У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 травня 2017 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючогоКоротуна В.М., суддів: Завгородньої І.М., Кафідової О.В., Мазур Л.М., Попович О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення боргу та звернення стягнення на предмет застави, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Харківської області від 28 січня 2016 року, в с т а н о в и л а: У жовтні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом, зазначивши в його обгрунтування, що 28 жовтня 2008 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № СL-703/308/2008, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 275 100 гривень строком до 26 жовтня 2015 року зі сплатою процентів у порядку та розмірах, встановлених у кредитному договорі. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, того ж дня між банком та відповідачем укладено договір застави автотранспортного засобу № PСL-703/308/2008, відповідно до умов якого ОСОБА_6 надав у заставу банку транспортний засіб, а саме: Jeep «Grand Cherokee», реєстраційний номер НОМЕР_1, 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_2. Крім того, на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 28 жовтня 2008 року між банком та ОСОБА_7 укладено договір поруки № SR-703/308/2008. 26 листопада 2009 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 укладено попередній договір, згідно з умовами якого, відповідач зобов'язався здійснити відчуження транспортного засобу, що знаходиться у заставі у банку. 20 липня 2011 року між ПАТ «ОТП Банк» та товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») укладено договір купівлі-продажу кредитного портфеля, за умовами якого новий кредитор набув право вимоги за кредитним договором № СL-703/308/2008. Посилаючись на те, що відповідач належним чином не виконує умови кредитного договору, забезпеченого порукою, у зв'язку з чим заборгованість станом на 22 липня 2014 року становить 1 285 336 гривень 79 копійок, з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 246 237 гривень 64 копійки; заборгованість за відсотками за користування кредитом у розмірі 30 178 гривень 87 копійок та пеня за прострочення виконання зобов'язань за кредитним договором у розмірі 1 008 920 гривень 28 копійок, яку позивач просив суд стягнути з боржника та поручителя у солідарному порядку. Крім того, пославшись на те, що зміна власника майна, придбаного в кредит, не припиняє заставу, яка зберігає чинність при переході права власності до іншої особи, та що обтяжувач не надавав згоди на відчуження транспортного засобу боржником, просив суд звернути стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості шляхом визнання за ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права продажу будь-якій особі-покупцеві предмета застави, з наданням усіх повноважень продавця (у тому числі: отримання дублікатів правовстановлюючих документів на автомобіль, здійснення будь-яких платежів за продавця, отримувати будь-які документи, довідки, витяги з реєстру прав власності, в органах ДАІ України, нотаріату, за ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид рухомого майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на час продажу; вилучивши у відповідача транспортний засіб з передачею його на зберігання товариству на період до його реалізації з метою збереження предмета застави, а також стягнути з відповідача витрати, пов'язані із збереженням та реалізацією автомобіля. Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 10 червня 2015 року позов задоволено частково. Звернуто стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_6 за кредитним договором № CL-703/308/2008 від 28 жовтня 2008 року у розмірі 552 833,02 грн. шляхом визнання за ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прав продажу будь-якій особі-покупцеві предмету застави за договором застави від 28 жовтня 2008 року № CL-703/308/2008, а саме: транспортного засобу Jeep GrandCherokee, реєстраційний номер НОМЕР_1, рік випуску - 2008 року, колір - чорний, кузов № № НОМЕР_2, тип - легковий, з наданням всіх повноважень продавця (у тому числі: отримання дублікатів правовстановлюючих документів на автомобіль, здійснення будь-яких платежів за продавця, отримувати будь-які документи, довідки, витяги з реєстру прав власності, в органах ДАІ України, нотаріату, тощо) за ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид рухомого майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на час продажу. Вилучено у ОСОБА_8 та передано предмет застави: транспортний засіб Jeep GrandCherokee, реєстраційний номер НОМЕР_1, рік випуску - 2008 року, колір - чорний, кузов № № НОМЕР_2, тип - легковий, на зберігання ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на період до його реалізації з метою збереження предмета застави. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Вирішено питання про стягнення судового збору. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» оскаржив його в апеляційному порядку в частині відмови у задоволенні позовних вимог. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 28 січня 2016 року рішення суду першої інстанції змінено. У частині звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_6 за кредитним договором у розмірі 552 833,02 грн. та стягнення з ОСОБА_6 судового збору у розмірі 3 654 грн. скасовано. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором за період з 26.10.2011 року по 28.03.2014 року у розмірі 113 497,28 коп. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором за період з 28.04.2014 року по 26.10.2015 року у розмірі 107 714 грн. 04 коп. та пеню у розмірі 276 416 грн. 51 коп. Звернуто стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_6 за кредитним договором № CL-703/308/2008 від 28 жовтня 2008 року у розмірі 221 211 грн 32 коп. та пені у розмірі 276 416 грн 51 коп. шляхом визнання за ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прав продажу будь-якій особі-покупцеві предмету застави за договором застави від 28 жовтня 2008 року № CL-703/308/2008, а саме: транспортного засобу Jeep GrandCherokee, реєстраційний номер НОМЕР_1, за ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид рухомого майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на час продажу. Вирішено питання про стягнення судового збору. В іншій частині рішення суду - залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Рішення суду першої інстанції в частині вимог про звернення стягнення на предмет застави до апеляційного суду не оскаржувалось, а тому не є предметом перегляду в касаційному порядку. Відповідно до п. 6 розд. XII«Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом. У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що боржник належним чином не виконував умови кредитного договору, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, у рахунок погашення якої звернуто стягнення на предмет застави шляхом надання права безпосереднього продажу конкретному покупцю та, врахувавши, що обтяжувач не надавав згоди на відчуження рухомого майна і зміна власника не припиняє заставу, дійшов висновку про необхідність вилучення транспортного засобу у нового власника з передачею предмета застави на зберігання позивача на період до його реалізації. Вирішуючи спір в частині вимог про стягнення заборгованості з позичальника, суд першої інстанції вважав, що одночасне стягнення боргу за кредитом і звернення стягнення на предмет застави тягнуть за собою стягнення в подвійному розмірі, а тому дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині. Щодо вимог про стягнення в солідарному порядку заборгованості з боржника та поручителя, суд першої інстанції виходив з того, що з грудня 2009 року боржником не здійснювалось погашення заборгованості за кредитом та не пред'являлись вимоги до поручителя, у зв'язку з чим дійшов висновку про припинення поруки та відсутність підстав для стягнення заборгованості з поручителя. Змінюючи рішення суду першої інстанції та скасовуючи його в частині вимог про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, апеляційний суд виходив з того, що в порушення умов кредитного договору боржник не здійснює погашення кредиту та сплату відсотків у строки та розмірах, встановлених договором. Врахувавши, що позивач звернувся до суду у жовтні 2014 року, апеляційний суд вважав, що з відповідача на користь товариства підлягає стягненню борг в межах строку позовної давності за період з 26 жовтня 2011 року по 28 березня 2014 року. Крім того, у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України строк пред'явлення вимоги до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Таким чином, апеляційний суд вважав обгрунтованими вимоги позивача про відповідальність поручителя щодо повернення кредитних коштів за період з 28 квітня 2014 року по 26 жовтня 2015 року. Встановивши неналежне виконання умов кредитного договору, внаслідок чого утворилась заборгованість, апеляційний суд дійшов висновку про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості. Проте з таким висновком апеляційного суду в повній мірі погодитись не можна. Статтями 213, 214, 316 ЦПК Українипередбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Вимоги до рішення суду апеляційної інстанції викладені у ст. 316 ЦПК України. У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК). Вказаним вимогам оскаржуване рішення не відповідає. Судом встановлено, що 28 жовтня 2008 року між банком та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № СL-703/308/2008, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 275 100 гривень строком до 26 жовтня 2015 року зі сплатою процентів у порядку та розмірах, встановлених у кредитному договорі. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, того ж дня між сторонами укладено договір застави автотранспортного засобу № PСL-703/308/2008, відповідно до умов якого ОСОБА_6 надав у заставу банку транспортний засіб, а саме: Jeep Grand Cherokee, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_2. Крім того, на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 28 жовтня 2008 року між банком та відповідачем ОСОБА_7 укладено договір поруки № SR-703/308/2008. 26 листопада 2009 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 укладено попередній договір, згідно з умовами якого відповідач зобов'язався здійснити відчуження транспортного засобу, що знаходиться в заставі у банку. 20 липня 2011 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна») укладено договір купівлі-продажу кредитного портфеля, за умовами якого новий кредитор набув право вимоги за кредитним договором № СL-703/308/2008. Згідно із ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бутизамінений, якщо це встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні допускається шляхом відступлення права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав (ст. 514 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. За змістом ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. ч. 1, 2 ст.554 ЦК України). Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності. За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Аналогічне положення міститься у п. 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», за змістом якого порука припиняється (ч. 4 ст. 559 ЦКУкраїни), якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Врахувавши, що умовами кредитного договору встановлено строк повернення кредитних коштів до 26 жовтня 2015 року, а погашення кредиту та сплата відсотків за його користування - частинами кожного місяця, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно відраховувати з моменту невиконання позичальником кожного з цих зобов'язань. Оскільки відповідно до ст.554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень ч. 4 ст.559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя. Встановивши, що позивач звернувся до суду у жовтні 2014 року, апеляційний суд вважав, що з позичальника на користь товариства підлягає стягненню борг в межах трирічного строку позовної давності, а з поручителя - за останні шість місяців до звернення з позовом. Застосовуючи до спірних правовідносин позовну давність, апеляційний суд залишив поза увагою, що відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції. Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. Той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції, у випадках, передбачених законом, може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності. Оскільки ст.267 ЦК України є нормою матеріального права, суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування строків позовної давності. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року (справа № 6-780цс15). Крім того, як вбачається з матеріалів справи, рішення суду першої інстанції оскаржено в апеляційному порядку в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з боржника та поручителя. Натомість, ухвалюючи рішення, апеляційний суд, крім висновку про наявність правових підстав для стягнення заборгованості, вирішив спір про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення боргу за кредитним договором, що є порушенням вимог ст. 303 ЦПК України про межі апеляційного розгляду. Разом з тим рішення суду першої інстанції не може залишатися в силі з огляду на наступне. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставного майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором. Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет застави покладається на заставодержателя. Відповідно до ч. 1 ст.11 ЦПК України суди повинні розглядати питання про можливість застосування звернення стягнення на предмет застави у спосіб, заявлений у позовній вимозі. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Звернення стягнення на предмет заставине призводить до заміни основного зобов'язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов'язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет заставине зумовлює подвійного стягнення за основним зобов'язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов'язанням відсутня. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року (справа № 6-1080цс15). Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що одночасне стягнення боргу за кредитом і звернення стягнення на предмет застави тягнуть за собою стягнення в подвійному розмірі, є помилковим. За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 388 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Харківської області від 28 січня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.М. Коротун Судді: І.М. Завгородня О.В. Кафідова Л.М. Мазур О.В. Попович