Справа № 755/14463/15-ц
24.05.2017 року Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Катющенко В.П.
при секретарі - Дудник В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за заявою ОСОБА_1, учасник третейського розгляду - Публічне акціонерне товариство «Фідобанк» про скасування рішення третейського суду від 28.04.2015 р. у справі №706/15 -
Заявник, ОСОБА_1, звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва із заявою, в якій просить суд: постановити ухвалу про повне скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 28 квітня 2015 року м. Київ у справі № 706/15 за позовом ПАТ «ФІДОБАНК» до ОСОБА_1, про стягнення заборгованості.
Свої заявлені вимоги обґрунтовує тим, що Постійно діючий Третейський суд при Асоціації українських банків розглянувши матеріали справи № 706/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, своїм рішенням прийнятим від 28 квітня 2015 року у місті Києві вищевказаний позов задовольнив у повному обсязі, та вирішив: стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» заборгованість у сумі 491 079 доларів США 59 центів США, що згідно курсу НБУ станом на 01 квітня 2015 року становить 11516495 гривень 55 копійок та пеню у сумі 74778 гривень 96 копійок; стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» третейський збір у сумі 25500,00 гривень. Вважає, що рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 28 квітня 2015 року за № 706/15 має бути скасоване з тих підстав, що дане рішення третейського суду було прийняте в порушенні п. 14 статті 6 Закону України «Про третейські суди», який набув чинності 12 березня 2011 року, та така справа є непідвідомча третейському суду, оскільки стосується спору щодо захисту прав споживача, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). 28 квітня 2015 року, на час винесення рішення третейським судом, діяла вказана редакція п. 14 статті 6 Закону України «Про третейські суди».
Заявник в судове засідання не з'явився, представник заявника подав до суду заяву про розгляд справи без участі заявника, в якій просив розглядати справу, винести рішення за його відсутності, та не заперечує проти розгляду справи без участі учасника третейського розгляду, свої вимоги підтверджує у повному обсязі.
Представник Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» - Приліпко А.Д. в судовому засіданні проти заявлених вимог заперечувала, просила відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1
Відповідно ч. 2 ст. 389-4 ЦПК України, неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд, вислухавши пояснення представника Публічного акціонерного товариства «Фідобанк», дослідивши матеріали справи, дослідивши матеріали третейської справи № 706/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, приходить до наступного.
28 квітня 2015 року Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків у справі № 706/15 у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості було прийнято рішення, відповідно до якого стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» заборгованість у сумі 491 079 доларів США 59 центів США, що згідно курсу НБУ станом на 01 квітня 2015 року становить 11516495 гривень 55 копійок та пеню у сумі 74778 гривень 96 копійок; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» третейський збір у сумі 25500,00 гривень.
Судом встановлено, що рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків ухвалено на підставі укладеного між укладеного між Відкритим акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «Престиж» (правонаступником всіх прав та обов'язків якого є Публічне акціонерне товариство «Фідобанк») та ОСОБА_1 кредитного договору № 014/1581/74/01881 від 10 квітня 2007 року, додаткової угоди № 1 до кредитного договору з фізичною особою № 014/1581/74/01881 від 10 квітня 2007 року, укладеного 14 січня 2010 року між Публічним акціонерним товариством «Ерсте Банк» (правонаступником всіх прав та обов'язків якого є Публічне акціонерне товариство «Фідобанк») та ОСОБА_1
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про третейські суди», юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
Спір може бути переданий на розгляд Третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам Закону України «Про третейські суди».
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про третейські суди», третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.
Законом України «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам, частину першу статті 6 Закону України «Про третейські суди» було доповнено пунктом 14, згідно якого третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком: справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Вказаний Закон набрав законної чинності 12 березня 2011 року.
Статтею 1 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
У правовій позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 20 травня 2015 року у справі № 6-64цс15 від 20 травня 2015 року визначено, що «Законом України «Про внесення змін до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» частину першу статті 6 Закону України «Про третейські суди» доповнено пунктом 14, згідно якого третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Зазначений Закон набрав чинності 12 березня 2011 року. На час укладання кредитного договору (15 листопада 2011 року) Закон України «Про третейські суди» містив заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). З огляду на наведене суди дійшли правильного висновку про те, що третейське застереження в кредитному договорі від 15 листопада 2011 року між фізичною особою (споживачем) і банком було укладено в порушення вимог пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», і в цій частині кредитний договір слід визнати недійсним».
