23.05.2017 Справа № 904/3738/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Голдфрукт", м. Дніпро
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Дніпро
про стягнення 78239,00 грн
Суддя Воронько В.Д.
Представники:
від позивача: юрисконсульт Травкіна Л.О., довіреність від 14.07.2016;
від відповідача: представник ОСОБА_3, довіреність № 690 від 13.04.2017.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Голдфрукт" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач), у якому заявило вимогу про стягнення боргу у сумі 26880,00 грн та штрафу у сумі 1344,00 грн, нарахованих позивачем з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки продукції №Грк 80/15 від 08.06.2015, укладеного між відповідачем та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 08.06.2015, з урахуванням договору №25/02-НВ відступлення права вимоги, укладеного між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та позивачем 25.12.2015.
18.04.2017 позивачем подано позовну заяву про зменшення позовних вимог, якою позивач просить стягнути з відповідача основний борг у сумі 17280,00 грн та штраф у сумі 864,00 грн за договором поставки продукції №Грк 80/15 від 08.06.2015.
Частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено право позивача до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині.
Крім того, 11.05.2017 позивачем подану заяву про збільшення позовних вимог, в якій ним заявлено вимоги про стягнення з відповідача за договором поставки продукції №Грк 80/15 від 08.06.2015 основного боргу по тарі у сумі 28730,00 грн, основного боргу по товару у сумі 2286,00 грн, штрафу по тарі у сумі 1436,50 грн, пені по тарі у сумі 38071,25 грн, штрафу по товару у сумі 114,30 грн та пені по товару у сумі 7600,95 грн.
Вказану заяву судом прийнято до розгляду.
Відповідач у відзиві на позовну заяву, наданому суду 18.05.2017, проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що позивачем не доведено факту отримання відповідачем товару по видатковим накладним №Р-н-0021804 від 12.09.2015 та №600002102676 від 12.09.2015, оскільки підписи у вказаних видаткових накладних не належать ОСОБА_1 і вона не отримувала товар за цими накладними. Також, 18.05.2017 позивачем подано до суду заяву про застосування строку позовної давності в частині стягнення пені в сумі 45671,25 грн.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін господарський суд, -
08.06.2015 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, як постачальником, та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - відповідач), як покупцем, укладено договір поставки продукції №Грк 80/15 (далі - договір поставки), за умовами пункту 1 розділу І якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупця, а покупець прийняти й оплатити пиво, безалкогольні напої, мінеральну воду і слабоалкогольні напої (іменовані в договорі - продукція), повернути зворотну тару в строк та на умовах передбачених даним договором, у кількості, згідно специфікації, погодженій сторонами або за заявкою, що передається покупцем операторам або торговим представникам постачальника. Замовлення передається постачальнику в будь-якій зрозумілій сторонам формі (електронною поштою, через торгового представника, факсимільним, телефонним зв'язком, тощо).
Згідно пунктів 1,2 розділу IV договору поставки постачальник надає продукцію покупцеві за цінами, що вказані у видатково-прибутковій накладній, відповідно до діючого положення про знижки, що затверджено постачальником; ціна на окрему партію продукції вказується постачальником у накладній, яку покупець повинен розглядати як оферту з боку постачальника; факт прийоми покупцем від постачальника (або водія-експедитора) продукції означає згоду покупця з запропонованою ціною.
За умовами пункту 4 розділу І договору поставки продукція доставляється централізовано транспортом постачальника або, за бажанням покупця, шляхом само вивозу зі складу постачальника. Місце доставки продукції узгоджується сторонами при прийнятті замовлення. Прийняття покупцем продукції вважається підтвердженням узгодження кількості, ціни та асортименту продукції. Підтвердженням факту узгодження умов доставки продукції є підписана сторонами товарно-транспортна накладна та/або видаткова накладна (далі - накладна). Після підписання сторонами накладної, претензій щодо кількості та якості (крім прихованих недоліків) продукції постачальником не розглядаються.
Пунктом 6 розділу І договору поставки передбачено, що при централізованій доставці продукції покупець (або довірена особа покупця) приймає фактичну її кількість від водія-експедитора, який здійснює доставку, ставить круглу печатку або штамп на накладній, а у випадку відсутності чи не існування печатки або штампу, підпис та прізвище відповідальної особи організації та пише на ній назву організації (право підпису накладних з боку покупця мають тільки особи, зазначені у додатку, який є невід'ємною частиною даного договору (Додаток №1)). У випадку невиконання даного пункту договору, продукція буде вважатися прийнятою відповідними матеріально-відповідальними особами, а супровідні документи завірені відповідними печатками та штампами. При цьому покупець несе всі можливі ризики, пов'язані з прийманням продукції не матеріально-відповідальними особами самостійно.
Цей договір вступає в дію з моменту підписання і діє до 28.04.2016 року; в частині зобов'язань покупця щодо оплати продукції та повернення (або відшкодування вартості) зворотної тари, цей договір діє до повного виконання зазначених зобов'язань (п. 7 розділу І договору поставки).
У пункті 1 розділу ІІ договору поставки узгоджено, що продукція поставляється покупцеві: у скляній тарі, передбаченій НТУ, упакованій у поліетиленові ящики, в металевих кегах ємністю 30 л, 50 л; в ПЕТ-пляшках ємністю 0,5 л, 1 л, 1,25 л, 2 л, 2,5 л, 6 л; у жерстяних банках ємністю 5 л, 0,5 л; вуглекислота СО2 поставляється в балонах.
Металеві кеги і балони СО2 є поворотною тарою і підлягають обов'язковому поверненню, право власності на яку не переходить покупцеві (залишається за постачальником) (п. 1.1 розділу ІІ договору поставки).
Відповідно до пункту 1.3 розділу ІІ договору поставки покупець зобов'язується забезпечити повне збереження схоронності зворотної тари, що передана в тимчасове користування постачальником.
У пункті 3 розділу ІІ договору поставки визначено, що покупець зобов'язаний повертати постачальнику 100% від поставленої кількості: кеги, вуглекислотні балони, ящики, піддони. Вся зворотна тара повинна бути повернена покупцем постачальнику в термін не більше 20 діб з дня отримання продукції, кеги - в термін не більше: 7 діб - для теплих місяців (квітень-вересень); 14 діб - для прохолодних місяців (жовтень-березень), вуглекислотні балони - в термін не більше 30 діб. Покупець зобов'язується протягом 1 календарного дня повернути наявні залишки зворотної тари в разі: - демонтажу обладнання для розливу пива; - письмової вимоги постачальника, якщо покупцем порушено умови даного договору; - письмової вимоги постачальника, якщо останній вважає, що є загроза схоронності переданої в тимчасове користування зворотної тари; - дострокового розірвання або припинення строку дії цього договору.
В разі втрати, пошкодження або неповернення кегів та вуглекислотних балонів в строк, передбачений п. 3 розділу ІІ "Тара" даного договору, покупець на вимогу постачальника зобов'язаний відшкодувати їх вартість разом з ПДВ, виходячи з того, що вартість одного кега 50 літрів або одного кега 30 літрів складає 1600 гривень без ПДВ. У випадку прийняття постачальником рішення щодо відшкодування вартості кег та вуглекислих балонів з їх вартості, покупцю необхідно у триденний строк з дати отримання відповідної вимоги провести розрахунок та відшкодувати вартість кег та вуглекислих балонів (п. 2 розділу ІІ договору поставки).
Пунктом 5 розділу ІІ договору поставки обумовлено, що при пошкодженні, псуванні, втраті або знищенні зворотної тари з вини покупця, покупець зобов'язаний відшкодувати постачальнику заставну ціну зворотної тари з врахування податку на додану вартість (згідно умов даного договору) та відшкодувати всі спричинені своєю діяльністю або бездіяльністю збитки та упущену вигоду постачальника.
Згідно пункту 6 розділу ІІ договору поставки сторони зобов'язуються щомісячно, не пізніше п'ятого числа, проводити звірку залишків зворотної тари у покупця за попередній місяць, про що складається акт звірки. Сторони домовились, що у разі неявки покупця на звірку, у випадку необґрунтованої відмови або ухилення покупця від проведення щомісячної звірки зворотної тари та (або) не підписання покупцем акту звірки, звірка залишків зворотної тари проводиться за даними та на підставі розрахунків постачальника. У такому разі постачальником (його повноважним представником) в односторонньому порядку підписується та засвідчується печаткою акт звірки односторонньому порядку та зазначається факт неявки покупця на звірку, необґрунтованої відмови або ухилення покупця від проведеної щомісячної звірки зворотної тари та (або) не підписання покупцем акту звірки.
У разі неналежного виконання покупцем умов пунктів 3, 6 цього розділу постачальник залишає за собою право вимагати від покупця сплати штрафу в розмірі 1000 гривень (п. 7 розділу ІІ договору поставки).
Пунктом 8 розділу ІІ договору поставки передбачено, що в разі порушення покупцем кінцевого терміну повернення зворотної тари протягом 30 календарних днів з моменту поставки або виявлення нестачі тари, постачальник залишає за собою право, сповістивши покупця, продати йому неповернуту зворотну тару, а покупець зобов'язаний її оплатити. При цьому сторони погоджуються, що вартість реалізованої заставної тари вказана в п. 2 даного розділу. Постачальник виставляє рахунок покупцю, а покупець повинен прийняти і оплатити рахунок окремим платіжним дорученням впродовж 3 календарних днів з моменту отримання. Після оплати рахунка, постачальник надає покупцю податкову та видаткову накладну.
Відповідно до п. 9 розділу ІІ договору поставки за затримку в оплаті неповернутої зворотної тари більш ніж 14 календарних днів постачальник залишає за собою право вимагати від покупця сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, з моменту пред'явлення вимоги та розірвати договір достроково.
Пунктом 2 розділу ІІІ договору поставки визначено умови розрахунків за продукцію: термін остаточного розрахунку за відвантажену покупцеві продукцію - 1 днів з моменту одержання продукції.
Розрахунковим документом за повернену зворотну тару є накладна на повернення зворотної тари з відміткою постачальника (п. 3 розділу ІІІ договору поставки).
На підставі пункту 6 розділу ІІІ договору поставки, в разі неповернення покупцем зворотної тари в обумовлені терміни, покупець на вимогу постачальника відшкодовує постачальнику заставну ціну зворотної тари (згідно умов цього договору).
За умовами пункту 1 розділу VІ договору поставки у випадку прострочення терміну розрахунків за відвантажену продукцію, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі 0,5% від вартості неоплаченої продукції за кожен календарний день прострочення платежу за відвантажену продукцію та штраф у розмірі 5% від вартості невчасно оплаченої продукції. За прострочення оплати за неповернену зворотну тару, яка продана покупцю на умовах цього договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5% від заставної ціни неповерненої зворотної тари за кожен календарний день прострочення платежу та штраф у розмірі 5% від заставної ціни невчасно оплаченої зворотної тари.
У відповідності до пункту 8 розділу VІ договору поставки до вимог про стягнення неустойки (штрафу), за згодою сторін, застосовується позовна давність в 3 роки.
Також, 25.12.2015 між Фізичною особою ОСОБА_4, як кредитором, та позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Голдфрукт", як новим кредитором, укладено договір про №25/02-НВ відступлення права вимоги (далі - договір відступлення права вимоги).
Відповідно до пункту 1.1 договору відступлення права вимоги в порядку та на умовах, визначених цим договором, кредитор передає новому кредитору, а новий кредитор набуває права за правочином, належні кредитору, і стає кредитором за договором поставки продукції №Грк 80/15 від 08.06.2015 року, який був укладений між кредитором і Фізичною собою-підприємцем ОСОБА_1 (ФОП ОСОБА_1.) (далі - боржник).
У пункті 1.2 договору відступлення права вимоги сторони узгодили, що за цим договором новий кредитор набуває права замість кредитора вимагати від боржника на свою користь повернення тари, грошових коштів, стягнення штрафу та пені за договором поставки продукції №Грк 80/15 від 08.06.2015, а також вимагати від боржника на свою користь інших стягнень передбачених законодавством України за порушення грошових зобов'язань.
Згідно з пунктом 1.3 договору відступлення права вимоги копії документів, вказаних у п. 1.2 договору, а також інші документи, що підтверджують суму заборгованості, передаються кредитором новому кредитору в момент підписання цього договору і є його невід'ємною частиною.
У відповідності до пункту 2.1 договору відступлення права вимоги новий кредитор зобов'язаний письмово повідомити боржника про уступку права вимоги.
Після виконання умов, передбачених п.п. 1.1-1.3 договору новий кредитор виступає правонаступником та набуває прав позивача та стягувача, у провадженнях, щодо стягнення боргових зобов'язань боржника, права вимоги за якими передаються за цим договором (п. 2.3 договору відступлення права вимоги).
Договір про переведення боргу вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін; термін дії договору закінчується повним виконанням сторонами його умов (пункти 9, 10 Договору про переведення боргу).
Пунктом 4.1 договору відступлення права вимоги передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Відповідно до статті 512 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 513 цього Кодексу встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Згідно статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом; якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків; у цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем відповідачу було направлено повідомлення від 15.08.2016 за №109 (а.с. 33) про відступлення Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 Товариству з обмеженою відповідальність "Голдфрукт" на підставі договору відступлення права вимоги за №25/02-НВ від 25.12.2015 права вимоги за договором поставки продукції №Грк 80/15 від 08.06.2015. У зв'язку з чим, відповідача також було повідомлено про необхідність на підставі видаткових накладних №600002102676 від 12.09.2015 та №Рн-0021804 від 12.09.2015 повернути кеги Оболонь 30л - 8 шт та Оболонь 50л - 6 шт або відшкодувати їх вартість, перерахувавши грошові кошти в сумі 26880,00 грн за договором поставки продукції №Грк 80/15 від 08.06.2015 на платіжні реквізити нового кредитора.
З огляду на невиконання відповідачем вимог, заявлених у повідомленні про відступлення права вимоги, позивач звернувся до суду з цим позовом. Відповідач із позовними вимогами не погоджується, посилаючись на не отримання ним товару за видатковими накладними №600002102676 від 12.09.2015 та №Рн-0021804 від 12.09.2015. внаслідок чого і виник спір.
Досліджуючи надані по справі докази, оцінюючи їх в сукупності, судом до уваги приймається наступне.
У відповідності до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 526 цього Кодексу зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частинами 1 та 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору; не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Позивачем заявлено до стягнення з відповідача на підставі договору поставки 2286,00 грн основного боргу за поставлений товар та 28730,00 грн основного боргу за неповернуту зворотну тару (з розрахунку 9 кегів вартість по 1920,00 грн кожний та 11450,00 грн попередньої заборгованості за тару).
На підтвердження заборгованості відповідача позивачем надано видаткові накладні №РН-0008692 від 10.07.2015, №600002102676 від 12.09.2015 та №Рн-0021804 від 12.09.2015.
Статтею 32 ГПК України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Дослідивши копії зазначених видаткових накладних, суд прийшов до висновку, що вони не є належним та допустимим доказами на підтвердження отримання відповідачем товару від постачальника та існування у нього заборгованості за раніше отриманий товар і тару, оскільки складені з порушенням вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Згідно статті 1 цього Закону первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/70, визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Вказаний перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції до первинних документів може бути включено, зокрема, такі додаткові реквізити, як підстава для здійснення операції та дані про документ, що засвідчує особу-одержувача.
Підпунктом 2.5 пункту 2 згаданого Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.
Зі змісту видаткових накладних №600002102676 від 12.09.2015 та №Рн-0021804 від 12.09.2015, за яким, як стверджує позивач, у відповідача виникла заборгованість по зворотній тарі, вбачається, що графа "отримав" цих документів містить підписи, які не дають можливості ідентифікувати осіб, які брали участь у господарських операціях, а довіреності на отримання товару відсутні. Крім того, зазначені накладні не містять і відтиску печатки відповідача та відомостей, що підставою цих господарських операцій є саме договір поставки продукції №Грк 80/15 від 08.06.2015.
Стосовно видаткової накладної №РН-0008692 від 10.07.2015, за якою відповідачу поставлено 6 найменувань товару у кількості 16 одиниць без зазначення ціни товару та загальної суми поставки, суд зазначає наступне.
Вказана видаткова накладна, хоча й містить особистий підпис і відтиск печатки відповідача, проте:
- по-перше, не містить посилання на договір поставки продукції №Грк 80/15 від 08.06.2015, як на підставу здійснення операції;
- по-друге, не містить взагалі будь-якої інформації щодо дати, місця, змісту та підстави господарської операції, відомості про заборгованість по якій у сумі 2286,00 грн "за товар" та у сумі 11450,00 грн "за тару" обліковуються у цій видатковій накладній.
Інші надані позивачем документи, у тому числі: копії договорів №2,3 на відшкодування витрат з утримання та благоустрою території парку від 01.05.2015, договору суборенди майна №19039-1714 від 08.09.2015, договору суборенди майна №19039-416 від 15.06.2015, подорожнього листа вантажного автомобіля №5918від 10.07.2015, наказу ФОП ОСОБА_4 №14 від 24.06.2015 "Про закріплення транспортного засобу" - не підтверджують факту прийняття відповідачем товарів згідно умов договору поставки продукції №Грк 80/15 від 08.06.2015 та наявності у останнього заборгованості на підставі цього договору, в сумах заявлених до стягнення.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем не доведено обставин, на які він посилається як підставу своїх вимог, та не надано доказів у їх підтвердження.
Згідно статті 611 ЦК України правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, настають лише у разі порушення зобов'язання.
Тобто, передбачені статтею 549 цього Кодексу види неустойки (штраф, пеня) за своїм характером є додатковим (похідними) вимогами щодо основного зобов'язання.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Розглянувши заяву відповідача про застосування строку позовної давності, суд відмовляє в її задоволенні за наступних підстав.
Частинами 4 та 5 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
В пункті 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз'яснено, що за змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі. Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.
У зв'язку з необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог, господарський суд не вбачає підстав для застосування до вимог в частині стягнення пені наслідків спливу строку позовної даності, про яку заявлено відповідачем.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 82, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Дніпропетровської області
1. В задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано - 26.05.2017.
Суддя В.Д. Воронько