач пред'являв йому в досудовому порядку, та які погоджувались в актах звірки розрахунків. До того ж, відповідач послався на ч. 6 ст. 232 ГК України. Окрім того, посилаючись на те, що управління є структурним підрозділом райдержадміністрації, вказував на звільнення його від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях згідно п. 19 ст. 5 Закону України „Про судовий збір”
У поясненні, поданому 11.04.2017р., та відзиві, поданому 24.04.2017р., відповідач стверджував про списання позивачем 25.02.2016р. заборгованості по інфляційних втратах в розмірі 4450,80 грн. і 3% річних в сумі 4,02 грн., а 29.12.2016р. про списання 10,00 грн. - інфляційних, посилаючись при цьому на акти звірки розрахунків, підписані між сторонами.
На заперечення відповідача позивачем надано пояснення, в яких він наголошує, що ні Цивльний кодекс України, ні Господарський кодекс України, при визначенні відповідальності за укладеними господарськими договорами поставки не виділяють бюджетні установи в окрему категорію і не встановлюють для них будь-які окремі правила. За порушення термінів оплати визначених умовами договору установи, що фінансуються з державного бюджету несуть відповідальність відповідно до законодавства і укладеного договору таку ж саму, як і будь-який інший суб'єкт господарювання та сплачують суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, 3% річних від простроченої суми, а також пеню та інші штрафні санкції. Ввжає, що в будь- якому випадку зобов'язання за укладеними договорами повинні виконуватися сторонами в повному обсязі і відсутність бюджетного призначення чи бюджетного фінансування не є підставою, як для припинення зобов'язання, так і для звільнення від відповідальності за невиконання умов договору.
На переконання позивача, нарахування пені проведено без порушення ч. 6 ст. 232 ГК України, в межах строку позовної давності, передбаченої ч. 2 ст. 258 ЦК України (1 рік), та відповідно до ст. 549 ЦК України та ч. 2 ст. 343 ГК України, у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
26.04.2017р. позивачем надано пояснення з приводу посилань відповідача на списання інфляційних та 3% річних. Позивач відзначив, що списання, яке проходило 26.02.2016р. в Теофіпольському РЕМ, подавались пеня, 3% річних, місячні інфляційні та перевищення договірної величини споживання електричної енергії, нараховані споживачам, які фінансуються з державного та місцевого бюджетів та по яких минув строк позовної давності, а саме: пеня та перевищення договірної величини споживання електричної енергії нараховані понад 1 рік та 3% річних і місячні інфляційні нараховані понад 3 роки.
Посилаючись на акти списання від 30.09.2015р. стверджує, що відповідачу було списано 0,26 грн. пені, 4,02 грн. - 3% річних та 5933,28 грн. - перевищення договірної величини споживання електричної енергії. Однак, при занесенні сум по яких пройшло списання на особовий рахунок управління, бухгалтер енергозбуту підрозділу маркетингу та збуту електроенергії припустилась помилки і поряд з пенею, 3% річних та перевищенням договірної величини споживання електричної енергії провела списання 4450,80 грн. місячних інфляційних, підстав для списання яких не було, оскільки нарахування проводилось з березня 2015 року і строк позовної давності на 30.09.2015р. не минув.
Відзначає, що, станом на 01.03.2017р., помилку виправлено; на особовий рахунок управління внесено списання згідно актів на списання від 30.09.2015р., бухгалтера енергозбуту підрозділу маркетингу та збуту електроенергії попереджено про неприпустимість таких порушень в подальшій роботі. Позивач робить висновок, що помилкове списання інфляційних не позбавляє права, керуючись ст. 625 ЦКУ, вимагати від управління їх сплати.
Присутній у судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог.
Відповідач представника в судове засідання не направив, надіславши заяву про розгляд справи за відсутності свого представника.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи по суті, суд встановив:
15.04.2014р. публічне акціонерне товариство "Хмельницькобленерго" в особі Теофіпольського РЕМ, як постачальник, уклало з управлінням соціального захисту населення Теофіпольської районної державної адміністрації Хмельницької області, як споживачем, договір №274 про постачання електричної енергії юридичним та фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності.
Згідно п. 1 вказаного вище договору, постачальник продає електричну енергію для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю 30,0 кВт, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору, та додатками до договору, що є його невід'ємними частинами.
Підпунктом 2.3.3. пункту 2.3 договору визначено, що споживач зобов'язується оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків №№10, 3 „Порядок розрахунків” та „Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії”.
Як вбачається з п. 1 додатку №10 до договору „Порядок розрахунків”, розрахунковий період споживання та оплати за електроенергію визначається календарним місяцем. Споживач самостійно здійснює повну поточну оплату вартості обсягу електричної енергії, згідно додатку №1 з врахуванням очікуваного споживання електроенергії за розрахунковий період у відповідності: до 25 числа розрахункового періоду 100% від договірної величини споживання електроенергії розрахункового періоду.
У додатках №1 до договору сторони встановлювали обсяги постачання електричної енергії споживачу на кожний місяць відповідного року.
Так, на 2015 рік встановлено наступні обсяги постачання електричної енергії: січень - 12000 кВт.год., лютий - 12000 кВт.год., березень - 8000 кВт.год., квітень - 5000 кВт.год., травень - 3000 кВт.год., червень - 3000 кВт.год., липень - 3000 кВт.год., серпень - 3000 кВт.год., вересень - 4000 кВт.год., жовтень - 6000 кВт.год., листопад - 10000 кВт.год., грудень - 12000 кВт.год.
На 2016 рік встановлено такі обсяги постачання електроенергії: січень - 10000 кВт.год., лютий - 10000 кВт.год., березень - 9000 кВт.год., квітень - 5000 кВт.год., травень - 3000 кВт.год., червень - 2000 кВт.год., липень - 2000 кВт.год., серпень - 2000 кВт.год., вересень - 3000 кВт.год., жовтень - 7000 кВт.год., листопад - 10000 кВт.год., грудень - 12000 кВт.год.
На 2017 рік встановлено наступні обсяги постачання електроенергії: січень - 12000 кВт.год., лютий - 10000 кВт.год.
За період лютий 2015 року - лютий 2017 року відповідачем спожито електроенергії на суму 169792,85 грн., про що свідчать рахунки-фактури, а саме: від 24.02.2015р. на суму 16654,27 грн. (обсяг 12605 кВт.год.), від 25.03.2015р. на суму 7604,65 грн. (обсяг 4970 кВт.год.), від 27.04.2015р. на суму 7201,74 грн. (обсяг 4786 кВт.год.), від 27.05.2015р. на суму 2148,96 грн. (обсяг 948 кВт.год.), від 24.06.2015р. на суму 2967,75 грн. (обсяг 1566 кВт.год.), від 28.07.2015р. на суму 1983,40 грн. (обсяг 790 кВт.год.), від 25.08.2015р. на суму 1371,94 грн. (обсяг 802 кВт.год.), від 28.09.2015р. на суму 1710,72 грн. (обсяг 878 кВт.год.), від 29.10.2015р. на суму 6501,64 грн. (обсяг 4349 кВт.год.), від 30.11.2015р. на суму 9756,87 грн. (обсяг 6594 кВт.год.), від 28.12.2015р. на суму 9388,41 грн. (обсяг 5639 кВт.год.), від 25.01.2016р. на суму 15479,05 грн. (обсяг 9999 кВт.год.), від 29.02.2016р. на суму 10939,97 грн. (обсяг 6580 кВт.год.), від 25.03.2016р. на суму 7276,31 грн. (обсяг 4433 кВт.год.), від 20.04.2016р. на суму 3807,90 грн. (обсяг 2000 кВт.год.), від 25.05.2016р. на суму 2611,26 грн. (обсяг 1252 кВт.год.), від 22.06.2016р. на суму 2489,58 грн. (обсяг 1151 кВт.год.), від 22.07.2016р. на суму 3230,46 грн. (обсяг 1430 кВт.год.), від 17.08.2016р. на суму 3153,24 грн. (обсяг 1400 кВт.год.), від 21.09.2016р. на суму 3293,04 грн. (обсяг 1350 кВт.год.), від 25.10.2016р. на суму 3836,11 грн. (обсяг 1520 кВт.год.), від 29.11.2016р. на суму 12526,30 грн. (обсяг 6179 кВт.год.), від 20.12.2016р. на суму 13758,67 грн. (обсяг 6895 кВт.год.), від 23.01.2017р. на суму 17446,49 грн. (обсяг 9199 кВт.год.), від 27.02.2017р. на суму 2654,12 грн. (обсяг 1614 кВт.год.).
Відповідач оплатив позивачу спожиту електроенергію, зокрема, за період лютий 2015 року - лютий 2017 року сплачено загалом 169670,76 грн., однак, з порушенням строків, встановлених договором. Окрім того, наявна станом на 01.02.2015р. переплата в сумі 127,00 грн. була врахована в оплату спожитої електроенергії за лютий 2015 року.
Про оплату електроенергії свідчать виписки по рахунках за 18.02.2015р. на суму 1200,00 грн., за 24.02.2015р. на суму 734,13 грн., за 13.03.2015р. на суму 2000,00 грн., за 24.03.2015р. на суму 659,42 грн., за 10.04.2015р. на суму 2000,00 грн., за 28.04.2015р. на суму 649,05 грн., за 14.05.2015р. на суму 449,05 грн., на суму 4350,95 грн., за 22.05.2015р. на суму 130,13 грн., за 11.06.2015р. на суму 2148,96 грн., 2351,04 грн., за 06.07.2015р. на суму 2032,25 грн., на суму 2967,75 грн., за 28.07.2015р. на суму 181,25 грн., за 20.08.2015р. на суму 196,86 грн., 1983,40 грн., 4621,95 грн.,7197,79 грн., за 27.08.2015р. на суму 156,81 грн., за 28.09.2015р. на суму 176,16 грн., за 09.10.2015р. на суму 1698,20 грн., 3618,76 грн., за 30.10.2015р. на суму 390,99 грн., 1683,04 грн., за 13.11.2015р. на суму 4440,13 грн., за 03.12.2015р. на суму 643,27 грн., 5559,87 грн., за 23.12.2015р. на суму 790,28 грн., за 29.12.2015р. на суму 5875,47 грн., за 20.01.2016р. на суму 10000,00 грн., за 29.01.2016р. на суму 942,50 грн., за 25.02.2016р. на суму 5000,00 грн., за 29.02.2016р. на суму 796,39 грн., за 17.03.2016р. на суму 6000,00 грн., за 30.03.2016р. на суму 787,15 грн., за 18.04.2016р. на суму 3050,00 грн., за 27.04.2016р. на суму 179,10 грн., за 29.04.2016р. на суму 17203,58 грн., за 26.05.2016р. на суму 2441,07 грн., за 27.05.2016р. на суму 170,19 грн., за 24.06.2016р. на суму 2489,58 грн., за 25.07.2016р. на суму 3016,69 грн., за 29.07.2016р. на суму 213,77 грн., за 23.08.2016р. на суму 2942,38 грн., за 31.08.2016р. на суму 210,86 грн., за 21.09.2016р. на суму 3489,14 грн. (платіжне доручення №349 від 20.09.2016р., зарахування коштів відбулось 21.09.2016р.), за 30.09.2016р. на суму 210,86 грн. (платіжне доручення №364 від 28.09.2016р., зарахування коштів відбулось 30.09.2016р.), за 13.10.2016р. на суму 10296,42 грн. (платіжне доручення №377 від 12.10.2016р., зарахування коштів відбулось 13.10.2016р.), за 24.11.2016р. на суму 271,76 грн., 9728,67 грн. (платіжні доручення №№439, 440 від 23.11.2016р., зарахування коштів відбулося 24.11.2016р.), за 30.11.2016р. на суму 499,57 грн. (платіжне доручення №460 від 29.11.2016р., зарахування відбулося 30.11.2016р.), за 20.12.2016р. на суму 499,57 грн., 8842,47 грн. (платіжні доручення №№478,479 від 19.12.2016р., зарахування коштів відбулось 20.12.2016р.), за 28.12.2016р. на суму 6000,00 грн. (платіжне доручення №521 від 27.12.2016р., зарахування коштів відбулося 28.12.2016р.), за 20.01.2017р. на суму 6300,00 грн. (платіжне доручення №9 від 19.01.2017р., зарахування коштів було 20.01.2016р.), за 13.02.2017р. на суму 6200,00 грн. (платіжне доручення №33 від 10.02.2016р., перерахування коштів 13.02.2017р.), за 23.02.2017р. на суму 1002,08 грн. (платіжне доручення №41 від 22.02.2017р., перерахування коштів 23.02.2017р.).
Згідно умов підпункту 4.2.1 договору, за внесення платежів, передбачених пунктами 2.3.3-2.3.4 цього договору, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати, але не більше подвійної облікової ставки НБУ. Споживач на вимогу постачальника відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України зобов'язується сплатити постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.
Згідно розрахунків позивача, у зв'язку із порушенням строків оплати електроенергії, відповідачу нараховано 1124,14 грн. - пені (за періоди 01.03.2016р. - 28.04.2016р.; 25.05.2016р.; 26.07.2016р. - 28.07.2016р.; 26.08.2016р. - 30.08.2016р.; 25.01.2017р. - 31.01.2017р.; 01.02.2017р. - 12.02.2017р.). Також, відповідачу нараховано 4845,45 грн. - інфляційних втрат (за березень 2015 року - червень 2015 року, вересень, грудень 2015 року, січень, березень, квітень 2016 року) та 425,04 грн. - 3% річних (загальний період складає 25.02.2015р. - 12.02.2017р.).
Матеріали справи містять претензії позивача, адресовані відповідачу, про нарахування йому пені, інфляційних та 3% річних за порушення строків оплати (№753 від 06.09.2016р., №10 від 11.01.2017р.).
У матеріалах справи містяться акти списання від 30.09.2015р., а саме:
- акт списання перевищення договірної величини споживання електричної енергії (надліміту), з якого вбачається списання відповідачу 5933,28 грн. перевищення договірної величини споживання електроенергії (надліміту), нарахованої споживачам, які фінансуються з державного та місцевого бюджетів та по яких минув строк позовної давності (більше 1 року), відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України станом на 30.09.2015р. (лист НКРЕ №1132/11/17-08 щодо надання роз'яснень, споживання електроенергії понад договірні величини, відносяться до категорії штрафних санкцій);
- акт списання пені та 3% річних, згідно якого відповідачу списано 0,26 грн. пені та 4,02 грн. - 3% річних, нарахованих споживачам, які фінансуються з державного та місцевого бюджетів та по яких минув строк позовної давності (більше 1 року та більше 3 років) відповідно до ст. 257 та ч. 2 ст. 258 ЦК України станом на 30.09.2015р.
- акт списання місячних інфляційних від 30.09.2015р., в якому відсутня інформація про списання інфляційних відповідачу.
Також, в матеріалах справи містяться акти звірки розрахунків №№1-3 по пені, інфляційних та 3% річних станом на 01.03.2017р., підписані між сторонами, в яких зазначено суми дебету та кредиту позивача та суми дебету і кредиту відповідача.
Досліджуючи надані докази, оцінюючи їх в сукупності, судом приймається до уваги наступне.
Згідно ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
З матеріалів справи вбачається, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору про постачання електричної енергії юридичним та фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності, і кожна із сторін прийняла на себе певні зобов'язання щодо його виконання, зокрема відповідач зобов'язався оплачувати позивачу вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснювати інші платежі згідно з умовами цього договору.
Статтею ст. 275 Господарського кодексу України встановлено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії), регулюються, окрім іншого законодавства, спеціальним законодавством, а саме: Правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою НКРЕ від 31.07.1996р. №28.
Дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення) (абзац другий пункту 1.1 Правил).
Відповідно до положень пункту 6.1 Правил, розрахунки споживача за використану електричну енергію здійснюються за розрахунковий період відповідно до умов договору. Розрахунковий період становить один місяць, за винятком випадку, передбаченого пунктом 6.8 цих Правил.
Згідно з положеннями пункту 6.6 Правил, оплата електричної енергії, яка відпускається споживачу, здійснюється споживачем, як правило, у формі попередньої оплати у розмірі вартості заявленого обсягу споживання електричної енергії на відповідний розрахунковий або плановий період.
Положення пункту 6.6. Правил, сторони відобразили у додатку до договору "Порядок розрахунків" та встановили строк оплати заявленого обсягу електроенергії - 100% до 25 числа розрахункового періоду.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, позивач на виконання умов договору постачав відповідачу електроенергію, заявлені обсяги якої сторони встановили у додатках до договору. У свою чергу, відповідач, користуючись електроенергією, зобов'язаний був оплачувати її у строки, які сторони погодили.
Наявні в матеріалах справи виписки по рахунку та платіжні доручення свідчать про те, що відповідач за період лютий 2015 року - лютий 2017 року, сплачуючи за електроенергію, порушував строки її оплати, встановлені договором.
У відповідності до п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною другою ст. 551 ЦК України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.
У відповідності до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений даним законом, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У договорі (пп.4.2.1) сторони передбачили відповідальність відповідача за прострочення платежів у вигляді сплати пені у граничному розмірі, встановленому Законом України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
З розрахунку пені вбачається, що позивачем правильно взято облікові ставки НБУ, періоди нарахування, з врахуванням шестимісяного строку, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, враховано кількість днів у році, за який нараховується пеня. Суд, перевіривши правильність здійснених нарахувань, погоджується із сумою пені, заявленою позивачем.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перерахунок 3% річних, суд погоджується з нарахуваннями позивача. Натомість, суд не погоджується із розрахунком інфляційних втрат з огляду на наступне.
Інфляційні втрати позивачем розраховано за періоди березень - червень, вересень, грудень 2015 року, січень, березень, квітень 2016 року. Натомість, у липні 2015 року, серпні 2015 року, лютому 2016 року у відповідача була прострочка зі сплати коштів протягом 30 днів, але за вказаний період мала місце дефляція. Тобто, позивачем вибірково обрано періоди нарахування інфляційних витрат, зокрема, лише ті місяці, в яких був більший показник інфляції, а місяці, в яких показник інфляції був меншим, ним при обрахунку вказаних витрат не враховано, що потягло за собою штучне завищення розміру інфляційних витрат. Окрім того, за січень 2016 року, квітень 2016 року позивач нарахував інфляційні на борг, який існував менше місяця (на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, сума боргу не існувала).
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
У застосуванні індексації враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р.
Згідно зазначеного листа, індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення заборгованості. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
З врахуванням викладеного, якщо кредитор звертається за стягненням інфляційних втрат, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується, а базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж.
Суд, здійснивши перерахунок інфляційних втрат, з врахуванням місяців, коли існував борг станом на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, з врахуванням місяців, в яких була дефляція, вважає обгрунтовано заявленою сумою інфляційних 4127,79 грн.
Аналогічна правова позиція з приводу нарахувань у місяцях, в яких мала місце дефляція, викладена у постановах ВГСУ від 20.04.2017р. у справі №905/1570/16, від 11.04.2017р. у справі №910/15458/16.
Твердження відповідача про часткове списання позивачем заборгованості по інфляційних втратах і 3% річних за заявлений період, суд не приймає з огляду на наступне.
Списання заборгованості здійснюється відповідно до певної процедури, яка має засвідчуватись певними документами. На підставі документів та розрахунків встановлюються і списуються учасниками процедури суми, що обліковуються в бухгалтерському обліку таких учасників. Списані суми мають відображатися у бухгалтерському обліку та фінансовій звітності.
У наявному в матеріалах справи акті списання інфляційних відсутня інформація про списання сум інфляційних втрат відповідачу, а з актів списання пені, 3% річних та перевищення договірної величини, вбачається списання відповідачу нарахованих сум лише за періоди, які не охоплюють період, заявлений позивачем.
Суду не надано жодного документу, який би свідчив про проведення відповідачу списання інфляційних втрат. Не надано суду й документи, які б свідчили про наявність помилкового списання та виправлення в подальшому такої помилки позивачем.
