Номер провадження 2/754/30/17
Справа №754/3352/14-ц
Іменем України
24 травня 2017 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді : Галась І.А.
при секретарі - Ленській Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальова Т.К., Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Левчук І.І., ОСОБА_5 про визнання правочинів недійсними, -
Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача про визнання довіреності, договору купівлі-продажу та договору дарування квартири АДРЕСА_1 недійсними, посилаючись на те, що її мати - ОСОБА_6 за життя склала смерті заповіт, за умовами якого на випадок смерті спірна квартира переходить до неї. Однак після смерті матері, звернувшись до нотаріальної контори, їй стало відомо, що квартира відчужена. Позивач зазначила, що відповідач скористався психічним станом ОСОБА_6, яка внаслідок захворювань та перенесених інсультів мала психічні розлади та абсолютно не усвідомлювала значення своїх дій, ввівши останню в оману, примусив її скласти довіреність на розпорядження спірною квартирою, а тому вона змушений звертатись до суду з вказаним позовом за захистом своїх порушених прав.
У судовому засіданні позивач та її представник - ОСОБА_7 позовні вимоги підтримали у повному обсязі, зазначили суду, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_6, якій на праві власності належала квартира АДРЕСА_1. При цьому, попередньо померлою було складено заповіт на ім'я позивача. Однак внаслідок захворювань та перенесених інсультів ОСОБА_6 мала психічні розлади та абсолютно не усвідомлювала значення своїх дій, відповідач ввівши останню в оману, примусив її скласти довіреність на розпорядження спірною квартирою, на підставі якої він 07.03.2013 року уклав зі своїм сином договір купівлі-продажу спірної квартири, та останній, в свою чергу, 28.10.2013 року відчужив дану квартиру на ім'я відповідача, а тому у позивача є всі підстави вважати, що ОСОБА_6 видала довіреність на ім'я відповідача не усвідомлюючи значення своїх дій, а тому всі зазначені вище угоди зі спірною квартирою вони просили визнати недійсними.
Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, при цьому зазначив, що на момент вчинення видачі довіреності ОСОБА_6 в повному обсязі розуміла значення своїх дій та могла ними керувати.
Треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальова Т.К., Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Левчук І.І., ОСОБА_5 у судове засідання не з'явились, про розгляд справи повідомлені судом належним чином, на адресу суду надійшли письмові заперечення на позов з проханням проводити розгляд справи у їх відсутності. (а.с.110, 129)
За таких обставин, суд вважав за можливе проводити розгляд справи у відсутності зазначених вище 3-х осіб.
Заслухавши пояснення сторін та їх представників, показання експерта, свідків, дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими у повному обсязі та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.1 ст.225 ЦК України, правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Відповідно до вимог ч.3 ст.10, ч.ч.1, 4 ст.60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.
Сторонам роз'яснювалось, що відповідно до вимог ст.ст.27, 31 ЦПК України, позивач, відповідач, третя особа для підтвердження своїх вимог та заперечень, зобов'язані надати суду всі наявні докази, або повідомити про них суд до початку розгляду справи судом по суті.
Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6, яка була рідною матір'ю позивача (а.с.26 т.1).
Померла ОСОБА_6 видала довіреність на ім'я відповідача, яка була 27.04.2012 року посвідчена Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальовою Т.К., про що зроблено відповідний запис у реєстрі за №301 (а.с.15-16 т.1).
Як вбачається з копії свідоцтва про право власності на житло, квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_6 (а.с.30 т.1).
Позивачем, в порядку забезпечення доказів по справі, було заявлено клопотання про призначення по справі посмертної судово-психіатричної експертизи, з посиланням на той факт, що померла ОСОБА_6 в момент видачі довіреності на ім'я відповідача не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Згідно з Висновком посмертної судово-психіатричної експертизи № 1034 від 05 грудня 2014 року: "ОСОБА_6 на момент видачі довіреності від 27.04.2012 року страждала стійким хронічним психічним розладом у вигляді Органічного ураження головного мозку судинного генезу з вираженим психоорганічним синдромом (F07.8) за своїм психічним станом не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними."(а.с.143-145 т.1)
Представником відповідача, було заявлено клопотання про призначення по справі посмертної судово-психіатричної експертизи, з посиланням на той факт, що померла ОСОБА_6 в момент видачі довіреності на ім'я відповідача могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Згідно з Висновком судово-психіатричної експертизи № 6 від 11 квітня 2016 року: "ОСОБА_6 на момент видачі довіреності від 27.04.2012 року страждала на органічне ураження головного мозку з розладами особистості поведінки (F07.8). ОСОБА_6 на момент видачі довіреності від 27.04.2012 року могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними."(а.с.67-73 т.2)
Таким чином, суд, оцінивши всі докази по справі в їх сукупності, дійшов висновку, що вимоги позивача щодо визнання недійсною довіреності від 27.04.2012 року не знайшли свого обгрунтування у судовому засіданні, а тому не підлягають задоволенню судом.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду з захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусового виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до вимог п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.
Згідно вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Тобто, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України).
Згідно з договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 07.03.2013 року, відповідач, що діяв від імені ОСОБА_6 по довіреності, продав спірну квартиру ОСОБА_5. (а.с.17-18 т.1). Договір посвідчено Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левчук І.І..
Враховуючи той факт, що позивачем не доведено недійсність довіреності, виданої померлою ОСОБА_6 на ім'я відповідача, згідно з якою було відчужене спірне майно, та не надано суду будь-яких доказів, щодо недодержання в момент вчинення правочину його сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, за таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача щодо визнання купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 07.03.2013 року недійсним.
Згідно з вимогами ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін.
Відповідно до договору дарування, посвідченому приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу Середюком О.П., 28.10.2013 року ОСОБА_5. подарував квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2. (а.с.19-22 т.1).
Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Як роз'яснено у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», особа, яка не є стороною договору, може вимагати визнання його недійсним у тому разі, якщо вона не домагається повернення їй переданого на виконання цього договору майна, а її порушене право може бути відновлене шляхом повернення сторін цього договору до первісного стану.
Так, позивач вважає, що її права, порушені відповідачем, підлягають захисту судом, пред'явивши даний позов, обрала такий спосіб захисту свого порушеного права, як визнання недійсним Договору дарування квартири АДРЕСА_1, укладеному ОСОБА_5. на користь відповідача по справі ОСОБА_2.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши письмові докази по справі, суд дійшов висновку, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного, на її думку, права, що є підставою для відмови у позові.
За таких обставин, суд відмовляє ОСОБА_1 в задоволенні вимоги до ОСОБА_2 про визнання недійсним Договору дарування квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2..
Позивач не позбавлена можливості захищати порушене, на її думку право, в інший спосіб, передбачений законом.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. ст.ст.10, 11, 27, 31, 60, 61, 169 ч.4, 212, 213 - 215 ЦПК України, ст.ст.15, 16, 203, 215 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальова Т.К., Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Левчук І.І., ОСОБА_5 про визнання правочинів недійсними залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя