Справа: № 755/14871/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Яровенко Н.О. Суддя-доповідач: Ганечко О.М.
Іменем України
23 травня 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ганечко О.М.,
суддів: Літвіної Н.М., Коротких А.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації на постанову Дніпровського районного суду міста Києва від 13.02.2017 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа: Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа: Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації про визнання протиправними дій щодо відмови у встановленні статусу та видачі посвідчення інваліда війни, та зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації встановити статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.
Постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 13.02.2017 позов задоволено.
Визнано дії Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_2 у встановленні статусу інваліда війни, та видачі посвідчення інваліда війни неправомірними.
Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної державної адміністрації видати ОСОБА_2 посвідчення інваліда війни.
Не погоджуючись із зазначеною постановою, апелянтом було подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Справа розглянута згідно з п.2 ч.1 ст.197 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом встановлено, що позивач був безпосередньо зайнятий на роботах, передбачених Постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 29 грудня 1987 року № 1497-378 та Постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 05 червня 1986 року № 665-195, які дають право на державну пенсію на пільгових умовах у відповідності зі Списком № 1, затвердженим Постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року № 1173, що підтверджується довідкою Чорнобильської АЕС № 06-5695 від 26 лютого 1991 року (а.с.21).
Відповідно до вказаної довідки, позивач був задіяний у ліквідації наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС у період з 26 квітня 1986 року по 29 вересня 1988 року.
Також, на підтвердження вказаного позивачем додано копію аварійного маршрутного листа №10-2441. (а.с.10)
Згідно з ст.10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
ОСОБА_2 видано посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, серія НОМЕР_1 від 11.01.1993. До посвідчення додана копія вкладки НОМЕР_2, яка засвідчує, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с.7).
Відповідно до п.9 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту», позивач звернувся до відповідача з заявою про встановлення йому статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення. (а.с.23-24)
Листом №37/09-19673 від 16.09.2016 року позивача було повідомлено про неможливість видачі йому посвідчення інваліда війни, оскільки відсутні документи про залучення його до формувань Цивільної оборони під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.20).
Не погоджуючись з відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач приймав участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі невоєнізованого формування ЦО і був залучений до виконання евакуаційних заходів ЦО, з чим погоджується колегія суддів при розгляді даної апеляційної скарги, з наступних підстав.
Відповідно до експертного висновку №54 від 25.04.1989 року, позивач отримав захворювання пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.9).
Відповідно Акту про нещасний випадок на підприємстві №3 від 16.05.1989 року, позивач приймав участь у ліквідації наслідків аварії на IV енергоблоці з 3-х годин ночі 26 квітня 1986 року по 04.06.1987 року (а.с.11).
Відповідно до довідки Чорнобильської АЕС №3821, виданої позивачу 23.10.2007 року, доза зовнішнього опромінення позивача складає 307 мГр (а.с.12).
Крім того, у відповідності до вимог нормативно-правових документів з питань Цивільної оборони колишнього СРСР, які діяли на момент аварії на Чорнобильській АЕС, зокрема наказів заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР №90 від 06.06.1975 (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелізації) їх матеріально-технічними засобами) та №92 від 29.06.1976 (Настанова по організації та веденню Цивільної оборони в районі (сільському) на сільськогосподарському об'єкті народного господарства), Статут військ Цивільної оборони (СРСР), цивільна оборона та її формування створювались на всіх без виключення підприємствах, установах та організаціях, а до їх складу в обов'язковому порядку зараховувалось все працездатне населення, в тому числі: чоловіки віком від 16 до 60 років та жінки віком від 16 до 55 років.
Відтак, колегія суддів вважає доведеним факт отримання інвалідності позивачем внаслідок залучення до ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, та саме у складі формувань Цивільної оборони.
Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, обов'язковими умовами, за якими особу можна віднести до інвалідів війни, згідно п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", є наявність у особи інвалідності, наявність доказів залучення такої особи до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
У ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь формування, що створювалися в іншому порядку ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялися у райони виконання робіт згідно розпорядження керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Водночас, як неодноразово зазначено третьою особою - Департаментом з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації в наданих поясненнях, документи, які б підтверджували участь формувань ЦО окремих підприємств, установ, організацій або знищені, або відсутні. Департамент також не володіє відповідними архівними документами. Водночас, формування Цивільної оборони, в т.ч. і невоєнізовані, створювались з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійних лих. Таким чином, громадяни, які виконували роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, залучались до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.
Відтак, позивача було залучено до ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань Цивільної оборони, внаслідок чого останній отримав захворювання, пов'язане з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та став інвалідом, що підтверджено доказами, які відповідають вимогам ст.70 КАС України.
З урахуванням викладеного, та положень п.9 ч.2 ст.7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", колегія суддів вважає обґрунтованим те, що позивач має право на встановлення статусу інваліда війни і отримання документа, що підтверджує зазначений статус, та що не спростовано апелянтом.
Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, та вказує на правомірність задоволення позовних вимог, з урахуванням наданих доказів та положень п.9 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Згідно з ч.1 ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Жодних обгрунтованих доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та доводили факт дотримання вимог законодавства відповідачем при апеляційному розгляді справи не надано, а судом не встановлено.
Згідно з ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач як суб'єкт владних повноважень всупереч вимог ч.2 ст.71 КАС України не надав до суду належні докази правомірності своїх дій та рішень, та при апеляційному розгляді справи не обґрунтував свою правову позицію у встановленому порядку.
Судова колегія апеляційної інстанції не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, та вважає, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справи, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні правовідносини.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у постанові від 13.02.2017, та не можуть бути підставою для її скасування.
За таких обставин, у відповідності до ст.200 КАС України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 41, 98, 160, 186, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України,
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації залишити без задоволення, а постанову Дніпровського районного суду міста Києва від 13.02.2017 - без змін.
Ухвала набирає законної сили згідно ст.254 КАС України, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст.212 КАС України.
Головуючий суддя
Судді:
Головуючий суддя Ганечко О.М.
Судді: Коротких А. Ю.
Літвіна Н. М.