З актів звірки взаємних розрахунків, на які посилається відповідач, не вбачається списання позивачем відповідачу інфляційних та 3% річних за заявлений період, тим більше, що акт звірки не є документом, який підтверджує наявність чи відсутність боргу. Акт звірки відповідно до чинного законодавства - це документ, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, він не є первинним документом бухгалтерського обліку в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" та не може підтверджувати факт здійснення господарської операції, наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін. Відповідно акт звірки не може використовуватись як письмова форма визнання боргу.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи документів, підтверджуючих списання позивачем відповідачу заборгованості зі сплати інфляційних нарахувань та 3% річних за спірний період, неможливо зробити висновок про відсутність обов'язку відповідача перед позивачем зі сплати нарахованих, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, сум.
Посилання відповідача на інші, менші розміри нарахувань пені, 3% річних та інфляційних, які позивач пред'являв йому в досудовому порядку, та які погоджувались в актах звірки розрахунків, не приймаються судом до уваги, оскільки попереднє, до подання позову до господарського суду, звернення кредитора до боржника з вимогою про сплату сум пені, інфляційних нарахувань та процентів річних не передбачено законом і тому не є обов'язковим.
Посилання відповідача на відсутність вини у прострочці в платежах у зв'язку з можливістю перерахування коштів лише на підставі кошторисних призначень, також судом до уваги не приймаються, з огляду на те, що це не може бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Так, згідно з частиною 1 статті 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
У пункті 26 рішення Європейського Суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
В рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 та у справі "Бакалов проти України" від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Таким чином, відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобовязання. Крім того, наявність чи відсутність бюджетного фінансування не залежить від волі та дій позивача, що порушує його право на отримання коштів за поставлену електроенергію.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012р. №11/446.
З огляду на викладене вище, позовні вимоги підлягають задоволенню частково в частині стягнення з відповідача 1124,14 грн. - пені, 4127,79 грн. - інфляційних втрат, 425,04 грн. - 3% річних.
У частині позовних вимог про стягнення 717,66 грн. інфляційних втрат належить відмовити.
Згідно ст. 49 ГПК України, витрати по оплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не приймає до уваги посилання відповідача на звільнення його від сплати судового збору на підставі п. 19 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" з огляду на наступне.
Частиною 1 ст. 44 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 2 ст. 44 ГПК України встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Стаття 1 Закону України "Про судовий збір" унормовано, що судовим збором визнається збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Тобто судовим збором є збір, що справляється при поданні заяв та скарг, натомість щодо розподілу судових витрат за результатами розгляду справи, законодавством, а саме ст. 49 ГПК України, встановлено окреме регулювання.
Частиною 4 ст. 49 ГПК України унормовано, що стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах РАГС від 15.05.2017р. по справі №903/237/17, від 10.05.2017р. по справі №924/56/17.
Керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов публічного акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" в особі Теофіпольського РЕМ, смт. Теофіполь до управління соціального захисту населення Теофіпольської районної державної адміністрації Хмельницької області, смт. Теофіполь про стягнення 1124,14 грн. - пені, 425,04 грн. - 3% річних, 4845,45 грн. - інфляційних втрат задовольнити частково.
Стягнути з управління соціального захисту населення Теофіпольської районної державної адміністрації Хмельницької області (смт. Теофіполь, вул. Заводська, 3; код 03198511) на користь публічного акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" в особі Теофіпольського району електричних мереж (смт. Теофіполь, вул. Небесної Сотні, 80; код 22764838) 1124,14 грн. (одну тисячу сто двадцять чотири гривні 14 коп.) - пені, 4127,79 грн. (чотири тисячі сто двадцять сім гривень 79 коп.) - інфляційних втрат, 425,04 грн. (чотириста двадцять п'ять гривень 04 коп.) - 3% річних, 1420,43 грн. (одну тисячу чотириста двадцять гривень 43 коп.) - витрат по оплаті судового збору.
Видати наказ.
У частині позовних вимог про стягнення 717,66 грн. інфляційних втрат відмовити.
Повне рішення складено 26 травня 2017 року.
Суддя В.В. Димбовський
Віддруковано 3 примірника:
1 - до справи,
2 - позивачу,
3 - відповідачу (30600, Хмельницька область, Теофіпольський район, смт. Теофіполь, вул. Заводська, 3).