Крім того, у правовій позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 02 вересня 2015 року у справі № 6-856цс15, визначено, що відповідно до статті 3895 ЦПК України рішення третейського суду може бути скасовано якщо справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону. Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 6 Закону України «Про третейські суди» (частину 1 статті 6 Закону доповнено пунктом 14 згідно із Законом № 2983-VI від 3 лютого 2011 року), третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Рішення третейського суду, про скасування якого просив заявник, ухвалено після внесення зазначених змін до Закону. Суди, розглядаючи заяву про скасування рішення третейського суду на вказану обставину не звернули уваги та відмовили у її задоволенні, помилково пославшись на те, що спір, який виник між сторонами, не є спором щодо захисту прав споживачів. Оскільки заявник є споживачем послуг банку, спір виник щодо заборгованості за кредитом, третейському суду в силу положень пункту 14 частини 1 статті 6 Закону України «Про третейські суди» така справа не підвідомча.
Статтею 360-7 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
За частиною першою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
Системний аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим Законом від 3 лютого 2011 року виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
ОСОБА_1 в розумінні ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» є споживачем банківських послуг.
Крім того, при ухваленні постанови Верховного Суду України у справі №6-831цс14 від 21.10.2015 року; Верховний Суд України виклав правову позицію про непідвідомчість спорів третейському суду після внесення зазначених змін до Закону, зазначивши, зокрема, й те, що :
«Відповідно до статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Згідно зі ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» іноземна валюта як засіб платежу може використовуватися лише у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту. Такі розрахунки повинні здійснюватися лише через уповноважені банки в порядку, встановленому Національним банком України. Розрахунки іноземною валютою між резидентами допускаються лише в магазинах безмитної торгівлі, а також під час реалізації товарів на шляху руху транспортних засобів при міжнародних перевезеннях.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 389-5 ЦПК України та п. 1 ч. 3 ст. 51 Закону України «Про третейські суди» рішення третейського суду може бути скасовано у разі, якщо справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону.
За змістом статей 1, 2, 6 Закону України «Про третейські суди» підвідомчість справ, які можуть бути вирішені в рамках третейського судочинства, обмежена сферою приватного права. До сфери компетенції третейських судів входить вирішення спорів, що виникають між приватними особами з питань, які не торкаються публічно значимих відносин. Спір, що має публічно-правове значення, не підлягає вирішенню третейським судом.
У справі, рішення касаційного суду в якій переглядається Верховним Судом України, вирішено скаргу на рішення третейського суду, постановлене у справі щодо проведення розрахунку за укладеним резидентами кредитним договором, предметом якого була іноземна валюта - долари США.
Порядок здійснення на території України розрахунків в іноземній валюті регулюється Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Цей закон установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.
Норми цього закону, спрямовані на регулювання порядку проведення розрахунків іноземною валютою, носять імперативний характер, вони вкрай обмежують свободу резидентів при здійсненні таких розрахунків. Статтею 16 Декрету встановлено фінансові санкції, які застосовуються до резидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання. Згідно з ч. 1 ст. 16 Декрету незаконне використання валютних цінностей як засобу платежу тягне за собою адміністративну відповідальність (ст. 162 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
Отже, норми закону щодо регулювання обігу іноземної валюти в Україні, зокрема і проведення грошових розрахунків валютними цінностями, мають публічну основу, переслідують публічний інтерес і спрямовані на досягнення результату, необхідного в публічних цілях для задоволення публічних потреб - забезпечення стабільності української грошової одиниці - гривні.
Наявність в правовідношенні щодо проведення розрахунку за договором кредиту, наданого в іноземній валюті, такої концентрації суспільно-значимих публічних елементів не дозволяє віднести такі спори до спорів суто приватного характеру між приватними особами, які можуть розглядатися в приватному порядку - третейськими судами».
Відповідно до ч. 2 ст. 389-5 Цивільного процесуального кодексу України, рішення третейського суду може бути скасовано у разі якщо: справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; третейську угоду визнано судом недійсною; склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону; третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участі у справі.
За вказаних обставин, суд вважає, що вищезазначені правові позиції висловлені Верховним Судом України в постановах від 20 травня 2015 року у справі № 6-64цс15 та від 02 вересня 2015 року у справі № 6-856цс15, у справі №6-831цс14 від 21.10.2015 року, підлягають застосуванню в межах розгляду заяви про скасування рішення третейського суду, оскільки за вимог п.1 ч.2 ст. 389-5 Цивільного процесуального кодексу України, рішення третейського суду може бути скасовано у разі якщо справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону.
З огляду на викладене, аналізуючи зібрані по справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_1, учасник третейського розгляду - Публічне акціонерне товариство «Фідобанк» про скасування рішення третейського суду від 28.04.2015 р. у справі №706/15 підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 5, 6, 12 Закону України «Про третейські суди», ст. 1 Закону країни «Про захист прав споживачів», ст.ст. 2, 17, 210, 3891 - 3896 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Заяву ОСОБА_1, учасник третейського розгляду - Публічне акціонерне товариство «Фідобанк» про скасування рішення третейського суду від 28.04.2015 р. у справі №706/15 - задовольнити.
Скасувати рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у справі № 706/15від 28 квітня 2015 року за позовом Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя: